Люда Сайко. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #6 (2004)

Люда САЙКО

Акварелі моря
Біло-голуба
Чайка
легкою усмішкою
ковзнула
по теплому обличчі моря...

Лазурова
Невидимий ельф
вислизнув
з розпорошених серед каміння
хвиль...
Тонкими лазуровими пальчиками
бринів
на устах, думках, почуттях...

Персикова
Вечір пахне поцілунками...
Плач чайок
над тремтливими хвилями...
Сік прохолодного персика на розпечених устах.

Бузкова
Мереживо
бузкових медуз
скляним доторком
насичує
легкохвилясту поверхню
води.

Сіра (або Епілог)
Скалки літа
згасли
в пригнічених долонях
міста.
Хоча
сльоза солона
про берег моря
мріє...

***
Депресивне небо
змінило маску –
на ласку.
Жовто-зелені барви
і тепло думок.
Маляр
поламав
старі пензлі.
Осінь
тягне
лі-
ри-
ку.

***
Тихі кроки,
розпачливі кроки
із старого метро.
Обшарпані дерева,
розбиті плащі вікон
і стомлене відлуння мертвого крику...

Тихі кроки,
розпачливі кроки
із старого метро.

***
Перламутром слів,
розсипаних поспіль,
небаченим снігом
волає вчорашня осінь.

***
Крихти мигдалевогог печива –
обшарпаним птахам.
Соняшником сталевим
розкривається світ
і падає вдосвіта крапля,
іскра
чистого бажання.
На чорний вологий асфальт
струшують різдвяні думки.

***
Обтрушуєш думки,
як скручене листя.
Свічка.
Мереживо слів на стіні.
Температура.
Болить горло.
Безсила малина.
Співаю навпомацки.
Верлена цитую
уголос.

***
Порожнє кволе місто
із присмерком бруду...
Я граю на віолончелі
губ твоїх.
Вулиці з чорними віями дерев
і каламутними очима калюж...
Я граю на віолончелі
губ твоїх.

Люда Сайко. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2004 - #6. - 52 с. - С.3-5.

Люда Сайко. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #5 (2003)

Люда САЙКО

Поема про втому
Яблука, стиглі й соковиті,
опадають на землю,
розбиваються,
гниють...
/Чекаю дощу,
давно обридлого/
Орудуєш язиком,
як кат сокирою.
У твоїй тарілці –
твоя демократія:
за десятку –
всіх з’їси...
/Як давно
не чекала дощу(!)/
На чорному асфальті
серед пожовклого листя
Хтось загубив
гідність...
/Розкраю дощ
візерунками втоми.../
Старий двірник
змітає з тротуару
шприци
і „засоби захисту”
/Агов! Люди!
Онде – дощ.../
На межі
між ґеніяльністю
і сліпим божевіллям
так довго вишукувала
Нас...
/Скажи, любий,
ти любиш дощ?/
Ріжуть скальпелем
вірші,
видобувають нутрощі
слів...
А, може, ніхто
не вміє писати?!
/”Дощ” – таки банально.../
Чоловічий шовінізм...
Слизький і холодний...
Вчорашня любов...
Ну що ж, тікай, біжи...
Сховайся і презерватив
(від дощу)
/Дощ не любить слабких/
Я зла і сильна,
сильна й зла...
Я зла і сильна,
сильна й зла...
(Не бачите пазурів –
перевірте)
/Поступитися
дурню –
закон для розумників/
В обкуренім шмаллю суспільстві
серед натовпу
„ґеніяльних” мавп
іноді хочеться
ВМЕРТИ...
/Жіноче бажання – Закон(!)/
Образність дуже виразна:
„жабки” й „мишки”,
„павучки” і „комашки” –
дитинці не обридло
бавитись?!
/Див. розділ
„Шукай „свій” дощ”/

Окуляри
Іноді, йдучи вулицею,
бачиш людину,
вдивляєшся їй в очі.
І крізь ті очі
бачиш всю її душу,
її сутність...
Рука мимоволі,
повільно опускається
в кишеню
і шукає в ній
Окуляри,
щоб Хтось крізь
твої очі не побачив
твоєї душі...

***
Паростки фальшивих
фраз
вкорінюються у повітря,
роздирають легкі,
бульбашкові погляди,
щиро приправлені
краденою усмішкою...

