Складень "Незалежні від..." Олег Левченко, Ірена Радзивілл, Валерія Дмитрук, Богдан Горобчук, ВероNіка кавуN, стронґовський, Вікторія Дем., Любов Годлевська, Наталя Васьковська, Оксана Демінцева, Олена Лудченко, Георгій Скиданчук, Ромцьо Здорик (2002)

http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2002.html?m=1
Незалежні від... Олег Левченко, Ірена Радзивілл, Валерія Дмитрук, Богдан Горобчук, ВероNіка кавуN, стронґовський, Вікторія Дем., Любов Годлевська, Наталя Васьковська, Оксана Демінцева, Олена Лудченко, Георгій Скиданчук, Ромцьо Здорик : вірші / Житомир: Спільний проект Житомирської обласної орґанізації Спілки творчої молоді України ”Liga ArtiS”, Мистецої ґільдії “Nеабищо”, Житомирського обласного елітарного літературного клубу “Перевесло” імені Олени Теліги до 11 річниці Незалежності України. - Складень, 24 серпня 2002.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо» ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1 або https://zlitera.blogspot.com/2019/01/blog-post.html?m=1

Вікторія Дем. Складень "Ми - українці" (2015)

Вікторія Дем. Ми - українці / Житомир. - Складень, 2015.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу:http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

Юрко Ґудзь (слова), Вікторія Дем (музика). Складень "Співанка" (2006)

Співанка. Юрко Ґудзь (слова), Вікторія Дем (музика) : пісня (солоспів) / Ж.: Мистецька ґільдія "Neaбищо". - Складень, 1 липня 2006.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу:http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

Петро Щербина. Вірші: Моїй Україні, Перший укіс, "Б'є міцне джерело. Руками...", "Тіло твоє під дощем..."

Петро ЩЕРБИНА 

Народився 11 липня 1983 року в селі Сушки, Коростенського району. Довгий час очолював осередок "Молодого Руху" в селі. Навчається у Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка на філолоґічному факультеті зі спеціальности "літературна творчість". Друкувався в районній і в обласних ґазетах, нині друкується у Всеукраїнських. Віце-президент Центру "Свобода слова" (м. Київ). Очолює представництво молоді "Житомирського земляцтва" у Києві при ґазеті "Житичі". Друкувався у літературно-мистецьких альманахах Житомирщини "Зустріч'99 та 2000 - 2001" тощо.


Моїй Україні

Я бачив сон - що наша Україна,
Як фенікс,  з попелу повстала,
Бо вже доба така настала.
Вже час збирати виноград.
Князь Ігор їде в Київ-град,
А поруч Ольга і дружина.
Чи Русь? Чи слава Україна?
Яка різниця? Ні! Нема!
Бо є держава, що сама,
Як фенікс, з попелу повстала,
Бо вже доба така настала,
Вже час збирати виноград.
Та чи піднімемо? Навряд!
Чому навряд! З колін підіймем...
Дійдем!
Але у серці дивний щем.
Та ще тривога. Молю я Бога,
Щоб фенікс з попелу піднявшись,
Під час польоту не згорів.
24.08.97.


Перший укіс

У Сушках сонце із-за лісу встало.
В його промінні у полях роса -
Це день новий... і все село чекало
Не перший вкіс; поклепана коса...

В його промінні вийдуть люди в поле,
На перший вкіс - на молоду траву.
Стерня маленька босі ноги коле,
Яка краса, нарешті оживу...

Пройти й зібрати роси світанкові,
Пробігти тихо серед зелень-трав,
І юність оживе - надії та любові,
На цю прекрасну мить я вічністю чекав.

І гострі коси задзвенять об трави,
І враз зрадіють луки та поля...
В сорочках білих люди величаві
Згадають, що їх матінка - земля!


* * *

Б'є міцне джерело. Руками
дістає до небес криниця.
Водою шліфовані камені
дивляться часу в зіниці.

Степ завмирає холодом.
Скромно росте подорожник.
Калина вплітає бороду
до правди джерел порожніх.


