Вероніка КАВУН
Народжена 15 червня 1985 р. у м. Житомирі. Вчилась у гуманітарній гімназії №23, за конкурсом виграла можливість закінчити школу в Америці. Працює у всеукраїнській ґазеті "Слово Просвіти". Голова Житомирської обласної молодіжної творчої орґанізації "Мистецька ґільдія "Неабищо"". Друкувалась у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч 2000 - 2001", альманасі "Провінція" №3, колективних збірках "Першість", "Неабищо", "Останнїй zошит постфутуриzму". Автор збірок поезій "Задзеркалля", "Завтра" (вид. "Волинь", 2001 р.), "Зимні інтеґрали" (Вид. "Волинь", 2002 р.). Член Національної Спілки журналістів України.
Музі Ерато
Знов моєю ти водиш рукою
І шепочеш: "Мені лиш вір!"
Знов лягають строфа за строфою
З тихим гомоном на папір.
Я належу твоїм долоням,
Я - піщинка тебе - Ерато!..
...Чи не ти цілувала скроні
і бентежила душу Ахматовій?
Чи не ти прикидалась Лаурою?
Народилась з безумства Данте?
Чи не ти покривала мармуром,
Позолотою голос Анни?
Чи не ти уквітчала Марину
Мертвим цвітом цвинтарних суниць?
Ти черпала античні рими
З світанкового сяйва криниць?
Ти, сховавшись у вітру суцвітті
Напинала червоні вітрила?
Ти?
Вона загадково мовчить,
Поправляє натомлені крила.
17.07.00.
* * *
Я сліпий
кожен день для мене
довгий наче метро
замість годинника
тупіт потягів та людських ніг
Я сліпий
щодня мене обіймає
стіна
біла на дотик
Я сліпий
простягаю руки в тунелі людських душ
а у відповідь маю
дві-три монети
гонорар за те
що замість них
Я сліпий
і слухняно граю свою роль
збираючи в капелюх
чужі посмішки
чи
(значно частіше)
недопалки смутків
та роздратувань
Я сліпий
подайте кавалочок
своєї байдужости
на хліб
(такий сірий на дотик)
подайте
...
А коли засинаю
в коридорах цього чудного смітника
світу під назвою метро
мені сняться звуки
вони мають
власний запах
колір та смак
і трохи схожі на людей
...
Я сліпий
часом пишу вірші
та складаю їх у нори спинного мозку
як у шухляди
А ще я торкався неба
воно чомусь біле на дотик
(як і моя стіна)
хоча кажуть
має бути блакитним і нескінченним
як лабіринти метро
А ще кажуть
що сліпі перед самою смертю прозрівають
бодай на хвилину
Господи, заради цього варто жити
і сумлінно грати свою роль сліпого
подайте копієчку
замість мене
тут могли би бути ви
* * *
Байдуже стогнуть у спину
переклеєні стіни
Винен
не зовсім винен
хто у трикутнику слини ?
Запатентованим криком
меневідсутнього літа
може і стала би жити
тільки
розмазала світло
чуєш дзвінок у двері?
[чавлять на кнопку страху]
Скільки мене тепер є?
[Це не шизофренія
просто мені
сумно одній]
Тепер придивись поближче
Бачиш рядочки титрів?
Думав, що будемо вічні?
[вимкни з розетки вітер
В землю зашпиль ті зорі
вийми із ока місяць]
Бачиш яка прозора
буде сторінка міста
перечитай уважно
бляклі чорнила будинків
[ти забув наштрикнути час
на голодних бурульок ікла]
І не шукай тут істин
в цьому трикутнику світу
просто й джунґлях змісту
нас буде непомітно
.............................
Сіті мого City-3
У залізобетонній коробці міста
напханій
до країв лахміттям розмов
місиво перетлілого жовтого листя
парасольок
плащів
під'їздів
авто
Стукайте
перед тим як залізти в душу
чи колупатись в замку відмичками поглядів
місто мерзне під мряки холодним
душем
"ви не потрете спинку
асфальту мокрого?"
Знаєте
місту теж страшенно незатишно
жити в гуртожитках ваших взаємних я
вештатись смітниками
кав'ярнями ратушами
а вечорами ховатись під плед сміття
перегортаючи вулиць потерті обкладинки
я проминаю абзаци мокрих під'їздів
місто
маршрутки
люди
тролейбуси
пам'ятники
і монотонних днів
ластів'ячі
гнізда
Вероніка Кавун. Вірші: Музі Ерато, "Я сліпий...", "Байдуже стогнуть у спину...", Сіті мого City-3, Ніку / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 38-40. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
