Ромцьо Здорик. Вірші зі збірки "Останнїй zошит постфутуриzму"

РОМЦЬО ЗДОРИК


ГАЙЛЬ, ОРІЯНЦЮ!
Коли волїїш спитати нас: єкого біса всі ми тута робимо - не питай. Все їдно єкусь певну відповідь почуєш навряд. Бо того ми не відаїмо й самі. Так сам по собє і породивсє постфутур. Когось би відразу єкоїсь халєри зачало тєгти на патетичнї промови на кшталт: «Постфутур - се така інтелектуяльна фіґня, що вам і не снилосє...» Натомість лишаїмо поле творчости для марудних критиканїв, жеби не відбирати у них їхнїй їдиний хлїб та їдиний кайф. Най собє збоченяютьсє над словом нашим і єго відголоссєм.
А єкщо серйозно, то певнї риси можна простежити у всїх післємайбутїв. МИ знущаїмосє над усїм - від лайна і до золота. Гниле містє душить людей у своїх лещатах. Настала пора, коли всї цїнностї мають перегортатисє догори дриґом. І се робимо МИ, прижиттєві ґенії. МИ стаємо на барикади новомистецтва. Се вже не буде єкесь іздовбане нанївець шароварство чи щось надто «нацїональне». МИ відмовляємосє від такого «нацїоналїзму» на користь претензьї на місцину в лїтературї світовій. Десь на самісїнькому вершечку... А инакше - ідїть усі до біса!
МИ не продовжувачі мистецтва - МИ його винищувачі. Мистецтво вмерло до футуру. МИ - постфутур. Тому те, що ми коїмо наразі - не є мистецтвом. Се радше велика труна усїм т. зв. клясикам із добрячим надмогильним
 каменем. Автори - самі знаїте хто. МИ, самовдоволенї, еґоїстичнї, нахабнї, ґеніяльнї, претензійнї та усе найбруднїше сього світу - післємайбути.
МИ співаїмо романтику гнилї, нам імпонує червиве містє. Зі своєю задухою, зі своїм сморідом. Вам, співцї неіснуючої краси наше післємайбуттївське «фе»! І наше чотириголосе, втім повторене мільйони разів, «СЛАВА!!! СЛАВА!!! СЛАВА!!!» українському постфутуру. В імьє розвою чогось свіжого, наразі неіснуючого. На честь українського НОВОЖИТТЄ, на честь ґеніяльних нас.
Носитиму себе на руцях...
Ромцьо ЗДОРИК   

-v (корінь ?)-
/постфутурроман/
василина лине
до києва
ху*во
айова єва
во івлїн
блїн лан
линь лєн чуїш я без тебе вже вмер
вміру
миру мир
мер живий
мережаний
ааааааааа ний
аня й ваня
воня аж смердить
дитє помира під веселими колесами авт
нафта всїму виною
най у вас і в нас ананас
насїнню сїна
сину суниць
ниць
цькуватимуть вату
ту стопьятдесятчотири
стирили
рилу рало
урал орало
реле конденсатори
аутори актори
торами затарились
пари запарили
паралїзовано
ванни нужники
заниканї
канїстри болю
болїди любові
бо віттю бавитисє
тиснутисє до тиси
тирсою обсипатисє
тиші тїшити
шити шати
ати бати ішли солдати
дати вшановувати
ватри палити
лити сльози
зі зичених
завчених вчених
чинах
нахабних єк сонце
енце науковий центр
ентеерова доба
ба єкий зухвалий
лий лїй
лай матюкай
кай де твоя ґерда
ердеу хоче до росїї
сїй не сїй полишитьсє гнїй
гний моє коханнє
а-на
нє навчи його нявкати
кати навчать
чати чатувати
а ти вмієш
єшчо нє вєчєр єшчо нє вєчєр
черговий вій
вий вай
вайомінґ
інґланд
андалузья
луїзьяна
я на ти під
я антипод
подружка
дружка
ужка дружина вужа
вужа річки воду бере чехья
хіхі я
ніх*я
уєва яві
ві а зе чемпйенз
йенз долярз рублз
булз чикаґо
аґов люди
юди ренеґати
гатити греблю
граблї грай бля
ля фа ля тополя
поля
опля
плї
лї бо друже
уже
іже
іж чотириста дванадцєть
цятка
ятка
тека
ека електронний касовий апарат
на горі арарат ріс зелений виноґрад
градом його вибило
бидло
ідол
долу
Далї
дали
дулю
дїло і слово
слава
лїва
лаве
аве марьє
арья із опери
пери мери сери
сири сірикам
рими рамам
мамам мило
мало
алло Алло
лов мі тендер лов мі стронґ
стронґовський привіт
вітаю Таю
ар ю крейзі
зік хайль
кохайль михайль семенко
енко не дратуй мої вічі присутнїстю у журналї
алї баба і сорок пердунїв
Дунєв Зубков та іже з ними
знїми
з нами біг
біг на коротку дистанцью
станцья джанкой
а на кой
а нехай
а нєх*й
хай
хей
хой
ой ви до мене
моне клод
ван дам
дамам
димом
думи мої думи мої
мойва мойшам
шамати шаманам
манав я
нав ю маст слїп
слїпнї липнуть
у липнї
пнї пнутьсє
нитьсє ниткам
камо грядеши
дещиця дощить
щит з ним чи на ньому
немо нїмий
нїмби намібам
бампер у рампу
ампірнїсть пармі
армі оф лаверз
флаверз тріз ґрас
раз два три чотири
тире тирам
рамштайн
айн цвай драй
райн рос
росіянам сі а нам
нема
майн кампф
пееф постфутуризм
туризм ризам
разом розум
зумер муру
мара римам
мамі мімози
озимі люди
дихають хають
ютляндїю
дїю дую даю
дао
ао адмінїстративна одиницє
нїцца ница
піцца паяцам
зайцєм з яйцєми
цими
цьом
оооооом
їм гам
імам
ам за папу за маму
му мимо
мінїстерству оборони рани
ан ту як су міґ іл
іґлз хоутел калїфорнья
нїар
нєа
єа єс
єес
есес
есересер
сер вам сир
сирий рій
рой рекляма оголошеннє й інформацья
мацає мацу
оцю
лицю литьсє
тулитьсє
туса тесу
су луїдори
дїри дурам
райдерам ройтерс
тирсовий
сови совкові
шовкові
кованї киванї
іванам ванни
но тпру
петеу
петефї
тефї
ефїр прямий сиріч етер
чедер
четверґам твердїсть
дасть дуст
духаст
астра пер аспера ад
тра’ не тра’ вже затра’
завтра
автора автора
фтор футур
фатер мутер
терористам терра
ера ра
ро позначає гущину
шину
шану хуану
шо нїх*я
жулянам жувальнї гумки
думку гадаю
даі
дай і дуй звідсїль
сїль селянам
а нам мана
а на а будеш
туди ж
іди ж
ідиш
авдиш
а в душ дишло
ішло ішло
шило жилам
ламам уламки
ломаку миколї
майн кола
майкл
ай кол ю
уколю
і коли
калли
галлам голим
гилим килим
силам сало
соло селям
салєм алейкум
ей кум
ком
камінний господар
гаспидар
підар
даруйте
руту ратєм
тамтами на татамі
татарам
там тарарам
татри титри
ти три я три
не єтри душу
най дише

