***
Ти ненормальна. НЕНОРМАЛЬНА! Істерично шукала в Тел. Книзі хоч когось живого. 99, 100.., все, набридло! Сто номерів, сто імен і жодної людини. Жодної... А лавина афекту все гучніше стукала у виски: "Боже, хто-небудь, помиліться номером!", — волала душа. Здалося, ще мить, і все вибухне. Аж раптом... зтз! Хвиля розпачу призупинила свій хід. Хапаєш мобільник, на екрані..: "чорт, знову оператор". Камінець гніву бризнув слізьми. Ти ненормальна, гукало в голові. Але ще жива, — відповідали вуста. Клацнула пультом і потонула в мильній піні вигаданого життя. Нехай! Година спокою!
***
Ми день і ніч; орел і решка,
А хто є хто — не в тому річ.
Твоя блискуча ВМWешка.
Твої наколки "Я НЕ ВІЧ".
Твої прозорі сині очі,
Затягують, немов то вир,
А ті безсонні, темні ночі,
Коли є тіло, без душі.
Твоє життя — суцільна втеча,
То в пеі, то в барчик, то в метро.
Твоя душа — болюча, мертва,
Хмільна, зґвалтована давно.
Шматок м язистий в грудях рветься,
Ти палиш "ШК8ТОТ” знов і знов,
Ти хочеш щастя, а чи смерті.
Не знаєш сам — і знов вино.
І кожну мить — життя водою,
Блакитні очі — не горять,
Німіє серце — не від болю,
І знову "ШЗТОИ", тіло, спать.
***
"Бути чи не бути "
В. Шекспір "Гамлет "
Літать чи не літать?
Хіба важливо, як?
У мріях чи у сні,
Чи, навіть, в небесах,
Коли буває день,
Похмурий, ніби ніч.
За хмару полетіть би,
В блакитне море снів.
Літать чи не літать,
Коли крил не дано,
Чи це уже кінець
Майбутнього всього?
Чи так важливо нам,
Літати, як птахи.
Хіба не можна мати
Польку у душі?
Хіба не можна в мить,
Коли біда гризе,
Забути про цей світ,
Закритись від гостей,
І в темній тишині,
При світлі лиш свічі,
Закривши очі вмить,
Майнути в далечінь?
Туди, де світ казок,
Де сльози — то вода,
Де люблять "Ескімо",
Й розмови БЕЗ бухла.
Туди, де є весна,
Без "мартовських" котів,
Де ціниться душа,
А не обєм "груди"..
"Такого не бува", —
Почулось з глибини.
Заплющіть очі, мить...
І ближчають зірки.
***
Сірі шпалери, обплетені павутиною, псують інтерєр
Сірий погляд твоїх байдужих очей —псує життя!
Дисонанс кохання.
Прийшла зима, лишень не за вікном,
В душі розтанув лід, а там вже — 5.
Я думаю про нього, і не раз,
Пригадую, що це лише уява.
Прийшла весна, а за вікном сніжить.
В душі спекотна кров булькоче голослівно.
Я бачу його в снах, в реальності німі,
Рутинні дні летять експресами невпинно.
Пробігло літо, за вікном метіль.
Ти зникнув із думок, і в сни вже не приходиш,
"Я думаю про тебе весь мій час", —
Цитую ще в думках Костенко строфи.
Настала осінь, листя/замело,
Засніжило проміння прохолодне,
І лиш ім"я, мов снігу полотно,
Торкнеться ненастроєних акордів.
***
Улюбленій подрузі
Б.В з любовю!
Там, десь далеко, шумить життя,
Там сновигають затуркані люди.
В душі пустота, в очах журба,
Ми знов мовчимо, забувши про будні.
— Ти знаєш, сьогодні...
— Не треба, я знаю.
— Чому? Не цікаво? Не муч ти себе..
І знов філіжанка, розмови за північ,
А час по краплині іде та й іде.
Ти злишся? Не злюсь я"
— Чому..?
Я невдаха
— Боїшся? Боюся.
Тремтіла сльоза.
Холодні навколо оточують дати,
І тижні за днями, роки, мов вода.
— Чай будеш?
— Ти знаєш, боюсь тебе втратить..
— Не треба.
— Нудна я ?
— А цукру нема...
Немає коментарів:
Дописати коментар