Показ дописів із міткою Олена Лудченко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Олена Лудченко. Показати всі дописи

пʼятниця, 12 квітня 2019 р.

Олена Лудченко / Olena Ludchenko. Вірш зі збірки "Nеабищо the best" (klasyka)

Olena Ludchenko

-Labiryntova Maus-

Nemov rozumna mysha v labirynti,
я ruxajus u pevnomu kvadranti.
Und holova moja — PR v kvadrati.
End stela ne zatrymuє povitra.

Ne lampy — zori blaknut svitlakamy
i svit of kos narodzhuєtsa znovu.
Nezatyshno, mov syroti-prybludi,
koly sudy, majn Ґot, zaxodyt viter.

Stikaє doshch Neptunovym tryzubcem,
Aj lav rusalka, bat ajm not rusalka!
Ja skoro stanu Noєm navpaky,
jak ne navchusa xmary vidvertaty...

Tebe obrazhu v klychnomu vidminku.
O danke shon, meni ne treba xelpu!
Navichno tut lyshytys, zvisno, minus.
Ta vse zh bezsmerta — ce velykyj plus...


Олена Лудченко. Вірш (klasyka) / Nеабищо the best : поезія, проза / Упоряд.: Левченко О.Ґ., Стронґовський І.Ю. - Житомир : [б. в.], 2003. - 56 с. - (Бібліотека ЖОО СТМУ "Ліґа АртіС" ; вип. 6). - С.9.

середа, 16 січня 2019 р.

Складень "Духовне Zростання". Олег Левченко, Наталя Шеремета, Вероніка Кавун, Олена Лудченко, стронґовський (2004)

http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_5.html?m=1
Духовне Zростання. О.Левченко, Н.Шеремета, В.Кавун, О.Лудченко, стронґовський : текст / Видано до XI Форуму Видавців у Львові / Житомир: Бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо”. - Складень, вересень 2004.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо» ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: 
http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1 або https://zlitera.blogspot.com/2019/01/blog-post.html?m=1


середа, 7 листопада 2018 р.

Олена Лудченко. Складень "Джалапіта" (2004)

Олена Лудченко. Джалапіта : проза / Ж.: Мистецька ґільдія "Неабищо" ЖОО СТМУ "Ліґа АртіС". - Складень, 2 лютого 2004.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир, Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

вівторок, 6 листопада 2018 р.

Олена Лудченко. Складень "Вимірювання простору" (2002)

Олена Лудченко. Вимірювання простору : вірші / Ж. - Складень, 25 січня 2002.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир, Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

понеділок, 5 листопада 2018 р.

Олена Лудченко. Складень "Охоронці" або "Дозвольте мені піти" (2002)

Олена Лудченко. "Охоронці" або "Дозвольте мені піти" : п'єса на 2 дії / Ж.: ЖОО СТМУ "Ліґа АртіС". - Складень #4, червень 2002.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир, Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

понеділок, 1 жовтня 2018 р.

Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки

Олена ЛУДЧЕНКО

Скарга на смуток

Утекла? В дитинство — на дачу.
Бачила обличчя. В уяві. Забула,
що обличчя — зі спогадів; бігла, бігла:
порожній ґанок, порожній дім.
А садок, навпаки, заріс. Ліс і ліс...
Майже стиснув, здушив, як шкарлупу, —
добре обняв! Позаганяв пазуристі лапи,
як рибі під жабри, у вікна. Жертву
шарпає вітер. Вправо-вліво.
Тиша німа, аж щось гуде. Ае?
І комину ж нема.
А колись тут: тук-тук...
Гноми бігали — не можу!
Хто поверне гномів?!
Хто поверне сонце?!
Звідки воно має вийти?
Рослина з мене благенька.
Треба щоб хто легенько
в напрямі тому стебло вигнув. Та обережно!
Тоді встигну. Може. Розкрию очі:
ох, ні, день летить —
просто страшно... Ах, не утекла.
Аобре. Все по місцях, годі.
Гноми — в кишеню. Все ж щось маю! Своє.

Вечір у пансіонаті «Кривбас»

Юнка з обпеченими плечима:
шию ховає волоссям, наразі
харчується фруктами. Через комах,
що летять на світло ночі
боїться. Муркоче Цоя.
Нині сидить з четвертого верху,
спостеріга неминучі верби
та ліхтарі, що сліпі до смерті,
як метелики і комахи.
Там - за вербами мріє світло,
як у долонях палає свічка,
як у волоссі біліють плечі,
в сонячних окулярах — очі.
Мирно-повільно надходить вечір,
тягне собачий гавкіт.
(Дві неприємні речі).
Друга — пташиний вереск,
просто, здається, поруч.
Птаху ховають крони,
ніби Вербову Відьму,
б'є небезпечне «Тірлі!..»
на цвіркуновому фоні.
Знизу - бетон балкону.
Зникла земля і люди.
Мляве, але блакитне небо
гамселить клени. Верби
помітно ближче.
Стовбур корявий дряпнув —
просто в обличчя коле.
Гострим совиним клювом
жовте чаклунське коло
б'є у прямий ефір: "Тірр. Тірр.."


Прогулянка в темряві

Я гуляю поруч
Снігового трону.
Тіні на зупинках —
Сірого картону.

Пролітає зграя
Білих капілярів.
Ріже борозденки
В льоді окулярів.

Простір виринає.
Упекельні кільця...
Закриваю очі.
Затуляю скельця.

Бачите дорогу?
Очі нині брешуть!
Сто маленьких голок
Поміж вії крешуть.

Буду, як сновида,
Не дійду додому:
Випадкові фари,
НЛО, фантоми...

Стосунки

Бачу тебе - радію.
Себе в'яжу
бантиком.
Ні, не те.
В'яжу - шарфиком.
Тобі і так
тепло?
Переплести, хіба,
книгу,
якути читаєш?
Дякуєш, ні. Дякуєш?
Що ж мені...
Стати травою
нитяною?
Будеш ходити
босим...
Ні. Занадто.
Граємося в амазонку?
Сплету ласо —
і на тебе. Розсердився!
А я - ні? В мене нерви -
нитки, в мене думки
плутаються.
від рук твоїх. Під гострим
поглядом — душа рветься.
Ти кажеш: не треба
тебе в'язати, і тут я
нічого не вдію.
Ти — не Гулівер, ти — вітер.
...Сплести, хіба, крила,
стати парусом?
Треба когось третього,
щоб став човном...




Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 14-16.

вівторок, 18 вересня 2018 р.

Олена Лудченко. Вірші: "Заметіль. У душах стигне...", Спалах гніву, Абетковий гімн. Проза: Шамани

Олена ЛУДЧЕНКО

* * *
Заметіль. У душах стигне
Переляк. Передзвін
Розворушує повітря.
Ніби птах. Ніби він
Не опустився на землю,
Як усе. Коляда
У драконячому оці,
Як пілот, посіда.
Зачаровано гортає
Бортовий записник
І вертається на землю,
Де кутя і часник.


Спалах гніву

Кривда ріже тіло навпіл.
Серце клаптями відходить
І на споді застрягає
Між легенями і шлунком
Млосні пазурі отрути
Продірявлюють горлянку
І висмикують назовні
Струн, нервових плутанину.
Паленіють щоки густо,
Від зубів злітає іскра -
Десь у небі, певно, знову
Зомліває Ангел мій.


Шамани

О, яка глибока ця яма, як далеко небо!
Я гину... О-о-о! Я гину! Гострий спис проколов бік, із рани тече кров!
«Скоро прийдуть вони», - співає Шаман.
«Скоро прийдуть вони», - підхоплює народ.
О-о-о, як я хочу жити! Не приходьте! Маленькі, відразливі, бридкі боги, не приходьте!
Шаман знову співає, хор підтягує: тобі надано велику честь, тебе обрано. Я не знаю, чому - Шаман знає. Я покірно прийшов до ями, стрибнув у її темну вогкість, розтинаючи тіло об гострі списи. О, молися голосніше, шамане, я хочу чути твій голос!
Тиша. І первісний жах. Різко зсудомило пошкоджену ліву ногу. Я піднімаю хобіт, перевалююсь на три інші. Весь завмираю, так дослухаюсь. Якомога більше витягаю голову і нюхаю повітря. Напливає страшний незнайомий запах. Міцно заплющую очі: не можна дивитись на богів...

Первісні мисливці добігли до Пастки, зазирнули всередину і впали на коліна. Мамонт. Бог звірів. Бог у пастці!
Вісник смерті... Люди з жахом відступили подалі. Богу доведеться померти тут, його не можна вживати в їжу.
Один за одним вони зникали в лісі. Якісь нещастя чатують не плем'я. Можливо, війна. Або все разом. Треба йти до шамана. Він читає долю по кістках та воді, чує голоси та бачить духів. Він мусить знати.