-пост футуриZм-
роzпанахане місто вивалює тельбухи лїхтарів
де трампи-трамваї тиняють_sє в беzумі часу
шалїють -
ша! лиють
авта світло в калюжища-річища трас

маєш місто в долонї
що – нї?
в кишенї zа пазухою – сонце
синьо sоnnитьсє

кряпцї індустрьяльних бризок...
пост футуриzм...

-шиzоїдальне для лєнчика-
граю романси на трубах фабрик
шарпаю небо
наріzаю шматками вічности 
вбиваю смуттє наприк-
лад сїгоднї (ще хист не стих)
новопоеzи поволї цеглюю-будую
дарма що ти не дїткнеш_sє
дарованої тобє рими
будеш дивити_sє радше на ходу юрб
і не zобачиш жури моєї
до бїса! та ну! тону
де волоссє твоє, де вічі
беzупинно чую у спину, нудьгу таму-ю-чи
ромцю знаїш тобі потрібна дївчина

-віцї-
красива дївчина працює барвуменкою
на побігеньках
виконує забаганки людства
а мало би бути навпаки...

-лїрика ромця здїрика-
відпочити від містя
зустрівши тебе у серцї
загубитись повіситись
розбризкатись трамвайними рейцєми
ось ти
бростї
очей твоїх зрощує кожин мій вірш
?любиш – ?не любиш
люблю
?віриш – ?не віриш

-тобє or not тобє-
конвальї спогадїв пахотїють безумством квітки
де повітрє сумує за тобою від нєфіґ робити
десь ти поза сотнєми вервечок асфальту
а я наче «цить» мовчу
?де ти
         ?єк ти
                  ?wann du

-дуля-
світло хоре
(у) світлофора
дратує вічі червоним
die SONNE

-балаканина-
єґби ти була порєд
доторком очей до твоєї вроди потїшаю себе твоєю квазіприсутнїстю
маїш помешканє у мене в серцї –
та що менї з того
питаїш де я,
коли розмовляїш із кимось иншим
а я іду тинятисє
поглєдом по хмаринах
шукати на них тебе
а тебе там немає
?! дивнє
падаю лїтаком з атрофованими крилами
вибач
я сплутав небо з твоїми очима

а містє вирує,
скаженїє урбанїстичним сморідом
життє триває
без тебе
!шкода*

 -пісинька про роздвоїну нїжнїсть-
мрію сонцесерцем про світлї світанки світу
білї баґети болю
душа її квітне зорево
духмянїє полиново
торкнусє – обпечусє пальцєми думок
натомість розриваюсє навпіл і тулюсє в неспокій двох душ не-бай-ду-жих
там і лишаюсє
попри всю свою зморенїсть
сїрістю ґалактики
              сирістю клаптиків
                                 снїгом наснаги
                                                    смутком сміттє
але бозна-звідки явієтьсє вона
инша
цїкава і молодотїла крапля радости у божевільносвітїй журності
я ховаю її у листє гадок
завішую фїранками поволань
та вона їднак лишаєтьсє недосяжною
єк вранїшня примара
явієтьсє тераз подекуди і губитьсє в безладї перехожих сердець
а я лишаюсє завжди в єднинї
мріючи сонцесерцем про світлї світанки світу
білї баґети болю

Ромцьо Здорик. Останнїй zошит постфутуриzму: поетичний збірник / рецен. Мистецька ґільдія «Nеабищо». - Житомир : бібл. Мист. ґільд. «N», випуск 5, 2003. - 56с. - ISBN 5-7592-0645-Х

Вероніка Кавун. Вірші зі збірки "Останнїй zошит постфутуриzму"

