***
Снігу випало мало
В цьому провінційному місті.
Тупцюють ногами вокзали:
І тепло, і холодно, й смішно.
Там, де немає вокзалів,
Снігу завжди чомусь більше,
І бігають курячі лапки,
І щось нерозбірливо пишуть.
***
Небо не розпахнулося,
І голуб не знявся вгору,
То просто почулося,
Ніби звернувся голос.
Свята вода ворушилася,
Стікаючи мирно за комір.
Як прикро я помилилася,
Не вперше, не вдруге, а вкотре.
***
Лінії імені.
Ви винні мені
Лише один дзвінок крізь тишу,
Крізь дні.
Шерехатим шепотом
Метіль мете.
Ви забули про борг свій –
Пусте...
***
Споглядати чужий сон – це, все одно,
що користуватися чужими речами
без чужого на те дозволу,
а просто так, тваринно і нестямно.
Входиш до незнайомого будинку
і, як казкова Маша, мацаєш руками
кожен стілець, ложку, пилинку,
так просто, тваринно і нестямно.
Потім намагаєшся отямитись,
замести за собою необачно розкидані сліди,
мовби закидати камінням дорогу між світами,
щоб більше ніколи не ввійти в чужий сон.
Адже це, все одно,
Що користуватися чужими речами…
***
У небі морозному сніг
Ішов, прийшов і зник.
Сніжинки – такі жартівниці (!) –
Падали на сідниці.
Піднятися знову несила.
І де ж вас всю ніч носило?
Крила згубив Пегас.
Місяць сяяв, світив, погас.
***
Вночі потяг прибув до Харкова.
Ти цілував доню в чоло.
Дружина твоя, мабуть, ахкала,
Коли ти ступив на перон.
Я пилюку віконну пестила.
Вікна пріли, стікали з горя.
Невідь-звідки пішов безвісти
Цілувати доні долоні.
Немає коментарів:
Дописати коментар