Ольга Городецька. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2001. - #2. - 40 с. - С.32-36.
Віртуальний проект Олега Левченка, покликаний зберегти друковані архіви 2000-х рр., накопичені протягом власної видавничої діяльності, а також безпосередньої громадської участі в літературно-мистецькому житті Житомира та області.
Показ дописів із міткою Ольга Городецька. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Ольга Городецька. Показати всі дописи
пʼятниця, 17 травня 2019 р.
Ольга Городецька. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #2 (2001)
Ольга Городецька. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2001. - #2. - 40 с. - С.32-36.
неділя, 17 червня 2018 р.
Ольга Городецька. Вірші: "Розгорни...", "Гілку квітучої вишні...", "Розбиваються...", "Все наболіле...", "Зими - як кпини...", "Ширяння над хмарами...", "Зрісся..."
Ольга ГОРОДЕЦЬКА
Студентка Житомирського педагогічного університету ім. Івана Франка.
* * *
Розгорни
тайнописи Бога
і себе розбуди
в дорогу.
Молитви не забудь
малахітові:
в тобі, відкритому,
паленіють
літери
вищого;
на горищі свідомості -
вітер свище,
виглядаючи
Божі витоки,
і на кожному кроці -
виклики
в небувале...
Все, що в тобе ввірвалось,
принеси
на алтар
цьому світові...
Спокусися
стежиною
світлою...
* * *
Гілку квітучої вишні
запам'ятай,
коли ринешся
в інші простори.
Зачекай,
це не так вже й просто -
зберегти неповторність
Землі,
виписаної
на космічнім панно
невідомим художником...
Тільки ти все одно
збережи
ці дощі,
і цей спалах осені
розтривожений,
і цей сніг
під небесною стелею...
Зір рушник
вже розстелений,
гуркотять кораблі -
Їм би знятися
в небезпеку і терни...
В просторій імлі
щоб тобі не зламатися,
бережи
Землю...
Просто
бережи
Землю...
* * *
Розбиваються
о стогін нового дня...
Циклічність -
як гімн повторенню
на гострому лезі
досвіду...
А ще вдосвіта,
перед творенням
Бог вмивався
прозорою
плазмою
сонця,
що зумовило
рух по колу...
Потім хтось кволий,
простягаючи руки,
вловлював
сонячні грона
й молився...
Як канати,
на землю зронені
зігріваючі промені...
Тепер напоїлися...
Виривайся
із пащі циклів,
що засмоктує
і заводить у хащі часу
стрічених подорожніх...
Спробуй знову
зіткати дорогу у плазму,
мінливу і вічну...
Часом
нею вмивається Бог,
на грані відчаю
від циклічності
буття...
* * *
Все наболіле
збуджує тіло...
Роздягається вечір,
кидає одежу на стіл...
відчуттям де жа в'ю
я здригаюсь
у нього в обіймах -
і до тебе пливу...
пружні вигини тіл
знемагають,
розплескують іскри -
так кохаються виміри,
викресаючи істини
з нас.
Я зливаюсь з тобою
як тіні
розприсканих ритмів,
час
поволі сплива
на роздягнену пам'ять
м'ятним присмаком
півночі...
Руки-крила розкинувши,
ми до зір
дістава...
* * *
Зими - як кпини,
невпинні,
невинні,
розлиті, розбиті,
відкриті,
вимиті
веснами...
перехрестями -
на дорозі у літа
і осені,
скошені,
зношені,
вивчені пам'ятю,
плямами
на сторінці життя
сонячними
занотовані...
Трохи втомлені
від не - буття -
розламайтеся, вирвіться,
вилийтесь,
вилайтесь
снігом...
сніг - як ніжність...
передчуттям
виглядаю вас пильно,
зими сиві і сині,
вічні,
миттєві,
звільнені -
завітайте снігом липневим
у вирій мій...
* * *
Ширяння над хмарами -
вже надкосмічність...
Прогалини
у розумінні Бога -
Єдина трагічна невдача
людства,
бо небо -
єдина спокуса,
що веде до щастя...
Сміливим створінням,
на жаль чи на щастя,
шляхи у блакить
не завбачено...
Тож, розмахом крил
вивіряється хист
до прозріння.
Летіть без упину
на заклик
призначень й побачень
з нащадками
ґречного Бога...
Віддайтесь дорогам,
що долями вам
передбачені...
На розрізі ризику й руху
у розмасі крил
голос вічного слухай...
У нім - твоє щастя,
і радість,
і вдячність...
* * *
Зрісся
чи зрікся
передчуттів -
все одно розтривожив
вічність.
Нерозгаданий орієнтир
шле тобі вітер
і кличе
кинути
затишний дім,
рватися в прірву невтомно...
Смолоскипом накреслять
Пунктиром
Стежку до справжнього дому,
Де ілюзій немає й дзеркал,
Жалюзі - вже не ґрати на вікнах...
Пам'ятаю, ти цього прохав,
Тож готовий погратись із вітром?
