***
Я не живу, а так, існую.
Не бачу сонця — лише тіні,
Не усміхаюсь, бо не личить.
Не плачу, бо вже не дитина.
Не дихаю — брудне повітря,
Не їм — усюди концентрати,
Не чую вже, бо всюди “мати”,
Життя — мов затяжне похмілля.
***
Принишкне вітер за вікном,
І тихо припорошить сніг.
Я не звикаю до всього
І не приймаю злих утіх.
Залишу легкий спогад тут,
На аркуші мого життя.
Мене тут більше вже не ждуть —
Не озиратимусь назад.
Спливає час, біжать роки.
Я не жалкую, все пройшло.
Перегорну сторінки три:
Новий абзац, нове перо.
Немає коментарів:
Дописати коментар