Абетковий гімн

О те ю ве де ем ка де!
Ша ка ер - ер я зе...
І у ге ха бе ґа ша єн,
Йот ха бе - ка че те.
Ха о те - ка ю ве єн те,
Ка і я а я ша.
Ел ха фе це ге те у пе,
Че бе ес ю де ща!


Олена Лудченко. Вірші: "Заметіль. У душах стигне...", Спалах гніву, Абетковий гімн. Проза: Шамани / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 13.

неділя, 1 липня 2018 р.

Олена Лудченко. Вірші: "Місцевий бог...", "йой напосiли шпалерами хмари...", "Ти був правий, i у мене є власне проміння...", Слово по максимуму, Лабіринтова Маус, Ніч. П'єса: Статут сумісного проживання або істоти і неістоти

Олена ЛУДЧЕНКО

Народилася 1976 року в Житомирі. Після закінчення Чернівецького університету працювала учителем філології у школі №17. Друкувалася у студентській збірці "Геометрія Звуків", альманасі "Зустріч'99", колективних збірках "Першість" (2001 р.) та "Неабищо" (2002 р.).


         * * *

Мiсцевий
бог,
потiчок гомiнливий,
що швидко
сходинками
бiгає по скелях,
сказав:
"Найбiльше
я тодi
щасливий,
коли
затоплюю
людськi
оселi!"


             * * *

йой напосiли шпалерами хмари аж
ну розпанахали сонце на тиньк i дра -
кiнь прилюстрився а гостю хоч кави та
нiби нема натискаю на shift нiмби є...


            * * *
Ти був правий, i у мене є власне проміння.
Може, тому при життi загорталась у попiл?


СЛОВО ПО МАКСИМУМУ

максимум-
Максиму
май силу
май стимул
мiй стимул: смiтиму
смiх але з мух
собiманiя
смак - мур-мур
мiстер Кiс
мiстер сер
Мiк - сер
мiксер?
ксерокс!
кес ке се?
лямур
мур? сi
соррi Майк Мiкi Марк
мурр?.. Сi!!!
сивий Марк Мiкi Майк
Мерi сива
марксизм
мак-сину
Максиму
максимум



ЛАБIРИНТОВА МАУС

Немов розумна миша в лабiринтi,
я рухаюсь у певному квадрантi.
Унд голова моя - PR в квадратi.
Енд стеля не затримує повiтря.

Не лямпи - зорi блякнуть свiтляками
i свiт оф кос народжуються знову.
Незатишно, мов сиротi-приблудi,
коли сюди, майн Ґот, заходить вiтер.

Стiкає дощ Нептуновим тризубцем,
Ай лав русалка, бат ай'м нот русалка!
Я скоро стану Ноєм навпаки,
як не навчуся хмари вiдвертати...

Тебе ображу в кличному вiдмiнку.
О данке шон, менi не треба хелпу!
Навiчно тут лишитись, звiсно, мiнус.
Та все ж безсмертя - це великий плюс...


НIЧ

Розмагнiченим компасом глипає око,
наполохане, сiру вбирає iмлу,
нiби в темнiй норi пiд землею глибоко,
зомлiває i терпне, i тоскно йому

в цiм зашоренiм краю, де морок спiває,
де на мiсячне сяйво i цятки нема,
а розлючена тиша по нервах шмагає
нагаєм нез'ясненим i лячних октав...

Поки сонце зійде - хоч би перша жарина,
поки з'явиться серпик кривого меча,
у будинку зiв'яне останнiй годинник,
у шухлядi знiмiє остання свiча.



СТАТУТ СУМІСНОГО ПРОЖИВАННЯ
АБО
ІСТОТИ І НЕІСТОТИ

П'єса на 3 дiї.
                                                   
          "За все годы, которые прошли после Посещения, самое важное открытие,                                          сделанное человечеством - это сам факт Посещения."
                                        (Стругацкие "Пикник на обочине").
       
 Дiйовi особи:
                                 
                                                         
         
Шафник - привид, вiдповiдальний за господарство.                Істоти: меш-
         
Зозулька - вродливий привид жiночої статi.                                             канцi кв.37
         
Уля - ще один вродливий привид  жiночої статi.                      за адресою вул.   
         
Балакучий вазон - iстота звичайна.                                                             В. Бердичiвська, *                                                             
Кудряна, спогад - самозаглиблена неiстота .                                                                       

Вітерець - неiстота щиросердна, але дуже легковажна.                             
         
Григорй Валентинович (Грива) - домовий (має статну фiгуру, ходить зав-
жди у костюмi. Дiловий вигляд порушує тiльки пишне довге волосся, яке,
у сукупностi з початковими буквами iменi й призвело до прiзвиська Грива.
         
Старушенцiя - iстота на скамiйцi, про яку нiчого не вiдомо.
         
Двірник - привид-вартовий на входi до пiд'їзду (iстота, одягнута в плаща
та солом'яний бриль.   
         
Тiнь Банкіра - зловiсне породження Мороку.

Юля та Іван - молодi господарi квартири.
       
Мешканцi пiд'їзду, мiлiцiонер, два лiкарi.     


  ДІЯ ПЕРША

ЯВА ПЕРША

Квартира  №37. Сцена подiлена "стiнами" на двi кiмнати та кухню (кухня справа). Вхiднi дверi у середнiй кiмнатi. Зовнiшнi cтiни лiвої кiмнати й кухнi трохи скошенi, в них вiкна. У середнiй кiмнатi диван, сервант, стiл з телефоном, телевiзор. У кутку вазон на пiдставцi. У лiвiй к. шафа iз дзеркалом, столик, крiсла, лiжко, застелене тюлем. У кутку комод. Юля та Iван стоять з валiзою перед дверима. Юля зачiсується.

Ю л я. Я ж мамi так i не подзвонила!
І в а н. Юлько, не вздумай - запiзнимося! Подзвониш з вокзалу. (Вiдчиняє дверi, виходить).
Ю л я (обводить очима кiмнату, посмiхається). Ну ми поїхали... Всьому доброму бувати, а чужого не пускати!
І в а н. Юлька! (Юля хапає сумочку, виходить за дверi. Чути, як у замку повертається ключ).

ЯВА ДРУГА

Кiлька секунд квартира тиха й порожня, потiм в обох кiмнатах i в кухнi одночасно починається рух.

Ш а ф н и к (те, що на шафi здавалося згорнутою шубою, виявилося огрядною iстотою у сюртуку. Шафник зiстрибнув на пiдлогу й узявся махати руками, робити наклони): О-о-ох!
З о з у л ь к а (на нiй щось широке й напiвпрозоре. Вистрибує з-за дивану, з щасливим виразом обличчя двiчi оббiгає кiмнату. Зупиняється посерединi). У-у-у-ля!
У л я (теж у чомусь напiвпрозорому та в рожевому широкополому капелюху виходить у кухнi з-за холодильника): Я тут. (Виходить до Зозульки).

Обидва привиди з вереском крутяться, взявшись за руки.

Ш а ф н и к (виходить до них). Ну чого розверещалися? А раптом вони щось забули i повернуться?
У л я. Через два тижнi, дядьку!
З о з у л ь к а (передражнює Юлю). Всьому доброму бувати, а чужого не пускати! (Повертається, викручується). Ой, я забула подзвонити мамi!
У л я (надягає на неї капелюха). Зозуля! Кривляка!
Ш а ф н и к (одбирає капелюх). Покладу на мiсце. (Йде до iншої кiмнати, риється в комоді).
У л я. Це мiй! Це мiй! (Бiжить за ним. Пiдстрибує, ображено змахує руками).
З о з у л ь к а (сплескує руками). А вазон забули! Хто його буде поливати? (Переносить вазон з кутка на стiл). Ну? Пити хочете?
Б а л а к у ч и й  в а з о н (басом). Аякже... Був би вам вельми вдячний, мадмуазель...
З о з у л ь к а. Зараз... (Бiжить на кухню, набирає в чашку води. Поїть вазон).
Б а л а к у ч и й  в а з о н. Яке щастя - приймати воду з ваших рук! Панi Зозулько, ви не тiльки прекрасна, ви маєте щедру душу! Можете смiятися, але я кохаю вас, кохаю до нестями!
З о з у л ь к а (мрiйливо схиляє голову). Говорiть далi!
У л я (в сусідній кiмнатi розбирає  разом з Шафником речi з комода). Та це ж Кудряна! Прокинься, Кудряно! (Разом iз Шафником вони витягують з комода сплячу Кудряну, кладуть її на диван у велику кiмнату. Одяг Кудряни зшитий iз багатьох рiзних клаптикiв, вона сама здається жмутком одягу. Уля обмахує її).
З о з у л ь к а. Пфе! А чого це тут Кудряна? Вона вiчно з Юлькою i Йваном вештається по морях та на дачу! Велике цабе! Де нам пнутися!
Ш а ф н и к. Дурницi! Вона ж не привид, а спогад! Жити може тiльки якщо поруч людина. Дивно, що вона оце зараз тут...
У л я. Не можу її розбудити.
Ш а ф н и к. То нехай спить.
З о з у л ь к а (увiмкнула приймач, зловила веселу музику). Пане Шафнику, дозвольте запросити вас не танець... (Змущує його танцювати).
Б а л а к у ч и й  в а з о н. О-о-о-о!..
У л я. Бiдний пане Вазон! Хочете я подарую вам свого капелюха?
Б а л а к у ч и й  в а з о н. Нi!.. Це дуже приязно з вашого боку, але вiн мене зламає!
У л я. Я не подумала... Тодi, може, шарфик? (Обв'язує  горщик сріблястим шарфиком).
Б а л а к у ч и й  в а з о н. Чарiвна привидесо! Якби моє серце не було зайняте...
Ш а ф н и к (сердито). Та лиши мене, дзиґа!

    ЯВА ТРЕТЯ

У кухонне вiкно стрибає Вiтерець, забiгає до кімнати.

В і т е р е ц ь. О, як у вас весело!
Ш а ф н и к. От хто з тобою потанцює. Тобi тiльки з вiтром i танцювати!

Бурмочучи, уходить на кухню,  порпається в шафках, викладаючи все, що там є, на стiл.

В а з о н (сумно). Уляно, як я страждаю... Можливо, якби я мiг писати вiршi, менi було б легше. Ти... прозора... нiби iз туману... проблеском чарiвної зорi...
У л я. А далi?
В а з о н. Я не поет, на жаль...
З о з у л ь к а (танцюючи з Вітерцем). Нашi молодята поїхали на море, а я нiколи не бачила моря.
В і т е р е ц ь. Воно таке ж як i я, тiльки завжди холодне та солоне!
К у д р я н а (прокидається).  Море!.. Пiнне, у постiйному русi...
У л я. Доброго ранку, Кудряно!
К у д р я н а (повiльно). Пам'ятаю, Iван та Юля того року були на морi...

Зозулька, сидячи вже на диванi поруч iз Улею, скривила обличчя й моргнула до Вiтерця.

В і т е р е ц ь (похапцем). А ви знаєте новину?
У л я ,  З о з у л ь к а   т а   В а з о н. Яку?
В і т е р е ц ь. Тiльки не лякайтеся. Тi люди, що недавно в'їхали у 10 кв. привезли з собою тiнь... Колишнього вбивцю...
З о з у л ь к а. Ах!!!
В і т е р е ц ь. Людожера...
У л я. Ах!!!
В і т е р е ц ь. I от 10-в кв. йому не сподобалася, а зараз вiн ходить i шукає, де пiдселитися.

Привиди застигли.

В і т е р е ц ь. Його бачили у вашому пiд'їздi... Кажуть, вiн шукає собi наречену...

В цей момент Шафник на кухнi впускає шухляду. Горщики, виделки, дощечки покотилися на пiдлогу, наробивши брязкоту й гуркоту. У кiмнатi пiднявся страшенний галас: Зозулька з Улею заверещали, схопившись одна за одну, Вiтерець знявся й злетiв на сервант, Кудряна упала на диван без свiдомостi.

В а з о н (перекриваючи галас). Кличте Гриву, дiвчата! Кличте Гриву!..

            ЯВА ЧЕТВЕРТА

Рвучко прочиняються дверi й на порозi з'являється  Грива, домовий.

Г р и в а (гнiвно кричить). Що тут вiдбувається?!

Привидеси замовкають. Вiтерець прожогом злiтає з серванту, у дверях кухнi збиває з нiг Шафника. Нарештi зникає за вікном.

                    ЯВА П'ЯТА

Тiж герої тільки без Вiтерця.

Ш а ф н и к (ошелешено пiднiмається). Я зовсiм ненароком впустив шухляду...
З о з у л ь к а (тремтячим голосом). Григорiю Валентиновичу, це правда, що в будинку блукає вбивця-садист?!
Ш а ф н и к (здивовано). Який садист?
Г р и в а (похмуро). Уляно Улiвно! Вимкнiть, будь ласка, музику. (Стає тихо). Звiдки у вас цi вiдомостi?
У л я. Десь чули...
Щ а ф н и к. Це їм, певно, Вiтер принiс! Нероба й бовдур!
В а з о н (прокашлюється). Якщо менi дозволено втрутитися, я вчора бачив крiзь вiкно чиюсь незнайому тiнь, що на кiлька хвилин з'явилась поруч iз Старушенцiєю.
З о з у л ь к а. Ну от... Треба спитати Старушенцiю.
У л я. Хiба вона говорить?
Г р и в а. Увага, дами! Як домовий цього будинку нагадую, що усi вселення, виселення та пiдселення проходять через мої руки! Невже ви гадаєте, що я поселив у зразково-премiйований будинок №8 по Великiй Бердичiвськiй таку небезпечну iстоту?
З о з у л  ь к а. Вiтер сказав, що люди з 10 кв. привезли когось страшного, а вiн не хоче там жити, от блукає по дому.
Г р и в а. Це маленький неуважний привид. Вiн ненароком показався пожильцям на попереднiй квартирi, через що вони i з'iхали. У бiдолахи почалася депресiя, я його заспокоїв. От i все!
В а з о н. Перепрошую, а як же бути з Тiнню бiля старушенцiї?
Г р и в а (дивиться на нього незадоволено, пiдходить, загинає пальці). Що ми знаємо про Старушенцiю? Нiчого! Вона весь час сидить i мовчить. Та iстота може бути якимось її спогадом, її двiйником, особистим ґлюком. Може бути просто перехожим або, нарештi, її власною тiнню, якщо вона там уже померла на тiй скамiйцi! (Вiдiйшов до дверей, але повернувся).  До речi, коли ви мене покликали, я йшов саме до вас. Коваленки поїхали, дай, думаю, подивлюся, як там пожильцi! I що ж я бачу? По кiмнатах вiє вiтер, музика увiмкнута на повний голос, на вазонi привидський шарф!..
В а з о н. Це подарунок!
Ш а ф н и к. Я їм казав!
Г р и в а. Дiвчата, вам прочитати "Статут сумiсного проживання iстот та людей!?" (Виймає з кишенi грубу книжку, гортає сторiнки). Параграф 3...
З о з у л ь к а  т а  У л я  (разом). Ми пам'ятаємо! Ми приберемо! Бiльше не будемо!
Г р и в а. От i добре! (Зникає за дверима).

            ЯВА ШОСТА

Тi ж без Домового. Уля та Зозулька тихо сiдають на канапу. Раптом дзвенить телефон.

З о з у л ь к а (бере слухавку). Ало!
У л я. Зулька!.. (Зозулька поспiхом кладе трубку i зiтхає).
Б а л а к у ч и й  В а з о н (порушує тишу). Панно Ульо, ви подарували менi шарф назавжди?
У л я. Тимчасово, звичайно!
Ш а ф н  и к. А де Кудряна? (Усi оглядаються. Зозулька заглядає навiть за вазон).
В а з о н (сумно). Не шукай, моє серце. Вона зникла, коли з'явився Грива.
Ш а ф н и к. Все-таки останнiм часом щось дивне...
У л я. (Яка у пошуках Кудряни перейшла в iншу кiмнату й визирнула у вiкно, злякано озирається). Дивiться, Тiнь бiля Старушенцii! Тiнь нахилилася до неї, обхопила руками! Ой, не можу... (Втративши свiдомiсть, осiдає на пiдлогу. Нiма сцена).


                ДІЯ ДРУГА

            ЯВА ПЕРША

Вулиця перед будинком, скамійка, дерево. У центрi - вхiд до пiд'їзду. На скамiйцi Старушенцiя сидить незворушно. Тупчаться багато привидiв. Час вiд часу  з пiд'їзду виходять - i входять люди, яких можна пiзнати за звичайним одягом та виглядом, мiлiцiонери в формi.  Домовий креслить на асфальтi кабалiстичнi знаки. Двiрник мiтлою обмiтає повiтря навколо них. Усi знервованi, розмовляють одночасно. Раптом з юрби чується янийсь грюкiт. Привиди розступаються, видно Старушенцiю, яка б'є своєю палицею по асфальту вигукує щось незрозумiле.

