Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги

Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 96. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Зміст літературно-поетичного альманаху "Перевесло" (2003)

Зміст / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 95. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олег Левченко. Післямова до літературно-поетичного альманаху "Перевесло" (2003)

ПІСЛЯМОВА

Ось Ви і познайомилися з творчістю "перевеслян" (членів клубу "Перевесло"). Можливо, Вам довелось подивитися на літературу зовсім по-іншому, з погляду пересічного українця, і замислитися над звичними і цікавими речами, що
живуть, охоплюють і презентують цією книгою літературне життя Житомирщини.
Так сталося, що здобуття незалежности,
фактори, викликані з'явою на світ заборонених радянською владою літератури, критики, громадсько-політичного життя часів Української
Народної Республіки, армії січових стрільців, воєнними химерами початку ХХ сторіччя - все це зродило прагнення згуртовувати і активізовувати національно-свідому інтеліґенцію в Україні зі здобуттям Незалежности. “Перевесло" в 90-х роках стало виправданим явищем громадської діяльности на теренах Житомирщини.
Життя клубу “Перевесло” почало своє існування при друкованому органі Житомирського крайового осередку Народного Руху України - газети "Віче". Від неї, безпосередньо, залежало і залежить майбутнє клубу. Галина Віталіївна Руссу була ініціатором з'яви на шпальтах “Віче" поетичної рубрики, яка згодом стала періодичною, це спонукало заснувати клуб "Перевесло". Хрещеним батьком став головний редактор ґазети "Віче” Святослав Карпович Васильчук, саме з його вуст клуб було названо "Перевеслом" (колоссям, що зв 'язують у сніп, збирають у ціле
тільки-но зібраний врожай майбутнього хліба). Саме із таким символічним звучанням почали літературну ходу поети-початківці.
Звісно, не всі починають писати у молодому віці, тому клуб на початку своєї діяльности, об'єднуючи усіх небайдужих до українського поетичного слова, певний час носив назву: «Клуб поетів-початківців “Перевесло”». Час швидко збігав, уроки з вивчення літературних правил вичерпалися і за пропозицією Евеліни Кучеренко надати клубу ім'я Олени Теліги, було узгоджено
йменувати засідання «Літературно-поетичним клубом "Перевесло” ім. Олени Теліги». Саме з таким ім'ям клуб жив понад 11 років. Галина Віталіївна Руссу (голова клубу з 1997 по 2002 рік) згуртувала 2000 року понад 30 членів нашого літературного осередку. У альманасі представлено 69 авторів, усі вони є безпосередньо або частково причетними до життя клубу, хтось регулярно відвідує засідання, хтось хоч раз мав можливість завітати під кінець робочого дня, щоб презентувати себе "перевеслянам", залишити власні твори, хтось підтримує зв'язок листуванням через редакцію ґазети "Віче", комусь доводиться потрапляти у невимушене життя "Перевесла" за межами засідань. Багато хто стає причетним до організації. Усі автори були і залишитимуться достойними того, щоб бути надрукованими. Може когось оминули увагою на сторінках альманаху, але це тільки з миролюбних почувань до дитинки-поезії, яку ще потрібно виховувати.
Упорядкування та редакторську роботу над альманахом починала здійснювати Галина Руссу, коли готувала перший варіант цієї книжки. На жаль, його ми не змогли віднайти після траґічної події - раптової смерти пані Галини. Довелося розпочати работу по підготовці альманаху майже з нуля - з авторських рукописів та правок, що здійснювала пані Галина на полях та іноді повністю переписаних своєю рукою творів.
Сказати чесно, пані Галина любила віднаходити слабкі місця і їх одразу ж правити. Найулюбленішими темами Галини Віталіївни при відборі творів до альманаху ставали патріотична лірика, духовна, пейзажна. Експериментальної поезії вона чомусь уникала. Так як відбір (упорядкування) продовжив здійснювати я та нинішній голова клубу, ми не оминули своєю увагою тих речей, що розширюють уявлення про поезію та літературу загалом. Тому ця книжка стала справжнім відображенням настроїв нашого осередку. Деякі з опублікованих у цьому альманасі
творів були свого часу представлені окремими та колективними поданнями у складнях (міні-збірках).
Для мене ця книжка є чудовим віддзеркаленням постійного пошуку свого літературного "я" у переломному часі кінця ХХ - початку ХХІ століття, у переломному часі нашої духовности, моралі, цінностей, українського менталітету.
Можна сказати, часи футуризму дійшли до апоґею: своїм руйнуванням, насадженням нового світогляду (маю на увазі радянського)! Настали часи Постфутуризму, (часи, що почалися після “майбутнього”, - обіцяного «вождями усіх часів і народів»...). На мою думку, це де в чому зачепило й ”Перевесло".
Важке колосся, зібране один до одного тугим перевеслом, стало у нашому краї зачатком нового майбутнього літературного хліба, що у культурницькому процесі є вирішальним предметом у Святій вечері Слова нашої Нації (даруйте за такий сакральний образ). Твори цієї книжки пройняті запахом зібраного врожаю, любов'ю, відчуттям перебігу часу та великих змін. Більша частина творів є тематичними і допоможуть у професійній роботі будь-якому орґанізатору-сценаристу. Саме любов до землі, на якій ти виріс, став на ноги, пішов у життя, виховує в нас того українця, який невідомо з якою національною ідеєю живе у світі. Але ж національна ідея (хоч і називатимемо її свідомістю) - це той хто любить ту ж саму землю, на якій виріс, є тим ким себе до неї відчуває!!!
Якось вічність любить заходити у відчинені двері реальности й говорити не тільки мовою поезії, але й мовою подій... Супроваджуємо себе у вічне майбутнє, відкидаючи гадку, що ми смертні... маємо колись говорити із самим Богом...
По смерті Галини Руссу обов'язки голови клубу лягли на мене. Звісно я, "не ликом шитий“, критично оцінивши ситуацію, збагнув: «Хто, як не Ми, є елітою?!» З травня 2003 року наш осередок є «Житомирським обласним елітарним літературним клубом "Перевесло" ім. Олени Теліги». Ми є ті, хто свято береже пам 'ять про речі, закладені на початку літературного життя "перевеслян". Звісно, ми якісно інші, але головне - національно-свідомі, небайдужі до усього, що діється у літературно-культурному житті України.
Маю за плечима не одні тільки літературно-громадські зобов'язання, тому за моєї ініціативи з нинішнього (2003) року клуб очолює Наталя Шеремета (Васьковська). Жіноче начало осередку, починаючи від іменування клубу Оленою Телігою, першого керівника - Галини Віталіївни Руссу, спонукало мене зупинити увагу на цій чарівній жінці, чудовій сестрі, матері, тій, що орґанізовує прекрасні поетичні театральні постановки і згуртовує так, як належить тільки жінкам.
Наталю, бажаю тобі доброї та приємної орґанізації!
Мені тільки залишається побажати усім Вам літературного здоров'я, світлих хвилин у хиткому часі реформ і демократії, що спонукатимуть Вас на маленькі та великі Відкриття у величному житті Мистецтва. Будьмо!

Олег ЛЕВЧЕНКО,

голова Житомирського обласного елітарного літературного клубу “Перевесло"

імені Олени Теліги з 2002 по 2003 рік.

Олег Левченко. Післямова / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 93-94. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Про художників: Наталя Левченко, Ірина Олішевська, Катерина Ускова

ПРО ХУДОЖНИКІВ

Наталя Левченко. Народилась 30 січня 1975 року в м. Житомирі. По закінченню ЗОШ #2, Харківського державного художнього училища ім. Васильковського за спеціальністю художник-викладач працювала за фахом у ЗОШ м. Краматорська, приватних дизайнерських фірмах зовнішньої реклами. Нині живе у Житомирі, на творчій роботі. Окрім графіки, пише живопис олією та живопис на шовку - батік.