***
Кілька слів опустилось на вії,
як останній подих життя.
Листя рухів. У сумній безнадії
скніють
краплі очей...
Пітьма...

***
ґеніїв убивають,
їм трощать голови,
а хто живий –
то так, попса...

***
Розлізлися плямами будні,
розплавились ночі смолою,
тихенько тікають по одній
всі тіні строкаті... За мною
лиш барви затихли...
Понишкли хрестами дерева,
заплутались руки в смерканні,
порвалася думка рожева,
заточує погляд позаду... Останні
роздовбує плями...

***
Дихаєш спалахами надій,
фільтруєш літери слів,
у скалки вчорашніх сліз
вмонтовуєш Вічність дощів...
А я, як завше, сама
на горизонті зачинених душ,
із вікон понурих облич
розмотую хижу бездушність...

***
Я залишаюсь часто в темряві.
Мене охоплює морок привидів-
Днів,
померлих давно...
Я не бачу часто світла
Дотла
Все горить у полум’ї тьми...
Лиш бліді малята-вогні
Сумні
Ледь жевріють здаля...
Я часто йду до них –
Стих
Останній на очах...

***
Іскри іржавого сміху
ховаєш у глиб просторову,
в потилицю дмухають очі,
іскряться, роз’їдають думки,
і в своїм надбанні безтілеснім
шукаєш непомітну шпарину,
щоб сховатись і крапкою впасти
на тяжкий обважнілий рядок.

Люда Сайко. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2003 - #5. - 40 с. - С.7-10.

Людмила Сайко. Проза та поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #3 (2002)

Людмила Сайко. Проза та поезія /Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2002 - #3. - 44 с. - С 29-30.

Людмила Сайко. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #2 (2001)

Людмила Сайко. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2001. - #2. - 40 с. - С.29-31.

Складень "Метелик. Провінція. Випуск 1". Сергій Дунєв, Микола Гузенко, Стронґовский, Людмила Сайко, Оксана Науменко (2001)

Метелик. Випуск 1. Сергей Дунев, Николай Гузенко, Илья Стронговский, Люда Сайко, Оксана Науменко : вірші / Житомир: Провінція [Мистецький проект Михайла Ракова]. - Складень #1, 21 листопада 2001.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо» ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1 або https://zlitera.blogspot.com/2019/01/blog-post.html?m=1

Люда Сайко. Складень "На роздоріжжі болю" (2002)

Люда Сайко. На роздоріжжі болю : вірші / Самвидав ім. Кобо Абе "МояхатА". - Складень. - Житомир, 2002.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо» ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1 або https://zlitera.blogspot.com/2019/01/blog-post.html?m=1

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..."

Людмила САЙКО

* * *
Коли життя із шаленою
Гіпершвидкістю пролітає мимо, Намагаєшся вхопити, вловити
Якісь звуки, ноти і скласти в
Легку мелодію юності,
Але воно, кляте, летить...
Не встигаєш...

* * *
Життя надто темне,
але й світла не треба:
його миттєвий спалах
засліпить очі
і лишить обгорілий сірник
в обпечених пальцях...

* * *
Дзвін розбитої крижаної шибки
Відлунням блукає по
Закутках порожнього
Серця
Тихо-тихо в'їдається в душу,
Щоб лишитись там
Навіки.
Легким смутком звучить
У голосі серця, душі, тіла,
Світу...

Окуляри

Іноді, йдучи вулицею,
бачиш людину, й
вдивляєшся їй в очі.
І крізь ті очі
бачиш всю її душу,
її сутність...
Рука мимоволі,
повільно опускається
в кишеню і шукає в ній
Окуляри,
щоб Хтось крізь
твої очі не побачив
твоєї душі...

* * *
Сльози з чиїхось очей
сумно капають
прямісінько у твоє серце...
І ти ловиш їх у долоні,
намагаєшся розігнати,
втекти, сховатися,
звільнитись...
Ти знаходиш...
Чужі очі...
Прекрасні, смішні
і байдужі...
Погляд цих очей
вкриває кригою серце...
Замість страждання
ти обираєш
байдужість...

* * *
Іноді з'являється невгамовне
бажання поцілувати світ...
Торкаєшся губами сніжинок...
Але, прекрасні і холодні,
вони тануть від
гарячого подиху серця...
Мабуть, світ теж такий...
Його холодна краса
несумісна з теплотою душі...

