Чудо-осінь
Дивуючись власній важливості,
Пітніє оспіване небо.
Пульсує від доторку листя і
Таким прикривається пледом
Земля. У калюжу бензиново
Погляне дикунка-веселка і
Хтось зліпить знов радість із глиною
І сонце проколе виделкою.
І ляпаса пяним морозам дасть
Зрумянене бабине літо, ти
Зневірившись, пишеш знов прозу, бо
У чудо ж так важко повірити.
Забаганки
Хочу неба темно-зеленого —
Мій улюблений колір,
Бо ти, плагіат комети,
Очі полегшив зорями.
Хочу місяць у формі сніжинки,
Хіба це складна забаганка?
І клімат щоб не помірний,
якийсь тропічно-пікантний.
Хочу кліпати замість тебе,
Замість себе давно набридло!
Ну, а ти, плагіат комети,
Зірви сонце — воно вже стигле.
Дощ-френд
Ти
Бєш по лицю,
Дряпаєшся мокрими нігтями…
Дівчисько!
Я ж не давала тобі приводу для ревнощів!
Дрібними рухами
Проникаєш під одяг,
Намагаючись зігріти
Обіймами…
Відчепися, істерику!
Я вже з вітром
Тікаю від тебе…
Немає коментарів:
Дописати коментар