Арена життя
Клоун по арені скаче,
Сльози котяться з очей.
Ніхто не думає, що, може, клоун плаче.
Бо клоун має веселить людей.
Людина, що застряла в сьогоденні,
Не має права на минуле і майбутнє.
Всі думають, що він “збирає перли”,
А кожний виступ стане незабутнім.
Фанфари, барабани, глядачі і сцена...
Усе для нього: він господар.
Завжди йому лиш світло тут зелене.
Чужих сердець і віри він володар.
Та плаче клоун, бо немає щастя.
Виймає з себе душу й роздає.
Ридає й водночас сміється;
Сміється й плаче, бо ще серце є.
На вулиці, коли іде додому,
Його ніхто не знає: він — людина.
Звичайний, “сірий” клоун. Їх мільйони.
І день як день. Звичайна сіра днина.
Немає коментарів:
Дописати коментар