Ірена Криворучек. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #2 (2001)

Ірена Криворучек. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2001. - #2. - 40 с. - С.15-18.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..."

Ірена КРИВОРУЧЕК

Есхатологічне і одвічне

Коли на деревах замість листя - круки
І небо вкривається сотнями крил,
Душа піднімає знесилені руки,
Що вітер наповнює Силою Сил.
Земля й небеса ніби змішує сутінь
У келиху вічнім реальності й снів,
І серце із тебе втекти прагне - круком
У вічний й миттєвий — останній політ.
Між світом холодним та Лети потоком
Летиш нереально ти — безліч облич
Єднаєш світи даленіючим кроком,
А крила вкриває твій плащ -
То є
Ніч.

Я, здається, кохаю...

І, здається, — тебе.
П'ю цеп келих до краю
І на ніжність чекаю,
Мов на манну з небес (?)
Хто нарешті вгадає
Таємницю цих слів?
Хто казав: «Я кохаю»,
Той тікав навіть з Раю,
Бо кохати умів.
Крізь століття і простір,
Крізь страждання і біль,
Ми шукаємо острів,
Де все складно і просто...
Тільки б стало нам сил!

Вогонь

Коло. Вогненне коло
Посеред замерзлого світу
Лицемірного, мов Люцифер.
Палає незгасно навколо нас,
Мов руки воїнів — не розімкнеш.
І кожен спалах - невпинний Час,
Що знищує льодові стіни меж.
У темній залі, де Вічність — мить,
Палає те Коло для нас обох.
Зігріє, врятує і захистить
Те, що колись вигадав Бог.
Танець химер і крики,
Тіні згаслих світів,
Очі за Колом - дикі
Та мерехтіння факелів-днів...
Танок одвічний Темних...
Шабаш — то дикий світ,
Жахи невпинно даремні.
Все це змішалося в келиху літ...
Коло. Вогненне Коло
Посеред замерзлого світу,
Лицемірного, мов Люцифер.
Все зникло, минулося, ніби сон, Розвіялись жахи у попіл, у пил.
І душі, як завше (тепер в унісон), Оточують сотні подібних кіл.

Пошук

Ти дивишся на світ
Мінливий та прекрасний
Гортаєш сторінки
Наступних поколінь
Шукаєш сотні літ
Листи під грифом «щастя»
Замріяно ідеш
У присмерку видінь...

* * *
Сіра земля, посічена холодом.
Сніг, а над ним — туман.
Хтось на вікні тролейбуса повагом
Пише життя роман.

Пише про те, що скоро вже сесія;
Швидко минає рік;
Про екологію, про перенесення
Папи візиту, про яблучний сік...

Пише про сни житомирських лицарів,
Про дефіцит тепла,
Про тарганів, про реклами, про спікерів,
Зрештою — про «Бі—план»...

Я не свята; це зовсім не Біблія:
Просто - реальний світ.
Сповідь собі. Літопис новітньою
Мовою наших літ.

* * *
Второваність
Шляху
Лякає
Присмерком
Всотую
Сутінки
Реальності (крапка).
Година минула
Як десять хвилин.
Чому десять?
Бо то є символ
Досконалості
Аля арабів.

* * *
Всотувати
Земля
Втомилась
Вологу
Не—зими.
А я крокую Містом
З тобою в серці.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 9-11.

Ірена Криворучек. Вірші: Балада про бруківку, Epizodyka, "... і знову я пишу тобі присвяти..."

Ірена КРИВОРУЧЕК

Балада про бруківку

1
Тиша прокралася
кішкою чорною
в теплу оселю ночі.
Всі ліхтарі
Сплять упокоєні
Скорені сном охочим.
2
падає промінь - мідно
б'ється о ґрати клопотів.
Крізь переходи літні
Він переводить відьом
По стежці тіней.
з
тук-тук-тук...
розлітається по каменю
до болю знайомий звук
бернардинів...
4
слизький
від сліз
асфальтовий покрив серпня.
Поздовжній зріз -
Крізь стіни вилазить терня.
5
зітхає старезне Місто,
даруючи кожному - щось.
Студентам - вакації,
Дітям - намиста,
Поетам, художникам - Музи
І дощ;
І чухає часом шкіру,
Драконову луску
Об колеса тре
Веде до дверей квартири
Й об ноги вдаряє
Мов море старе.
6
або Епілог
А часом хтось
Тоненьким пензлем часу
Розмалювати спробу
видавить із себе
І та бруківка стане їй за мапу
Або на грифі переконливим баре.


