четвер, 4 жовтня 2018 р.

Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття)

Враховуючи, що такий формат друкованого видання, як складень, відходить в історію та поки не набув нової якості (розвій інтернету грає свою роль), хочеться написати пару слів про це явище в літературі та роль, яку воно зіграло в українському літпроцесі.
Формат видання в один аркуш, друкований з двох сторін та складений переважно в чотири, рідше - три згини, набув популярності на початку 2000-х років серед поетів Житомира. Цей формат, який майже одразу набув назви "складень" (детально про його виникнення можна ознайомитися в одному з таких випусків "Хто я такий? ~ Складень" [1]), був вподобаний молодим письменством, а згодом й деякими авторами старшого покоління. Перевагою такого друкованого видання була його дешивизна, в порівнянні з виданням повноцінної збірки та, при грамотній верстці, надавала можливість розмістити максимальну кількість творів. Іноді можна було порівняти об'єм викладеного тексту з невеликою поетичною збіркою, наприклад: вінком сонетів. Головною перевагою: видати твори поета-початківця, була апробація художніх текстів на читачеві, коли автор, ще не заявивши голосно збіркою, яка могла б мати слабкі тексти, міг реалізувати своє бажання в чомусь невибагливому, а згодом, проаналізувавши відгуки, узяти до омріяної збірки найкраще. Таким чином, деякі твори авторів, а то й цілі складні, не тільки зі згаданої причини, залишились в історії лише в форматі складнів, що набуває більшої цінності як для літературознавців, дослідників друкованих видань, так і колекціонерів. Поява "складня" розвила ще одну мистецьку сторону художнього слова, зокрема експеримент над текстом. Непритензійність таких видань породила ряд сміливих рішень, на які б не спромігся б молодий автор, готуючи першу поетичну збірку за усталеними традиціями. Тут варто згадати "апробацію" заміни літери "з" на "z" в кирилічному тексті, мішанку з кирилиці й латинки [2], фонетичні експерименти, які згодом перейшли в збірки, зокрема, найбільш відомі: "Останнїй zошит постфутуриzму" (2003) та "Nеабищо the best" (2004). Складень завжди був чудовим рішенням для проведення свят або подій, наприклад, Дня незалежності України [3], тематичного вечора [4] або до презентації моно-вистави [5]. У першому випадку: це дозволяло представити певне ґроно авторів ув одному місці, у другому - здійснити логічне завершення вистави, коли глядач лишиться не просто з певними враженнями, але й друкованим його вираженням. Такі речі завжди викликали зростання інтересу від читацтва і шанувальників ориґінальної творчості. Також складень дозволяв легко реаґувати на події в житті України, зокрема на політичні зміни [6]. Про існування та життя певних орґанізацій можна судити лише по виданих ними складнях. До них належать такі випуски, як Повстанський клуб збочених поетів інтелектуал-натуралістів "Еротичні посиденьки" [7], Клуб поетів-анархістів "Вбити сало", літстудія "Роза Ієрихону". Основний масив складнів видавався від бібліотечок ЖОО СТМУ "Liga ArtiS", Мистецької ґільдії "Неабищо", літературного клубу "Перевесло" ім. Олени Теліги, ЖЛМО "Оксія", літературних клубів: при ЖЗОШ #25 (очолюваний Марією Рудак), імені Михайла Клименка (період, очолюваний Марією Хімич, серія складнів на підтримку волонтерського руху та воїнів АТО) тощо. У Києві мали місце серійні випуски складнів у вигляді паперового літачка (творчий проект Артема Захарченка).
Як друковане видання, в якості поліґрафічного дизайну, що іноді доходив й до мистецького витвору, складень набував різних форм, не виходячи з формату аркуша А4, зокрема на ґазетному папері, складеністю у вісім разів [8; 9; 10], у згаданий вище "паперовий літачок", з пропаленими краями, пожмаканістю, домальовуванням кольоровими фломастерами та олівцями. Додаткову увагу привертають авторські видання житомирського художника Михайла Ракова під авторським логотипом "Змена" (Житомир). Як і будь-які інші друковані видання, носять на собі сліди побажань та авторських автоґрафів залишених колеґам по перу та своїм шанувальникам.
Поява складня надихнула ряд молодих письменників до нових пошуків, породило своєрідну культуру розвою всією Україною.
Окрім оцифрованого збереження складнів у наші дні, у 2004 році мною була здійснена їхня каталогізація [11], як певний підсумок видавничої діяльності.
На початку 2018 року була зроблена перша спроба оприявнити збережені складні на ресурсі www.neabyshcho.blogspot.com, переформатовані мною з режиму верстки в jpg + зі вцілілим txt, нині розширюю найменування вже з відсканованих аркушів на ресурсі www.zlitera.blogspot.com, тим самим намагаючись максимально оприлюднити збережені мною архівні матеріали.

