Ідилія
Гарячий подих на щоці
Залишили твої вуста.
Тремтить сльоза. Рука в руці.
Така ідилія проста.
Цю мить надовше б зупинить
Та час світанок наближає.
Рука в руці. Сльоза тремтить
І смуток серце розриває.
Кому потрібне ось таке
Безглузде щастя очманіле:
Примарне, болісне й крихке,
Де я любила, як уміла?
Надовше б зупинить цю мить!
Світанок. Нам прощатись час.
Рука в руці. Сльоза тремтить.
Знов доля розлучає нас…
Доля
Не маю права гніватись на долю:
Сама собі давно її обрала.
Свій спокій на примару щастя
Багато літ тому я проміняла.
Я безнадійно вірила в кохання,
Не тій людині сліпо довіряла.
Чекала дива. Мала три бажання.
Увагу тих, хто любить, проганяла.
Тепер я, друже, маю те, що маю:
Невдалий досвід, сум, самотні ночі,
Своїй подушці сльози довіряю…
І … знаєш — дуже щастя хочу!
Чаклунка
Я недавно чаклункою стала,
Я навчилася сни замовляти,
Бо мені, ні багато ні мало,
Залишається в снах лиш літати.
Уві снах моїх ти зі мною
І ніхто нам не заважає,
Мені дуже добре з тобою,
А прокинусь… тебе немає.
І я знову чекаю ночі,
Ні, не шкода з сонцем прощатись,
Я замовити сон хочу,
Де не будемо ми розлучатись.
Там не буде мобілок, роботи,
Будуть тільки чарівні ночі.
Там я завжди буду дивитись
У твої закохані очі.
Ніч-чаклунка мені допоможе
Руки наші і губи зєднати.
Уві снах своїх завжди зможу
І бажати тебе, і кохати…
Чекання
Памятник Пушкіну… Місце побачень.
Скільки він бачив щасливих людей!
Памятник Пушкіну…Місце пробачень,
Зустрічі рідних коханих очей.
Дуже хотілось побачити очі,
Ті, що так часто бачу у сні,
Я поспішала, чекала до ночі…
Не пощастило зустрітись мені.
Знов за відмову тебе я пробачу,
Думаєш, зміг ти мене розізлити?
Ні, я терпляча. Замерзла. Не плачу.
Легше пробачити, ніж розлюбити!
Буду на зустріч надію плекати,
Знаю, забути мене ти не зможеш.
Мила чаклунка буде чекати,
Поки ти сам її заворожиш.
Людмила Дембіцька. Вірші /
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.83-84.
Немає коментарів:
Дописати коментар