З о з у л ь к а (знічено). Я хотiла перевести її в безпечне мiсце, адже Тiнь два рази пiдкрадалася до неї! А вона - он що...
Д о м о в и й (не вiдриваючись вiд знаків). Так, її треба перевести. (Кiльна привидів беруть стару пiд руки й уводять за кулiси. Вона ледве йде, щось незадоволено бурмоче й пручається).

                ЯВА ДРУГА

Прилiтає Вiтер.

В i т е р (вражено). Так, загальна евакуацiя...
Г р и в а (побачивши його). Будь ласка, не пiдходь близько, бо заплутаєш знаки!

Вiтер присiдає неподалiк на огорожу. З натовпу до нього виходить Зозулька.

В i т е р. Ну що тут?
З о з у л ь к а. Кошмар... За два днi вiн  напав на трьох людей, i живою тiльки Старушенцшя лишилася... З'являється то тут, то там. Хто вiн - невiдомо. Половина наших повтiкали, дехто висiляється. (Схлипує). Уля кудись подiвалася...
В i т е р. А що люди?
З о з у л ь к а (сумно). Ну що - люди? Мiлiцiонери он ходять, собак приводили, так собаки ж виють на нас... Бачиш, Грива ворожить, хоче викликати... Рокiв зо п'ять тому вiн вигнав двох упирiв, що з Польової причалапали...
В i т е р. До вас? Що їм тут усiм - медом намазано? (Смiється). Чи дьогтем? (Зозулька починає голосно заплакати).
В i т е р. Бр-р-р! Не крапай на мене, я стаю солоним... Чого ти?
З о з у л ь к а. Воно оселилося в нашiй кварти-и-и-рi! Cаме в нас, уявляєш?! Як подумаю: ми там реготалися, танцювали, а вiн весь час був поруч... (Здригується, схлипує). А як прийшов Грива, утiк... А ми дивувалися, чого Кудряна явилася! Вона ж не може являтися без людей. Коли Коваленкiв дома нема, i її немає. А тут з'явилася! Видно, в ньому багато людського... (З острахом озирнулася на будинок). Вона зараз там, з ним...
В i т е р. Не страшно їй?
З о з у л ь к а. Звідки я знаю? (Схлипує). Мабудь, нi. Знаєш, спогади - вони як поринуть у себе, нiчого навкруги й не помiчають. Та й Шафник з нею - куди вiн без своїх шаф? (Схлипує). Вiтерцю, миленький! Злiтай до наших вiкон, подивись, як вони!..
В i т е р е ц ь (незадоволено). Та я , власне... (Зозулька запитально дивиться на нього). Ну, добре.

Раптом пiднiмаються i не стихають вже до кiнця дiї. Страшнi потойбiчнi шерехи, хтось кричить: "Починає!" Привиди й привидеси з криками розбiгаються.


          ЯВА ТРЕТЯ

Вiдбувається метушня: утiкають останнi привиди, Вiтер вiдлетiв, потiм повернувся, причаївся за деревом. Але коли Грива закликав Сильфiду, стрiмголов утiк. Двiрник став був у кабалістичний знак, намальований Домовим, але сильно затремтiв, впустив мiтлу й утiк за кулiси. Домовий кiлька раз перекрутився i став  збоку вiд входу, тримаючи в руках лiхтарик.

Д о м о в и й (декламує). Як у морi є чотири хвилi, так у свiтi є чотири сили. Хто не може дати з ними ради, той над тiнями не має влади!  Саламандро, гори! Розтiчися, Ундино! Не крутися, Сильфiдо, не плутай слiди! Я, Iнкубус, i ви мене чути повиннi: не завадьте покликати Гостя сюди!..

              ЯВА ЧЕТВЕРТА

У дверях пiд'їзду з'являється Постать у чорному.

Д о м о в и й (витирає пiт з лоба). Ти прийшов, бо я кликав тебе!
П о с т а т ь (насмiшкувато). А, це ти, Домовий... Ти часом не служив у нiмецького доктора Як-там-його столiття чотири тому?.. (Вказує на пусту лаву. Владно). На цiй лавi сидiла жiнка. Повернiть її.
Д о м о в и й. Не про неї зараз мова, а про твоє незаконне вселення. Ти повiвся неввiчливо, навiть не представившись. Хто ти, якого ранґу?
П о с т а т ь (насмiшкувато). О, менi дуже прикро!. Банкир Цурупов, тiнь, i я можу купити цей будинок з усiєю його требухою.
Д о м о в и й. Пустi балачки. (Починає ходити взад-вперед перед очима Банкира). Статут говорить: "Власником комплексу сумiсного проживання може стати лише сила, яка не заважає iснувати життю в будь-якiй його формi. Вселитися та пiдселитися в будинок може будь-яка життєформа з дозволу Домового...." Ти порушив обидва пункти. Якщо ти негайно i цiлком не щезнеш, я доповiм про все на Великiй Радi Домових. Тодi ти не вселишся в жоден пристойний будинок не лише Житомира, а й Столицi!
Б а н к и р. Домовий, та ти романтик!.. Думаєш, я хочу тут жити? Не хвилюйся, я тут не надовго. (Кривляється). Свiтло рiже менi очi... От доїм цей пiд'їзд, i вийду... (Повертається, щоб iти в дім). 
Д о м о в и й. Стiй, де стоїш! (Направляє на нього промiнь лiхтаря, прожектори створюють навколо Банкiра  мерехтiння кольорiв). Я в Нiмеччинi i справдi дечого навчився!..
Б а н к і р (обертається). Не зли мене! (Потрушує плечима. Вiд цього поруху Грива падає навзнiч, лiхтар гасне. Тiнь зникає в домi).

ЯВА П'ЯТА

В i т е р (обережно пiдбирається до Домового). Пане Домовий!.. Грива?.. Ти живий? (Грива не ворушиться). Грива загинув! (Утiкає зi сцени).

            ЯВА ШОСТА

Вiтер повертається з привидами. Стогнучи: "Грива!", "Григорiю Валентиновичу!" усi оточують нерухомого Домового. Постає ґвалт i плач. Потiм хтось кричить: "Вiн живий!"

Д в і р н и к. Я, я знаю, куди його треба доставити!
В i т е р (призирливо). Знаряддя не згуби!

Жбурляє йому мiтлу, що досi лежала на землi. Той мовчки хапає її.  Домового пiднiмають, але в цей час чується крик з будинка  "Людинi погано! Лiкаря! Лiкаря!.. Вiн помирає!". Усi зупиняються.

Г р и в а (застогнав i прийшов до тями). Що сталося?
Х т о с ь   в i д п о в i д а є: Вiн знову когось убив.
З  б у д и н к у  г о л о с и: "Я його бачила! Хтось у чорному! Клянуся, Вiн зник!.." Постає тяжка тиша.
                           
        ЯВА СЬОМА

Стукаючи палицею, входить Старушенцiя. Зупиняється, дивлячись на всiх.

Д о м о в и й (поглянувши на неї, скривився, потер лоба). Чого Банкір цей питав про Старушенцiю? Хоче повернути їй втраченi грошi?.. (Пробирається до неї, але Старушенцiя позадкувала, загрозливо вiдмахуючися палицею. Грива безнадiйно махнув рукою).

                      ЯВА ВОСЬМА
                                                 
За сценою чується голос "Швидкої", пробiгають люди в бiлих халатах, з ними Уля. Зозулька кидається до неї.

З о з у л ь к а. Де ти була? Тут таке коїться!
У л я  (втомлено). В лiкарнi. Чоловiк iз 5 квартири помер. Мене Алфiя попросила з нею з'їздити. На жаль, ми нiчим не...

          ЯВА ДЕВ'ЯТА

Виносять на ношах тiло. Два лiкарi зупиняються, палять.

П е р ш и й  л i к а р. Хтось, певно, прокляв цей дiм. П'ять викликiв за тиждень, чотири -  з летальним кiнцем... I хоч би епiдемiя, а то - нi. Такого просто не буває. Чортiвня...
Д р у г и й  л i к а р. Ти це обов'язково скажи мiлiцiї, iм це сподобається... (Уходять).

                        ЯВА ДЕСЯТА

Привиди тихо стоять. Домовий виходить на середину, стає у Знак.

Д о м о в и й. Я спробую ще раз. Усi заховайтесь. (Привиди тiкають. Грива робить руками магiчнi "паси"). Для упокори Звiря злого скажу тепер чотири слова!.. (Напливає скрегiт, виття). Саламандро, гори! Ти, Сильфiдо, крутися! Ти, Ундино, клубися! Iнкубус, твори!.