Джерела:
1. Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, стронґовський, Олег Левченко / Житомир, Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

2. Чоlоv’їчий епаtаж [вірші: Оlег Lеvчеnkо, Роmцьо Zdориk, Юрій Mаlихіn, Богdаn Горобчуk, Іllя Sтроngоvsьkий] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо». – Скл.1, серпень 2002 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/l-lvnk-m-zdk-mln-dn-k-ll-sngvsk-lov-2002.html?m=1

3. Незалежні від... (До 11 річниці Незалежності України) [вірші: Олег Левченко, Ірена Радзивілл, Валерія Дмитрук, Богдан Горобчук, ВероNіка кавуN, стронґовський, Вікторія Дем., Любов Годлевська, Наталя Васьковська, Оксана Демінцева, Олена Лудченко, Георгій Скиданчук, Ромцьо Зорик] / Житомир, 2002 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2002.html?m=1

4. "...Завтра - це тільки інша назва сьогодні" [вірші: Андрій Савенець, Тетяна Чеховська, В'ячеслав Біденко, Анатолій Клюско, Світлана Башинська, Валентина Налапко, Олена Болюх, Світлана Штатська, Олег Левченко, Олена Савчук, Ольга Городецька, Ігор Дейнека, Тетяна Короленко, Юрко Ґудзь]. Складень виданий до однойменного тематичного заходу, 2002 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2002_67.html?m=1

5. Юрко Ґудзь. Барикади на Хресті (складень видано до 48 річниці з дня народження Юрка Ґудзя): поема / Ж.: Мистецька ґільдія «Neaбищо», липень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/04/2004_63.html?m=1

6. Олєзя Левків. Зі шнурками радости [фрази-одновірші] / Ж.: Клуб поетів-анархістів "Вбити сало", вересень 2004.

7. Коли зґвалтований орґазм [вірші: Банан Стоян, Ізя Піховшик, Федір Штовхунько, Зах. Алупка, Майstep Batio, Sталік Блягузниця, Надія Sліпак] / Ж.: Повстанський клуб збочених поетів інтелектуал-натуралістів «Еротичні посиденьки», січень 2003.

8. Олег Левченко. Молоко [вірші] / Житомир, 2002 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2002_82.html?m=1

9. Антолоґія одного речення "А-том": цитати з літературних засідань Мистецької ґільдії "Neaбищо", вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/04/n.html?m=1

10. Антолоґія одного діялогу "Ай-том": цитати з літературних засідань Мистецької ґільдії "Neaбищо", вересень 2004 / Режим доступу: 
http://neabyshcho.blogspot.com/2018/04/n_3.html?m=1

11. Скільки мене... : Про складень (Видано з нагоди 50 засідання
Мистецької ґільдії "Nеабищо" та Всеукраїнського свята "Дня бібліотек")
 / Ж.: вересень-жовтень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/04/blog-post.html?m=1

Олег ЛЕВЧЕНКО
поет, літератор, режисер, один із чисельних видавців складнів, зокрема бібліотечок ЖОО СТМУ "Ліґа АртіС", Мистецької ґільдії "Неабищо", Елітарного літературного клубу "Перевесло" імені Олени Теліги, Клубу поетів-анархістів "Вбити сало"

Ґрафіка Катерини Ускової (Дацун), 2004 р.

середа, 3 жовтня 2018 р.

