***
Усмішка щиро-привітна,
Ніжно-трепетні стиглі слова,
У обіймах така тепло-літня,
Невідомо-грайлива рука.
Плечі мужньо-широкі і дужі,
Груди лицарські і круті,
Тлію я у беззахисній тузі
Без відчутно-осяжних чуттів,
Без солодкого подиху втіхи,
Що вулканом кипить на вустах,
І запалює душу настільки,
Що толочить із попелом страх.
***
Замерзли стріли Купідона,
Пухнасті крильця — у снігу,
Любов горну до свого лона,
Таку віддалену й чужу.
Кохання. Лютий. Божевілля.
Любов. Зашкалює зима.
В душі лишилась крига тлінна,
„Не вірю” й „вірю” — слів стіна.
Кохання. Лютий. Це можливо?
Сама не знаю я, чому
Криваво, болісно й ревниво
З собою я веду війну.
***
Не критикуй,
Не кривдь,
Не сперечайся,
Не вказуй,
Не наказуй,
І не вчи,
Не змушуй,
Не навязуйся,
Не лайся,
Не зли,
І не мовчи,
І не кричи!
Ніколи не дивися із докором,
Ніколи не погрожуй, не лякай,
Ніколи не зливайсь з загальним хором,
Ніколи не роби щось через край,
Не спізнюйся,
Не плачся
І не зраджуй,
Не мстися навіть подумки мені!
Це небагато в порівнянні, адже
Ти маєш „так” за всі ці „не” і „ні”.
Немає коментарів:
Дописати коментар