Ольга Городецька. Вірші: "Розгорни...", "Гілку квітучої вишні...", "Розбиваються...", "Все наболіле...", "Зими - як кпини...", "Ширяння над хмарами...", "Зрісся..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].
Студентка Житомирського педагогічного університету ім. Івана Франка.
* * *
Розгорни
тайнописи Бога
і себе розбуди
в дорогу.
Молитви не забудь
малахітові:
в тобі, відкритому,
паленіють
літери
вищого;
на горищі свідомості -
вітер свище,
виглядаючи
Божі витоки,
і на кожному кроці -
виклики
в небувале...
Все, що в тобе ввірвалось,
принеси
на алтар
цьому світові...
Спокусися
стежиною
світлою...
* * *
Гілку квітучої вишні
запам'ятай,
коли ринешся
в інші простори.
Зачекай,
це не так вже й просто -
зберегти неповторність
Землі,
виписаної
на космічнім панно
невідомим художником...
Тільки ти все одно
збережи
ці дощі,
і цей спалах осені
розтривожений,
і цей сніг
під небесною стелею...
Зір рушник
вже розстелений,
гуркотять кораблі -
Їм би знятися
в небезпеку і терни...
В просторій імлі
щоб тобі не зламатися,
бережи
Землю...
Просто
бережи
Землю...
* * *
Розбиваються
о стогін нового дня...
Циклічність -
як гімн повторенню
на гострому лезі
досвіду...
А ще вдосвіта,
перед творенням
Бог вмивався
прозорою
плазмою
сонця,
що зумовило
рух по колу...
Потім хтось кволий,
простягаючи руки,
вловлював
сонячні грона
й молився...
Як канати,
на землю зронені
зігріваючі промені...
Тепер напоїлися...
Виривайся
із пащі циклів,
що засмоктує
і заводить у хащі часу
стрічених подорожніх...
Спробуй знову
зіткати дорогу у плазму,
мінливу і вічну...
Часом
нею вмивається Бог,
на грані відчаю
від циклічності
буття...
* * *
Все наболіле
збуджує тіло...
Роздягається вечір,
кидає одежу на стіл...
відчуттям де жа в'ю
я здригаюсь
у нього в обіймах -
і до тебе пливу...
пружні вигини тіл
знемагають,
розплескують іскри -
так кохаються виміри,
викресаючи істини
з нас.
Я зливаюсь з тобою
як тіні
розприсканих ритмів,
час
поволі сплива
на роздягнену пам'ять
м'ятним присмаком
півночі...
Руки-крила розкинувши,
ми до зір
дістава...
* * *
Зими - як кпини,
невпинні,
невинні,
розлиті, розбиті,
відкриті,
вимиті
веснами...
перехрестями -
на дорозі у літа
і осені,
скошені,
зношені,
вивчені пам'ятю,
плямами
на сторінці життя
сонячними
занотовані...
Трохи втомлені
від не - буття -
розламайтеся, вирвіться,
вилийтесь,
вилайтесь
снігом...
сніг - як ніжність...
передчуттям
виглядаю вас пильно,
зими сиві і сині,
вічні,
миттєві,
звільнені -
завітайте снігом липневим
у вирій мій...
* * *
Ширяння над хмарами -
вже надкосмічність...
Прогалини
у розумінні Бога -
Єдина трагічна невдача
людства,
бо небо -
єдина спокуса,
що веде до щастя...
Сміливим створінням,
на жаль чи на щастя,
шляхи у блакить
не завбачено...
Тож, розмахом крил
вивіряється хист
до прозріння.
Летіть без упину
на заклик
призначень й побачень
з нащадками
ґречного Бога...
Віддайтесь дорогам,
що долями вам
передбачені...
На розрізі ризику й руху
у розмасі крил
голос вічного слухай...
У нім - твоє щастя,
і радість,
і вдячність...
* * *
Зрісся
чи зрікся
передчуттів -
все одно розтривожив
вічність.
Нерозгаданий орієнтир
шле тобі вітер
і кличе
кинути
затишний дім,
рватися в прірву невтомно...
Смолоскипом накреслять
Пунктиром
Стежку до справжнього дому,
Де ілюзій немає й дзеркал,
Жалюзі - вже не ґрати на вікнах...
Пам'ятаю, ти цього прохав,
Тож готовий погратись із вітром?
Ольга Городецька. Вірші: "Розгорни...", "Гілку квітучої вишні...", "Розбиваються...", "Все наболіле...", "Зими - як кпини...", "Ширяння над хмарами...", "Зрісся..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)
Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив: Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...
-
Ніна ТАЛЬКО-ПЕТРУК Народилася в с. Курне Червоноармійського району Житомирської області. Закінчила Дубнівське училище культури. З 1981 ро...
-
Олександра ГОРИЦВІТ ДОЛІ Даруй мені, доле, високу любов - До пари високій печалі... Подалі тримай від порожніх розмов, Котрі не зар...
-
Марія ЄНЖИЄВСЬКА Вибір?! Ще вчора був першим, а сьогодні …потонув у минулому…. Інколи торба з несподіванками звалюється на голову так….н...