Зміст поетичної збірки "Першість" (2001)

Ромцьо Здорик. Вірші: "моя голова повна дурниць...", "діти вмирають радісно...", "хтось любить любити...", "сором'язливе сонце...", "я сам я сум...", "сумуєш у місті...", "! у світі є люди...", "в той день коли ти...", "і ти як всі..." / Першість : поетичний збірник / С. 3-5.

Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все / Першість : поетичний збірник / С. 6-8.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..." / Першість : поетичний збірник / С. 9-11.

Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с   о к р и л ю є   х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..." / Першість : поетичний збірник / С. 12-13.

Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки / Першість : поетичний збірник / С. 14-16.

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..." / Першість : поетичний збірник / С. 17-19.

Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с.


Видання здійснене за підтримки Житомирського обласного комітету молодіжних організацій (голова -
МІНЯЙЛО Микола Павлович)

Поетичний збірник
ПЕРШІСТЬ

Малюнок иа обкладинці - 
Ірини ОЛІШЕВСЬКОЇ
Редактор - Михайло ЖАЙВОРОН

Видавництво "Житомир"



Тираж - 300 прим.

вівторок, 2 жовтня 2018 р.

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..."

Людмила САЙКО

* * *
Коли життя із шаленою
Гіпершвидкістю пролітає мимо, Намагаєшся вхопити, вловити
Якісь звуки, ноти і скласти в
Легку мелодію юності,
Але воно, кляте, летить...
Не встигаєш...

* * *
Життя надто темне,
але й світла не треба:
його миттєвий спалах
засліпить очі
і лишить обгорілий сірник
в обпечених пальцях...

* * *
Дзвін розбитої крижаної шибки
Відлунням блукає по
Закутках порожнього
Серця
Тихо-тихо в'їдається в душу,
Щоб лишитись там
Навіки.
Легким смутком звучить
У голосі серця, душі, тіла,
Світу...

Окуляри

Іноді, йдучи вулицею,
бачиш людину, й
вдивляєшся їй в очі.
І крізь ті очі
бачиш всю її душу,
її сутність...
Рука мимоволі,
повільно опускається
в кишеню і шукає в ній
Окуляри,
щоб Хтось крізь
твої очі не побачив
твоєї душі...

* * *
Сльози з чиїхось очей
сумно капають
прямісінько у твоє серце...
І ти ловиш їх у долоні,
намагаєшся розігнати,
втекти, сховатися,
звільнитись...
Ти знаходиш...
Чужі очі...
Прекрасні, смішні
і байдужі...
Погляд цих очей
вкриває кригою серце...
Замість страждання
ти обираєш
байдужість...

* * *
Іноді з'являється невгамовне
бажання поцілувати світ...
Торкаєшся губами сніжинок...
Але, прекрасні і холодні,
вони тануть від
гарячого подиху серця...
Мабуть, світ теж такий...
Його холодна краса
несумісна з теплотою душі...

* * *
Тиха срібно-зоряна ніч
хитається на срібних
крильцях зірок...
Сповнене невідомістю повітря
лоскоче ніздрі маленьких ельфів,
що виплітають тонкі ниті снів
про зоряних метеликів...
Легкий прозорий вітер
розносить сни по світу,
лиш мене обділив...

* * *
Світ дивиться на людей
очима неба...
Люди дивляться одне
на одного очима душі...
Душа буває світла й чиста,
а буває хитра й холодна,
як і очі...

* * *
Я замкнула своє серце
буденності замком...
Я сховала свою душу
в попелі ідеалів...
Я втопила свої очі
у сірості дня...

Яснооке сонце,
не шукай їх...

* * *
Рожеву фіалку
на моєму вікні
зрадив сонячний
промінь:
забутий про її вроду,
він перестрибнув
на листя герані...

Прекрасна квіточка
засумувала,
пізнавши легковажну
чоловічу вдачу...





Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 17-19.

понеділок, 1 жовтня 2018 р.

Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки

Олена ЛУДЧЕНКО

Скарга на смуток

Утекла? В дитинство — на дачу.
Бачила обличчя. В уяві. Забула,
що обличчя — зі спогадів; бігла, бігла:
порожній ґанок, порожній дім.
А садок, навпаки, заріс. Ліс і ліс...
Майже стиснув, здушив, як шкарлупу, —
добре обняв! Позаганяв пазуристі лапи,
як рибі під жабри, у вікна. Жертву
шарпає вітер. Вправо-вліво.
Тиша німа, аж щось гуде. Ае?
І комину ж нема.
А колись тут: тук-тук...
Гноми бігали — не можу!
Хто поверне гномів?!
Хто поверне сонце?!
Звідки воно має вийти?
Рослина з мене благенька.
Треба щоб хто легенько
в напрямі тому стебло вигнув. Та обережно!
Тоді встигну. Може. Розкрию очі:
ох, ні, день летить —
просто страшно... Ах, не утекла.
Аобре. Все по місцях, годі.
Гноми — в кишеню. Все ж щось маю! Своє.

Вечір у пансіонаті «Кривбас»

Юнка з обпеченими плечима:
шию ховає волоссям, наразі
харчується фруктами. Через комах,
що летять на світло ночі
боїться. Муркоче Цоя.
Нині сидить з четвертого верху,
спостеріга неминучі верби
та ліхтарі, що сліпі до смерті,
як метелики і комахи.
Там - за вербами мріє світло,
як у долонях палає свічка,
як у волоссі біліють плечі,
в сонячних окулярах — очі.
Мирно-повільно надходить вечір,
тягне собачий гавкіт.
(Дві неприємні речі).
Друга — пташиний вереск,
просто, здається, поруч.
Птаху ховають крони,
ніби Вербову Відьму,
б'є небезпечне «Тірлі!..»
на цвіркуновому фоні.
Знизу - бетон балкону.
Зникла земля і люди.
Мляве, але блакитне небо
гамселить клени. Верби
помітно ближче.
Стовбур корявий дряпнув —
просто в обличчя коле.
Гострим совиним клювом
жовте чаклунське коло
б'є у прямий ефір: "Тірр. Тірр.."


Прогулянка в темряві

Я гуляю поруч
Снігового трону.
Тіні на зупинках —
Сірого картону.

Пролітає зграя
Білих капілярів.
Ріже борозденки
В льоді окулярів.

Простір виринає.
Упекельні кільця...
Закриваю очі.
Затуляю скельця.

Бачите дорогу?
Очі нині брешуть!
Сто маленьких голок
Поміж вії крешуть.

Буду, як сновида,
Не дійду додому:
Випадкові фари,
НЛО, фантоми...

Стосунки

Бачу тебе - радію.
Себе в'яжу
бантиком.
Ні, не те.
В'яжу - шарфиком.
Тобі і так
тепло?
Переплести, хіба,
книгу,
якути читаєш?
Дякуєш, ні. Дякуєш?
Що ж мені...
Стати травою
нитяною?
Будеш ходити
босим...
Ні. Занадто.
Граємося в амазонку?
Сплету ласо —
і на тебе. Розсердився!
А я - ні? В мене нерви -
нитки, в мене думки
плутаються.
від рук твоїх. Під гострим
поглядом — душа рветься.
Ти кажеш: не треба
тебе в'язати, і тут я
нічого не вдію.
Ти — не Гулівер, ти — вітер.
...Сплести, хіба, крила,
стати парусом?
Треба когось третього,
щоб став човном...




Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 14-16.

неділя, 30 вересня 2018 р.

Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с о к р и л ю є х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..."

Олег ЛЕВЧЕНКО

* * *
Пишу без крапок та ком
і ніби з'являються нові розділові знаки
в прочитанні.
Намагаюсь визначитись,
але нічого не виходить.
Губиться підтекст,
як без тексту.

* * *
Ми ще не забули мораль,
хоча деформуємось іззовні.
Усі хотіли б чинити щось більше,
ніж доводиться робити зараз.
Ми як каліки,
і до нас ставляться зі співчуттям...
Нам соромно за нас і гидко за...
Хоч каліки, але не менш повноцінні.
Ми збираємо копійки
і прориваємо квиточки...

