ЖИРАФИ
Посеред пустелі
Оазис створили наші життя
Смужки перистих хмар
Зливалися із смужками зебр
Наші сліди
Темні плями на піску
Ставали прикрасами жирафів
Що стояли у черзі
Та повертали голови на тонких шиях
Дивлячись крізь гаряче зімяте повітря нам вслід
Оазисе, шепотіла ти
Доки пустеля перетворювала твою шкіру на піщинки
Оазисе, шепотіла ти зітхаючи
Обіймала мене вбираючи усю вологу
Бо знала
Що надовго нас не вистачить
АВТОБУС
171-й автобус
Кольору та вигляду іржавої криги
Напевно номери дають залежно від віку
Викашлює останні мрії про айсберги
Або хоча б про прохолодний гараж
Захлинаючись гарячим машинним маслом
Входить в область нашого зору
Дверцята відчиняються
зсередини відштовхується та стрибає на свободу запах затхлості, пластику та поту
Пар його втоми ніжно потираючись об мої ноги розчиняється у повітрі
автобус
Захоплює тебе
мов безпорадну ляльку кидає у свій салон
Коли дверцята зачиняються
Вони відрізають від тебе шматки самовпевненості разом з краєчками одежи
мої безсилі паперові руки лише махають на прощання
Віддаючи останні подихи твого запаху, що встиг просякнути мене вночі
Колеса автобуса прибилися до паркану грайливими щенятами
В надії відпочити
Трава погладжує їх шерсть, що розвівається потріпаною гарячою гумою
Вони затримали своє дихання, від чого їх тіла стали твердими та пружними
171-й автобус
Повільно відїзджає
Ляльки не можуть втримати рівновагу
Та гублять погляди на підлозі разом з монетами
Їх привиди поглинаються ненажерливими вітринами магазинів
повз які проходить маршрут
Тіло автобуса насичене дзвінким хрускотом усіх суглобів, хрипом та болем
що відлунює навіть на обличчі водія, руки якого щомиті стискають кермо сильніше
Випромінювання фар — то залишки світла його святості на давно забутому маршруті
Світло дає змогу побачити часом дурне та лякливе обличчя інерції
Якби він міг — то їхав би не зупиняючись
По дорогам що завжди ведуть вниз
ЖЕБРАК
Повітря причаїлося жебраком
Який несе на собі запахи усіх вулиць разом
заглядає у всі вікна одночасно
виношує у собі
понад вежами дерев
цирозні печінки хмар
що здіймаються над колоссям будинків
якщо озирнутися
по дорозі додому
можна побачити як власні сліди перетворюються на кицьок
що через деякий час розливаються калюжами
і на їх вже ледь помітній
прозорій шерсті
спотворюється відображення дійсності
через жебрацьке дихання
машини схожі на ганчірки, що витирають дороги
а жебрак намагається бути пажем
загортаючи у свій теплий плащ
ту
що, відсторонено йде поруч
ЛІНІЯ ЖИТТЯ
Крапельниця водостоку наповнювала
підземні судини
здається так лікують важкохворих
Вітер висушував слова та погляди
витираючи моє обличчя
Серветками
на яких були записані телефонні номери твоїх коханців
Тріщини земної поверхні
Зливались шрамом
У спільну лінію життя наших долонь
ОРБІТАЛЬНА СТАНЦІЯ
Нитки та голки вишитого світла плавають
у супі варених шоломів астронавтів
що мов інєкції ростуть шипшиною на сирій спині орбітальної станції
сьогодні астронавти отрутою зелених чоловічків
стікаючи по яснам нескінченності
під скельцем палаючого сірника
прискіпливо розглядають умови дозрівання свіжого прапору
яким чистять зуби овочі та фрикадельки спокійної одноманітності
вичавлюють з тюбиків планети зірки та всесвіт
акуратно влаштовують їх у глядацьких рядах
поза межами сприйняття
з подивом дивиться алюмінієвий рот снігу
у люки щиро відкриті
падають орбітальні станції, літаючі тарілки, цілунки, виправдання та гойдалки
дозрівання свіжого прапору проходить нормально
ТРИКУТНИК
Бермудський трикутник ліктів
Для пальців тоненьких як голки
Оскалені ребра відкриті
І хмари всміхаються вовком
На темній станції двоє
Й сніжинки липнуть як каша
До губ до одежі і сором
Ти лізеш в Бермуди мов в пащу
В горнятку ліжка згорнешся
І скиснеш ворушачи часом
Загостриш нігті і дещо
Усміхнено спатимеш й ласо
ВЕЧІР
Вечір сплюснутий горизонтом
Розлігся дохлим щуром
під кігтями якого слизько догнивав туман
Викрутки протягів вселяли свої слова
у зволожені барвниками автомобільних фар людські жести та куртки
Ліхтарі то подорожні, що втомились
одне до одного схиляються
ніби герої чорно-білих гангстерських стрічок
Підкурюючи з долонь цигарку свого обличчя
Доки птахи — здиблена зачіска ліхтарів
Наводять лад своїми дзьобами-розчісками у власному оперенні
дорога, що веде до відчинених люків та стічних ям —
яблуко вкушене грайливими зубами тіні та світла
з якого стікають соком автомобілі
і в монастирях цілодобових аптек, магазинів та ліфтів
відчиняють обійми збентежені привиди
твої сльози, що переливаються презирством
мов парти пятикласників до суворого вчителя
презирством до всієї святості цього потойбіччя
зупиняються біля пісочної млявості чобіт
з останніми дзвінками рейсових автобусів
Валерій Волковський. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.51-54.
Немає коментарів:
Дописати коментар