ВЕРОНІКА КАВУН

Післємайбуттє – се...
Тут варто би було поставити якесь нудне та пересохле визначеннє зі словника, але знайти сього таки неможливо.  Відтак, маю написати своє власне баченнє того мудрого слова, щоби майбутнїм укладникам енциклопедїй було що «засушувати».
Єк одна, абсолютно не втаїмничена в суть «післємайбутности», людина менї сказала, «постфутур не читають, їго пишуть».  Заява сильна, але безпідставна.  Бо єкщо нас не читатимуть, навіщо тодї усї тї лїтри випитої кави, десятки списаних та перечитаних нотатників з віршами та нескінченнї спроби довести, що назвати постфутурозу «клясиком» є гіршим за триповерхову лайку?  В тому то й справа – нас читатимуть.  Бо ми – инші.  І прислївьє про нове, що є «добре забутим старим» спрацює лише післє того, єк ми підемо  (випишемосє /спопсимосє – потрібне підкреслити).  Ми є «післє майбутнїго» і, єк дехто думає, то є все. Амба. Крапця. Армаґеддон лїтератури.
Тілько є їдне «але». Післє майбутнєго все їдно ж прийде теперішне, а потїм – минуле. Тобто те, що длє когось є далеким майбутнїм, для когось иншого буде далеким минулим. Земля-то обертаїтьсє по тїй же орбітї і їй, чесно кажучи, до лїхтаря, котрий раз підряд вона то робить…  Але ми були, є і полишимось тими, хто внесе остатнє НОВЕ слово до лїтератури.  Післє нас будуть повтори, сиріч минуле. І комусь наша творчість колись таки здастьсє «догісторичною», але се буде потїм.
Післє майбутнїго. НАШОГО майбутнїго.

-\-
Тримай стрілки годинника
за руки
мїцно
щоб не намотували час
у тугий клубок нервів
Почепи на небо місяць
свій, власний
більше нї длє кого
а потїм навчисє дертисє
по шпалєрах горизонту
чи писати книжки
із відьємними номерами сторінок
на мові Гіндї
бо хто знає
єкий по рахунку кінець
світу прийде завтра
ми так до них звикли
що динозаври навчились
вимирати за єдну нїч
(цивілїзацья!)
Придивисє уважно
може знайдеш на підлозі
шматок лави -
то рештки вулкану
що вибухнув учора
опівночі
під твоїм лїжком
Тримай стрілки годинника
моцно за руки
і щоранку торкайсє ногами
землї
завтра
Її може не бути

-\-
Завтра було сїгоднї
стерте, мов кіноплївка
Години по колу ходєть -
Небалакучі свідки.
Вчора.
Сїгоднї.
Завтра.
Час полїрує буденнїсть.
Мушу.
Потрібно.
Варто.
Тїнь шелестить по стелї.
Цим косооким вікнам
Сміх смакував солоно.
Пакую валїзи крику -
Вчора було сьогоднї.

-Вогнище-
Єкщо прислухатисє
можна почути
Єк скрипить земна вісь
Єкщо придивитисє
можна побачити
Єк зорі ковзають по орбітї
Але вогонь
плавить нїч на людські голоси
і жмутки диму
тому я лише простєгаю руки
ловлю тепло
незабаром зима.

-\-
Кажете світ є театром
а люди у ньому актори?
Неправда
ми  можемо бути і сценою
і глєдачем
сценарьєм
пилом на стїльцєх
і тишею у  пустому залї
в очікуваннї  на шум завіси
Нам не потрібно масок
людство
зробило саме на собі пластичну операцью
ще до того єк винайшло дзеркала
Але вони
(сила звички!)
все ще гримують маски
і лїплєть їх на потилиці натовпів
Ідеяли ідолїв
гра
страх – колючий  дріт
і 220 вольт оптимізму
загадкова посмішка режисера

-Changes-
Ґ.  “Н”.

1. (...хаос...)
Я розучилась писати вірші
вони застрєгають
камінцєми у горлї
кричать рвутьсє назовнї
і душать єдин єдного
як дикі таргани
стримлєть на кінчику ручки
тягнутьсє
павутиннєм беззмістовности
єка тепер різницє
я розучилась
писати вірші
думати
відчувати
дихати говорити жити
водоростї заплїтають небо
вікна ковтають стїни
присмак безсоннє
біль спогади памьєть
починаютьсє на їдну й ту ж лїтеру
немає
розучилась писати вірші
задихаюсь кисну
панїка
Нїка
вже давно не існує розплавлена у дзеркало
у єкому тепер єкась незнайомка
усміхаючись
камьєніє минулим
Єк банально
слова кришатьсє піском
три крапки
верлїбри кришатьсє льодом
єка різницє
може я нїколи і не вміла
писати віршів
(знак запитання)
дїлитисє киснем із иншими
я пророкую минуле
навпіл
коли не відкриєш змінам двері
вони пролїзуть у вікна
починати спочатку
натхненнє вже давно тхне
плАчу безсоннєм
плачУ розплявленим сонцем
минуле
має погану звичку
розтєгуватись у майбутнє
пастка для втїкачів
спробуй знайти
власний голос
посеред лушпиння тиші
зміст
знак оклику
крапка

2. (...близьких і далеких...)
Шукаю стару себе
єк шпарину
де б заховатись
будую гнїздо
із чужих слїв образів болю фраз
свої вже давно роздала
жебракам емоцьї
а десь там далеко
клени заплутались
у сїтєх прозороокого міста
і трамваї дзвенєть пилом втоми
я роздивлєюсь
крізь кілометри
наче крізь збільшувальне шкло
артерьї вулиць
і клїтини сїрих будинків
із ядрами
самотнїх сердець у них...

3(...зміни...)
зміни перемальовують все
крім власної невблаганности
проламують броньованї
двері самовпевнености
стигнуть
шклом безсоннє у вікнах
часом хочетьсє
перекинути світ
навиворіт
сховати страх у кишеню
може, не помітєть
що ти безрука
і ще й  досї
вишиваєш власне обличчє
на канві
морського прибою
мушлєми
зміни лишають тебе слїпою
доки не втиснуть у рамці
брутальної світлини
9 х 12
а світ десь там назовнї
чорнилами кисню
переписує твої думки
радїосиґналами пульсу

то хто із вас помер
а хто народивсє?