* * *
м а к у л а т у р а
    а к у л                     п е р а
        к у р а т о р
               р е
                   а к
                       т о р а
                   а к
                       т о р а
                       т о
                             р е
                                 а
                        д о р а   п е р а
                    з  д у р у

Парфуми

від дівки тхне
від дівчини віє

* * *
  н а с   о к р и л ю є   х и б а
                                         х і б а
н а с   в и к р и л ю є   х і б а
                                        х и б а
                                     з л и в а
                                        л а в а
                                     з л а
                                     с л а в а

* * *
стриб стриб стриптиз
рип рип репрезентує
глип глип глибочінь
по по чуття

* * *
в и
в и г і д н и й
       г і д н и й
       г і д

* * *
ніби всі

а так подивишся однакові
тільки дехто

шаблон
один статус людини
крім

змушують себе змушувати і мусять
муляють
думки про статус
статут

тут був
красиве о-був'я
тільки на жаль як і слова зношується



Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с   о к р и л ю є   х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 12-13.

субота, 29 вересня 2018 р.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..."

Ірена КРИВОРУЧЕК

Есхатологічне і одвічне

Коли на деревах замість листя - круки
І небо вкривається сотнями крил,
Душа піднімає знесилені руки,
Що вітер наповнює Силою Сил.
Земля й небеса ніби змішує сутінь
У келиху вічнім реальності й снів,
І серце із тебе втекти прагне - круком
У вічний й миттєвий — останній політ.
Між світом холодним та Лети потоком
Летиш нереально ти — безліч облич
Єднаєш світи даленіючим кроком,
А крила вкриває твій плащ -
То є
Ніч.

Я, здається, кохаю...

І, здається, — тебе.
П'ю цеп келих до краю
І на ніжність чекаю,
Мов на манну з небес (?)
Хто нарешті вгадає
Таємницю цих слів?
Хто казав: «Я кохаю»,
Той тікав навіть з Раю,
Бо кохати умів.
Крізь століття і простір,
Крізь страждання і біль,
Ми шукаємо острів,
Де все складно і просто...
Тільки б стало нам сил!

Вогонь

Коло. Вогненне коло
Посеред замерзлого світу
Лицемірного, мов Люцифер.
Палає незгасно навколо нас,
Мов руки воїнів — не розімкнеш.
І кожен спалах - невпинний Час,
Що знищує льодові стіни меж.
У темній залі, де Вічність — мить,
Палає те Коло для нас обох.
Зігріє, врятує і захистить
Те, що колись вигадав Бог.
Танець химер і крики,
Тіні згаслих світів,
Очі за Колом - дикі
Та мерехтіння факелів-днів...
Танок одвічний Темних...
Шабаш — то дикий світ,
Жахи невпинно даремні.
Все це змішалося в келиху літ...
Коло. Вогненне Коло
Посеред замерзлого світу,
Лицемірного, мов Люцифер.
Все зникло, минулося, ніби сон, Розвіялись жахи у попіл, у пил.
І душі, як завше (тепер в унісон), Оточують сотні подібних кіл.

Пошук

Ти дивишся на світ
Мінливий та прекрасний
Гортаєш сторінки
Наступних поколінь
Шукаєш сотні літ
Листи під грифом «щастя»
Замріяно ідеш
У присмерку видінь...

* * *
Сіра земля, посічена холодом.
Сніг, а над ним — туман.
Хтось на вікні тролейбуса повагом
Пише життя роман.

Пише про те, що скоро вже сесія;
Швидко минає рік;
Про екологію, про перенесення
Папи візиту, про яблучний сік...

Пише про сни житомирських лицарів,
Про дефіцит тепла,
Про тарганів, про реклами, про спікерів,
Зрештою — про «Бі—план»...

Я не свята; це зовсім не Біблія:
Просто - реальний світ.
Сповідь собі. Літопис новітньою
Мовою наших літ.

* * *
Второваність
Шляху
Лякає
Присмерком
Всотую
Сутінки
Реальності (крапка).
Година минула
Як десять хвилин.
Чому десять?
Бо то є символ
Досконалості
Аля арабів.

