Ще раз про "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова
Зважаючи на рівень лицемірства та снобізму, коли мова йде не про розуміння, але тасування іменами та очевидними ознаками, важко починати будь-який ознайомчий матеріал, особливо на хворобливу тему кінематографу.
Про фільм «Тіні забутих предків» чула більшість громадян України. Половина може приблизно розповісти, «що там відбувалось», чверть колись бачила і запамятала окремі образи, одна восьма частина бачила цей фільм з професійних причин. Вище згадані причини прекрасно потворять малозрозумілу більшості сутність картини, витоптуючи кожен з адекватних шляхів до неї.
Завдяки школі, всі знають, що це екранізація. Але, наприклад, з екранізацією «Війни та миру» Толстого Бондарчуком екранізацію «Тіней забутих предків» Коцюбинського Параджановим неможливо порівнювати за жодним з критеріїв. Фактично обидві роботи на полюсах: майже підстрокове перенесення, що доходить до паразитування — використання тексту на рівні опізнавальних знаків, перенасиченість, більшою мірою, офіційних подій — містерія, де кожен глядач дивиться у дзеркало.
Попередні фільми Сергія Параджанова були на іншому рівні. Наприклад, «Перший хлопець» є соцреалістичною «казкою» про колектив, що обєднався в імя світлої мети, між тим, виправляючи нетямущого. Натомість, в «Тінях…» — виведено на поверхню архаїчну свідомость українців.
Знятий у 1964 році фільм був «для святкування ювілею літкласика Коцюбинського». Життя гуцулів, майже у резервації, де збереглись обряди давніх часів. Керівництву історія здавалась таким собі «Ромео та Джульєтта» з класовим відтінком — майнова нерівність двох родин стає причиною трагедії двох молодих людей.
Можливо, фільм планувався бути саме таким. Все змінила зустріч з гуцулами. Змінилось розуміння відсталості, нерухомості колективного несвідомого. Як син антиквара, Параджанов цінував в них закінчену, музейну красу, але перебування у їх середовищі довели життєвість та наповненість змістом. Пошук структури форми змінився на пошук призначення тих чи інших ритуалів та функціональних предметів.
Приклад Параджанова. Знімають поховання батька головного героя, на роль плакальниць запрошені сільські жінки. Вони відмовляються плакати. Чому? Тому що в труну поклали чоловіка, імя котрого не Петро, а інше. Знаходять Петра, знову не те — над поганою людиною вони плакати не будуть. Зйомки почались тільки тоді коли знайшли хорошого Петра.
Повна відсутність умовностей. Ніхто не грає обрядів, просто спілкування з оточуючим світом. Мова адекватна природі. Знак, що зєднаний дією та направлений на визначений обєкт. Буття як мова на котрій говорить людина незасміченою ідеологемами свідомістю.
У соцреалістичному мистецтві героєм є людина, що пробивається з власної недосконалості «німоти та темряви» до «слова та світла». У «Тінях забутих предків» зворотно — людина повертається у дословесну темряву для того, щоби пошукати самого себе, знайти фундаментальні цінноти. На світлі забагато потворного та страшного. Перероблене завжди рушиться. Бунт проти десь вище, де раціональне не може приєднати нитки для керування.
Немає коментарів:
Дописати коментар