Народився 4 червня 1986 року в місті Житомирі. Закінчив Житомирський технічний ліцей, нині навчається у Києві в Національному університеті ім. Т.Г.Шевченка на факультеті “соціолоґія”. Автор збірки поезій “Книга Дослідів”.
Сутра про Існування нас
I
zасвідчую свою присутність
zвуками власного імені
все що колись турбувало вбито
тепер настає черга часу
а zа ним буде іще щось
бачено
там тане остання птаха
передвесняної пори
а тут в муках народжується
перший крик тихої краплі
світ що колись був моїм
тепер став більше ніж світом
став мною
в zасвічені вікна
увірвано галасні zойки слів
вони трохи притомились
і жалібно вдивляються в дzеркало
полірованої підлоги
нас врятує вічність
zадовго до створення себе
ми створили щось більше
ми створили головне
II
в проріzях численних гілок
баобаба я бачу очі
z zеленавими білками
і вологими zіницями
очі чогось надzвичайного
що дивиться кріzь нас
і бачить наші душі
я намагаюсь вчинити рентґен
і не постраждати від радіації
мою душу просвітлено
отже вона у мене є
якби player було б увімкнено
тихше ми б роzріzнили спів
цикад на даху
триповерхових хмарочосів
невже не чуєш мого голосу
він zавис у повітрі
упівмиті до тебе
шкода а він так хотів бути
хоч трохи ориґінальним
III
zемля zасвідчує твою присутність
увігнаними в себе слідами
zабагато тисячоліть пройшло z того часу
як ми створили натяк
на наше існування
а кров то лише ненав’яzливе
відлуння рослинного соку
а думки тільки білі і рожеві
метелики у беzжальному
мороці стратосфери
прибери цю гидоту
z мене досить співів
власних крил
zа крок від себе бачиш
своє відображення в моїх очах
правда ж вражає новиzною
ми zмінилися
як zмінюється лише вітер
що zдатен zагубити краплину
дощу або роzтрощити її на півдороzі до нас
IV
zагриzані часом шпалери
посміхаються ліпленими
на них малюнками
т-и-х-о
а то роzбудите свою тінь
у будь-якому випадку
не дивіться так на нас
ми на іншому боці дzеркала
намагаємось zаколисати власні тіні
щоб втекти від реальності
і не накласти на себе рук
на стелі видно відбитки пальців
я там був
я лиzав цю кляту роzпечену
лампочку яzиком
і дихав на карниz
zдмухуючи останні zайві пилинки
zроzумійте
наше життя трохи zбочене
воно просто неможливе
беz свічок
V
відтепер я zнаю про себе усе
я впіzнав у собі тебе
VI
сюрприzи не zакінчуються
відкриттям символічности слова АДЖЕ
zа нашими сутінками
насувається zавтра
беz zвичайних уже тут zвірів
і непередбачуваних існувань
страшно
це коли хочеться
жити
VII
а сонце як zавжди сліпило очі
власною zабороною інших днів
zбудувати щось своє на руїнах
теорій про смерть
zможе хіба що NІХТО
подякуйте мені
я посміхнувся шпалерам у відповідь
тепер ми роzуміємо одне одного
і готові жити одним життям
щось дуже тісно у обіймах
блідо-жовтої підлоги
на рамі нашого вікна
zроблено zарубки
одна друга третя четверта і інші
всі вони скоєні zа одним сценарієм
написаним Богом
VIII
все одно щось існує
і неважливо де як і коли
це існує для нас і навіть коли z джомолунґми стешуть zайві три тисячі метрів
і zбудують на цьому місці щось ординарне і нецікаве
це існуватиме для нас
АДЖЕ це головне
а головне існує вже zабагато тисячоліть
що ж така його доля
а все одно все буде добре
і це майже головне
Сутра про прагнення
I
обличчям пристойности zмішано
фарби
прірва – для спраглих щастя
старі жінки бажають кохання
вони zбожеволіли втратили спокій
ранкові стіни лагідно пахнуть
цеглою потом пір’ям і глиною
стерто межу між сьогодні і zавтра
стерлась межа між сьогодні і вчора
годинник має дванадцять поділок
світ роzриває прагнення раю
в мокрому небі
на мокрій підлоzі
викреши хвилі іz грудочки солі
марніє бруківка і гріє шкіра
zім’ята постіль нагадує крицю
zамучену жахом війною і криком
десь поряд
zаглиблено руки у хмару
а там
кріzь вогонь пробивається квітка
ІІ
щойно народилася нова zірка
в мокрому небі
на мокрій підлоzі
ніжно сягає нога zа межу
марніє бруківка і гріє шкіра
zаглиблено руки у хмару zірки
а там відбувається дух самогубства [беzсмертя]
десь поряд ранкові раю
викреши хвилі іz грудочки солі
цеглою потом пір’ям і глиною
старі жінки бажають кохання
а все ж перед смертю купують одяг
ІІІ
прірва – для спраглих щастя
ніжно сягає нога zа межу
десь поряд марніє zім’ята постіль
обличчям пристойности zмішано фарби
світ роzриває прагнення квітки
тебе турбує zамучена криця
стерлась межа між сьогодні і вчора
кріzь вогонь пробивається дух самогубства
а тут [беzсмертя] прагне кохання
IV
викреши хвилі z грудочки солі
тебе турбує сьогодні і zавтра
zамучені жахом війною і криком
цеглою потом пір’ям і глиною
вони zбожеволіло втратили спокій
годинник має дванадцять поділок
стерто межу між щойно і поряд
прірва – для спраглих нової zірки
в мокрому небі народжено хмару
лагідно zмішано фарби бруківки
старі самогубства бажають ніжності
щойно відбулося прагнення щастя
а там перед смертю купують одяг
Сутра про беzґлуzдість світу
І
на столі стоїть стілець
демонструючи беzґлуzдість світу
а вітер рве віти
а діти рвуть квіти
ІІ
телефони-крони диктують свої zакони
беzмежної zони нас-і-біzонів
z-zа кручі Случ zатікає в Zбруч а тут мільярди
таких от круч
на кожній кроною
є телефон а отже існують
мільярди крон
мільярди zон і мільярди законів zаконів для нас
та не для біzонів
ІІІ
кицюні
нервово кусаю губи
хоч може того й не треба
мене ти zвісно ж не любиш
оскільки ти любиш віскас
до тебе zдається і блиzько
на серці сумно і слиzько
але мене ти не любиш
оскільки ти любиш віскас
IV
квітне літо на підлоzі лежить щось убите біля скроні легко побачити дірку z тіла мертвого крамар zнімає мірку
квітне літо а очі скляні вже не квітнуть світе світе беzґлуzдість твою не убити
V
zадеренчав старий трамвай
мої повіки склеїв клей
вві сні душа прямує в рай
вві сні цілує гея гей
десь поряд тихо бродить кіт
увесь в лушпинні і сльоzах
поглянь який беzґлуzдий світ
ну як не слати його на х!! ?
Немає коментарів:
Дописати коментар