-Копірайт-
/постфутуризм/

Піґулки абортїв
(сама собі)
від понївечених віршів
(дїяґноз невідомий)
Годуватиму яблуками ненависти
(найгіркіші дозволенї)
власну совість
ми із нею
таки знайшли спільну мову
(спілкуємось на миґах)
Скажете, безґлуздє?
(риторично? Зайвий
знак запитання?)
А гомерам зрячим
“Одісеє”
теж була постфутуризмом…

/Вголос/
… Навчитисє б читати
власнї думки….
… Підбираючи слова
не вдависє кісточками…

… Привласню копірайт
на слово “але”…

…Єкщо нам поставлять памьєтник я сама його витешу із твоєї брехнї…
             
          … Спати…
PS Тїльки не забудь
котрий із лїхтарів
то вимикач сонця

-\-
Ґрафїка провулків на тролейбусних вікнах
Місто зморщене оцтом кислотного лїта
Бачиш чуєш торкнешсє
своїх шести відчуттїв
Де пальцї свідомости
урбанїстично ослїпли
вьєне символїка і троєндове листє
(кому все одно потрібнї квіти?)
Дивись
без очей закритих
і в окулярах власного іменї
(ким би ти не був)

Що, обпіксє
?????????
То у мого
оптимізму
просто
зіпсувавсє
настрій

-НАйТемнїший відТїнок білого-
На восьмому поверсї
кресленнє міста
підглядаю у худу
замкову
шпарину
за власними емоцьєми
нитками стїн шкляніє
полотнище
спеки
суглоби кімнат втомились
прикидатисє живими
у
нагромадженнї
слїв
що тешуть тепло
на
спроби неминучої
стар(л?)ости
Там у коридорах звуків
можна знайти моє
напівпьєне
нарештї

-390 С-
[цикл]

–1–
Снїг Злиже З Асфальту
Відбитки Лїтер
Бачиш Єк
Тєгнетьсє
Плївка Повітря Крізь Легенї
?Ґени?
Натисни Play
Буде Не Так Холодно
Поглинати
Гріхопіднєттє
Усе Відносно Самого Себе
Стане Иншим Чи
Просто Занадто
Таким Самим
Може Тодї Побачиш
Єк/Чому Я Ненавиджу
Телефоннї Дзвінки
Хрестиками
На Торішнїх Календарях

–2–
Мій Мозок Надто
   Схожий На
      Венецью
По Довгим Каналам
          Звивин
Пливуть Надто Красиві
            Човни
Із Надто Потворними
           Людьми

–3–
Прибій Запах Осенї
Залишить На Березі
Довгі Холоднї Мушлї
Трамваїв Тролейбусїв
І Гладенько-Лискучо-Мокру
Гальку Авто
Доки Вода Не Випьє Весь Пісок
І Дитина, Схожа На Янґола
–
?Чи Янґол Схожий На Дитину?
–
Зеленкуватим Від
Надміру Голосом
Скаже
“Годї Метушитись
Час Заснути”

–4–
Кактус Маґнїтофону
Розквітає Раз На Мінус
Тисєчу Років
Ламана Шерсть
Стирчить Звідусїль
Шпичаками Голосїв
Він Косооко Мружачись
Вкотре Нїколи Здмухує
Пилюку
По Кутках
Чийогось Мого Мареннє
Сторінками
Сонця
В
Клїтинку

–6–
Дзичаннє Комара Тупими
Шпицєми
Вьєже Вьєзку
Візерунчату Тишу
Рукава Балкони Пальцї
Втомились Тримати Ламкі
Будинки
Тїло Загусне І У Гама-Променях
Сну
Між Двома Зіницями
Станеться Маленький Чорнобиль
Доведеться Вбивати Туристїв
Най Приходять Думають
Що Я Старий Зморшкуватий Замок
Вкритий Мохом
А Я
Малий Прищавий Ембріон
Вкритий Тїлом

-\-
З правом на
повну безправнїсть
у жовтуватих флакончиках тїла
етикетка штрихкод
все за правилами
стоїмо на полицєх
мовчимо епохально
чекаємо поки
на нас перевірять чергову реклямну
хіть
а те, що нас називають людьми
це теж непоганий
реклямний хід

-Сїтї мого City-3-
У залїзобетоннїй коробцї містя
напханїй
до країв лахміттєм розмов
місиво перетлїлого жовтого листє
парасольок
плащів
підьїздїв
авто
Стукайте
перед тим як залїзти в душу
чи колупатись в замку відмичками поглєдїв
місто мерзне під мряки холодним душем
“ви не потрете спинку
асфальту мокрого?”
Знаєте
місту теж страшенно незатишно
жити в гуртожитках ваших взаємних я
вештатись
смїтниками
кавьєрнєми
ратушами
а вечорами ховатись під плед сміттє
перегортаючи вулиць потертї обкладинки
я проминаю абзаци мокрих підьїздїв
місто
маршрутки
люди
тролейбуси
памьєтники
і монотонних днїв
ластівьєчі гнїзда

-\-
Gospody чуєш єк holodno
як тїнї хлебчуть підгнилї калюжї
крокуючи поруч із нами
за звичкою чи то їм
просто подобаєтьсє бути
барабанними паличками
на носороговій шкірі напнутих площ

Ми ґазетними
шпальтами дощу
гістерично стукаємо каблуками по землї
??Є ХТО ВДОМА??
Смикаємо двернї ручки  квітїв
зазираємо в замкові
шпарини метро
!!ВІДЧИНЇТЬ!!
ЧИ ХОЧ ПЕРЕДАЙТЕ ПОВІДОМЛЕННЄ КАБЛУКОВИМ ТЕЛЕҐРАФОМ ЩО ЩЕ ЖИВІ
НА ТОМУ БОЦЇ ЗЕМЛЇ
??НЕ ВТОМИЛИСЬ ХОДИТИ НАВИВОРІТ??

Переварених шлунком голодного міста
нас відригують вулицї
з дахїв
балконїв
під колеса машин
прємо в стерильний унїтаз неба

!!ДОМЕСТОС – І НЇЄКИХ МІКРОБІВ!!
Себто
янґолїв
...