Чути крик Банкіра, б'ється скло, щось вибухає... Проносяться спалахи червоного свiтла... Раптом видно, що Старушенця змахує руками, щось вигукує, стукаючи палкою. Грива опускає руки, i все спиняється.

С т а р у ш е н ц i я (скрипучим голосом). Припини! Не треба! Не треба!

Привиди обережно з'являються з рiзних бокiв, дивляться на неї здивовано. Хтось каже: Вона здурiла? Треба її забрати!

С т а р у ш е н ц i я (кланяється усiм). Я цього не хотiла. Простiть мене, iстоти й неiстоти! (Повертається до будинку). I ви, люди!.. (До Домового). Не вбивайте його, вiн зараз вийде.

              ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Посилюються шурхоти. У дверях з,являэться Банкiр, одягнутий у пурпуровий блиск.

Б а н к і р (обережно бере стару на руки. До неї). Я не сумнiвався, що ти погодишся. (До всiх, насмiшкувато). Ненависть, крики, плачi - чудова була вистава!

Уходить зi cтарою. Привиди несвiдомо крокують за ним, зупиняються.

Д о м о в и й (здивовано). Ну от, панни привидеси, даремно ви лякалися... З-помiж усiх ваc вiн вибрав Старушенцiю.


                        ДIЯ ТРЕТЯ

                      ЯВА ПЕРША

Кв. 37. Усе на св. мiсцях. Юля сидить на диванi, розмовляє по телефону Iван на кухнi п'є чай, читає газету. Шафник в лiвiй к(імнаті) порпається у вiдкритiй валiзi. Друга валiза стоїть у центральнiй к. З-за серванту з'являється Уля в капелюсi й поза спиною Юлi проходить до Шафника.

Ю л я. Да, мам, сьогоднi зранку приїхали. Добре. Море, як море... А ти не чула, що в нас тут дiялося? Через кiлька днiв, як ми поїхали, тут почалася якась низка нещасних випадкiв! Кажуть, двоє отруїлися лiками, двоє померли вiд серця... Так, в нашому будинку! Слухай, один упав зi сходiв, зламав шию... Нарештi, в п'ятому пiд'їздi у когось вибухнула мiкрохвильовка. Пожежа була, ти уявляєш?! Нi, з нами все добре! (Тут якраз пройшла Уля. Юля забралася з ногами на диван i стишила голос). Тiлькi знаєш, кажуть сусiди, що з нашої квартири чулися якiсь грюки, голоси... А на другому поверсi нiби бачили людину, що проходила крiзь стiни... Менi страшно тут бути!

Iван, який давно вже дослухається з кухнi до її монологу, має глузливий вираз обличчя. Нарештi вiн витягає з кишенi надувну кульку зi свистулькою, надуває її й випускає в кiмнату до Юлi. Вiд вереску iграшки пiдскакують не лише Юля, але й Уля з Шафником.

Ю л я. Ванька! Ти мене доведеш до iнфаркту!.. (В трубку. Сердито). Нi, мамо, це мiй чоловiк в дитинство впав остаточно... Я тобi передзвоню. Бувай! (Кладе трубку. Iван виходить з кухнi, посмiхаючись).
І в а н (співає). "Если хочешь быть здоров, закаляйся!" Нерви теж закаляти треба, ти це знаєш?
Ю л я (стримуючи роздратування). Знаєш, Петька, когда ты голый за девками гонялся, я терпел. Когда ты пытался продать Котовскому парик, я тоже терпел, но когда ты попер не белых с криками "Все мы - братья!", я не выдержал!..

Демрнстративно вiдвертається. Iван стискує плечима. Вони мовчки беруться розбирати валiзу.

                    ЯВА ДРУГА

У кухонне вiкно заходить Вiтер.

В i т е р. О! Хазяї приїхали! (Пробiгає в малу кiмнату). А ось i я!
Ш а ф н и к. Знову вiн...
У л я. Здрастуй!..
Ю л я. Апчхи! Протяг... (Йде, щоб закрити вiкно в кухнi).
У л я. I до побачення!
В i т е р. Яка гостиннiсть! (Стрімголов бiжить на кухню, обганяючи Юлю, вилязить у вiкно. Юля закриває вiкно).

                  ЯВА ТРЕТЯ

Тi ж без Вiтерця.
       
Ю л я (в кухнi). Ой-ой-ой-ой!.. Ванька, вазон засох! (Забiгає в кiмнату).
I в а н (вмостившись на диванi). Який вазон?
Ю л я (переставляючи вазон з кутка на стiл, засмучено). Я ж хотiла занести його до Танi, щоб вона поливала... Два тижнi без води... (Юля кiлька разiв помацала вологу землю, вражено задумалася. Потiм повернулася до Iвана). Ваню, подивись на вазон...

У лiвій кімнаті Уля беззвучно заворушила губами, схопилася за голову. Шафник визирнув iз шафи, щось беззвучно вiдповiв, змахнув рукою та сховався у шафi. Поки люди розмовляли, Уля стривожено застигла, притулившись до стiни. Щоправда, за ходою розмови заспокоїлася i розслабилася.

I в а н (лiниво повернув голову). Ну i що?
Ю л я (напружено). Вiн не засох!
І в а н. Ура. (Юля загрозливо склала руки). Чого ти?
Ю л я. На ньому навiть пилюки немає!
І в а н (розвiв руками). Мiстика!
Ю л я. Ага. Мiстика... Ти знову комусь залишив третi ключi?! Кому?! Толiку?! Галактенко?! Ти ж обiцяв!.. У нас тут дiм побачень?!
І в а н (сiвши на диванi, пiдняв схрещенi пальцi). Не лишав, клянуся! Вони в мене там у шафi! Можеш подивитися!
Ю л я (пробiгла повз Улю, яка спостерегала за нею, забравшися з ногами на стiлець). I подивлюся! (Порпається в нутрощах шафи). Нема!
I в а н (скрививши глузливу фiзiономiю). Як нема?.. А-а... Подивися там... де у нас тi...
Ю л я. Що?
І в а н. Ну... наркотики i зброя. (Дуже задоволений собою знову вмощується на диванi).
Ю л я (вискакує з шафи, задихаючись вiд лютi). Дуже смiшно!!! (Бiжить в середню кiмнату).

            ЯВА ЧЕТВЕРТА

Голова Шафника та рука з'являються з шафи. Вiн свариться в спину Юлi чоботом i знову ховається.

                    ЯВА П'ЯТА

Ю л я (розмахуючи руками над головою чоловiка). Ключiв немає! Ти менi брешеш! До яких пiр це буде тривати?!

                      ЯВА ШОСТА

У  дверях безшумно з'являється Домовий. Залишаючись невидимим для людей, докiрливо хитає головою.

I в а н. Лежачого не б'ють. Чого ти кричиш? (Домовий самими губами щось говорить, дивлячись в бiк лiвої кімнати. Звiдти вибiгає Уля. Вони так само безгучно перемовляються i, не помiченi людьми, виходять).

                      ЯВА СЬОМА

Без Улiта Домового.

Ю л я. Останнiй раз питаю: хто сюди приходив?!
І в а н. Нiхто! Я тебе поздоровляю: в тебе розвивається манiя переслiдування!
Ю л я (зi злiстю вiдвертається). I вазон сам себе поливав!.. Я з тобою не розмовляю. (Витягує сумочку, зачicується, пiдфарбовується).
І в а н. Ти куди? (Юля виходить, грюкнувши дверима).

                      ЯВА ВОСЬМА

І в а н (встає). Тю, ну це ж треба... (Дзвонить по телефону). Ало! Толянич! Ну удружив! Ти б ще пiдлоги пофарбував!.. Що-що?! Вазон нашо полив?! Через тебе Юлька зi мною не розмовляє... Який-який... Мiй вазон! Теж менi - зелений патруль! (Слухає. З подивом). Не приходив?.. Поїхала на дачу? А Людка?.. Дав вiдкоша? А та твоя... кохання всього життя?... Замiж вийшла?! Так ти, бiдний, сам лишився? Я тобi не вiрю, старий. Ти мене пiдвiв. Зараз зайду, ключа заберу. (Поклав трубку. Пройшовся по кімнаті, помацав землю вазона). Ну, Толян... (Подзвенiв ключима й вийшов).

