1986 року народження. Навчається в 10 класі Тетірської ЗОШ. Голова ради старшокласників рідної школи.
Україно, ти для мене диво!..
Краю мій лелечий! Сторононько рідна! Де знайти слова, щоб сказати про всю любов до тебе? Ні, не просто слова. Хай моя душа співає ніжну мелодію любові. Я залюблена в твої синьоокі озера, стоголосі діброви, мене пестять твої медвяні луги. Ти зігріваєш мене теплом батьківського дому, материнська ласка і бабусина добра казка – це Ти.
Чому ж твої сини і доньки так мало дбають про тебе? Чому далі гарних слів справи не йдуть? А можливо, вони не рідні тобі діти? Їм не болить твоє майбутнє, вони живуть сьогоднішнім днем, а завтра – хоч потоп.
Я вірю в майбутнє твоє, Україно! Воно в руках тих, хто ввібрав любов до тебе з материнським молоком, хто п’яніє від запаху чебрецю і чорнобривців, хто мову твою плекає і голубить.
Закриваю очі і у мріях переношусь на десятки років вперед... ...Яке дивне враження, немов ти знаходишся в іншому світі. Приємно вдихати на повні груди свіже повітря, милуватися блакиттю неба, вслухатися в дивне щебетання пташок. Я – у царстві природи. Та ось до мене долинула краса живого народного слова. Ні, не суржику, а чистого, немов кришталева вода. Слова рідної мови ніби йдуть від самого серця, і це підносить мене до вершин щастя і доброти. Жива, жива ти, мово рідна! Не просто жива, а квітнеш, розквітаєш у всій своїй красі. Нарешті тебе полюбили, нарешті зрозуміли твою красу і твою силу.
Поглянеш навкруги – і зразу ж відчувається, що все в ґармонії. Існують мораль, почуття і науково-технічний проґрес. Так, так. Саме це. Адже неподалік я помічаю якусь дивну споруду, що виблискує на сонці. Так це ж сонячні батареї! Вони замінили атомні станції, що допомогло позбутися загальнолюдських бід, таких, як чорнобильська ніч. Але тут, у селі? А що ж дивного? І село моє рідне вже не впізнати. На полях колосяться небачені врожаї, А їх збирають там не “Джон-діри”, а наші вітчизняні “Лани України”. І комбайнери не замучені спекою, бо в кабіні кожного кондиціонер, холодильна міні-камера, у будь-який час можна поласувати напоєм чи морозивом.
Підходжу до села (насправді це вже ціле селище). І на думку спадають слова Т.Шевченка:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село!
Так, воно зовсім змінилося. Нові добротні будинки, на яких не видно димарів. А навіщо? Тепер жодного деревця на дрова.
Адже є сонячна енерґія.
Так, все змінилось до невпізнання. І лише багряні кетяги калини і різнобарв’я мальв говорять мені, що це моя батьківщина.
А люду скільки! І все молодь, діти. Отож, не вимерло село, як пророкували, повернулась держава обличчям до Його проблем. Тепер у місто нікого не затягнеш. А навіщо? Хіба що вищу освіту здобути. І швиденько назад у цей земний рай. Тут тобі і перукарня, і лазня, і косметичний кабінет, і ательє мод... А це що за палац? Спортивний зал?!!
Як ми про нього мріяли! Нарешті збудовано. Ще й який! З басейном, тренажерними залами, працюють різні спортивні секції. Диву даєшся. А школа, моя рідна школа! Саме тобі я дякую пробудженим інтересом до всього прекрасного, де скарбів духовних мого народу. Тут я пізнала народні звичаї і відчула чудодійні чари рідної мови та всього, що є рідним і прекрасним на батьківській землі.
З трепетом ступаю на поріг і відкриваю двері. Класи світлі, просторі. У кожному – комп’ютери, є лінґафонні кабінети. Адже тепер вивчають аж три іноземні мови!
Адже (вперше?!) треба гарно знати рідну мову, бо українська вже займає у світі таке ж місце, як і анґлійська.
Діти мають можливість отримати музичну освіту, є уроки хореоґрафії. Невже це загальноосвітня школа? Це ж якийсь ліцей чи гімназія! Ні, все ж таки загальноосвітня. Ось вона тепер яка!
Вчителі лише консультанти. Не треба перевірок ні районних, ні обласних. Всі дані про кожного учня, про його знання і досягнення занесені у комп’ютер.
Лине пісня шкільного дзвінка. Починається перший урок, але спочатку – гімн. Він не просто звучить по радіомовленню. Його співають всі учні та вчителі. Виконують з гордістю, адже є чим гордитись. Ми – українці.
Сон? Казка? Ні, твоє майбутнє, Україно! Я впевнена у цьому, я у це вірю.
Немає коментарів:
Дописати коментар