-\-
Наснилось повітрє
нїби я вмію дихати
бачити й навіть
– невже? –
чути
Прокидаюсє
Знов тї ж самі
щербатї єсна могил
усміхаютьсє
Ласкаво просимо!
Земля пережовує
рештки колисьлюдей
...
Важко бути хрестом
єкщо на тобі
нїкого не розпинали

-\-
Холодно.
Тролейбуси розправляють кістляві крила
готуютьсє летїти у вирій

-\-
Нїч роз(к?)рита на жовтї квадрати
єк шахова дошка
ти крок
я крок
ти вдих
я видих
ти сон-
я -це

Шах
і
мат
обом

Вероніка Кавун. Останнїй zошит постфутуриzму: поетичний збірник / рецен. Мистецька ґільдія «Nеабищо». - Житомир : бібл. Мист. ґільд. «N», випуск 5, 2003. - 56с. - ISBN 5-7592-0645-Х

Олег Левченко. Вірші зі збірки "Останнїй zошит постфутуриzму"

ОЛЕГ ЛЕВЧЕНКО

НА МЕНІ ЗАКІНЧУЇТЬСЄ МАЙБУТНЄ
Що є постфутурлїтература?

P.S. Се, що я зараз роблю - не є її виправданнєм.
По-перше:
Вона не має жадного всесвітного значеннє, її не бачать, її не чують, вона там, де до неї нїхто не доколупаїтьсє.
По-друге:
Єкщо здаєтьсє Вам, що Ви її бачите - то Ви її ледь впізнаїте! Вона є тим, чим користуютьсє всї, витрачаючи себе.
По-третє:
Постфутур - цїлїсність усїх в одному. Тому кожний неопостфутуроза - то «паґана людина» більшої частини людства, що нїколи єснувати не буде.
По-четверте:
Зародком постфутуру є кульмінацьє-фїнал, післє єкого усї мовчки встають і масово виходєть з обраzу.
По-пьяте:
Дух постфутуру - се те відчуттє, що залишаєтьсє на сценї по зіграному дїйстві, без живих та мертвих душ: творцїв і споживачів.
По-шосте:
МИ ИНШІ.

-коли у множинї лю-
та що боїтьсє бути дївчиною
боїтьсє показати свою жїночнїсть
я зву а вона відриває
клаптик чужого розуму
то тримає у своїх долонєх
розум слабкий
він намагаїтьсє бути поезьєю
але та що боїтьсє
обовьязково відїрве клаптик паперу
на лю закінчуєтьсє поняттє буттє
твоє тїло торжествує та     то уд
а ром   уд     ар        мене
не твоя вина що не почула
лїтера де відчула буква «ять»
що вкрилась у душу де
клаптик забутого розуму

-сє крапка дорівнює вічностї-
лишайте крила на гербарій
півжменї сонця на ножї
коханнє бавить динозарій
лїричних куль наглядачі

ти хочеш встигнути liebити
собачка виє на весну
людину панїки створити б
у цей апофіґей всьому

-\-
Злих людей дурнї люди
Дарують менї.
Для людей маю душу.

-\-
Ф О Р М А +
Ф О Р М А –
З М І С Т ?

-\-
Я вбила
на долонєх снїг.
Збагнула світ.

-\-
|             |
Я хотїв сказати
чужими словами: «паралельно!»

-\-
«Я – падло»
зробив тобє западло
потїм
попрохав
прощеннє у
падре…
Я був
праведний!

-\-
Вживлюймо тїло
реформ
у труби,
клапани,
мьязи
громадських сердець.
Лїзьмо у секс голлївудської пупи!
Гей маґазини
ресторани
кафе-бари
ламайте підвали
сїрого устрою
виродків міст!
Серце схвильоване лїзе в екрани –
ти – рекляміст!
Добре
громадо
вмерзаймо в базари…

Ноги,
кістки,
дїтороднїсть
під скальпель!
Згинаючись пальцем
даси кілька крапель?

-\-
Закон України. Наказ.
Кожного забезпечити:
дїтей – манною кашкою;
матерів – дїтьми з манною кашкою;
батьків – дружинами з дїтьми, що забезпеченї манною кашкою
на базі
нормативно-правової бази.
(павза)
Указ президента…
Постановляю:
усїм по сприянню;
молодим по напрємках;
живим по соцїуму;
тощо.
Живи консорцїум!
До ґенералїв, до ґенеральних, до навчальних
загальнї положеннє
Витєг
Роздїл
Постатейно
Повноваженнєм ідейних
Виключно законами України
права і свободи
ґарантьї прав
обовьєзки тощо.
Поет              O. Ґ. Л.
м. Жито., 13 лютого 2002 року
за № фіґ зна єкий.

-\-
Кожного нагородити поцїлунком
від Веронїки,
через Маґільду,
в честь Валентина Святого
і свята – на честь і славу
народженнє!
Кожному в серце по букету щастя.
Кожному в очі полумьє свічки.
Маємо нїчку
не демонїчну
царства ідей і молодости.
Хтось каву, хтось мьяту,
хтось щось з виноґраду
дарує усїм –
в унїсон
урбанїстичности – лїрику.
Спрацював поцїлунок з Америки!
Нїка із Еуріки.

-поезья-
Я не прикрашаю життє –
це не новорічна єлинка.