* * *

Осінь
етюдами
та верлібрами
мовчання мовчить
листя падає. Малюнок
теплими рибами
кво вадіс?
мені нагадує


* * *

Тіло твоє під дощем
геть промокло.
Із-за туману виднілись
сірих будинків лиця,
а на городі
впивалась отрутою морква
і падали юні яблука
у грядку стиглої
полу-
ниці.
Тут йшов дощ.
Загриміло на ближні села.
Тулились тіні,
тіло до тіла-а-а: клени.
І екстазно
над пшеницями зійде веселка
семи кольорів,
та яблука
будуть зелені.

Петро Щербина. Вірші: Моїй Україні, Перший укіс, "Б'є міцне джерело. Руками...", "Тіло твоє під дощем..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 91. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Вікторія Дем. Вірші: Мамлюки, Бракороби, Кому - що, Обідрали, Громадська думка, Заздрощі

Вікторія ДЕМ

Народилася 11 вересня 1934 року в селі Озерах Брусилівського району Житомирської області. Закінчивши Житомирський педінститут ім. Івана Франка та Житомирське музичне училище ім. Віктора Косенка, працювала вчителькою. Нині мешкає в м. Житомирі. Друкувалась у місцевій періодиці. Авторка книжок "Великоднії дзвони" (збірка віршів та прози), "Люстерко" (збірка гумору, вид. ґаз. "Місто", 2002 р., ) також окремими книжками п'єси "Щастя", "Доля", "Небесні гостинці", "Два крольори", "Гурачок", "Місісіпонька" ( вид. бібл. "Nеабищо") . 


Мамлюки

Куди це щез будиночок,
Де Ольжич народився?
Га? Може, дім утік од нас
Й за морем приземлився?
Бо в нас-таки, хоч сядь та й плач,
Не діждешся ремонту,
То дім собі шамуль-шамуль -
Й злиняв за горизонтом.
Дивується поет з небес:
- А щоб той мер упився! -
Ну хоч би позначку лишив,
Де я на світ з'явився...
Зате у місті мамлюки
Давно звили кубельце,
Довженко, Ольжич - "тьху" для них,
Їм - лиш би сало з перцем.
Мовчить громадськість, як німа,
Дріма еліта в міражі,
Святині Ольжича нема -
Там вже кайфують гаражі.
Лютий 2002 р.


Бракороби

Дізнався я, що в Моцарта-творця
Тому мелодії лились дзвінким потоком;
Що не цурався Амадей винця
І келишок тримав напохват збоку
Узявши тую думку за взірець.
Притурив я "шампани" пляшок зо сто,
Сів за рояль, заклав за комірець
Та й оперу почав, готовий доста
Питво скінчилось, в опері  -  фінал,
Поніс її до Спілки гордим левом
Там підняли на сміх - Оце ориґінал!
Нам вуха геть порізав диким ревом.
Я голову ламав: - Чому така невдача?
Винце ж я попивав, А музика  -  осляча...
Нарешті правду відкопав:
Продукт неякісний вживав.
Не вміють в нас сучасні винороби
Путящих вин створити. Бракороби!


Кому - що

Чоловіченьку, проснися
Та навколо подивися:
Одяглось жіноцтво в шуби,
Понаприндювало губи.
Я ж в старім пальті зіпаю,
Хоч мужчину в хаті маю.
Як не втнеш мені дохи,
Ми навіки - вороги!
– Заспокийся, Ксеню люба,
Завтра буде в тебе шуба,
Модна, довга аж до п'ят...
Мені ж взамін - жени "Фіат".


Обідрали

Таня ходить по кімнаті,
злістю закипає:
Вже півночі, а Романа
й досі ще немає!
Мабуть, знову до любаски
стрибнув милуватись,
З'явиться - того бульдога! -
не впущу до хати...
За годину в предпокій
дзінь-дзінь-дзінь! - тихенько,
Тоня кинулась змією
до дверей хутенько.
Спершу глянула у вічко:
- Діво ж моя мила! -
На площадці стоїть Рома...
в чім мати зродила!
– Ага! - крикнула дружина, -
славно догулявся?
Іди ж туди ночувати,
де і роздягався!
Чоловік простяга руки:
- Не був я в кумасі,
Це мене так обідрали
в податковій касі.