Epizodyka

1) ...Епоха рок-концертів
з поспіхом добігає кінця,
полишаючи порожні зіниці,
достиглі суниці,
холодні помешкання
та її -
ту,
що й досі вірить в казки
сучасної демнології,
ту,
що бере початок
в полум'яному серці
середньовічних лицарів
та Його химер,
замкнених з ним
в одній кімнаті,
де є лише вікно
і Його погляд
крізь розпач шибки.
а тіні з її легенд
мовчазно вартують її,
доки дитинно
спочиває на Його плечі
її ніжність
та не-логічна відвертість рухів.
час пролетить по колу,
доки вона виводитиме
для Нього
новий Всесвіт,
з одної крапки на папері снігу,
щоб у тому світлі оселитися
і залишити свої серця
на сховок,
на знак
взаєму.
2) вона змінила яскраву
Осінь на чорні гуаші
та контури за пензлі постали
їй чиїсь мри, згорнені на манер
модернового стилю.
треба бути серйозною...
треба бути логічною...
треба бодай бути.
а йому все стає однаковим
без неї
і ходить десь диким звіром
із вовчими очима
той, хто для неї став - Життям,
та сказавши їй «ні»
ступив за край
межі,
свореної ним самим
для інших.
не впізнав її,
а міг же бути
просто й відверто щасливим.
ось така
трагічна романтика

Р.S.: ми завше боїмося

справджувати власні мрії

3) ...дівчинка сидить на підвіконні,
звісивши ноги у простір повітря,
свідомо, бо звикла
до всякої всячини
на кшталт власної приреченості
і відсутності страху.
телевізор кидає із себе попсові
(чи радше попсовані) голоси,
хочеться плакати.
сентиментальність? Хто зна.
точне в ту мить лише те
знайомо соло-не відчуття
що скиглить між серцем
і долонями вітру
б'ючись маленьким бонгом об спогади, знесилене прагнення
затримати сон.
хочеться кричати.
чи бодай просто підійти
і поставити Його
post factum
а далі - ? (знак питання)
і новітній за часом
злам у серці
поряд з подряпиною.
хочеться втекти від себе
(одвічне людьське) від незміру вітру,
що запанував у самітній долині снів -
таку нині назву має душа.
хотілося вмерти.
хоч знано - не допоможе.
і навіть холод honoru polskiego
тут безсило марний.
все невчасне, коли твоє серце
належить уже не тобі.

* * *
... і знову я пишу тобі присвяти
на склі своїх вагань
і ста передчуттів
це Місто - Камелот напіврозп'ятий
мої думки ховає в храм
і не дає згоріти серед снів.
...Не знаю, чим скінчить тепер ця Втеча
це коло повертань
в новітній млі
але не ризикнути саме в цей час
не вперше, та востаннє -
не мій стиль.
Ти просто - будь,
Ти просто поряд дихай.
Ти просто так - літай.

Ірена Криворучек. Вірші: Балада про бруківку, Epizodyka, "... і знову я пишу тобі присвяти..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 8-9.

Ірена Криворучек. Вірші: "Крізь століття і простір...", Кельтське, Філософічне ліричне, "Схиблений світ...", Не просто дощ

Ірена КРИВОРУЧЕК

Навчається на філологічному факультеті Житомирського педагогічного університету ім.І.Франка.


* * *

Крізь століття і простір,
Крізь страждання і біль,
Ми шукаємо острів,
Де все складно і просто...
Тільки б стало нам сил!


КЕЛЬТСЬКЕ

Смарагдові хащі
Обіймають чаклунське бурштинове серце
Обпалюючого вогню - перевтілення у поєднанні
Смак власної крові і сліз
розтоплює ліс.
Очищує все
Із собою несе,
Злітає,
Змітає,
Згоряє світ
Згасає квіт -
Вогненний слід
Останніх літ.
Пронизує тонким променем
Крізь усе Я,
Крізь саме серце
Яскравий біль,
Мов хірургічний скальпель -
Лезо ледь вловиме.
Я - на жертовнику
Проте не відступлюсь


ФІЛОСОФІЧНЕ ЛІРИЧНЕ

Доторкнись до моєї руки -
Відчуєш струни болю -
за тебе.
Відштовхуєш, відпалюєш струни серця,
Що прагне тебе збагнути.
І врятувати.
Чому? Хіба я твій біль?
Спробуй затамувати подих,
Спробуй відкрити рани
До Сіроокої Леді Лади,
Що прагне їх залікувати, загоїти
Не бійся востаннє повірити в Щастя
Не будуй страшенні вежі-кола
Невже не бачиш - серцем своїм
До терену твоїх страждань
доторкнулась -
не відсахнулась...
А ти впевнений - відступлюсь...


* * *

Схиблений світ
Схиблена роль
І сценарист
Самотньо спостеріга за всім

Схиблений світ -
Дивний пароль
І марення зі спеки
Запливають в дім.


НЕ ПРОСТО ДОЩ


1

Грає дощ
Баладами срібними
Теплий дощ
рідними
нерівними
Кольорами райдуги
Твоїх очей.

2

Де твій світ?
Де серце ховається
Зір політ
грається
в казку перевтілення
Сотні разів.

Chorus:
Відкрий обійми, наче струни дощу.
Скажи єдине, що у неба,
що у тебе
прошу.
Сотні років.
Тисячі.
В долі прошу.

3

Крок ступи
По вітрянім просторі
Розтопи
росами
і грозами
стіни-мури межі нас -
ти покохай

Ірена Криворучек. Вірші: "Крізь століття і простір...", Кельтське, Філософічне ліричне, "Схиблений світ...", Не просто дощ / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].