-\-
обличчє рук говорить із вустами
тут инша ситуацья зі світлом
я можу забезпечити любовью
або піти до горщика з попсою
з підлоги визирає серце кволе
знебарвилисє квіти із очима
бери подарунковий псевдоспокій
і подих нїжний за плечима
ти маїш влучно чути тишу
заходиш в неї єк у тостер
смакують подиви колишнє
а серце хлюпає од вишень
збоченнє (p.s.)
ти маєш влучно сполохати тишу
ти чуєш рознїжений збуджений тостер
смакують поети на подив колишнє
і серце хлюпоче смакуючи вишнї

-\-
та що пахне ванїльним цукром
і ходить у соромьязливій сорочцї
проходить повз мене
і дихає
лїтом

-\-
єк сомнамбула за нами
ходить чорт у множинї
він помножує за нами
ми за нами
ми
на ви

-\-
Над теоретичною частиною містя
синїють чорнї кажани.
Пане Ікс не будьте хрестиком
на межї хорого популїзму!

Поцїлував її в «  »,
«  » лишень-то й залишилось.
Для мене: що коханнє, псевдос-Х –
єдин великий стадїон.
І взагалї, про-фан я у футболї!

Мій гаманець частина тїла.
Хтось має десь щось загинати!..
Вбивати сало?
Вбити сало! Вбити сало!

Із ноткою веселою протесту
москалика я звабив у собє…
Убив москалика в собє.
Убив …оскал… я у собє.
Москалик чує соловьїв…(про
Хай голївонька не болить!

Оптимістичнї обставини.

Судома пальця ухопила
між другим й третїм:
емоцїйно. Червонїє
смак поєднань. Як,
культурно ви дозволите?

Механїчний олївець
із родзинкою
виголошує мету подолання:
«Головна моя мета – подоланнє…»
«Головна моя мета…»
поцїлувати жабку.
Ти спрямований чудово:
я тебе сприймаю з жартом
і з почуттєм гумору.

Компактно мислиш.
Вибачай! Робота не завершена!
Перезапустїть компьютер.

Емоцїйно! Вбити сало.

-\-
на дорогу вийшла блїда
дївчина
думала пізно
приблизно
2002-руга трьохсотка днїв.

-намальований ґуру із книжкою
«фїґня»-
ромцеві zдорику
у продажї міфїчна літьєтура
читабельною визнана «фїґня»
сю книжку зафїксовану на ґурі
долає вправами фїґляр
купуйте книгу нашого стотїлтє
фіґню шанують шальки терезів
купуйте лїцензійне божелївлє
усесвіт заохотивсє на здїр

-нульова поезья-
-03-  напередоднї почуваннє буває
раптом звичайнї свідки
тїлом байдуже голос зберігає
лїнїя профїлем на нитках
сорочки непомітної світло
радїсть коран довгі вустами
злїплене це невідьємно лїниве
хитрим кроком камінь долинає

-02-  буднї копійка номіналом порух
усе годинник слїв лїпити снїгом
часто суспільство ручка хоче
інтелект капельдудка саммітом
поле вибуховість маґнїт гратись
забудькуватїсть чує шкіра аркуш
чутлива напередоднї палїтурка дива
дихай через форма буравчик

-01-  очима душа сонце ходить
босий вранцї пише звичка
нехай просто не бігати
у час коли вином причащаєтьсє

-00-  космодром постпозицья продряпає
випитувач хронїка виконає
сумнївів єрлик базуєтьсє відїпне
відданїсть опломбовування файла

-\-
Квадратами дивлєтьсє
футу-ристичнї ікони
душа усвідомлює час
Мій Бог су-час-ний-Є
ХРАМ
у квадратах душ

-Urban’їстивне-
Ірена Радзивілл

Піду я збирати пилюку
з асфальту
для чаю.
Змакуйте!
Вам хЛорку?

-\-
                           С. Рокитенець
Рокитенець –
танець рук, років і раків…
рок-тїнейджерів, що палець
показали на стїлець…
Грюкіт кроків, грюкіт ери…
Рокитенець! Рокитенець!
Рок і перець. О-кей лев-ець…
В біолоґьї тїлець –
ець-ець-ець…
Маєм довгий покрівець –
ець-ець-ець!..

Покрівцї у-у-зять!
Раз-два!..
Покр-рівцї на-тє-гнуть!..
Раз-два-три-чотири-пьять-шість-…

(Минає вічнїсть)

-\-
стулю я
стелю-я
лаю-лї-лаю я
на ю
лїю-лї я
стулю я
стелю-я
тулю лї я
лаю-лая
лї я-села
стулю я
стелю-я
со-ла
со-лалїя

-пададжоджїчна помьїлька-
поговьорьї зі мньою асвьяльця
я хочу почуцьї цвьїй гольос
нявьїщо бажацьї пракрасньї
кольї цьї цяк бльїзько цяк порьяд
нявьчай рьозуміцьї цвьїй скрьягіць
я вь сцьїнях хольоднього мьїсця
сгорьньїсь як вь скрьїжалях нябасньїх
цьї порьяд цьї завьждьї базпачньїй

-\-
мольїцьовьньї обрьязьї
бажаюць буцьї
і я порьяд

-\-
Я божеволїю –
читаю вголос свої думки.

-\-
Силїконові люди
бажають щастє, єк причастє,
але
долє
загинає
дулю.
Дуже
любить
нас!
На часї вічнїсть.

-\-
І.
Я хочу прокинутись уранцї
і зробити тобі каву,
але вона з вчорашнього ранку холодна.
Кохана, ти мертва?
Завтра тебе чекатиме мертва кава.

ІІ.
Мертва кава пахне спогадами про тебе.
Отруюю себе думками.

-\-
Я боюсь поцїлувати квітку
і збожеволїти.

-\-
Манїєк вийшов на дорогу
і вирізав душу
із паперу.

На асфальтї лежав труп витинанки.

-моє постфутуристичне-
Ви кажете:
“На менї зупиняєтьсє годинник”.
…На менї зупиняєтьсє час.