Громадська думка

Усюдисущий журналіст,
непосидющий зрання,
До перехожого прилип
з нагальним запитанням:
– Шановний Петре Іллічу,
вже незабаром свято:
Нового президента ось
ми маєм обирати.
Признайтесь всім, не боячись,
кого б ви привели до трону,
Кому б сказали: Друже мій!
Ти чесно послужи Закону?
Петро замислився, відтак
підняв до неба очі,
Губами цмокнув, облизавсь
і відповів охоче:
– Отак-ото помізкувавши,
на душеньку гріха не взявши,
Віддав би зразу голос я
за Джона Мілтона,
чи Білла Клінтона -
така позиція моя!
Щоби, прикинувшись уранці,
себе відчуть американцем,
Хоч раз - бадьорим і сміливим,
хоч на один деньок щасливим!
Тут запитальник посміхнусь,
убік відвівши мікрофона:
– Такі ви, пане, пречудні,
мов білая ворона.
Бо маєте, як мовиться,
надмірні апетити,
Вам заманеться ще й Вкраїну
заморським штатом об'явити.


Заздрощі

– Якщо оця страшна холера, -
Кипів розлючений Сальєрі, -
Ще далі житиме між нами,
То я піду у світ з торбами!
І, голослівним щоб не бути,
Підсунув Моцарту отрути...
А сам ще рясту зім'яв багато,
Заживши "слави" Герострата.
Людей не переробить час -
Такі "сальєрі" є і в нас.

Вікторія Дем. Вірші: Мамлюки, Бракороби, Кому - що, Обідрали, Громадська думка, Заздрощі / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 30-31. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олена Деркач. Вірші: Коли я чую слово "Україна", Не затуляймо долонями очі, Ліні Костенко, "Україно? З тавром на грудях...", "Сурми - за горою..."

Олена ДЕРКАЧ 

Студентка Житомирського державного педуніверситету ім. Івана Франка.


Коли я чую слово "Україна"

Коли я чую слово "Україна",
То зразу ж уявляється мені
Безмежно поле, свіжий запах сіна,
І тихий шум крислатих ясенів.

І шлях крутий, запилений од віку,
І рев корів, й дзюрчання джерельця,
Й хлоп'яча позолочена голівка -
Маленьке сонценятко в пшеницях.

І свіжим молоком запахне вечір,
Білява мати вийде до воріт,
І чудно так, неждано й недоречно
Притихне світ.

А понад річку, де тумани білі,
Полине пісня, як чаїний сум,
І обеліски, з роду посивілі,
Хитнуться під вагою давніх дум.


Не затуляймо долонями очі

Так довго ми скніли в темниці,
Що стали боятися світла,
І боляче ріже зіниці
Та Воля, що сонцем розквітла.

Не затуляймо долонями очі?
Тільки спочатку прикро нам буде.
З часом відвикнемо темряви ночі
Й жити почнемо як люди.


Ліні Костенко

Всі Ваші вірші - дотик леза,
Немов натягнута струна
Високочолі, як береза,
Дзвінкоголосі, як весна.
Всі Ваші вірші - крик душевний
І море щастя чи журби,
А коли біль, то вже пекельний,
Холи ж бо радість - без хвальби.
Коли ж любов - то вже до краю?
Як пить отруту - то до дна.
Я Вас глибоко поважаю,
Бо Ви у нас така одна.


* * *

Україно? З тавром на грудях....
Україно! З хрестом на серці...
Україно! Жива ти в людях.
Безчестя згине! Тобі ж не вмерти!


* * *

Сурми - за горою,
Сурми - попід гаєм.
Коник вороненький
Копитами грає.
За ворота з хати
Вийшла стара мати:
"Ой скажи, синочку,
Де тебе чекати?"
А дівчина люба
Йде коло стремена:
"Глянь, мій чорнобривий,
Ще хоч раз на мине?"
В полі на роздоллі
Чорний ворон кряче:
"Маю я на тебе
Чорну ніч, козаче?"
"Гей ти, чорний ворон,
Гей ти, чорний пташе,
Глянь, як копитами
Кониченько креше!"

Олена Деркач. Вірші: Коли я чую слово "Україна", Не затуляймо долонями очі, Ліні Костенко, "Україно? З тавром на грудях...", "Сурми - за горою..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 28-29. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)