Ірина Олішевська. 1982 року народження. По закінченню школи #23 м. Житомира, художньої школи та Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка вчиться у м. Києві.

Катерина Ускова. 1986 року народження,
учениця ЗОШ #17 м.Житомира. За час навчання у художній школі підготувала персональну виставку. Переможець багатьх конкурсів. Роботи Катерини прикрашають альманах «Провінція», збірки «Гон» К.Куликова, «Відлуння» Д.Березовської тощо. Захоплюється фантастикою.

Про художників: Наталя Левченко, Ірина Олішевська, Катерина Ускова / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 93. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олена Юрчук. Вірші: Зґвалтовані сонети. Прозова мініатюра: Заблокована романтика (нічний діалоґ)

Олена ЮРЧУК

Народилася 1980 року в Житомирі. Закінчила Житомирську середню школу #30, Житомирський державний педеґоґічний університет. Друкувалася в журналі «Авжеж!», автор збірки оповідань «Бігти по небу» (1998 р.).


Зґвалтовані сонети

Сонет #91
Колись до мене прилітали птахи,
а сьогодні день мух.
Обсіли вікно і гудять.
Кожному своє щастя.

Сонет #92
Якщо дивитися крізь
нейлонову тканину надвір,
то скельця пташок здаються діамантами.
Сяйво ріже зіниці.
Кожному своє щастя.

Сонет #93
Старі черевики
з відбитками чужих пальців - зручні.
Піт змішується з соком когось іншого.
Приємно чавкне змочена нога.
Кожному своє щастя.

Сонет #94
Півгодини не палити. Паперовий літачок
на голову.
Ножиці блиснуть і ріжуть візерунки.
Пітачок наче, але...
Кожному своє щастя.

Сонет #95
Коли свербить у вусі,
то можна почухати і забути.
Свербіло серце. Сірник не ліз.
Хіба це від бруду.
Кожному своє щастя.

Сонет #96
Сум проникає між ноги
власними пальцями.
Поруч чутливі чотири стіни.
Кожному своє щастя.

Сонет #97
Маю сірникову коробку.
де ховаються мої мухи,
де блиснуть мої діаманти,
де пахкотять старі черевики і
півгодини хтось не палить.
Там свербить серце і рухаються пальці.
Кожному своє щастя.
6.06.2000 р.


Заблокована романтика
Нічний діалог
П о е т: Подивись, ні! Ти не зрозумієш... Але... Поглянь, як світять ясні зорі.
Я: Дивно. Мені здалося, що сьогодні хмарно. Навіть місяця не видно. Де вони, ті зорі?
П о е т: Ні. У тобі вбито романтику, але нічого дивного, ти - дитя свого часу. О, ось їде божественна фея.
Я: Де?
П о е т: Ось. Яка вона чарівна! Неначе летить. Прекрасна квітка саду.
Я: Оце п'яте створіння п'ятнадцяти років? Господи, та вона ще й виблює зараз посеред вулиці. Бр-р!
П о е т: Ти мучиш мене. Невже у тобі й справді зовсім відсутнє почуття лету думок і мрій. Хто заблокував твою фантазію?
Я: Припини. Яка пшеничка! Я хотіла б стати мушкою, аби проскочити в середину і лизнути хоч краплю.
П о е т: От і вся поезія твоєї душі. Навколо тебе буяє природа і дихає весною земля. Дивись, як запашно квітне троянда, вона чекає золоту бджілку...
Я: Ага!.. Яка набере меду. Бідолашна навіть не знає, що та пишнота від спалаху реактора.
П о е т: Це гріх! Нічого не маєш прекрасного. Твої думки всохли, як і твої почуття. Невже цей вечір не надихає тебе, якщо не на рими, то хоч на прозу?
Я: Прозаїчних рим не творю і, взагалі, ліпше краще додому, бо хтось ще й по голові дасть цієї тихої серпанкової ночі.
П о е т: Все! Не маю сил! 3 мене досить. О
музо, дай мужності пережити таке знущання.
Я: Переживеш. Ніхто ще не вмирав від того,
до того тобі зарано. Не люби слави, грошей.
П о е т: Лише для душі творю!
Я: Дивись, щоб одна душа і не залишилася з такими успіхами. Їсти хочеш?
П о е т: Небо... зорі... як гарно пахне трава...
Я: На асфальті! Не думаю. То хочеш?
П о е т: ...трохи.
Я: Що?
П о е т: Хочу, кажу, трохи.
Я: От і добре. Зайдемо до кав'ярні. Пригощаю. Але за умови.
П о е т: Якої?
Я: До ранку більше ні слова. Знаєш, так хочеться просто закрити очі і щоб ні слова і тільки марення, і тільки тиша та те, що не лягає римами, дякувати Богові, ніколи.

Олена Юрчук. Зґвалтовані сонети, Заблокована романтика (нічний діалоґ) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 92. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Петро Щербина. Вірші: Моїй Україні, Перший укіс, "Б'є міцне джерело. Руками...", "Тіло твоє під дощем..."

Петро ЩЕРБИНА 

Народився 11 липня 1983 року в селі Сушки, Коростенського району. Довгий час очолював осередок "Молодого Руху" в селі. Навчається у Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка на філолоґічному факультеті зі спеціальности "літературна творчість". Друкувався в районній і в обласних ґазетах, нині друкується у Всеукраїнських. Віце-президент Центру "Свобода слова" (м. Київ). Очолює представництво молоді "Житомирського земляцтва" у Києві при ґазеті "Житичі". Друкувався у літературно-мистецьких альманахах Житомирщини "Зустріч'99 та 2000 - 2001" тощо.


Моїй Україні

Я бачив сон - що наша Україна,
Як фенікс,  з попелу повстала,
Бо вже доба така настала.
Вже час збирати виноград.
Князь Ігор їде в Київ-град,
А поруч Ольга і дружина.
Чи Русь? Чи слава Україна?
Яка різниця? Ні! Нема!
Бо є держава, що сама,
Як фенікс, з попелу повстала,
Бо вже доба така настала,
Вже час збирати виноград.
Та чи піднімемо? Навряд!
Чому навряд! З колін підіймем...
Дійдем!
Але у серці дивний щем.
Та ще тривога. Молю я Бога,
Щоб фенікс з попелу піднявшись,
Під час польоту не згорів.
24.08.97.


Перший укіс

У Сушках сонце із-за лісу встало.
В його промінні у полях роса -
Це день новий... і все село чекало
Не перший вкіс; поклепана коса...

В його промінні вийдуть люди в поле,
На перший вкіс - на молоду траву.
Стерня маленька босі ноги коле,
Яка краса, нарешті оживу...

Пройти й зібрати роси світанкові,
Пробігти тихо серед зелень-трав,
І юність оживе - надії та любові,
На цю прекрасну мить я вічністю чекав.

І гострі коси задзвенять об трави,
І враз зрадіють луки та поля...
В сорочках білих люди величаві
Згадають, що їх матінка - земля!


* * *

Б'є міцне джерело. Руками
дістає до небес криниця.
Водою шліфовані камені
дивляться часу в зіниці.

Степ завмирає холодом.
Скромно росте подорожник.
Калина вплітає бороду
до правди джерел порожніх.


* * *

Осінь
етюдами
та верлібрами
мовчання мовчить
листя падає. Малюнок
теплими рибами
кво вадіс?
мені нагадує


* * *

Тіло твоє під дощем
геть промокло.
Із-за туману виднілись
сірих будинків лиця,
а на городі
впивалась отрутою морква
і падали юні яблука
у грядку стиглої
полу-
ниці.
Тут йшов дощ.
Загриміло на ближні села.
Тулились тіні,
тіло до тіла-а-а: клени.
І екстазно
над пшеницями зійде веселка
семи кольорів,
та яблука
будуть зелені.

