Ганна Ленок. Вірші: Мамі, Вітри, Моє місто, Хата, Свіча палає

Ганна ЛЕНОК

Навчається у Малинській школі-ліцеї №1 ім. Ніни Сосніної.


МАМІ

Ти чуєш? Наша яблуня цвіте,
Широкими щебече пелюстками.
Ти бачиш? Он весна по місту йде,
Яскраво небо світиться вогнями.
Ти так любила, матінко, весну,
Як цвіт духмяний світ весь обіймає!
Ти так любила... Нене, встань зі сну,
Весну квітучу разом привітаймо!
Без тебе, як без сонечка вона:
Пече мороз, принишк духмяний квітень,
Іржаво плаче яблуня сумна,
Нема комну весну мою зігріти.


ВІТРИ

Догорає свіча. В темінь крапають густо хвилини.
Доплітається день в лабіринтах величних кімнат.
Він стікає сльозами живими на біль скатертини,
Наче дощ, наче вітер, що б'ється в шибки навздогад.
Не тривож, буревій, це засмучене втомлене серце -
Остогидла йому днів веселих скорботна орда.
Хай ридає самотньо, нехай щохвилинно озветься,
Хай себе відшукає і більше не губить в світах...
Увірвись, буревій, у тривожну розхристану душу
І пориви її на широкі поля забери.
Є там простір для них, та й колись відпустити їх мушу,
Бо у світі жорстокім колючі панують вітри.


МОЄ МІСТО

Постає у росяній красі
З сонячного чистого проміння
Те поліське місто на Русі -
Малові колишні володіння.
Все навкруг цвіте, бринить, буя,
І торкає легіт струни-сосни,
Стрімко плине вдаль Ірша моя,
І шумлять дерева стоголосі.
Перший дзвоник, юності літа.
До зорі по тернах нам дорога.
Ґречно нам вклоняються жита,
Як вертаєм до своїх порогів.
Здрастуй, Малин, - скажем знов і знов -
Не одне ростив ти покоління,
І воскресне віра і любов,
Бо цінуєм ми своє коріння.


ХАТА

Геть чорну, ніби років пелена,
Гаряче сонце хвіртку випікає.
За нею груша згорбилась сумна,
Що у криницю грушами ридає.
І ти зі стріхи сивим вже чолом
Стоїш, віконця журиш підозріло,
Мов кажеш: "Не судилось нам обом",
Мовляв, якій козі до дуба діло?
А потім схлипнеш тихо, по-старечи,
Й зайдеться серце: ти, старенька хата,
Як ти змогла завдать собі на плечі
Чіткий, легенький розчерк сіножаток,
Морозний подих зим, садок весною,
Коли безжальний трактор землю риє...
Хатиночко, що сталося з тобою?
Зостатись дико. Вийти - здичавію.


СВІЧА ПАЛАЄ

Свіча палає у кутку. Одна, у темнім безголоссі,
Одній їй світло лить прийшлося,
Із світлом лить сльозу гірку.
І ані вогника. Дріма усе, закуте в диби твані.
Хоч відблиск і останній, хоч промінь світла! Ні, нема.
Нема - і не питай чому. Нема для тебе, свічко, долі.
І не чекай, тремтінням кволим не зворушити пані Тьму.
Одна дотліє - і кінець. Із ґноту серце зачерствіє,
Прозорі сльози скам'яніють, і темінь одягне вінець.
Останній зблиск... За ним нові!
Нехай же зникне тьми гидота!
Берімось за тяжку роботу,
Запалюймо свічки живі!

Ганна Ленок. Вірші: Мамі, Вітри, Моє місто, Хата, Свіча палає / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].