Лесик Панасюк. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Лесик ПАНАСЮК

Він стане морем

У вагоні метро майже навпроти сидів чоловік і співав
мав років так 32 і досить приємний баритон
не знав тієї пісні
а приспів і той місцями мугикав

Йому було все одно що довкола люди
він співав чітко і щоб можна було почути

Я мов та ріка що стане морем

Потім кілька секунд щось думав чухаючи поголене підборіддя
і знову заводив

Відпусти мене я стану морем

І так постійно
неначе мантру
але у вагон зайшли патлаті хлопці з гітарами і не менш патлатими дівчатами
заховали чоловіка у волоссі
розчинили його пісню у своїх голосах

Не розуміти а відчувати 

В. Ковальчуку і Дж. Унгаретті

Поезію потрібно не розуміти а відчувати
прокручував цю його улюблену фразу в голові

Вона читала Унгаретті в оригіналі
і я просто не міг не підійти

Поезію потрібно не розуміти а відчувати

Вона дозволила мені відкрити для себе ще один верлібр Джузеппе

In galleria
в галереї
зрозумів я й подумав що все має бути просто
так я не читав цього в перекладі
так у мене немає італійського словника
та я взагалі не знаю італійську
але поезію потрібно не розуміти а відчувати

Un occhio di stelle
ci spia da quello stagno
e filtra la sua benedizione ghiacciate
su quest'acquario
di sonnambula noia

Це означало для мене таке

Одне око на стелі
це спить кволе стегно
не пропускає світла бензинова квітка
бо призначення акваріума
сомнамбул рятувати

Таку сюрреалістичну картинку показав мені верлібр
але я не відчув його а намагався зрозуміти
але той хто володіє італійською розумів би його по-іншому
але кожен розумів би своє щось
а поезію потрібно не рзуміти а відчувати
саме це кинув я їй на прощання
і пішов з переписаним віршем у руці

У вечірньому трамваї

Пяний чоловік у вечірньому трамваї
заснув
а кепочка його на сидінні
на яке я тільки-но збирався вмоститись

Чоловік прокинувся
і забувши кепочку вийшов на зупинці
а я так і не сів туди куди хотів

Як я це напишу

Я напишу цей верлібр
без будь-яких корекцій
який вийде
такий і буде

Відкрию тлумачний словник
на сторінці 506 і
подивлюсь друге слово зверху
його значенням і закінчу
цей верлібр

Стагнація
це коли ти припиняєш
стогнати
муркати
плямкати
чи хоча б усміхатись
тоді в моїх венах
зупиняється кров

На склі

На тролейбусному склі
я розгледів лебедя
дзьоб намальований був нігтем
голова теплим подихом
шия наче хось пальцем провів
а над іншим усім постарався мороз

Чогось не вистачало
домалював лебедю око
він одразу став таким живим
що я зрозумів

Я як завжди не сказав тобі
що ти найкрасивіша

Пальчик

Якби розповів що під нігтиком твоїм
зароджується тінь
чи думала б що через тебе так швидко темніє
бо видряпавши якусь приємність на замерзлому вікні маршрутки до мене
вона розвезла цю приємну тінь по місту

Якби розповів чому мерзне твій пальчик
чи повірила б мені

Виловлюю рибок з твого пальчика
знімаю зі знаків питань
а вони виблискують відповідями
але питання рвуться волосінню
і я не знаю чи р

Лесик Панасюк. Вірші /

Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.69-71.

Лесик Панасюк. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #15 (2010)

Лесик ПАНАСЮК

ДЗЕРКАЛУ
Заклеювала зморшки дитячими фотографіями
роздягалася дзеркалу
і була голою
або радісною була мов без одягу
або була у кріслі мов гола
або у півоберта

Торкалась великим пальцем
потім вказівним
середнім
безіменним
і мізинцем торкалась

А квітка у горщику все розцвітала
і навіть не збиралась
наче зовсім штучна

КОЛИХАЛА
Вітер вискочив із колиски дитиною
Порозбивав увесь посуд і кожне вікно

А вона все уявну дитину колихала

ХОВАНКИ
У хованки гратимуть
один велике дерево знайде
із випаленими нутрощами
залізе в нього
серцем йому стане

Тоді вийме корені дерево
і знайде печінку собі за явором
і знайде собі шлунок у ямці
і знайде собі легені у високій траві
і знайде і знайде
стане посеред поля
голосами дітей шумітиме

ЦВІТ ЯБЛУНІ
                   М. Коцюбинському
Якщо ти посадиш яблуньку
і навесні бруньки вибухнуть
і пелюстками дітей поранять

То чи пороздаєш влітку сусідам
ті яблучка довкола дерева
і чи знайдеш таке що схоже
на твою пропалу дівчинку

РОДОВЕ ДЕРЕВО
Тріщинами місяця поросло гілля
у руки темні зєдналось
пальці у землю занурило

У кожен місячний кратер
по мертвій дитині
покласти

ХТОСЬ ГРАВСЯ
Хтось грався моїми кубиками
і не правильно їх порозкладав

Тепер верхівки сосен
чешуть мені голову
а небо під моїми ногами

Ти тільки подивись
небо під моїми ногами
і дощ пробивається
крізь пальці
таким приємним лоскотом

А он дівчатка
вибігли на вулицю
і вибігли без трусиків
дівчатка завжди
передчувають зливу

ТВОЇМ ІМ'ЯМ
      Свята дівчинка з сірниками
      хорони нас від стариганів
          Ян Твардовський
Дівчинко з сірниками тримай за бороди
і нехай займуться їхні тростини
нехай не згоратимуть
нехай дорогами стануть палаючими