Петро Щербина. Вірші: Моїй Україні, Перший укіс, "Б'є міцне джерело. Руками...", "Тіло твоє під дощем..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 91. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Наталя Шеремета. Вірші: "Я просто малювала на вікні...", "Крику душі ніхто не почує...", "Є речі ті, що людям не належать...", "Обережно...". Проза: Старий будинок, Дорога, "Знову холодно..."

Наталя ШЕРЕМЕТА (Васьковська)

Народилась 8 травня 1970 року у м. Житомирі. Закінчила Житомирську середню школу №23 (нині гуманітарна гімназія). Випускниця аґротехнічного коледжу. Працювала в управлінні освіти, Житомирському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді, дитячому садоку АБВГдейка (вела театральну студію). Нині працює секретарем обласного відділення Національної Спілки письменників України. Заочно є студенткою режисерського відділу Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Голова Житомирського обласного елітарного літературного клубу "Перевесло" ім. Олени Теліги з нинішнього року. Має публікації у періодичних виданнях. Надрукована у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99" (представлена, як Наталя Васьковська). Автор збірки поезій та прози "Банальності на синтепоні" (вид. біл. "Nеабищо", 2003 р.).


* * *

Я просто малювала на вікні.
Казали люди: "Певно божевільна..."
Співали краплі на прозорім склі
І танцювали пензлі в пальцях вільно.

Легкий метелик  -  з літнього дощу,
Духмяні квіти  -  із роси малюю.
Ще намалюю сонця досхочу
Й хмарки прозорі, що його цілують.

Я фарбам веселковим доручу
Усі думки мої і сподівання.
Слухняний пензлик виведе свічу
І запалає вогником бажання.

Прозорі фарби на прозорім склі
Співали безліч неземних мелодій...
Я просто малювала на вікні,
А хтось не бачив ту красу, та й годі.


* * *

Крику душі ніхто не почує,
Сльози на серці ніхто не побачить,
Загублену долю ніхто не врятує,
Тихо, без сліз, кохання плаче.

Зранену душу сховаю від вітру,
Стомлене серце молитва зігріє,
Може до мене повернеться віра,
Лише кохання в тузі німіє.

Спокою просить душа стражденна,
Тільки в молитві знаходить спасіння.
Щасливе кохання? Що ви, блаженні?!
О, Боже правий, пошли терпіння.


* * *

Є речі ті, що людям не належать.
Їх зміст високий людям не досяжний.
Лиш вічність їм суддя та їх хранитель
Ховає в темряві химерні таємниці...

Минуле завжди переслідує сучасність,
Та, в свою чергу, на майбутнє наступає.
У всесвіті цей кругообіг часу
Слабка людина мало помічає.


* * *

Обережно,
як зелений листочок до гербарію,
ти поклав мене до своєї кишені.
Доглядав, як коштовний камінець у схованці,
Здував пилинки, посміхався і радів.
Чому ж тоді, коли камінець став метеликом,
ти перестав посміхатися і радіти?
Чому, коли засушений листочок гербарію
зацвів маленькими ніжними квіточками
ти втратив спокій, затишок і безтурботність?
Мені хотілося співати, танцювати, веселитися...
Ти ж намагався приклеїти метелика під скло, у рамку.
Приватна власність висушувала ніжні квіти,
а метелик вилетів у прочинену кватирку.
Незвично, цікаво, весело, вільно...


Старий будинок

Мамі

Часто повертаюся до старого будинку. Бачу там небо, в якому відобразилися хмари мого дитинства. Бачу там стару грушу, що колише на сухих скрипучих покручених гіляках спогади. Люблю дивитися, як на листях яблуні, що у дворі, біля старого будинку, гойдаються посмішки, а потім, розгойдавшись, падають у траву краплинами безжурного сміху.
Торкаюся білих стін старого будинку. Не зважаю, що усім не видно, я все ще можу їх бачити. Заглядаю у вікна крізь мережані часом фіранки, бачу минуле, бачу своє дитинство. Бачу і твоє дитинство, мамо. Наші дитячі спогади можуть зустрітися лише у цьому старому будинку.
Він ще донедавна затишно спочивав під високою березою, що любила лоскотати своїми довгими зеленими косами лисуватий дах старого будинку. Від лоскоту  він кумедно трусився усіма стінами, рипів дверима, що осіли, брязкав шибками.
Я пам'ятаю,  як старий будинок доглядав квіти під вікнами.  Квіток було багато, і від того радісно билося серце. Воно й тепер б'ється як пташка, лише від однієї згадки про старий будинок, біля якого завжди живе літо і мої сни.
Я часто повертаюся до старого будинку. Ну то й що, що лише у снах, зате там завжди літо і... моє дитинство зустрічається з твоїм, мамо. І ми, обидві маленькі, йдемо по траві до річки, і наша мама лагідно дивиться нам услід. Вона любить на нас дивитися біля старого будинку з білими стінами, який часто повертається до мене у снах.
Хочеш і тобі насню його?


Дорога

Йду. Йду вузькою кам'янистою стежкою свого життя, балансуючи, одному Богу відомо як, над прірвою реальности.
Долаю міліметри днів і години подій. Вітер спогадів розчісує моє волосся, молитовний дощ вмиває лице, місяць сподівань не дає заснути уночі, а вдень спекотне сонце обов'язків вказує напрямок руху.
Кожен крок супроводжується гострим болем реалій. Реп'яхи наклепів прикрашають мій одяг, який колись був білим, а тепер весь поплямований гріхами і полатаний каяттям. Щасливі Миттєвості  зализують мої зранені ноги, легкий подих Радости підштовхує в спину. Колючий сніг Буденности б'є в обличчя. Підступні Заздрощі нашіптують настирливо "Навіщо? Зупинись". Суїцидальність лагідно і обережно, з завидною постійністю, смикає за руку.
Відмахнусь від Нестриманости, загорнуся у Всепрощення і рушу далі.
Заради чого? Що чекає на мене там, де закінчиться стежка над прірвою? Мармурові сходи донизу, чи хитка драбина вгору? Чи просто  -  відкриті двері?
Я заплющила очі, я не хочу знати.
Можливо я не одна на цьому шляху? Агов! Є хто поруч?!!

* * *

Знову холодно. Гайворони тупими дзьобами копирсаються у брудному снігові міста. Що шукаєте? Тепла? Вічности? Урбанічтично-містичне місто заховало вічність під брудний сніг, під замерзлий асфальт.
Зимно, знову. Коли народилася, то ще пам'ятала космічну енерґію життя, тоді було тепло. Але янгол вдарив десницею мене по вустах: "Мовчи, мовчи! Не варто про це говорити..." Тепер забула, бо заблукала у місті бруду і брутальности. А навіщо пам'ятати?
Минуле тяжіє скалками заіржавілих сердець, що звисають з дерев торішнім листям. Як же міцно вони тримаються за гілля часу.
Забула минуле, залишила.
Урбаністичний сніг стає брудом.
Чим стане моє сьогодні?

Наталя Шеремета. Вірші: "Я просто малювала на вікні...", "Крику душі ніхто не почує...", "Є речі ті, що людям не належать...", "Обережно...". Проза: Старий будинок, Дорога, "Знову холодно..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 89-90. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..."

Тетяна ШАБОДЕЙ

Народилась 14 вересня 1981 року в м.Житомирі. По закінченню 1998 року житомирської ЗОШ №6 та  2001 року ПТУ №19, навчається в Житомирському базовому медичному коледжі на відділенні "Сестринська справа".


* * *

Хтось запитав: де мій світ?!
Він все ще блукає у пошуках своєї власниці,
Не знищуй самотність. Горду. Незалежну.
Нехай твої справи і дії будуть вчасні.
Лиши біля себе пів-усього,
А мені залиши долю
мого блукаючого світу.
Хтось запитає, де твій світ.
Що ти відповіси?