                    ЯВА ДЕВ'ЯТА

Б а л а к у ч и й  В а з о н (набурмосено). Ну звiсно. Спочатку прирекли мене на смерть вiд засушення, а коли я виявився живий, то через мене i посварилися!.. Пане Шафнику! Вибачте, я не дуже вiдволiкаю вас?..
Ш а ф н и к (вилiзає та позiхає). Ах-ах... А де це всi?
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Ви проґавили трагiкомедiю. Юля викрила Iвана в тому, що вiн знову лишив ключа котромусь iз приятелiв. I влаштувала грандiозну сцену! А винуватий в усьому я! Бо не засох.
Ш а ф н и к (який сумно-безладно совався по кiмн., зупинився, сiв, дiстав недоплетену шкарпетку  i заклацав спицями). Давно пора. Я не про тебе, звіcно, а про Iвана... (Крутить головою). Тут що був Грива?
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Так, приходив чогось, панi Улю забрав. (Стишує голос). Вони говорили тихо, але, здається, я чув iм'я Кудряни...
Ш а ф н и к (припинив плести). Кудряна! НЕ  говори про цю негiдницю! Утiкти, лишити людей без спогадiв! Як вона могла?! Знаючи, що раз i назавжди пiдселена до сiм"i Коваленкiв!..
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Так, так. На жаль Юля та Iван скоро почнуть вiддалятися, власне, уже почали... Їм i так важко, а вже без приємних спогадiв!...
Ш а ф н и к (хитає головою). От побачиш, побачиш... Тепер в  цьому домi нiколи  спокою не буде! Так i будемо одне одного шукати: люди - спогадiв, спогади - привидiв, привиди - спогадiв, а вже що буде з вазонами  не можу й уявити.
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Мгм...
Ш а ф н и к. Я б на мiсцi Домового...

                    ЯВА ДЕСЬЯТА

Входять Грива, Зозулька та Уля попiд руки ведуть Кудряну. Шафник занiмiв. Усi мовчки повсiдалися пiвколом. Кудряна безтямно оглядається.

Ш а ф н и к. Де ви її знайшли?
З о з у л ь к а. Сидiла на даху за три квавртали звiдси. Менi подруга вранцi повiдомила, яка там живе. Я пiшла подивитись - справдi!
У л я. Кудряночко, дорога, ну чого ти туда полiзла?
Ш а ф н и к. Кудряно! Чого тебе туди винесло?
Д о м о в и й. Не лякайте її. Вона завжди була "трошки в дорозi", а тепер самозаглибилася остаточно. Зi спогадами це буває. Вона заговорить сама.
Ш а ф н и к. Ну, самозаглибилася... Але чого дахами блукати?
Б а л а к у ч  и й  В а з о н. Вона полетiла за Банкiром та Старушенцiєю!
Д о м о в и й. Звiдки знаєш? Хiба чуєш думки?
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Вона це подумала на рослинному рiвнi.
З о з у л ь к а. А тепер про що думає?
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Ну-у... Е-е... Мгм... На жаль, вона перестала думати.
Д о м о в и й (встає). Менi треба йти. (Вагається). Може, запакувати її в капсулу?
У л я   т а   З о з у л ь к а. Нi, ми за нею послiдкуємо!
Д о м о в  и й. Ну дивiться... (Виходить).

              ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Не встиг Грива вийти, як входить з насупленим обличчям Юля Коваленко. Не звернувши на спiвмешканцiв жодноi уваги, жбурляє сумку i сiдає в крiсло. Грива, пропустивши її, виходить. Юля зривається, починає бiгати по квартирi. Не знайшовши Iвана, проголошує емоцiйну, але беззвучну тираду. Тодi кидається в ліву кiмнату, порпається в шафi та столi.

Ш а ф н  и к (спересердя). От кого б я запакував у капсулу! (Йде до неї, сердито збирає розкиданi речi).
У л я. То вона ключа шукає.
З о з у л ь к а. А от i герой дня.

                    ЯВА ДВАНАДЦЯТА

З'являється Iван з кiлькома пачками  морозива в руках. Далi вiдбувається беззвучна пантомiма: Юля сердито вичитує чоловiку, жестикулюючи та закочуючи очi. Вiн так само емоцiйно заперечує, показує морозиво, змахує руками, загинає пальцi, щось перераховуючи. Нарештi жбурляє ключ, вiдкриває книгу детективiв i лягає на диван читати. Улi довелося звiдти пiдхопитися. Юля демонстративно надiває навушники плеєра i прибирає в квартирi. Пiд час цього привиди коментують iхнi дiї.

З о з у л ь к а. От цей дощ надовго!
У л я. Як неприємно!.. Навiщо про це згадувати? Це було майже рiк тому!..
З о з у л ь к а. Тiльки послухай!.. Зараз вiн її вдарить. (Юля дає Iвановi ляпаса). Не вгадала. 
Ш а ф н и к (виходить до них, плете на спицях. Бурмоче). Це не іcнyвання, а якась мука! Нi спокою, нi миру! Сваряться... На моря їздять... А де що поклали - нiхто не пам'ятає... Чоботи - один у шафi, другого нема...
У л я (сплескує руками). А як все починалося гарно! Вони познайомилися в травнi, в парку. Iван був...
К у д р я н а (оживає). Вони познайомилися взимку, на балу у графа Гальського.   
У л я. На балу? Нi, ти щось плутаєш, Кудряно! Ой, вона заговорила!..
К у д р я н а. Граф Гальський був її рiдним дядьком по матерi, а вона на той час уже заручилася iз князем, коли зустрiла його на балу.
З о з у л ь к а. Це вона говорить iз самозаглиблення.
К у д р я н а. У тому життi вiн був мандрiвним фiлософом i одночасно професором кiлькох європейських унiверситетiв. Резиденцiєю його був пiдземний палац у Краковi. Вiн народився у темрявi.
У л я. Кудряно, не треба про знову про страхи!
К у д р я н а. Вона була невинною дитиною радостi, а свiтло - це єдине, що йому не пiдкорялося. Тодi вiн доклав своїх чар, i вона кинула нареченого. Вiн її над свiтом i подарував усе, що з висоти їй сподобалося!
З о з у л  ь к а. Нiби казка...
К у д р я н а. Вiн добре маскував свою справжню сутнiсть, але якось до неї пробився Ангел. На другий же день вона утекла i пішла в монастир. (Кудряна замовкла).
Б а л а к у ч и й  В а з он.  Я вважаю, вона говорить про когось конкретного.
Ш а ф н и к (до Кудряни). Ну i що було далi?
К у д р я н а (здивовано). Вона померла.
Ш а ф н и к. От тобi маєш!
К у д р я н а. Усi наступнi життя вона ховалася, аж до цього.
У л я   т а  З о з у л ь к а. До якого цього?!
К у д р я н а (посмiхаючись як до нерозумних учнiв). Коли вiн знайшов її у нас бiля пiд'їзду на лавці.
У с i (вражено). Старушенцiя!
К у д р я н а (киває). Це було останнє наймення.
Ш а ф н и к. I Банкiр?
К у д р я н а. Це його... (замовкає, уважно спостерiгає за сваркою, що розгорiлася з новою силою, бо Юля злiсно шарпнула Iвановi капцi вiником).
З о з у л ь к а. Останнє наймення?
К у д р я н а (трясе головою). Чого вони сваряться?
З о з у л ь к а. Оце тiльки помiтила! Ти ж їх кинула, от i сваряться.
К у д р я н а (засмучено). Я полетiла поза своїм бажанням. (Встає). Зараз я дещо їм нагадаю. (Рухаючи руками, щось нечутно розповiдає).
I в а н  (роздратовано) ... дзвониш i жалiєшся своiй мамi!
Ю л я. Я шукаю рiдну людину, бо ти таким не є!
I в а н. Давай, шукай!.. (Далi дiалог знову без звуку).
К у д р я н а (знiчено). Вони мене не слухають!
У л я.  Доведеться чекати, поки вони втомляться.
З о з у л ь к а. Вони один одного не чують! Кожен говорить своє!
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Iх шлюб захворiв.
З о з у л ь к а. Може, допоможе терапiя? (Бiжить за Юлею в лiву кімнату).
У л я (занепокоєно). Що ти збираєшся робити?

В кiмнаті Юля розглядає нову сукню, з сердитим обличчям. Зозулька стає перед нею i, наспiвуючи: турум-турурум, пританцьовує, робить реверанс. Юля широко розтуляє очi, рота, змахує руками, перекидає на себе валiзу й втрачає свiдомicть.

У л я. Зуля! Що ти наробила?!
З о з у л ь к а (перелякано притуляється до стiнки). Я тiльки на п'ять секунд...

Iван кидається до Юлi, потiм у кухню по воду, метушиться, хапає телефон. Користуючись моментом, Шафник ховається в шафу.   Юля приходить до тями, з плачем кидається чоловiку на шию, показує на те мiсце, де танцювала привидеса. Зозулька вислизає до переляканоi Улi.