* * *
Всотувати
Земля
Втомилась
Вологу
Не—зими.
А я крокую Містом
З тобою в серці.





Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 9-11.

пʼятниця, 28 вересня 2018 р.

Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все

Вероніка КАВУН

* * *
... А завтра буде все, як завжди
Забутий біль чужих образ...
Безкрів'я сліз. Безправ'я зради.
І щира безпардонність фраз.
Це лиш сьогодні я, мов шлях,
До крові збитий каблуками...
Бездарний плач. Бездонний страх.
І біль — безглуздий до нестями.

* * *
... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки,
її невидиму фарфорову облогу...
От-от здіймешся невагомим поцілунком,
летким метеликом на мій одквітлип стогін...
От-от ти музикою виллєшся у спалах
і розіб'єшся на прозор грона нот...
Так в мутній гладі, що розбризкана в дзеркалах,
цвіте незаймано останній твій акорд.

* * *
Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя,
І стежку долі дощ заквітчує слізьми.
Строф павутиння... Ми умиті розлилися,
От—от здіймемось — і у вирій, до зими.
Асфальт, мов сніг, тьмяніє відблиском осіннім,
Так пружно тихо, мовби вимерли слова...
Каштан розбризкує ридання клавесинні.
Дзвенить кульбаба.
Спить заплакана трава.


Сіті мого sity

механічна упевненість в рухах.
Крок... ще крок... алгоритми прості. Омела — зграя вицвілих круків. Каблуками прострелений сніг... Вузлуватими пальцями міста
Ти затиснеш мене в кулак
І під янголів оплески й свисти Обірветься останній такт...
Тільки вибухне все це потім —
Через вічність... а, може, й дзі...
І розкраю не я, а потяг
На малесенькі дольки світ.
Ну а поки... ще стогнуть дороги,
Наче шрами прокльонів прісних.
Це на тебе чигає за рогом
Мозолиста долоня міста.


Божевілля
Цикл 
(Fata Morgana)

1
Я, п'яна нашою розлукою,
Пливу за течією натовпу
Між ліхтарями срібнорукими
І сяйва місячного гратами...
Я п'яна непорозуміннями,
Гіркими хвилями відчуження...
На зламах вигнутої лінії
Дві долі тісно переплутані.
Ще мить — і вузлики розірвані,
Летим у вічність паралелями...
... Вже не сп'янію божевіллями
Поміж безмежності пустельної.

(Silence)
2
На серце давить твоє мовчання...
Скажи ж хоч слово! Сполохай тишу!
Це божевілля — вже не кохання,
Якась примара — й нічого більше.
Якийсь букет непочутих вражень...
Зів'ялі спогади пахнуть снігом...
В долонях — тисячі відображень.
На плесі пам'яті — сива крига.
Розсип цю тишу голками світла!
Ми ж - лиш пісок під ногами Смутку...
Між нами стільки життя розлито,
Що марно серце шматує стукіт.

(Lonely) 
3
Самотність... Вона — наркотик,
В'їдається підсвідомість.
Прозорі нечутні кроки
Відлунюють у Бездонність.
Це йде моє божевілля
По часу пожовклім листі...
Зірки розлились під вії,
Розбризкуючи зіниці.
Не сльози... Не сльози...
Віриш? Це краплі тугого скла...
Це... Самотності чорні діри
І болю пекуче сонце.


Акорд

Маленька свічка мого кохання -
Пекучий віск.
А той одвічний знак запитання -
А иш вітру свист.
І... Quo vadis? Широкі брами -
Вузькі стежки.
У безпорадність
Поміж руками
Течуть зірки.


Все

Це все, що залишилося від тебе,
Загублений у просторі диваче...
Лиш ліхтарі на скам'янілих стеблах.
Шматки розполовиненого плачу...
Це все, що залишилося від тебе.
Розкошлані і знавіснілі тіні
Твоє ім'я все пишуть без потреби
На розпачу бетонних сірих стінах...
Лиш спогадів тяжкі гранітні грона...
І навіть сльози тихо зачаїлись...
Лурних закономірностей закони —
Це все, що від життя мені лишилось.




Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 6-8.

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...