* * *

Швидкоруч нищу емоції дружні
ножовим пораненням прямо в серце,
лишаючи помирати його самітником.
А я не хочу смерті чужої та своєї,
але мушу...
Нехай за це мене засудять довічно.


Новий день

У прозорій юрбі
з сірим відблиском
ледве впізнаю Ранок.
Відчиняю вікно
і щулить серце сірий сум.
А кава холоне.
Завчасно дивуюсь:
навіщо сваритись
із тим чи іншим днем-невдасі?..
Вітер розбудить гаряче повітря,
із чашкою кави зникатиму в часі.
Вітер лоскочеться в тюлі...
Кавовий осад на дні...
День бешкетує
у новім вбранні.


Певні висновки

До сьогодення приєднується
Завтра
Затравлене тим Вчора,
Але ми намагаємось
Їх ще поєднати загальним...
Життям,
недоступним до кінця
нікому з нас.
Бо сонце підвладне
Дню,
А ми  -  сонцю
(чи то Дню?)
А, може іншому чомусь?
                            комусь?


* * *

Розіп'ята гордість
На перехресті
Бажання і можливості
Через чуже "Хочу",
Через своє безсилля.
Вкотре розпинаюсь,
приносячи в жертву
Її  -  гордість.
А вона безсмертна?

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 88. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Василь Черняк. Вірші: Україні, Зоря надії, "В кінці двадцятого століття...", "Жорстоких днів шалений безум..."

Василь ЧЕРНЯК

м. Олевськ.


Україні

Земля батьків... Я кланяюся низько
Голубизні твоїх небес і рік.
Я з пелюшок, з конової колиски
Тебе своєю матір'ю нарік.

Хто, як не ти, вела мене за руку
На лоно золоте багатих нив.
Я дякую тобі за щастя й муку,
І за любові відданий порив.

Хай простором твоїм пшенично-житнім
Ще мирний бій за тебе не ущух.
Не переможна ти й жовто-блакитна!
Не вмре в тобі козацький гордий дух!


Зоря надії

В державотворчому азарті
Що, друже, тут не говори
Передовсім не тільки варто
Змінити гроші й прапори.
Щоби зоря надій не згасла
На кращі праведні часи,
Як почитаєш горді гасла,
Захочеш, певне, дуже масла,
А може навіть й ковбаси.
То ж я свої думки лелію -
Дерзаймо, поки ще живі,
Щоб в нас була таки олія
І в магазині й в голові.


* * *

В кінці двадцятого століття,
На перепутті двох епох
Старенька жінка йде по світу.
Який створив з любов'ю Бог.

Ні не іде - бреде поволі.
Човпе в непевне майбуття.
Несе, як рудименти долі.
Своє згорьоване життя.

У шкарбунах, що корчать ноги,
Де вен покручені вужі,
Щоденно міряють дороги
На життєствердні рубежі.

Солому, гичку, в'язку хмизу
Несе не жінка - мій народ,
Через усі гіркі капризи
І бездоріжжя і незгод.

Безвихідь? Туга удовина?
В змарнілих вицвілих очах
Немов не жінка - Україна
З мішком на стомлених плечах.


* * *

Жорстоких днів шалений безум,
Де грошей культ і кулака,
Скупі ліміти соцзабезу -
Державна милість жебракам.

В базіканні стрімкого лету
Благополуччя і щедрот
Скажіть, панове, по секрету:
Хто підло обікрав народ?

Народ, який трудивсь на славу,
Заводи зводячи й міста,
Народ, що захистив державу,
Стиснувши боляче вуста.

Як живете ви - літні, кволі,
Забуті в селах і містах?
Хто кинув на узбіччя долі
Ваші згорьовані літа?

Одвічну істину забули
Себе ми дурим крадькома:
Хто забува своє минуле,
В того майбутнього нема.

Дійшли, панове, ми до ручки
З чиєїсь "доброї" руки?
Запрягшись дружно у "кравчучки"
Як чумаки ми - чумаки.

Василь Черняк. Вірші: Україні, Зоря надії, "В кінці двадцятого століття...", "Жорстоких днів шалений безум..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 87. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Дмитро Чайківський. Вірш: Уміє..., Есе (мініатюра): Сім

Дмитро ЧАЙКІВСЬКИЙ

смт Червоноармійськ


Уміє...

"Твій Брат Кіндрат... отой уміє жити!" -
Дружина приставала до Микити.
"Еге! Так жити - треба ще уміти!
Одягнені, он як... і жінка й діти.
Квартиру збудував - немов палаци,
А обстановка... що й казати!..
На що не подивися - перший сорт!..
Щороку їздять на курорт.
І гривнів... сімдесят зарплати...
"Ой не лукав!.." -
Сказала щиро Настя, -
Уміє красти!
01.04.97.


Сім
(вивчаючи історію)

Народне прислів'я говорить: сім разів відмір, а раз відріж. Богом створений світ за 7 днів.
Цифру 7 шанували в давнину на всьому Близькому Сході. А раніше в Древній Греції і Римі її вважали "Святим числом". Первісні народи приписували їй маґічне і навіть символічне значення. Так, Вавілонська башта мала 7 поверхів. Вавілоняни замінили п'ятиденний тиждень на семиденний. У І сторіччі до нашої ери семиденним тижнем почали користуватися римляни. Рим був збудований на семи пагорбах.  У римлян дні тижня дістали назви семи небесних світил. За індійським вченням Будда сидів під смоковицею з сімома плодами. Одне з семи чудес світу - висячі плоди Семіраміди у Вавилоні.  Православне Різдво 7 січня. Єврейська Пасха "пейсах", "кучки" тривають 7 днів... Свято Пасхи завжди збігається в один день всіх вір, реліґій і народів світу, через 7 років, так було у 1990 р., 1997 р., буде 2004 року. Жозефіна - француженка, яку найбільше любив Наполеон Бонапарт, померла рівно через 7 років, але в той-самий місяць і день, як Бонапарт. Столиця Росії збудована на семи пагорбах. Залпи Аврори вдарили по Зимовому Палацу 7 листопада. В Україні є 7 провідних американських кампаній. Довгий час існувала "Велика сімка" з провідних економічно-розвинутих країн світу. 7 кольорів. 7 нот. Людина з 7 основних частин тіла, ґвинтівка з 7 основних частин металу...

Дмитро Чайківський. Вірш: Уміє..., Есе (мініатюра): Сім / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 86. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олег Харлан. Вірші: "Доленько-доле, де ти, скажи?..", Потвори, Зоряна мить

Олег ХАРЛАН

Житомирянин. Викладач майстерности зварювальних та слюсарних робіт.


* * *

Доленько-доле, де ти, скажи?
Вже я стою на космічній межі.
Вже відступають пусті міражі...
Доленько-доле, де ти, скажи?

Може блукаєш у хащі життя?
Серце згубилось в пустелі буття...
Де ти, Любове, пречиста моя?
Боже, ти Чуєш? У розпачі я...

Що це?.. Засяяла в Небі Зоря?
Серце забилось... Летіти пора!
Бачу Любов у Вселенській імлі...
Щастя чекає мене на Землі!


Потвори

Учора російською аґітував,
Сьогодні - палкий українець.
Раніш Україну ногами топтав,
А зараз несе їй гостинець.

Розкаявся зовні, нутро залишив,
Хапає добро у коморі.
Словами солодкими заголосив,
Щоб бути при владі-потворі.

В таких "українців" душа не болить,
Хоч по-українськи ридають.
Перевертень в душах зрадливих сидить.
Довірливі їм потурають.

І знову до влади зрадливих ведуть,
Настіж відчиняють комори.
Блищить оболонка, в нутрі - каламуть.
Керують в державі потвори.


Зоряна мить

Зоряна мить кличе в гості до себе,
Світиться в небі правічности шлях.
Зерна зростають, засіяні з неба.
Доґми иржавої снидіє прах...