Б а л а к у ч и й  В а з о н (сумно). О дорога моя, ти перестаралася!.. Тебе викликає Грива...
З о з у л ь к а (розгублено). Як вiн дiзнався так швидко? (Йде до виходу).
У л я. Почекай, я з тобою!
Б а л а к у ч и й  В а з о н. Валiть усе на мене!

                ЯВА ТРИНАДЦЯТА

I в а н (виводить Юлю у велику кімнату, накрапує в ложку заспокiйливе, вкладає на диван, обiймає). Це вiд сонця, люба, вiд спеки: голова, очi. Не хвилюйся. Усе пройде.
Ю л я. Яка вона була страшна i прозора вся!.. Це зi мною перший раз!
I в а н. Тобi треба вiдпочити. Лежи, нiякого навантаження! Я сам щось нам зготую, сам поприбираю...
Ю л я (жалiсно). I попрасуєш? (Той киває). Який же ти в мене добрий!.. Вибач менi. За всi дурницi, що я казала!
Iван. Це ти менi вибач... Особливо, за ключа. (Помовчали. В цей час звiдкiсь виходить Кудряна i ciдає поруч, замрiяно посмiхаючись).
Ю л я. Знаєш, я думаю, доброго в нас було бiльше нiж поганого.
I в а н. I буде бiльше, побачиш.
Ю л я (сонним голосом). Я посплю... Івасю, там точно нiкого нема?
I в а н. Точно, кохана, поспи.

      КIНЕЦЬ


Олена Лудченко. Вірші: "Місцевий бог...", "йой напосiли шпалерами хмари...", "Ти був правий, i у мене є власне проміння...", Слово по максимуму, Лабіринтова Маус, Ніч. П'єса: Статут сумісного проживання або істоти і неістоти / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

субота, 2 червня 2018 р.

Олена Лудченко. Вірші та проза: Скло, Весна'98, Вразливість, З-під хмар, Язик, Вимірювання простору, Фантаст, Доповідь, Нічна електричка, Телевізор, Настрій

Олена ЛУДЧЕНКО

Народилася у Житомирі 1976 року. «Перші місяці життя мала телепатичні здібності, чого довести не можу. Дитячий садок і школа («жовтенятсько-піонерське виховання»). 1993 року вступила до Чернівецького держуніверситету на факультет філології (одночасно отримуючи підготовку космонавта на центрифузі, закамуфпьованій під автобус «Чернівці-Житомир»). Потроху почала писати, вдихнувши поетичні флюїди з буття. Надрукувалася у збірці студентських творів "Геометрія звуків". Отримала диплом і вже кілька років працюю за фахом у школі #17. Вірю в щасливе майбутнє, чого і вам бажаю».


СКЛО

Я пальцями продряпала дірку у склі і дуже здивувалася. На тобі, маєш! А на вигляд зовсім звичайне скло! Скільки разів я дивилася крізь нього на вулицю!
Скло теплішало від моєї руки, м'якшало і дрижало, ніби жива тварина. Із цікавості я почала розширювати дірку, вона легко піддавалася, і, що дивно, це нове пружне скло зовсім не різало руки...
Не знаю, чому я вирішила це зробити. Мабуть, із тої недоречноі цікавості. Я подумала: дірка збільшується, скло мовби втягується в себе; а що, як я «складу» його зовсім? Працювала хвилин 15. Скло піддавалося. Доверху відтискати його було важко, і я стала у вікні на весь зріст. Тоді все і сталося.
Я відчула, що мене схопили. Щось невидиме здавило так: що аніповорохнутися.
Зусиллям жаху я почала борюкатися, але пастка стягувалася все вужче і вужче! Моє власне тіло спочатку затверділо, а потім, їй-Богу, почало розчинятися!.. Я розповзлася, як олія на сковорідці, і зайняла весь простір у рамі. Якийсь час моє обличчя ще вигинало поверхню скла, а потім зникло і воно.
Я - скло. Але живе скло. І нехай хтось спробує дряпнути мене пальцем.


ВЕСНА '98

Небо обертом гуляє,
Затуляточись рукою
Від розбурханого вітру
І сп'янілої тополі.
Відзеркаливши калюжу
І жахнувшись мимоволі,
Заточилося в багнюку
І вишкрябується звідти,
Аж дерева підлітають!
Вивертаючи кишені,
Добуває звідти снігу
І витрушує на вітер,
Як гидкий горішній порох.
Він кружляє і негайно
Повертається угору,
Пада в сонячні обійми
І лоскоче так, що довго
Небо обертом гуляє!


ВРАЗЛИВІСТЬ

Один п'яний горобець якось сказав мені, що ми велетенська лялькова вистава, що її колись влаштували зорі для тварин і рослин. Театр так сподобався всім, що дехто схотів брати в ньому участь...
Згодом же зірки побоялися припинити цей жах, аби не завдати комусь лиха, бо глядачі й актори безнадійно переплуталися...
Він процвірінькав це і, заточуючись, полетів геть.
А мені й досі сняться золоті нитки, прив'язані до моїх рук, а якщо подивитися вгору, серед людської юрби - іде золотий дощ.


З-ПІД ХМАР

Лежу, нриклеєний до хмар,
На спині. Чи то тільки так
Здається? Може, я не спав
Ніколи, а ото заснув?

Чи то назавжди, чи на мить,
Яка вхопила мою спину,
Я притулився, мов до тину:
Не мав де спать, не мав де жить.

Не знаю я, чи день, чи ніч,
І щось в кишені маю - місяць!
І стрімко пада тінь на місто,
На моє місто - моя тінь!


ЯЗИК

Язик мій твердий і безпритульний, як іржава бляшанка на подвір'ї у поганого ґазди. Навесні з ним так: все перетворюється, і він хоче. Досі торочив мені про автономію: ніби ми, як субстанції, заважаємо одне одному. Мовляв, коли плід дозріває, він падає з дерева; мовляв, він дозрів. І коли перлина сформувалася, мушлю спустошують, аби перлина стала коштовністю. Він, дурний, впевнений, що він - перлина.
Навесні з ним завжди так. Я змащую його олією і дитячими кремами, але він відмовляється їсти, спати і ходити до вітру. Нехай, нехай! Сьогодні я сказала йому, щоб ішов на всі чотири і спробував бути щасливим. З радості він кинувся мене цілувати, а тоді пішов.
І тепер він, твердий і безпритульний, тиняється десь по місту, а я ходжу і шукаю його.


ВИМІРЮВАННЯ ПРОСТОРУ

«Точка всегда обозримей в конце прямой» 

Й. Бродський 


Жалить на шепіт заведений,
Ча-со-хід. Стрілкою коле
Плоть, висмоктує з тіла
Міць.
Бродом ідуть по коліну ріки
Голод, Цікавість, Страх, Традиції...
Косо рухаються крізь тверде «Навпаки»
Колесом,
Затоном у десять осіб,
На головах - каски.
Каски обтічної форми
За ними волочиться корінь,
Як за Олє Лукоє - сни.
Та за традицією Експедиція
Вірить виключно картам гральним,
Шлях освітлює тілом
Астральним - злі та поранені
Йдемо ми.


ФАНТАСТ

Якось фантаст розтягнувся на дивані, підсунув до себе зошиток і замислено покрутив перо. Був пекучий полудень. Він двічі глибоко зітхнув і перекинувся з боку на бік. Щось кололо йому в бік, щось заважало лежати. Полапав тоді під собою рукою, але нічого не міг намацати. Тоді неохоче піднявся, примружився і остовпів: на дивані лежав він сам з ручкою та зошитом у руці.
Фантаст #2 закрутився, знехотя піднявся і виявив на дивані Фантаста #3, який теж перевернувся і піднявся. І Фантаст #4 теж піднявся. І Фантаст #5 теж. Шостий і сьомий і ще десяток за ними підскакували, як обпечені. І було від чого! У кімнаті яблуку не було де впасти: фантасти стояли й сиділи, мостилися на столі й підвіконнях, набилися у шафу. Всі жахливо штовхалися, наступали одне на одного, голосно обурювалися, плескали одне одного по очах зошитами та кололи перами. Збожеволівши, Фантаст #1 прочинив вікно й виліз у сад. У кімнаті зразу стало порожньо й тихо.


ДОПОВІДЬ

- От добре, - подумав Леопольд Аркадійович, закінчуточи друкувати другу сторінку Доповіді з історії Туреччини. - Дві - це вже здвиг. А три - стриг. А чотири - Леопольд Аркадійович замислився на півгодинки, потім радісно закричав:
- Чирик! А п'ять - п'ятка. А шість - щітка. Тут Леопольд Аркадійович відклав убік Доповідь з історії Туреччини, взяв новий лист паперу і вивів: «Доповідь з лінгвістики».


