четвер, 19 вересня 2019 р.

Лев Правиця. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #11 (2009)

Лев ПРАВИЦЯ

Механізм кохання
Моє мармурове серце
залишиться назавжди
в твоїх долонях.
Аплікація світла
затьмарить галявину мозку
і видушить назовні
останню думку…

***
Міняю у стелі лампочки,
сідаю в глибокий диван,
вмикаю газету на повний екран
й шукаю новини-жахалочки..
..промивання, реверс-прокручування,
легкого просушування м-і-з-к-і-в..

***
У старім розцяцькованім льосі
живе придавнена душа
картина в пліснявім волоссі
без павучка – помира
вислизають з поміж моїх рук чорнобривці вечора
викохують сиву безвість довготривалого ранку
й неначе раною проступають на видноколі
десь о дванадцятій годині
до черева
червоним сонм-цем
їм усе перемішано
передерто навпаки
навколішки із вишкіреними ротами
й зашарілими душами
як те хоробливе сонне
о дванадцятій годині ранку
руки розтуляють горло
співай моя Україно
з’явілим контро
світло
як сон тендітна Ти
вночі відбудеться озон
і вуста заволають римами незримими
розгорнуте минуле роздзьобало усмішками серце

***
У безперервнім плетиві подій тихий клопіт поцілунків.
Зачаїла дивина знетямлює порухи стоголосих світінь.
Краплина турботливого дня завіває у тугу косу помисли самостверджень,
а надвечір розплітає довге волосся обважнілих думок.
Знерухомлені креда підпирають високу стелю самопізнання,
розширюючи або звужуючи простір того, наскільки сам собі є свідомим.
Відішли свої невідправлені побажання, і набери чергового листа
до вкотре зреченого майбутнього, адже ти у ньому..
Ти його обов’язково й вкотре перечитаєш,
й, можливо, допишеш щось до сенсу з наступного:
крик - то є сила силенна означень незабутнього..
біль - то є висотані нитки на дорогому полотні подарованого тобі життя..
слово - то є безпритульний воїн на межі усіх ймовірних можливостей..
коло - то недописана у квадрат життя абетка..

***
Зашореність змісту.
Схарапудженість зору.
Душа апелює
на тиху розмову.
Видатки емоцій
телевізійні
годують населення
згиблим спасінням.
У пошумі лісу і листя
не злися.
Вслухайся у ритми
хорого міста.

***
Негоже батожити богів!
У їхніх владних стінах мозку
привита гілочка турбот
за свій народ!
Любіте їхній дух батийний –
він ЧІЛЬНИЙ,
а  м и – в е л и к и й  р о т ,
заручники безділля
і власних перешкод!..

***
Зриме ритмо рим
по сьоме число
усім вцілілим…
Оговтатись мали,
пройшовши ISO
напружені спини…
Спинайте зриме
щохвилини…
Програмні зміни –
кори-сто-уклінні…

***
формули форуми
політичні голуби
стервятні голови
стрибати голими
під ваші дзьобання
верховні слухання
не наша втіха
державні віхи
схилили стріхи
по самі вікна
не видко світла
усі на ловах
“хто безголовий”
і знову голі...

***
На межі невизначеності
Шукаю точки дотику
Інструментами власних здібностей
Заради матеріального…
Хоча бажаний еквівалент,
В залежності від особистого ставлення,
Може вимірюватися,
Як в кількості,
Так і в якості –
Якості
Уже незалежній від кількості,
У все ‘дно яких
Національних знаках.
Головне, щоб будь-який знак
Відповідав
Не прожитковому мінімуму,
А європейськостатистичному значенню.

***
Оббріхує мозок природу речей,
Розкришує коло суцвітне,
Непотріб любові бере за живе
Й плекає становище бідне.

Наповнюйте амфори золотом Мрій,
Купайтесь у розкошах Віри –
Любов перетворює значення дій
На справді вагомо-важливе.

І не зарікайтесь у власних речах –
Убогість роздражнює силу,
Яка переломлює світ на очах
І кирзою тисне на кризу.





Лев Правиця. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2009 - #11. - 76 с. - С.14-17.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...