Олег Левченко. Останнїй zошит постфутуриzму: поетичний збірник / рецен. Мистецька ґільдія «Nеабищо». - Житомир : бібл. Мист. ґільд. «N», випуск 5, 2003. - 56с. - ISBN 5-7592-0645-Х

Стронґовський. Вірші зі збірки "Останнїй zошит постфутуриzму"

СТРОНҐОВСЬКИЙ

POSTUS FUTURIS
Стронґовський поглєд
На відміну від багатьох инших, хто візьметьсє се писати, маю перевагу – відсутнїсть спецїяльної освіти, а відтак і заанґажованости. Я можу писати про постфутур, ґрунтуючись на своїх від нього враженнєх, а не на закономірностї його виникнення післє криз футуризму, модернїзму та постмодернїзму. Инакше виходитиме, що не будь постфутурапостолїв, сиріч Zдорика, Кавун, Левченка й мене – їго б усе їдно вигадали. Се не так. Післє майбутнєго є лише Ми.
Єкось звикли, що в середнєму лїтературнї напрємки жиють років із десєть. Се є 60-ники, 70-80-ники... Єґби темпи цивілїзацьї полишалисє незмінними, твердженнє було б справедливим. Та вже 90-ники подїляютьсє на дві половини й принципово показують їдне їдному своє «фе». І невідомо що далї. Наразі маїмо силу силенну всїляких течій тих лїтстовпів, і жадного шансу на якісно новий розвій. До постфутуру не мали. Так єк жанрова лїтература знайшла в нас своє лоґічне завершеннє, маємо право сказати:
МИ Є ТА КРАПКА У РОЗВИТКОВІ ARS LITERALIS
Все инше буде повтореннєм (деґрадацьєю) нас або того, що до нас намагалося иснувати.
Ми стоїмо окремо, бо людська гісторья робитьсє не натовпом, а особистостєми. Нас не можна поїднати, ми зрафїнували інтелїґенцїю, переставши бути її частиною, єк сир вже не відноситьсє нї до молока, нї, тим паче, до сироватки. Наша творчість то є підсумовуваннє висновків світової творчости. Наш період – останнїй в розвитку лїтератури. Четвірка постфутуроз є їдині, хто зараз думає. Всї инші мішають сїре в сїрому.


-\-
крайіна У
крайіна бу
крайіна бу рєків
і бу-ба-бу
і не-а-би-
що вzя-
ти з тих рєдків
крайіна U
крайіна ду
крайіна ду раків
і влада ду
є у дуду
і хоче zьїсти всїх...

-\-
марево крайнощів
радощі марень
е-пошта чужих життїв
листують одне
одному пари
як пари собак і котїв
канапка атлантики
хвостики-бантики
він дуже багато хотїв
і рамки віконнї баґетами – в пекло
на стелю – вогонь каzанїв
на склї чуже роzуміннє думок
у скалках – чиясь душа
на шпаринках бульварів
будинки баранїв
там ходить стомлений Бог
та хотїннє бажань
коханнє на жаль
буває лиш раз у життї
старий анґел zарань
намагаєтьсє стати


твоїм відображеннєм в шклі
дивись ближче – то
МИ
Дивись далї – то
ТИ
і дивлєтьсє най
вони

марево крайнощів
крайнощі марень
я хочу
ближче до тебе
та нам єк на виборах
до чесности вибору
до всїх цих нам...
та чи треба?

стосунки zникають
єк слїд від чарки горілки
нас мірєти треба
иншими мірєйте
мірками

бувай якось zустрінемось
на цьому боці
світу

-\-
нас жеруть
нас потихеньку пожирають
і в чорну каламуть
використаного електорату
викинули наші міzки
вони zабули
відьїмали і zабули
не нарікаймо
ми самі собі обрали
ґур-MANN-а

-\-
zвідусїль
комсомольцї
що молєтьсє
хлїба й солї
долековбої
роzводєтьсє
равлики
щавлики
мавлики
борютьсє
і невідомо
що в тїй компаньї
робить останнїй
постфутурист

-\-
поступ
рис
постфутуриста
бидломістє
чистогриzла
полїтичне
поетичне
неабищо
вищесвище
свинопошук
багносонця
finishує
у сторонцї
поступ
рис
постфутуриста
поета-
сепаратиста

-\-
я думав
народжувати легко
бац – і ти мама чи батько
уєвіть: народити
біблїотеку
книги тєгати пачками

та нї маїш
болїти
хворїти
вмерти
коханнє – иншим
собі – смерти
zабажати
словаспати
не дадуть
радше – рідше
щоб вижитискнїти
zа склом – ненародженї дїти
маєш
zнати
писати
вбивати натхненнє
ховати словами
себе

-абвгґвіzдки-
лязґіт zаводїв фабрик
прокату ґвинтики гаків
пилєннє срак на дві
половинки тисненнє
тиску абzаци до писку
ляzґіт роґаликів хлїбово-
дріжджних бакаї ґанделики
на роzдоріжжї неоново-
нїжнї світелка світлярів
стайнї домашнї електро-
башти водовідведеннє
феміно-ґендерне лабораторне
лабіринтовне вогнеспасїннє
риzикорівне стрибаннє
батутом на хмарочоси
падїннє потрійне мірило-
ступінь анґелїв лїzлих
у вікна ув очі у рота
вагітнонудота радїотиша
модельнї тролєйбуси вzуттєво-
нишком каменяреві кваzі-
амори псевдорефлексьї
попсочудове натхненнє
ПОЕТОZРЄНІЄ

-\-
хочу
купити
друкарську машинку
най мнї zвивини
переDRUCKує
я так помиливсє
understanding жїнку
приблизно тому я тут
галасую
най на мнї zьявитьсє
малюнок хаосу
і хаос отой
zапанує в життї
нехай життє стане
криком і галасом
щоб мав на уваzі
я всіх тих дїв

-\-
гілки
фонтанїв роzривають
імлу
дерев є йду
і сум
zа комірець бере

я один

-\-
душа блює їй важко
бодун і важке похміллє
шукає собі парашку
а тїло шукає тїла

-\-
днї тижня
вечори тижня
ночі тижня
ранки тижня

-\-
у вівторок о 5-їй
написав перший рєдок
у четвер о 2-ій – другий
напевно
сї рєдки дуже важливі
раz я подав їх дату
написання
та є питаннє: коли мій
zнайомий майстер
zробить другий напис на
їх надмогильних каменєх

-\-
ноги руки голови тулуби
тулуби руки голови ноги
тулуби ноги голови руки
руки тулуби ноги голови
голови ноги тулуби руки
питаєтьсє: а люди де?