Птахи небесні роти розкривають,
Зоряний вітер куштують на смак.
Бурі космічні їх не лякають.
Подвиг Ікара - мужности знак.

Зорі у небі, космічні ракети.
Матінко-земле, що зростила нас,
Час вирішальний настав на планеті;
Подвиги Всесвіту, зоряний час.

Олег Харлан. Вірші: "Доленько-доле, де ти, скажи?..", Потвори, Зоряна мить / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 86. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Микола Халімончук. Вірші: "Гадаю я, що довгою зимою...", Уривок з поеми А. Навої "Стіна Іскандара" (переклад), Лист коханій жінці - С. Єсенін (переклад)

Микола ХАЛІМОНЧУК

Народився 10 травня 1944 року в с. Осники, Черняхівського району Житомирської області. Навчання в Соколоґірській середній школі. Після десятилітки навчання в Одеській мореходній школі технічного флоту (ОМШ ТФ), працював до призову в армію в Одесі. Після армії, 1967 р. Почав трудове життя на Житомирській панчішній фабриці "Комсомолка", помічником майстра. В 1977 р. поїхав до Керчі (Крим), де влаштувався в Управління океанічного риболовства рибообробником. Потім були рейси в машинній команді, стерновим та.ін. до 1988 р. З цього ж року живе у м.Житомирі, пропрацювавши на різних заводах до заслуженого відпочинку.
Автор про себе каже так: "Створювати поетичні твори я мріяв завжди, але це були великі потаємні плани, про які ніхто не знав, навіть найближчі друзі... Я не думаю, що мені вдасться реалізувати себе як поета на схилі літ, але буде шкода, коли я не зможу сказати людям те, що хотів би... Хоча - це не так вже й важливо."


* * *

Гадаю я, що довгою зимою,
Весни так не чека господар терпеливий,
Як я чекаю зустрічі з тобою,
Моя кохана, друже справедливий...

Важкі шляхи нам дарувала доля,
В лице не раз війнуло мороком могили...
Перепочивши край чужого поля,
Ми далі йшли, розгублюючи сили...

І ми пройшли через вогонь і дим
Та долею розкидані тенета,
Коли життя зустріло непростим
Випробуванням грішного поета...

В минуле відійшли чужі міста,
В минулому - і сірі дні розлуки...
Вологи прагнуть спраглії вуста,
А я - кохання чарівної муки...
1985 р. Північний океан.


Уривок з поеми А. Навої "Стіна Іскандара". 
(Вільний переклад з російського видання в перекладі з узбецької - В.Державіна).

...О люди Рума! Сонце, що повстало
безкрає наше віче привітало!..
високої чи нижчої ви долі -
ви, як і я, раби в Господній волі.
Потрібен вам володар духом сильний.
Я ж не такий. Владарювать не схильний.
Царем щоб бути - треба мати вдачу...
Такої вдачі я в собі не бачу...
Тепер у вашій вселюдській любові
Ви шаха оберіть без хитрощів і змови.

Щоб в добрих справах він найкращим був,
Щоб, владу маючи, народ свій не забув.
Душею чистий, щоб народ любив,
Щоб сонцем сяяв і добро робив.
Щоб правий суд його був громом щовесни,
Щоб нищив вщент охвістя сатани.
Щоб ворогів підступних не прощав,
А підданих надійно захищав.

Високо щоб тримав свого меча,
Всіляке зазіхання - бив з плеча.
Гнобителям щоб не давав у нас свобод,
Щоб в спокої та мирі жив народ...


Лист коханій жінці
С. Єсенін - 1924 р.
(переклад з російської)

Ви пам'ятаєте?..
Минулим не багаті
Ви не повірили і ранній тій весні...
Рішуче ви ходили по кімнаті
І наче кидали слова
В лице мені.

Сказали ви,
Що справ вам не зріктися,
Що вас вже знудило
Моє дурне життя,
Що вже прийшла пора
Й потреба розійтися,
А моя доля -
Далі, в небуття...

Моя кохана,
Мене ви не любили.
В людському натовпі, -
Ви те не знали -
Зле мені.
Таким буває кінь
Знесилений і в милі
Із вершником сміливим
На спині.

Не знали ви,
Що полум'я і дим
Понівечили,
Для нас звичний побут,
Що я страждав,
Міркуючи над тим -
Чи принесе нам доля
Спокій і добробут...

Лице в лице
Обличчя не збагнеш.
Все на великому
Лиш з відстані побачиш.
І човен під час бурі
Не спасеш.
Слізьми кипінню моря
Не зарадиш.

Земля - то корабель
І до стерна
Схопилися охочі керувати.
Новітню славу грізного човна
Розпочали
У бурях гартувати.

Хто серед нас
На палубі життя
Не падав, не блював,
Не лаявся щосили...
Їх мало серед нашого буття,
Кому триматись
В буревіях пощастило.

Отож і я
Крізь жах і глум,
Свідомо втративши вагання,
Зійшов у корабельний трюм -
Не бачити
Людське блювання.

Той трюм -
Кабак російський
І в хмелю
Я міг усе на світі забувати.
Міг всі печалі, розпач
Без жалю
З життям своїм
Водночас поховати.

Моя кохана,
Я замучив вас.
Невміло ви
Ховали сум в очах
Безмежно карих,
А я навмисне кожен раз
Себе розтринькував
У чварах...

Та ви не знали -
Полум'я і дим
Понівечили.
Для нас звичний, побут,
А я страждав,
Міркуючи над тим -
Чи принесе нам доля
Спокій і добробут...

Тепер літа минули.
Я давно
І почуваюся,
І мислю по-новому.
І теж кажу у свято за вином -
Хвала і слава стерновому...

Сьогодні не здолав я ніжні почуття,
Згадав ваш сум, несамовиту втому...
Тож поспіх мій несе вам каяття
І дивні зміни у мені самому.

Моя кохана,
Я ще не помер
І не пропав серед вогню і згарищ.
Я в ріднім краї відтепер
Щонайщиріший співтовариш.

Я іншим став
І відчасу
Всі ваші болі можу зрозуміти...
Хоч до Ла-Маншу стяги понесу
Свободи й Праці,
Як весняні квіти.

Мені пробачте...
Знаю, ви - не та...
Живете ви з розумним чоловіком
І вас гнітить найменша суєта,
А я для вас
Пропав уже навіки.

Ну що ж, живіть
За покликом зорі,
Що осяває дім ваш
Світлий і пісенний.
Я пам'ятаю вас,
Дарую вам привіт,
Знайомий ваш Сергій Єсенін.
2000 р.

Микола Халімончук. Вірші: "Гадаю я, що довгою зимою...", Уривок з поеми А. Навої "Стіна Іскандара" (переклад), Лист коханій жінці - С. Єсенін (переклад) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 84-85. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Віталій Терещук. Вірш: Пісня про Україну і Дніпро широкий

Віталій ТЕРЕЩУК

м. Київ.


Лелека

До рідної оселі
Лелеки прилетіли
І ранньою весною
На хату нашу сіли.
Лелеки, лелеки,
Летіли з далека,
До рідної хати,
У рідне село.
Нехай весна буяє,
Хай квітне білим цвітом,
Я прилечу, матусю,
Коли настане літо.
Лелеки, лелеки,
Летіли з далека,
До рідної хати,
У рідне село.
І от настало літо
Пора хліба вже жати,
А тут війна настала
І я пішов в солдати.
Лелеки, лелеки,
Летіли далеко,
Від рідної хати,
Покинув село.
З косою мати в полі,
Бо хліб пора вже жати,
Ти чуєш голос, синку,
Додому кличе мати!
Лелеки, лелеки,
Вертайте з далека,
До рідної хати,
Покинув село.