* * *
Тиха срібно-зоряна ніч
хитається на срібних
крильцях зірок...
Сповнене невідомістю повітря
лоскоче ніздрі маленьких ельфів,
що виплітають тонкі ниті снів
про зоряних метеликів...
Легкий прозорий вітер
розносить сни по світу,
лиш мене обділив...

* * *
Світ дивиться на людей
очима неба...
Люди дивляться одне
на одного очима душі...
Душа буває світла й чиста,
а буває хитра й холодна,
як і очі...

* * *
Я замкнула своє серце
буденності замком...
Я сховала свою душу
в попелі ідеалів...
Я втопила свої очі
у сірості дня...

Яснооке сонце,
не шукай їх...

* * *
Рожеву фіалку
на моєму вікні
зрадив сонячний
промінь:
забутий про її вроду,
він перестрибнув
на листя герані...

Прекрасна квіточка
засумувала,
пізнавши легковажну
чоловічу вдачу...

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 17-19.

Людмила Сайко. Вірші: "Плутались...", "Підошвою човна...", "У глибинній тиші...", "У бузинового цвіту...", "Вичавиш звуки...", "У долонях твоїх загубилося літо...", "Ручка одягла ковпачок...", "Паростки фальшивих...", "Розбіглись гіркі паралелі...", "Змочиш у тиші ноги босі...", "Сновигають сни бруківкою мокрою...", "Іскри іржавого сміху..."

Людмила САЙКО

* * *
Плутались
пальці
у танці
повільному
плутались
кроки
у криках
порожнечі
плутались
тіні
у тенетах
розпачу
плутались
мрії
у марності
марень
плутався
грім
у ґратах
неба

* *

Б.К.М.

Підошвою човна
стираєш воду річки,
очима знов блукаєш
в старих німих
дзеркалах
і порухом сердечним
здіймаєшся трагічно.

... А я
лиш відмахнулась:
це все вже відзвучало.

* * *
У глибинній тиші
розіллється мрія
як німе волання
мертвої нудьги,
засміється болем
яблуко осіннє,
як уста червиві
сонце обпече...

* * *
У бузинового цвіту
гіркуватий присмак...
Крізь калюжу невмиту
просвічують риси
роздертого на клапті неба...

* * *
Вичавиш звуки
із пісні.
Розчавиш каміння
на ґрати.
Всміхнешся -
на усмішки прісні.
В багнюці -
а треба стояти.
Роздратоване сонце
блисне.
Змією пролізе
повз тебе,
стіни і світ
ненависні.
Дитина ридає.
Не треба!

* * *

К.С.

У долонях твоїх загубилося літо, розчинилось росою, лягло на чоло.
Соковите натхнення очима зігріте точить рядків виноградне вино.

* * *
Ручка одягла ковпачок.
Заховала дурні думки.

* * *
Паростки фальшивих
фраз
вкорінюються
у повітря,
роздирають
легкі,
бульбашкові погляди,
щиро приправлені
краденою усмішкою...

* * *

Р.З.

Розбіглись гіркі паралелі,
вже роздмухує вітер пташок,
і у спину ще дихають двері.
Ми пішли, ти пішла, він пішов...

І трамваї об сіру бруківку
розкресають суцільне колись, доживають короткого віку
всі слова, що від сліз розпливлись...

* * *
Змочиш у тиші ноги босі,
розкрутиш волосся краплини,
зажмурені болем уста
і досі крізь крапки небокраю линуть
до чола...

А десь у зими (чи, може, то літо)
розтоптані ноги болять і болять,
крізь тонке вікно душа буде щеміти,
і на світанку давно вже не сплять. Стомились...

Крізь струни стрімкі дерев
темношкірих
роз'ятрені мороком очі дрімають,
не можу зібрати марення сірі
у кошик...
А місяць кохає
відьом.

Десь верболози, покручені смутком,
розбризкують світла хоч краплі,
я закохалась, місяць був свідком,
із цілунків вдягла коралі...

* * *
Сновигають сни бруківкою мокрою,
розмотує вічність втрачений вітер,
петлі видовбує смуток із тіні
«По чім у вас сльози?»..

З того боку Дніпра сірочезного
вкрадливо вії розприскує дощ,
стомився вже красти надії жебрачі «Подайте слова!»

