Показ дописів із міткою Людмила Кицак. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Людмила Кицак. Показати всі дописи

пʼятниця, 6 березня 2020 р.

Людмила Кицак. Кокотюха створив Скорпіона. Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Кокотюха створив Скорпіона

Кокотюха А. Удар Скорпиона / Кокотюха А. / Предисл. А Кобец. — Харьков: Книжный Клуб „Клуб Семейного Досуга”; Белгород : ООО «Книжный Клуб „Клуб Семейного Досуга”», 2010. — 368 с.

Андрій Кокотюха заявив про себе як письменник у 1995 році, опублікувавши кримінальну повість «Шлюбні ігрища жаб». За твір одночасно отримав нагороду видавництва «Смолоскип» і ряд негативних відгуків у пресі. З того часу письменник продовжував дивувати читачів своїми новими історіями. Тримаю в руках його супер-нову книгу. Яскрава обкладинка, «скромний» надзаголовок «Кримінальний талант», сіруваті сторінки, але… наповнення здивувало. Отож.
«Удар Скорпіона» (2010) — один із нових його романів. Варто зазначити, що останні за часом твори А. Кокотюхи справді дивують захоплюючим і гострим сюжетом, незвичайними героями, несподіваною інтригою. За рядом ознак ідентифікуємо цей твір як кримінальний детектив. Є таємниця, є небіжчики, є нишпорка, є процес збору інформації (доказів), є логічні розмисли, є несподівана розвязка.
Головний герой (колишній боєць спецпідрозділу) Віктор Хижняк змушений вступити у двобій із кілером на прізвисько Скорпіон, який методично винищує людей у Задніпровську — одному з міст України. Прізвисько головного героя — Вітька-супермен — чітко характеризує всі його основні риси: він безстрашний, незнищенний, все може, все вміє, як і належить — дотепний і цікавий співрозмовник, справжній друг. Проте одна з його характерних і, напевно, нетипових рис — він ніколи не ризикує, аби показати себе комусь з найкращого боку. Він іде на ризик тільки тоді, коли це має сенс (епізод із замінованим автобусом, у якому їхали обдаровані діти України: Віктор ризикує виявити себе, проте розуміє, що навряд чи хтось інший має таку підготовку, як він; супермен кидається визволяти дітей).
Такий тип героя не може не привабити реципієнтів, адже, читаючи, ми самі відчуваємося сильнішими, благороднішими, впевненішими у собі, переживаємо і боремося разом із Хижняком. Усі епізоди бійок, думок героя, його відчуттів прописані дуже чітко і переконливо. Супермен сумнівається, він може відчути себе безпорадним, але зазвичай збирається із духом і продовжує боротьбу.
У сюжет традиційно вплітається, хоч і нечітка, проте дуже емоційна любовна лінія. Однак головного героя вона стосується побіжно. Це неабиякий комплімент письменнику, адже сучасним авторам навіть глибоко філософських творів дуже рідко вдається уникнути мотиву кохання. Андрієві Кокотюсі це майже вдається.
Якщо читач прагне адреналінових вражень, крутих бійок, шалених автомобільних гонок, перестрілок та вбивств, приправлених логічними роздумами та висновками українського супермена, — вам просто необхідно прочитати новий кримінальний роман Андрія Кокотюхи.
Людмила Кицак, м. Житомир



Людмила Кицак. Кокотюха створив скорпіона. Стаття /
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.152-153.

вівторок, 2 липня 2019 р.

Люда Кицак. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #6 (2004)

Люда КИЦАК

***
Повільний рух молекул –
Холодно.
В природі немає спеки.
Згодні ви?
Звук теж – це лише коливання
Хвилі.
А що вже казать про кохання
Сильне?

***
Серце блукає у просторі,
Оточене призмою часу.
Синіє, згинається, борсає,
Ненавидить молодь сучасну.
Шипить, опромінене поглядом,
Отруєне силою думки,
Вбирає у себе, як прокляте,
Ласкаво-страшні стосунки.

***
Стара душа у молодому тілі
Свідомість знищилась, а оболонка залишилась.
Отак і ходять люди отупілі:
Час все іде, а от життя спинилось.

***
Біль. Радість. Радість болю.
Ні, я не мазохіст. Я доля.
Я звикла бачити в очах оману,
Фальшиві посмішки і ніжні рани,
Які самі для себе спричиняєм,
А потім безкоштовно помираєм.

***
Принижений несправжнім поцілунком,
Він натягнув на себе маску фальші.
Здригнувся і сховався за лаштунки
Щоби ніхто не бачив риси кращі.
Зробився виродком і цим себе утвердив,
Забувши про галантність, став людиною
Він захотів в собі минуле стерти.
Не зміг. Лише сховавсь за скринею.

***
Бути ближче до Творця.
Сперечатись.
Розмовляти про життя.
Розпинатись.
Бути поряд кожну мить.
Щось шукати.
Своїм голосом стомить.
Відчувати.
Передчасно йти в минуле.
Бути Богом.
Я стомилась. Я заснула.
Ще з порога.

***
Хиріння храмів.
Хоровод хрестин.
Хрип хрускоту.
Знебілення хатин.
Безмовне самозречення
Квартирним забезпеченням.

***
стікає віск із серця
губляться чуття
я розтопилась вже
я зникла вся.

***
стоїть стіна,
обмежена коханням.
Я знов сама
Чекаю на чекання.

***
Вірш не народжується з радості
Вірш виповзає з болю
Я не намагаюся відкрити Америки
Я просто знову стаю німою.

***
Болить. Тебе у собі пригнічую.
Щастить. Але не мені, не моєму відчаю.
Кульгає. Душа на обидві ноги.
Сягає висот. Мотає круги.

***
пирій розлуки
з уривчастим запахом меду
зомлілі руки
відштовхую я від себе
вологі крила
просякнуті запахом диму
душа згоріла
іншої вже не треба

***
стягни із мене час
я хочу бути вічною

***
вірші, підвішені на промені
для них не знайшлося мотузки і мила
просто вони були занадто стомлені
просто їх проміння задушило

вони почали задихатись давно, ще з народження
їм боляче було дивитися на біле
а чистота в них викликала оскому і стривоження
і все на світі вже тоді осточортіло

намилена мотузка вкотре вислизнула з рук
ненависний погляд на сонце. Смерть
голосно і весело закурликав крук
він таки добився. Знищив їх ущерть

***
погоня за болем
за липкістю болю
розкопані ями
колишнього поля
сучасна стомова
знімілого світу
просторі квартири
обідрані діти
лігво лукавого
погляду жвавого
знайди. Неправду.
Виправ. Для себе.

***
прокинься
протягни свої
протези
до дня вчорашнього
і пошкодуй
покинь палац
схолонь, та не замерзни
заговори до сонця
поцілуй
відмовся від вершини
водоспаду
перетворися на
зелено-сірий попіл
і зникни засуди себе
за зраду
і збережи просторо-
чорний спокій.

***
тремтить стара,
потрощена картина.
Вона не хоче жити –
Досить болю.
Давно пора
Вона вже не дитина
І досить ворожити –
Я з тобою

***
поцілуй мрію
пригорни уяву до себе
без вірша скнію
а без тебе – падаю з неба




Люда Кицак. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2004 - #6. - 52 с. - С.35-39.

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...