Пісня про Україну і Дніпро широкий

Ой, ти Дніпре, Дніпре,
Мій братику милий.
Ой, чого ти, Дніпре,
Як туманок сивий?

Мабуть, ти мій, Дніпре,
На віку широкім,
Бачив щастя й горе
І був одиноким.

Не журись, мій брате,
Якось воно буде,
Підем по Вкраїні.
Горе нас забуде.

Пішли по Вкраїні,
А вона співає,
Ще й на славних хлопців
Бровами моргає.

Співай, моя сестро,
Співай, Україно,
Ти ж моя кохана,
Ти ж моя калино.

Ти, як сонце ясне,
Світиш, осяваєш.
Ти така красива,
Що й сама не знаєш!

Пісня про Вкраїну
І Дніпро широкий,
Хай під хмари ллється,
Де літає сокіл.

Співай, моя сестро,
Співай, Україно!
Ти ж моя кохана,
Ти ж моя єдина!

Віталій Терещук. Вірш: Пісня про Україну і Дніпро широкий / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 83. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Ніна Талько-Петрук. Вірші: "Молюсь за тебе, Україно...", Коло, О, Дон Жуане!, Засторога відьми, У пошуках вічности, І саркофаґ мов рана, Дороговказ

Ніна ТАЛЬКО-ПЕТРУК 

Народилася в с. Курне Червоноармійського району Житомирської області. Закінчила Дубнівське училище культури. З 1981 року  працює методистом у Новоград-Волинському будинку культури. Бере активну участь у громадсько-політичному житті міста. Друкувалась у журналі "Косень" (вид. "Полісся", 2-3/1999 р.).  Автор збірки "Барви Ордана" (вид. "Лесин край", 2002 р).


* * *

Молюсь за тебе Україно

До тебе, кохана Вкраїно,

Моя безталанная мати,

Струна моя перша озветься.

                   Леся УКРАЇНКА.

Молюсь за тебе, Україно,
За день твій завтрашній молюсь,
Молюсь за щастя свого сина
І серцем зболеним горнусь.

До твого серця, що зціляє,
Що сили і снагу дає.
Вкраїнонько, я добре знаю:
Найбільше щастя,  -  що ти є.

І лицемірити й збрехати
Мені не дасть твоя любов.
Пречиста, найрідніша мати,
У моїх жилах - твоя кров!

В твоїх калинах, в житнім полі,
Душа возноситься, мов храм!
Вкраїнонько, за твою волю
Я без вагань життя віддам.

І свято вірячи у тебе,
Моя Вкраїно золота,
Дивлюсь з надією у небо
І бачу: ти встаєш з хреста!..


Коло

По колу Сонця повертаюсь стомлено...
Безмежности пульсує Океан,
А на Землі, моя душа розтоптана
Встає, повіривши в новий обман.

Ці вічні лови... Ці невтомні стріли!..
Краса приманки - хитрощі Ловця???
...Скажи, забутий божиче Ярило:
- Це коло - Вічности?! А чи - Кінця?..


О, Дон Жуане!

Троянди, свічі, скатерть пурпурова,
І келихи шампанського вина...
Я б слухала довіку твою мову
Й палкі вмовляння: "Випиймо до дна!"

Та не спішу свій келишок підняти, -
Бо те "до дна" морозить мою кров...
О, Дон Жуане! Звідки тобі знати,
Що любощі,  -  далеко не любов!..

Ти - вільний вітер і не хочеш чути
Про вірність, чи глибокі почуття.
... Тож бійсь моїх очей! Бо може бути,
що лишишся у них на все життя!..


Засторога відьми

Які дзеркальні, любий, твої очі:
В них  -  каяття й нестримний шал багать
Та не гнітись. Я добра потороча.
Мене боїться чорний Морок ночі.
Сильніше Відьми  -  хто вміє кохать?!.
Зі мною ти покинув ношу дня,
Впустив в аорти нескінченність літа.
Ти зрозумів: де  -  суть, де  -  маячня.
Навчивсь на рівних розмовлять зі світом!
Тепер іди... Вертайсь в своє життя...
Та пам'ятай, що у купальську ніч
Свою любов спинити я не в силі!  -
В мені прокинеться Інстинкт сторіч!..
Не йди по квітку папороті, милий,
Аби не стать світилом моїх свіч.


У пошуках вічности

В спекотному піску своїх думок
Шукаю прорість вічноти, - чи блуду?
...Протертий до дірок віків місток, -
О, скільки перейшло по ньому люду!..

В фальшивій грі примарних сновидінь
Давно поплутались усі канони...
А на стезі можливих провидінь -
Потворний Див* поставив перепони...
_____________
Див* - божество страху і смерті в язичницьких віруваннях.


І саркофаґ мов рана...

У ґенах - цезій, стронцій, ізотопи...
Тавро Чорнобиля... траґедії печать...
І від радіаційного потопу
Як врятуватись? Де ковчег шукать?

Армаґедону усміх страхітливий
І саркофаґ, мов рана в небесах...
Чадять реакторами очі Дивів
У "Зоні смерті", що вселяє страх.

Покинута земля. Затравлена. Убита.
У колискову Роду - вплівся зойк!..
Схололи печі в прадідівських скитах.
Чи ж дасть нам мудрости хоч цей урок?

Полинна чаша - за байдужість кара:
Ми до Чорнобиля з тих пір ішли,
Як з українців стали враз хахлами...
Чужим московським розумом жили.

...В сльозі ропа... і, добрий Білобог
молитви обнадійливі шепоче.
А людоненависний Чорнобог
Зловтішно над Чорнобилем регоче.


Дороговказ

Чи ж вільні люди, коли дух закутий?
Без духу - плоть байдужа і німа.
Цинічно зловтішаються заблуди,
Пливем  за течією, без керма,
Погасли бакени. Поводирів не чути.
За що ця кара?  За які провини?   
Скільки трагізму в цій фальшиві тиші!..
Підстерігає Правду  -  ґільйотина...
В сльозі розпяття  -  рідне, найсвятіше...
То  чи ж знайти нам шлях до України?
Сидить  і досі в наших генах страх:
Він в нас , ще від татарської навали,
Він вкорінявсь в Гулагах, таборах,
(Кати свою роботу добре знали...)
Він нищить,  нищить  гідність... Отже, -  крах?
І я прошу: не дай, О, Авва Отче!
Мені з Касандриної чаші пить!..
Хай буде обнадійливим пророцтво: 
У скіфській пекторалі вічність спить
І віра: зійде сонце після ночі!
"... Я,  -  Альфа і Омега!  -  все ще... чуть!!!
Цвіте неопалимий кущ калини.
"Ми слава нації. Ми Дух її і суть".
Звідкіль ці голоси? З під Берестечка? Крут?  -
Це наш дороговказ до України.

Ніна Талько-Петрук. Вірші: "Молюсь за тебе, Україно...", Коло, О, Дон Жуане!, Засторога відьми, У пошуках вічности, І саркофаґ мов рана, Дороговказ / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 82-83. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Стронґовський. Вірші: Матеномія, Ich tiosaur, Вірш без назви №10, Вірш без назви №16, Вірш без назви №29

СТРОНҐОВСЬКИЙ

Народився 25 травня 1982 року. Вчився у гуманітарній гімназії №23, Житомирському інституті підприємництва та сучасних технолоґій. Є заступником голови Житомирської обласної молодіжної творчої орґанізації "Мистецька ґільдія "Неабищо"". Друкувався у альманахах "Провінція", колективних збірках "Неабищо", "Останнїй zошит постфутуриzму". Працював у обласній ґазеті "Вільне слово". Нині є керівником інтернет-проектів студії "Onidesign".