За садом, де мокрий будинок нудьгує,
у грішній печі випікають верлібри -
гіркі і сумні, і кислі, мов оцет,
розлітаються швидко на крихкі слова
(для інших)...

* * *
Іскри іржавого сміху
ховаєш у глиб просторову,
в потилицю дмухають очі,
іскряться, роз'їдають думки, 
і в своїм надбанні безтілеснім
шукаєш непомітну шпарину,
щоб сховатись і крапкою впасти
на тяжкий обважнілий рядок.

Людмила Сайко. Вірші: "Плутались...", "Підошвою човна...", "У глибинній тиші...", "У бузинового цвіту...", "Вичавиш звуки...", "У долонях твоїх загубилося літо...", "Ручка одягла ковпачок...", "Паростки фальшивих...", "Розбіглись гіркі паралелі...", "Змочиш у тиші ноги босі...", "Сновигають сни бруківкою мокрою...", "Іскри іржавого сміху..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 14-15.

Людмила Сайко. Вірші: У спокій, Насміх..., "Легко вітер зітхає...", Чекаю, "Брудний ліс, брудна річка...", "Мовчазні слова...", Хода вечора, Дощ

Людмила САЙКО

Народилася 1981 року. Закінчила школу №33 м. Житомира. Студентка філологічного факультету Житомирського педуніверситету ім. І.Франка. Друкувалася в журналі "Філео+Логос", колективних збірках "Першість" та "Неабищо".


У СПОКІЙ

І навколо, всюди
До болю обридлі люди…
Я не стерплю
Вікно відкриє волю світу
Я позбавлюсь гніту
Там…
Вихор навіженою вітру
Кине волосся в очі…
Охоче
Я ступлю за межу…
Наче зранений птах у польоті,
За секунди, долі, соті
Я впаду у далекий… Спокій…


НAСМІХ…

Накип серця, сіра цвіль -
Біль
Егоїстичної любові…
Змарнілі замкнені вуста
Мовчать про щось -
Ось
Ненависть, зневага…
В'їдлива заздрісність очей
Лишає мимоволі
Кволі
Сутінки співчуття…
Іноді, зненацька
Вривається сміх у серце -
Це
Біль…
Десь далеко в душі
Криється цей насміх -
Сміх
Далеко й глибоко…


* * *

Б.К.

Легко вітер зітхає
І плаче верба над водою…
З тобою
Ми знову чужі…
Ніби сумно сонце сміється…
Серця
Біль не розтопить воно…
І я сміюсь, мов навіжена…
Стежина,
Що вела до тебе,
Зникає в Нікуди…
Всюди
Вишня пелюстково-
Рясно сіє
Мрії -
Колишні, минулі…


ЧЕКАЮ

Тишу долає стукіт і грюкіт
Вулиці…
Блідолиці
Облуди понуро блукають…
Чекаю…
Оберемок променів вдирається у
Спокій.
Сіроокий
Морок свідомості розсіває…
Чекаю…
Десь там церковний лунає
Дзвін.
Він
Через печаль світу долітає…
Чекаю…
Зима фарбує смутком-снігом
Скрізь…
Крізь
Ґрати байдужості сніг цей вдирається…
Чекаю…
Сонно кривиться блідава сірість
Неба…
На тебе
Чекаю, чекаю, чекаю…


* * *

Брудний ліс, брудна річка,
Брудний світ…

У багнюці купається
Кілька брудних зеленуватих жабок,
Схожих на людей…


* * *

Мовчазні слова
Створять мелодію.
Її почують очі…


ХОДА ВЕЧОРА…

Ти любиш слухати кроки вечора?
Чуєш, як він тихо іде?
Як легко просочується сутінками
В листя самотніх дерев?
Ти чуєш?
Прислухайся… Тихо іде…
Ось його прозорі долоні,
Вони опускають стомлене сонне сонце
За горизонт…
Послухай: він співає…
Його голос лунає
В дзвінкому сюркотанні коників,
У сонних вигуках пташки…
Це він, вечір…
Його сутінки пахнуть
Прозорою пташкою…
Легко і свіжо…
Ніжно, тихо іде…

Людмила Сайко. Вірші: У спокій, Насміх..., "Легко вітер зітхає...", Чекаю, "Брудний ліс, брудна річка...", "Мовчазні слова...", Хода вечора, Дощ / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].