-\-
у кожному вірші важлива
дата
важливіше дати може бути лише
наzва
єкщо ви написали дату і наzву
подумайте
може не варт писати щось
инше?

-zа Василиною-
zабаганка
zранку
включити тебе
до меню снїданку

-\-
на вулицєх квітнуть котики
на вербах тополєх кленах
милуютьсє ними люди
а котики еміґрують

-спорідненї душі-
смітник
тобі усміхаєтьсє
вищіреними конезубами молочної тари
примруженими оками сміттє у елїтних мішечках
кавалками дзеркал скла дверей та тиньки
шкарлупою бульби яєць пластиком штучним
посміхнись і ти до нього
адже ти
то само

-антицнота-
стєгнули з людини
шкіру
відкрили на обдив
мьязи
і де не де лахміттєм
лїзе просмолена душа
то поет-початківець
шпацїром
на скривавлених шматтєх
мьяса
робить розтин коханнєтїла
пише на шкірі
вірша

-я зійду-
зу-пи-ни-ла-сє
вісь землї
пе-ре-ки-да-ла-сє
через себе
па-да-ла-лис-тєм
на небо синє
да-ла-по-галь-мах
себе знати
не-ро-зу-мі-ла
дива

у простїр інерцьєю
летїли люди

так їм і треба

-де-біблїя-
рухаюсє тоннєлем кінця світу
бхаґават-ґіта
махрова банальщина часописних візій
збоченнєцтво над переґвалтованою абеткою
процесородумка невдалого полїтика
тоннєлем кінця світу
перерізаю новобуди асоцїяцїй
paparazzi
в тїсному колї мудрують піраміди
дають собі ради прапори космополїтизму
з трибуни шепотопаралїтично
кінця світу
відгомін статевих задоволень
дїтер болєн
тобто хорі на світу астму легенї
і нинї і повсєкчас шукаємо осанни
і нема нам пастуха із вказаннєм хто ми
світу
вже немає поснули планети
давнї веди
in castus in vivo фак-ір лїфтер
із подивом дивлєчись у запаленї світові очі
Кому вниз?

-lego-
підсвідомости льох
вниз іду
даю спочивати реяльности
то світ инший. Длє одного чи двох
третїй накличе біду
руки так-і-млистї
намисто міста
фатальности
перебирають
ковзнуть нїгтем по світу твоєму
в душі залишитьсє преzумпцїя винности
подряпало зачепило
іду вниз розбирати проблєму
слїпа музика закономірности
тебе було тебе било
бажаннє колїна молитва
до біса
по льоху щурі сновигають
дикий ґон скелет шафи гонитва
містє
пазурі містя
його паща тебе пожирає

і голос такий знайомий тихий
схожий чомусь на мої акварелї
«Елїаш. В тебе щось із душею»

-претензья-
купив
телефонну картку
заклав
у шпаринку косцелу
на небо
хіба не видко
дзвоню

може менї
по той бік того
дадуть відповідь
єкого біса
я тут
роблю

-мьясодумки керола-
кроки падають у тишу
нерви обвисають
каламутно вмирає жалїсть
нишком
росте старість
і не ховаютьсє вбивцї
люди
вівцї
їх кроки падають у тишу
вони стомились
в них інфаркт міокарду
і відкачувати не поспішають
і не треба. Нерви зотлїли
все вже переболїло
лиш радости чорнї дієзи
кроками впали на тишу
се начебто зветьсє якось

вівці
вставайте у чергу
будемо вести
вас. Я ґід Аліса

-кінцепочаток-
I
він був один
а потїм створив Адама
затим до Адама – Єву
і тї вже розібралисє
що до чого
і він знову лишивсє один
зьявилисє Каїн та Авель
одного вбили
от йому й знайшли співрозмовника

Стронґовський. Останнїй zошит постфутуриzму: поетичний збірник / рецен. Мистецька ґільдія «Nеабищо». - Житомир : бібл. Мист. ґільд. «N», випуск 5, 2003. - 56с. - ISBN 5-7592-0645-Х

Колективна поетична збірка "Останнїй zошит постфутуриzму" (Палітурка, анотація, автори)

ОСТАННЇЙ ZОШИТ ПОСТФУТУРИZМУ

цеостаннїйzошитбоиншібудутьпередостаннїми
цеєzошитбопостфутурукнигуневлїzе
тутвсенащосподїваєтесєінащонї
боцевигадалими

-копірайти-
тексти
стронґовський+левченко+кавуN+zдорик
віziї
обкладинкастронґовського+кавуN
ґрафїкагоробчукабогдана
версткаверонїкикавуN
ідея+набірzдорика
пологилевченка
натхненнєzгори
нахабcтвосвоє
будьмо

© поезії
стронґовський
Олег Левченко
Веронїка кавуN
Ромцьо Zдорик
© ґрафїка
Богдан Горобчук

ISBN  5_7592_0645_X

–присвяти–

а) Богу
б) хто zрозуміє

Біблїотека Мистецької ґільдїї «Nеабищо»
Вип”.5

Останнїй zошит постфутуриzму: поетичний збірник / рецен. Мистецька ґільдія «Nеабищо». - Житомир : бібл. Мист. ґільд. «N», випуск 5, 2003. - 56с. - ISBN 5-7592-0645-Х