Матеномія

місяць це
чотири тижні
двадцять вісім днів
672 години
40220 хвилин
2419200 секунд
і тільки одна планета


Ich tiosaur

я - викладений стерильними кахлями
на цементі підмащеного світу
всотую воскові стільники матері
гілля вітру
я - потрісканий рибною лускою
відчуваю коріннєвий потяг до води
я вартісний я багато стою
в душі відлуння лину лине ми
нулі не ми
я - сонця останній шпигун
в пошуках чого б осві(я?)тити
знаходжу жменьку загублених рун
складаю їх в наші титри
я - оспіваний раніше і потім
вкарбований плиткою в платівку комет
рівняю кулезбитий бітум плоттю
до ріжних пропозицій і оферт

на тлі мене виглядає ребром Єви
питання знак навіщо я тут є
і янголи в своїх первинноперах
відразу виклали горішнє "фе"

ну і біс із ними
най казяться
боятися визнати мене родичем
дерево знань
гілковолапиться
я своєї душі став погоничем


Вірш без назви №10

1
малюю українку на білому
китаянку на жовтому
себе  -  на чорному
і замащую білим
бо я не негр
а самотність є
2
треба пошкрябати папір інших
який колір
під ними заховано?
3
на білому папері прошкрябані очі
в очах  - 
веселка


Вірш без назви №16

гратися можна по-різному
зі смертю  -  найнебезпечніше.
з коханням  -  найтяжче.
з долею  -  найдивніше.
смерть кохання і доля
то є ти.
спробуй погратися з собою.


Вірш без назви №29

це було дивно
нестримно
безтямно.
це було швидко
рівно
невгасно.
це було класно.
частіше б міняти батарейки в ліхтарику.

Стронґовський. Вірші: Матеномія, Ich tiosaur, Вірш без назви №10, Вірш без назви №16, Вірш без назви №29 / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 81. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Юлія Стахівська. Вірші: "Втішаюся...", "І сліпнуть зорі...", "Малиново-сизе небо...", "Пронизує ґрані уяви простір весняний...", "Післяліто...", "Наш шлях десь там..."

Юлія СТАХІВСЬКА

Народилася 3 грудня 1985 року в Житомирі. Учениця ЗОШ #33. Закінчила Житомирську художню школу з фаху станковий живопис. Є художнім редактором альманаху «Роза Єрихону».


* * *

Втішаюся,
Купаючись у каламуті дня.
Різдвяність
У махаоні безпричетних слів.
Я вимерзну
Сніжинкою фіалкового скла.
Мелодія:
Хтось розколовся на папері навпіл.


* * *

І сліпнуть зорі
Під вогненим поглядом.
Червоний мак
У дзвоні неба потонув...
Застиглість барв...
Пульсація над простором...
Розплющив око небосхил...


* * *

Малиново-сизе небо...
Синій сніг
Міріадами тіл
Тоне в лабіринті вулиць.
В повітрі порожнеча.
І поліфонія кроків...


* * *

Пронизує ґрані уяви простір весняний.
Щось схоже на собор в мені:
Часу виміри білі,
Розписаний думок іконостас...
Вишневий цвіт тремтить... Я теж...
Лину, зриваючись...
Згорає сміх бездонний
На вустах моїх молитов.


* * *

Післяліто...
Наїжачений каштан мокне в калюжі...
Йому добре. Він щербато посміхається.
нахабно виставляє свій пазуристий бік
соковитому промінню...
Його сміх розходиться колами, від чого
калюжа стає бурштиновою.
На полотно води ляжуть мазки червоно-
жовтого листя, акварельне небо.
Промайнуть штрихи птахів...
Черевики безцеремонно ступають
на картинну ґалерею осені. Під ногами -
тепла палітра...
Каштани радіють...


* * *

Наш шлях десь там...
У поросі століть,
Десь там, де зав'язь пуповини...
Куди ступив рожденний
Слід дитини,
Що з лона Космосу зійшла...

Десь там...
За білим клекотінням
Прозорих помислів душі
Над шляхом битим чаєчиним
Горять андріївські хрести.
Десь там...

Десь там трембітами Карпати
Галілеянам шлють привіт.
І Вайю
Вітряний, крилатий
Над степом здійснює політ.
До сонцеклонної Адіти
Устами волі промовля...

Десь там небесним інтелектом
В ефірі плавають думки...
І Київ, наче літописець,
Записує історії витки.
Знання, як листя під ногами,
Та мало хто їх підіймав...

Десь там, окутана степами,
В простоволосому кургані
Спить скітська баба, ніби пес,
Хранить склепіння неба тайні
Над вічним золотом панів
І небом голубим...

Юлія Стахівська. Вірші: "Втішаюся...", "І сліпнуть зорі...", "Малиново-сизе небо...", "Пронизує ґрані уяви простір весняний...", "Післяліто...", "Наш шлях десь там..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 80. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Юлія Спічак. Вірші: "Вітер сонце загасив в долонях...", "Мов синій птах я на шляху...", "Розіб'ю душу-скарбничку...", "Я поволі падаю...", "Десь безодня..."

Юлія СПІЧАК

Народилась 20 червня 1977 року. Вчилась у гуманітарній гімназії №23. По закінченню  Острозької академії за спеціальністю культуролоґія, працює журналістом ґазети "Правда Житомирщини". Автор збірки російськомовних поезій "СтихиЯ".


* * *

Вітер сонце загасив в долонях,
Щоб згорнулась темрява в клубок.
Вибиває марші дощ на скронях -
І стікає в річище думок...


* * *

Мов синій птах я на шляху.
Поперед мене вигравало небо,
Гойдавсь на вітті час -
Все жду.
Позаду мене -
Темінь, темінь.

Півнів охриплі голоси
Озвалися глухим стаккато...


* * *

Розіб'ю душу-скарбничку.

Настромлю на знеболені нерви скалки твоїх думок,
Зліпки твоїх дотиків.
Заварю міцну каву твого погляду.

Смакує гіркота твоєї присутности.


* * *

Я поволі падаю,
Хапаючись за дзвони і кватирки.

Я ще не варта небуття.

Як достигають мої очі. Висмоктують безодню ночі -
Оте вселенське молоко

Закляклу душу -
В сувій ранку.

Спали, світанку!


* * *

Десь безодня,
а тут -
Лише неба край.
Це не пекло,
чистилище,
Чи то -
Рай.
Звідси витекли
  всі струмки,
Стерлись контури,
Вилетіли
птахи.
Височить олтарем
Та стіна,
Де рве вітер на шмат
Очі та імена.
Де безсилі примари
Блідих видінь.
Де поставиш
Хрест.
Де відходиш
В тінь.

Юлія Спічак. Вірші: "Вітер сонце загасив в долонях...", "Мов синій птах я на шляху...", "Розіб'ю душу-скарбничку...", "Я поволі падаю...", "Десь безодня..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 78-79. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Георгій Скиданчук. Вірші: В'ячеславу Чорноволу, Незабутня подія, Заметіль, Україна

Георгій СКИДАНЧУК

Народився 6 травня 1924 року в с. Чигирях Коростенського району Житомирської області в сім'ї селянина. Учасник Великої Вітчизняної війни. Після тяжкого поранення став інвалідом. Закінчив Київський автошляховий інститут (1950 р.). Працював у Росії - зводив разом з багатотисячним колективом Куйбишевську гідроелектростанцію. З поверненням в Україну (1963 р.) працював директором автопідприємства, зам. начальника обласного управління автотранспорту. Автор шістнадцяти поетичних збірок Самвидаву, офіційно видано три поетичні збірки "Вихри самозбудні" ("вид. Дар", 2001 р.), "Наодинці з душею" (вид. "Житомир", 2001 р.), "Без сонця" (вид. "Дар", 2002 р.), в які увійшло вибране.


В'ячеславу Чорноволу

Доходить гук його до серць
Знедолених,
До українців.
Крізь тюрми йшов,
Ставав на герць
З домашнім катом і чужинцем.

Одна з сторін його життя -
Від пагубних пліток відбитись,
Домігся в справах набуття
Він України славний витязь.