Хлопчика в зеленому зроби хлопчиком у жовтому
дівчинку з відрами не зачепи
коли старців до блакиті палитимеш
бо у них на колінах сидять хлопчик в зеленому і дівчинка з відрами
тріскотітиме волосся сиве а діти сміхом дзвенітимуть

Дівчинко сірників з сірника з сірників
дівчинко з сірниками ти на поле схожа
птаха зернинами дразниш і він летить до тебе щоб згоріти у ниві
ти бджоли жовті смужки
бо чорні то соняшникове насіння
ти вікна влітку і плоди з правого боку
ти сніданок інколи але не тебе зїдають
ти засинаєш в одному місці а прокидаєшся в іншому
зустрічають півні тебе як тільки зявляєшся
а ми відкриваємо очі щоби примружити
і називати коханих зранку твоїм імям

ОБЛІПИХА
Насправді сонця гаснуть і на жуків перетворюються

Лис крадеться і дитина крадеться
хутро руде і руде волосся
часом жуки ховаються в ньому
тоді лис курочку в зуби й у ліс
тоді всміхається дитина і засинає

Лис у ліс дитина в сон
а жуки злітаються до гілок і пахнуть обліпихою

Лесик Панасюк. Вірші

Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.45-47.

Лесик Панасюк. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #14 (2010)

Лесик ПАНАСЮК

На твоєму плечі 
Довга дорога старий автобус
львівського виробництва
який за роки своїх подорожей
ще не розучився наганяти сон

І ось коли красива незнайомка
солодко спить на твоєму плечі
так уже вас розфасовано
ти намагаєшся не робити зайвих рухів
щоб ненароком її не розбудити
бо чорт забирай приємно
коли таке миле створіння
з волоссям що пахне літом
хоч і у сні але тулиться до тебе
наче ти найрідніша людина у цілому світі
і тобі починає здаватись
що так воно насправді і є

Але поранена часом дорога
все ж таки порушить сон
вона відкриє очі
вибачиться не зрозуміло за що
і знову стане
чужою

Світло і поцілунок 
Світло падало не променями
а наче сніг у безвітряну погоду
здавалося що птах згори піря сипле

Вона підставляла долоні
щоб світло впало на них і його можна було роздивитись
але на плечі на очі на губи падало
тому розглядала на ньому пірїни а він на ній розглядав
і один одному про світло розповідали

А потім змовкла горіхом шкаралупа
і тінь у тінь заховалась

Ми були там 
Так небо здається ближчим
за кожну гілку наче за руку мою тримайся
і не читай цього листя у нього є звичка опадати

Вивчай крапочки на спинках сонечок
крапочки до яких тільки лінії домалювати
і дізнаєшся що вони тобі принесли

Я всі трави квіти вирву
тільки не дивись униз
усі трави-квіти і доки гойдалку із них робитиму
не пропусти як літати вчитимуться пташата
як набиратимуть сили їхні крильця
як складатимуться в ключі що небо відкривають
не пропусти

Розгойдаємось і як тільки сонце у небо дзеркальце своє впустить
стрибай скажу тобі і боятись не треба
ти ж памятаєш ми вже були там

У човні 
Вовки прокушують горло-гирло
і кров пють досить холодну
що є нормальним для жертви
а ми в човні котрий медальйоном на її грудях
на диво спокійних тепер
і нам спокійно з тобою і ця чиста навіть прозора кров не бентежить

Ні вовка не помічаємо ні гарчання їхнього не чуємо
і повітря вдихаєм чисте навіть солодке
і повітря чисте але не прозоре бо тільки тебе вдається розгледіти
не прозоре ба навіть густе бо чую тільки твоє дихання

Тільки дихання твоє чую і як змерзли крихітно
пальчики на твоїй ніжці
і запах твій так близько ба навіть на моїх руках коли повернусь додому
і тобі вже час вовки розбіглись
напевно боялися зникнути
у нашому з тобою повітрі

Відчуваю ліс
Відчуваю вовка що за зайцем ганяється десь у скронях
відчуваю цей ліс в голові
його непролазні хащі галявини і кожного звіра

Яке ж міцне коріння того дерева на якому писав колись
напис пазурами зіпсовано тільки дерево памятає
бо чомусь так важко зізнатись що я також не забув

Ходи кротами риються і постійно щось зачіпають ці незрячі створіння
і якісь дурниці роблю і говорю зовсім не те

Ліс в голові гілками листям перегукується і кожною пташкою
галас такий що й просто заснути проблема
а голос оленятка почути ще важче
воно лежить біля того дерева благає повернути його ратичку
але у відповідь лише горіхи боляче падають
з воронячих дзьобів падають і ховаються
зовсім близько
у брунатній траві

Повільно
Коли на тебе накочується небо
починаєш ковтати спогади
обережно-обережно наче гарячий чай
обережно-обережно наче ловиш комах
по її тілу

Але спогади розмотуються
впущеними тобою клубочками

Але спогади ламаються
голосами у підлітковому віці

Але спогади затираються
дисками з улюбленою музикою
і хочеш вірити
що її диски не затерлись так само

Ваш абонент знаходиться
поза зоною досяжності
і тобі лишається лише одне
спостерігати як хмари повільно
просуваються небесним стравоходом

Ван Гог
Тобі зненацька захотілось
і чого б це раптом

Тобі зненацька захотілось
малювати нігтиками візерунки
і моя спина без всіляких питань
стала твоїм полотном
бо це все що було під руками

Карлючки впевнено зявлялись
вимальовувались на моїй спині
але ти заперечила мовляв
ніякі це не карлючки
це мої враження

То оте все на моїй спині
можна вважати імпресіонізмом
кице якщо ти хочеш
бути Ван Гогом
з твоїм вушком
потрібно щось робити

Лесик Панасюк. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #14. - 140 с. - С.39-42.