Народився 11 травня 1949 року в селі Редчиці Овруцького району Житомирської області. Закінчив Житомирське музичне училище ім. Віктора Косенка. Київський державний інститут культури та менеджерський факультет Київського інституту підвищення кваліфікації працівників культури. Біля 30 років працював викладачем у Житомирському училищі культури. З жовтня 1999 року - на творчій роботі. Друкується з 1971 року. Вірші Івана Редчиця друкувалися в багатьох обласних та республіканських ґазетах та журналах. Автор поетичних збірок: "Сонети чорного сонця", (1996 р.), "Серце невмирущої кобзи" (1997 р.), "Veritas inprofundo" (1998 р.), "У вогні любові" (1999 р.), "Олива радості" (1999 р.), "Древлянський князь" (поема, 2000 р.). На вірші автора житомирськими композиторами написані пісні "Рідна земле моя", "Полісся моє", "Диво-зоря", "Дзвони Чорнобиля", "Вклонись, Україно", "Відлуння болю", "Затужила пісня", "Три вербички", "Гей, піду я гаєм" та ін. Член Національної Спілки письменників та Національної Спілки журналістів України.
Рубаї
* * *
Хлібину сонця день знайшов у полі,
Намилувався нею він доволі
Й поклав на синю скатертину неба,
На сонці хмарка, наче дрібка солі.
* * *
З любов'ю в серці, з радістю в очах
Сьогодні я кохану зустрічав,
І гордий тим, що землю ти, народе,
Красунями такими уквітчав.
* * *
З прадавніх, невідомих ще сторіч
Розділена доба на день і ніч.
Але ж упала на цю землю
Сльозина перша з материнських віч?
* * *
О краю мій! Ти бачив смерть і горе,
Як розливалась кров людська, як море.
Але не став народ мій на коліна,
Бо мужній дух не визнає покори.
* * *
Буваємо занадто ми суворі,
Не помічаєм, що людина в горі.
О де ти, часе юности ясний,
Коли ми з душ викрешували зорі!
* * *
В Хаяма я читав напередодні:
"В минуле не дивись, живи сьогодні!
Будь сам собою, не гадай про завтра".
Чи не веде порада ця в безодню?
* * *
Замало нам одних лиш насолод,
Життя сумне без прагнень і турбот.
Окрилює людські серця і душі
Велика віра - віра у народ.
* * *
Хтось кусень хліба викинув сьогодні,
Лежить на стежці втоптаній, холодній.
О Боже, як мені сказати всім,
Що сироти лягають спать голодні?!
* * *
Про тих, що йшли колись на ешафот
За волю й рідну землю, за народ, -
Мої сини, довіку пам'ятайте,
Бо пам'ять - це найвища з нагород.
* * *
З криниць вечірніх зорі п'є село,
Моє кохання теж, як джерело.
Щодня до нього припадай, кохана,
Щоб не зміліло - глибшало й жило...
* * *
Мовчать закони, як під час війни,
І не знайти чиєїсь тут вини.
Ніхто в безладді цім не винуватий,
Тож є кому вручати ордени.
* * *
У світі найдорожче - це свобода,
Хай сонце волі сяє всім народам.
О, згиньте всі запроданці й раби,
Ви служите чужинцям і забродам!
* * *
Скажи мені, немов сестриця, ноче,
Як в серці слово зберегти пророче,
Щоб мій лякливий, слабосилий дух
Стояв несхитно проти поторочі?
* * *
Егей, до плуга, годі нарікати,
Бо ви спроможні всенький вік проспати.
Погляньте, сонце волі вже зійшло,
І кличе Україна нас, як мати.
* * *
У небі сяють зорі, мов клейноди,
Вставай з колін, знедолений народе,
Неси в Європу сонце-коровай
Під гімни миру, щастя і свободи!
* * *
Ні, старости я, друже, не боюсь,
Я з піснею повік не розлучусь.
Душа, коли співаю, молодіє,
Я юним був і юним залишусь!
* * *
Коли юрба стає тобі суддею,
Намарне ти не сперечайся з нею.
Нікчемна і безсила ж бо вона,
Якщо стоїш під Божою зорею.
* * *
Найліпші ліки - це душевний спокій,
Коли навкруг вирує світ широкий.
Я бачу серцем нашого Творця.
Ви чуєте Його неквапні кроки?
Іван Редчиць. Рубаї / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 71-72. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар