Герої вiдпочивають
Полишена хробаками їжа
Ніби відпочиває
Перетворюючись на метафору нісенітниці
Час вийшов
І наші желваки перестали гратись власним рельєфом
Та от
Щасливий випадок, як маска полоненого
мязи почали скручуватись
У поспіху зайняти чергу до ганку
Де лежать кісточки, хворі на мясо
Найпотворнішого і найсміливішого
Вбитого очікуванням нових подвигів
Ми не очікуємо
А лише дивимось на нескінченну пульсацію желваків одне одного
Доки герої
Ніби відпочивають
Механiчне свiтло
Якщо ти не хотіла, щоб хтось побачив твої вільні від шкіри занози, шрами та хиби
Виходячи з води занурювалась у пісок
Вириваючи собакою яму для себе, мов для останньої обгризеної кістки
Порожньої мов надія
Ти здіймала енергійними рухами доверху
Важкий куленепробивний пісок, з усіма хромованими шоломами, начищеними бомбами
та іншими небоєздатними огородніми вадами, що зростали поблизу твого ганку
Царівна жаба виносить на собі янтаринки ікри
З фотографіями та записниками
Але не на шиї, а з міцно замруженими очима тримає усі скарби між стегон
Болотяна фея з платтям із очерету
втягує щоки та виказує зуби, коли вітер намагається доторкнутися
до стін та перегородок нових суцвіть торфу
Морська черепаха, що оберігає свою кладку зозулиним співом
Або п`яним скигленням людини амфібії
Ікра лущиться заритими кістками під нігтями та повіками
Здається що все що можна було викинути заховано десь у кишенях
Немов обручка патрону, коли бій було програно
Ще й досі розходиться по обидва боки вода
Ще й досі човен стоїть посеред дна
човен стоїть посеред поля
скинувши волосини весел десь біля
Ще й досі до краєчків прибою падають літаки
Що летіли на твоє механічне світло
Автомобiлi
Автомобілі
Яких проносять повз вікна твоєї оселі
Застигають чорними крапками
Під ледь відчиненими повіками
коли вводиш наступну дозу
я зупиняюся біля крісла
зупиняю свої капці, що рухаються незалежно
щоб подивитися на тебе в останнє
намагаюся відокремити від мякого крісла і взяти в обійми
але не можу і лише одягаю теплий светр
що пахне стиглими польовими квітами
бо скоро наші пальці стискатимуть
скло сервізів аж до наступного вечора
скло оголюватиме до кісток автомобілі
яких проносять повз вікна нашої оселі
вікна, що вирощують на собі сутінки
накладають їх до кратерів депо
на розлогих судинах рук
рейси поїздів-окремих всесвітів проходитимуть через нас
на рейках ці скрипалі заграють свою мелодію
іноді в дисонанс
але врешті мелодію, яка замастить рухи
поховає нас в кріслі
де ми будемо стікати важкістю і навязливістю руху смичків
і в один момент, про який ніхто не знатиме й не очікуватиме
кожен скрипаль підстрибне
щоб подивитись на сідаюче сонце
під нашими повіками
Пришестя
Видираючи ганчіря з твоїх шорстких легень
Натрапляю на дерева та квіти
мов у просторі без гравітації
майже без зусиль штовхаюся ногами та руками
виконую гімнастичні піруети різної складності
плавно стрибаю у потаємні околиці
Де у будинків
мерехтять поодинокі вцілілі вікна
Інші погрозливо
де
монструють свої загострені скляні ікла
Через розквітлі бруньки трубопроводів видирається на свободу
Схожий на скаліченого привида отруйний газ
Металобрухт виблискує ще не заіржавілими коронками
Поскрипує деталями, заворожує мене своєю нерухомою вагою
Могутністю
за його мимовільним тріском та скрипом
Вбачаю намагання знову стати на ноги і піти своєю дорогою
що колись раптово обірвалася
коли я підстрибуючи плаваю у цих районах
Де ніколи ще не віддзеркалювалася твоя хода
Де ніколи ще не наставав час сонячного світла
Видираю усе ганчіря з легень
Щоб вичистити кору та паркани
Пелюстки та стіни
Скло та труби
Металобрухт та повітря
Тварин
Що висунулися з вікон
Та беруть одне одного в обійми
Й досі чекають на твоє пришестя
Крем ультрафiолету
Крем ультрафіолету
Заживлював рани
Які залишали годинникові стрілки
Наших розлучень
День — самотня спрага бігбордів, шкіл й університетів
обличчя та жести перехожих виказують пошуки грошей
й іноді вільної тіні
Життя засинає кицькою біля твого стомленого тіла
Не бійся — я буду тримати нерухомо годинникові стрілки скільки зможу
Хоч від цього літа лише самий парниковий ефект
Засмага сонячними плямами розтікається по шкірі
Плавлений сир хмар злизує горизонт
Сріблясті обгортки свідчать
що скоро оригамі птахів та звірів розмокнуть
і втечуть кудись по своїх справах на паперових корабликах
залишимось лише ми
доки про дорогу додому не нагадають
магнітні властивості теплого ліжка
та випромінювання забетонованих свічок
що втратили свободу змінювати свою форму
цього спекотного літа
Валерій Волковський. Вірші /
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.75-78.