НІЧНА ЕЛЕКТРИЧКА
Нічна електрика. І звідкісь "тень-телень" тихеньке...
І тиша поночі не може бути вповні.
Склеплю очі - бачу свої руки,
Що швидко бігають по аркуші паперу.
Ревіння ночі. Вибуховий шелест
Паперу, що повзе зі свого місця.
Він не живий - він ніби шурхіт шкіри,
Що облупилась від цупких зміючих звивин.
Годинник каже спати, кличе ліжко:
Подумай, завтра буде тяжко жити.
Тихеньким язиком ганяти мову,
Від "а" до "я" шматуючи абетку.
Руками я розкидатиму простір,
Аби навколо у кільце не звився,
А ноги будуть сильно бити землю,
Аби до неба часом не злетіла...
Чи я добро роблю планеті й людству?
А як усі ми кинемо абетку,
Складемо міцно руки біля тіла
І перестанемо скажено ту-по-ті-ти,
То, може, враз замкнеться та щілина,
Що наші пращури колись пробили
В картині Всесвіту, з дерев спустившись долі?
І що тоді?.. Напевно треба спати,
Бо домовик сопе уже сердито...


ТЕЛЕВІЗОР

Він постукав до мене о вечірній порі, кремезний чолов'яга у плащі й капелюсі. Із полів сюрчала вода, утворюючи на порозі невеличкі калюжі. Він зняв перчатку і долонею протер обличчя. Саме протер,
бо це не було обличчя у звичайному розумінні: замість носа, очей, губ він мав гладеньку сіру пляму, подібно до скла вимкненого телевізора. Піднятий комір та широкі поля капелюха правили за раму. Я бачила його сьогодні на вулиці, але прийняла за рекламу. Впустити? Він забруднить мій килим, але я подумала: не кожен день до кімнати приходить телевізор. І ще подумала: адже дощу немає...
Стілець важко зітхнув під гостем. Капелюх впав із нахиленої голови просто на стіл. Руки стягнули за вуха пасма бузкового волосся і швидко насунули капелюха на місце. Я відвела очі. Настільна лампа поклала між нами коло світла.
Я читала, він слухав. А може, ні: хитався з боку на бік і зітхав - може, він спав?
А сіре скло перетворювалося на джерело світла! Мені заболіли очі: лампа й Він - це вже занадто, я вимкнула лампу. 3олоте сяйво розрідилося, на мене насунулася дрімота, і лише одна думка, одна думка, як наказ, утримувала на поверхні сну:
«Не забудьте вимкнути телевізор!»
«Не забудьте вимкнути телевізорі»
«Не забу...»
Я почула, як клацнув замок - то мій гість подався геть. А чи був він?.. Потім, здається, знову стукали, але я не відчинила: у мене не притулок для телевізорів, що блукають.


НАСТРІЙ

День котиться до вечора. Сонце верне на двір. Агов, чомусь так сумно, ніби телевізор зламався. Але так страшно, що ладна справді його зламати, щоб того страху позбутися. Агов! Навіщо в камері годинник? Навіщо Робінзону календар? Жили б собі, як жили, навіщо оте нагадування: тік-так, тік-так, раз рисочка, два... Цілий стовбень рисочок. Скільки до смерті лишилося? Чи встигну зробити... що? Нічого робить. Я знайду, що робити, то куплю собі клацалку: тік-так.
А поки що... Летять годинники з вікна, перекидаються, крила повиростали - у рій злетілися й в сусідній будинок завернули, там хтось знайшов, що робити. А я телевізор вимкну, магнітофон вимкну, радіо разламаю і буду думать:
«Ту бі о нот ту бі».










Олена Лудченко. Вірші та проза: Скло, Весна'98, Вразливість, З-під хмар, Язик, Вимірювання простору, Фантаст, Доповідь, Нічна електричка, Телевізор, Настрій / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 40-47.


субота, 14 квітня 2018 р.

Олена Лудченко. Прозові мініатюри: Думка про t°, Прогулянка до Пустоти. Вірші: "Ти був правий, i у мене є власне...", Китайська Маґнолія, Лабіринтова Маус, Ніч

Олена ЛУДЧЕНКО

Народилася 25 січня 1976 року в Житомирі. Після закінчення Чернівецького університету працювала учителем української мови в школі №17. Друкувалася у студентській збірці "Геометрія Звуків" (м.Чернівці), літературно-мистецьких альманахах Житомирщини "Зустріч '99 та 2000 - 2001", колективних збірках "Першість" (2001 р.) та "Неабищо" (2002 р.). Працює журналістом обласної ґазети "Ріа-інтер".


Думка про to

Коли хворієш, певно, відростають зайві руки й ноги. Їх не можна помічати. Скільки зігнуто, скільки простягнуто? Цілу ніч запихувала руки під подушку, спочатку ліві, потім праві, та все одно якісь кружляли в повітрі, збаламучуючи темряву. Але то нічого. Родині не подобається: дві-три ноги обов'язково заходять в інші кімнати. Розбігаються. Добре, хоч голова тримається! А руки й ноги - то на стелі, то по стінах. Не допомагає навіть маґічний оцет на лобі.


Прогулянка до Пустоти

Він ступив уперед - підійшов до самої Пустоти. Витягнув руки. Невидиме вібрувало й вертілося. Він відсмикнув руки. Постояв. Пустота сяяла попереду, як ґіґанська порожнє око. Треба було пройти її, аби вийти на тверде. Ноги дрижали, коли повільно та обережно пішов до обрію. Попереду здіймався помаранчевий диск; під ним розтріскувався сонячними променями відсутня опора.
Скоро він загубив напрямок. Втомився. Сів на п'яти, а тоді витягнувся на весь зріст на спині. Витягнув руки. І під ним, і над ним, як масна гусінь, мерехтіли уламки райдуг. Він заснув і опустився все нижче й нижче. Для нього Час добіг свого кінця, сам же він обернувся на крапку Порожнього Простору і знаходить тепер просте задоволення у тому, аби розтріскуватися на сонячні промені.


 * * *

Ти був правий, i у мене є власне проміння.
Може, тому при життi загорталась у попiл?


Китайська Маґнолія

Стиха оговтуюся... Під цегляною Стіною
Спить вітер. У сні муркоче. Ворушить цеглини і
Кульки насіння, якою була і я, аж поки не проросла
Крізь землю, випнувши віття назовні -
Маґнолія під прозорим небом Китаю.

Біля мене зупинився чорношкірий хлопчик із глеком,
По вінця налитим водою.
Постояв у затінку віть,
Втопив мене у крижаній гойдалці
І поніс крізь мовчазний шал,
Закутавши у дзвін обпеченої глини -
Пішов, поставивши глека на голову.
І вже далеко від мене хрипко засміявся -
Ледь не впустив глека, а вода
Краплями
Покапала на землю,
Суху і порепану до божевілля...
І я побачила: у мене зів'ялі і запорошені квіти...


Лабіринтова Маус

Немов розумна миша в лабiринтi,
я рухаюсь у певному квадрантi.
Унд голова моя - PR в квадратi.
Енд стеля не затримує повiтря.

Не лямпи - зорi блякнуть свiтляками
i свiт оф кос народжується знову.
Незатишно, мов сиротi-приблудi,
коли сюди, майн Ґот, заходить вiтер.

Стiкає дощ Нептуновим тризубцем,
Ай лав русалка, бат ай'м нот русалка!
Я скоро стану Ноєм навпаки,
як не навчуся хмари вiдвертати...

Тебе ображу в кличному вiдмiнку.
О данке шон, менi не треба хелпу!
Навiчно тут лишитись, звiсно, мiнус.
Та все ж безсмертя  -  це великий плюс...


Ніч

Розмагнiченим компасом глипає око,
наполохане, сiру вбирає iмлу,
нiби в темнiй норi пiд землею глибоко,
зомлiває i терпне, i тоскно йому

в цiм зашоренім краю, де морок співає,
де на місячне сяйво i цятки нема,
а розлючена тиша по нервах шмагає
нагаєм нез'ясненим i лячних октав...

Поки сонце зійде - хоч би перша жарина,
поки з'явиться серпик кривого меча,
у будинку зiв'яне останнiй годинник,
у шухлядi знiмiє остання свiча.




Олена Лудченко. Прозові мініатюри: Думка про t°, Прогулянка до Пустоти. Вірші: "Ти був правий, i у мене є власне...", Китайська Маґнолія, Лабіринтова Маус, Ніч / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 56-59. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...