Він є народ, бо потерпів,
Тому рубіж бере - з народом.
Впадають яничари в гнів,
Як хтось виборює свободу.
Злиття уміння і знання -
Це кращі риси Чорновола.
Плітки про нього - маячня,
Лжа неприкрита,
Чиста,
Гола.
29.12.97. - 06.04.98 рр.


Незабутня подія

Чужий, на вечірній дорозі
Один я - таке відчуття.
Говорить душа у знемозі,
Коли є любов до життя.
Дороги на вишкіл,
На звагу,
Дороги ціною у вік.
Якійсь не даси переваги,
Якщо є на неї зорік.
І думка мету супроводить,
І завжди щось вабить нове.
В душі, десь на самому споді,
Незбутня надія живе.
Без неї немає дороги,
І мертва без неї мета,
Дістати яку неспромога;
Любов до життя непроста.
11.04.98 р.


Заметіль

Заметіль по долу котить,
Без доріг біжить зима.
Засмутивши всі широти,
Суне з півночі пітьма.
Вітер водить хороводи
Хмар в безмежній сивині.
Щастя й долі без Свободи
Не достукатись мені.
Забарилася Небога,
І, на жаль, замало літ
У людини, що з порога
Бачить лиш похмурий Світ.
Як до сонця дотягнути
Й сили всі зібрать в кулак?
Збережу в умовах скрути
Й страху до Свободи смак.
Похилюся сивиною
До Тараса спраглих піль.
Над моєю головою
Крутить, крутить заметіль.
Воля мчить у темінь ночі,
Воля щему зазнає,
Бо у серці, що стукоче,
Острівець Свободи є.


Україна

Обабіч шляху битого й стежин,
Обабіч рік і лісових насаджень
Ця широчінь  -  блакиті вічний плин,
Ця широчінь із сонця, степу й вражень.
Ти непокваплива,
Вся із вагань,
Спокійна й тиха,
Мов ставок у вербах,
Для радощів людських
І сподівань
Злилися кольори землі і неба.
О широчінь!
Покірна, запашна,
Стоїш під сонцем соняховим дивом.
М'яка і співчутлива, як весна,
З'являєшся дівчатком чорнобривим.
Люблю твій погляд,
Усмішку,
Вуста...
Слова твої, кристали правди, бачу.
Яка складна ти долею й проста!
Я відчуваю кров твою гарячу.
Одне дитинство,
Молодість  -  одна,
У душу їм ти зоряно запала.
Веселкою і літеплом хмільна,
Для себе щедрости й терпцю надбала.
Пригніченість,
Досада й сум.
Нудьга  -
Усе твоє, як власне, передбачу
Ах, доля!
Зла чи добра  -  дорога.
Буває, радуюсь,
Буває, плачу.
Терпляча,
Не настійна в боротьбі,
Жила багато-бідно  -
солов'їно.
Такій і сповідатимусь тобі.
О  -  рідна широчінь,
Моя Вкраїно!

Георгій Скиданчук. Вірші: В'ячеславу Чорноволу, Незабутня подія, Заметіль, Україна / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 77-78. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди)

Тетяна СЛИВКО 

Народилася в с.Харліївка Попільнянського району Житомирської області. В 1978 році закінчила середню школу. Потім Житомирське культурно-освітнє училище і Київський інститут культури ім. О.Корнійчука. Пише вірші з юних років. Захоплюється історією України. Працює бібліотекарем у Житомирській дитячій бібліотеці.


Розлука

Удвох стояли й дивувались,
Що блідий місяць випливає.
Колись під ним вони кохались,
А зараз він їх розлучає.

Чи ж місяць в тому винуватий?
А може зірка та, що впала?
Не знала, що йому сказати,
Чекати ж тоді обіцяла.

Тоді, як все навкруг цвіло,
Клялась, що з армії діждеться.
Щасливим повертавсь в село.
І раптом про все дізнається...

Тепер ці коси, губи й очі
Не буде він уже ласкати
І обіймать цей стан дівочий,
І руки ніжно цілувати.

Не він, не він... На що ж було
Тоді такі листи писати?
У скронях й голові гуло
І груди стало щось стискати.

А місяць виплив, як колись,
Сріблясті промені снує.
А хлопець все стояв й дививсь,
Як хвиля в чорний берег б'є.


Рідне місто моє

На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.

У йменні своїм поєднало, повір,
Найкращі два слова: це Жито і Мир.
Існує воно понад тисячу літ,
Цвіте, молодіє, дивуючи світ.

Бульвари і парки красою вражають,
Чудові фонтани веселками грають,
І серцю так солодко стане, коли
Побачиш у снах золоті куполи.

На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.


Маруся Чурай
(уривок з леґенди)

...Маруся ж вдома в скроні б'є:
– О, мамо, що я наробила?
– Ой, нене, серденько моє,
– Я ж Гриця-любика убила!

- Ох, доню, - мовила стара, -
За що ж тобі такії муки?
Вже б краще вмерла я була.
О, Боже, - і простерла руки.

Благала грішну захистить.
Молила, щоб простив Марусю.
А та шептала: "Нащо жить
Мені тепер? Скажи матусю?

Упала ниць, мов нежива.
Шептала наче божевільна.
Розпачливі страшні слова,
Що ніби вже від чогось вільна...

*

А як забрали до в'язниці,
Тут вже згадала все вона:
Як з Грицем бігли до криниці
І розмовляли допізна.

А ще згадала, як складала
Пісні про славних козаків.
Сама оті пісні співала.
Всіх дивував той ніжний спів.

За тим, згадала про похід,
Як Гриця свого проводжала
І скільки довгих сумних літ
Його з походу вірно ждала.

А як вернувся Гриць з походу,
Повчала його ненька рідна:
- Ой, синку, не дивись на вроду,
Маруся гарна, але бідна.

Ото й багатства, що пісні,
До посагу не прикладеш.
У Гальки, скрині всі тісні,
Не пожалкуєш, як візьмеш.

Тай молоді вже підросло.
Дівчат, поглянь, синок, багато.
Оженишся собі на зло.
Візьмеш одні лиш злидні в хату...

Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 75-76. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Марія Рудак. Вірші: Сторінки життя, Різні долі, Віхола

Марія РУДАК 

Народилась 10 січня 1953 року. Житомирянка. Має підготовлену до друку збірку ліричних поезій.


Сторінки життя

Життя гортає сторінки в минуле,
Відкривши лист в майбутню бистрину.
Своїм крилом дзвінка весна війнула
Збудивши вічність від п'янкого сну.

Проснеться ліс розбурхлими бруньками,
Запахне медом гілля на вербі,
Розквітне диво лісових галявин
До сонця звівши очі голубі.

Ставки-люстерка стануть повноводі,
В них чепуряться хмари весняні.
Відчуй в собі пробудження природи
Й тепло кохання подаруй мені.


Різні долі

До твого серця хочу докричатись,
Достукатись, пробитись крізь стіну.
Ти, мов метелик, легкий на початок,
Я, мов руїна, привид з твого сну.

Одна дорога, лише різні долі.
Любов одна. Ти - радість, я - жалі.
Щаслива мить гуляє десь на волі,
Мені ж дістались спогади сумні.

До твого серця, звісно, не пробитись.
Моє горить і тане, мов свіча,
Не раз, не два мені ти будеш снитись.
Мені тебе - до сліз не вистача.


Віхола

Завітала віхола у вечірній сад
Де недавно золотом сипав листопад.
Сніг стежки завіює, заміта сліди,
Не лякайся віхоли, милий мій, прийди.

Під вікном на яблуні всілись снігурі,
Затягнула віхола соло в димарі,
І зустрілись погляди - радість, аж бринить.
Нам обом так весело! Зупинися мить!

Марія Рудак. Вірші: Сторінки життя, Різні долі, Віхола / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 75. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)