Михаил Раков. Содержание книги стихов "Складни" (2016)

Михаил Раков. Складни : стихи, графика / [Житомир] : Измена, 2016, 260 с.

Збірник віршів та графіки, в основу якого лягли складні авторства Михайла Ракова, що видавались з 2001 року під логотипами "Метелик" та "Измена". 

Один із примірників представленого на світлинах видання зберігається у краєзнавчому відділі Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олега Ольжича.

Дія Оксамитова. Складень "Несподіваність" (2004-2005)

Дія Оксамитова. Несподіваність : вірші / Коростишівський клуб заслужених митців "Немочі вереск". - Складень. - Коростишів-Житомир, 2004-2005.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо» ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1 або https://zlitera.blogspot.com/2019/01/blog-post.html?m=1

Bohdan Horobchuk (Богдан Горобчук). Складень "Symvoly Ly" (2004)

Bohdan Horobchuk (Богдан Горобчук). Symvoly Ly (Символи Ли) : вірші / Київ-Житомир: Київська організація МҐ "Neaбищо" ЕКZИЛ. - Складень 003, липень 2004.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу:http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

Бог. Дан.. (Богдан Горобчук). Складень "Замкнений простір" (2004)

Бог. Дан.. (Богдан Горобчук). Замкнений простір : вірші, графіка / Київ-Житомир: Мистецька ґільдія "Neaбищо" ЖОО СТМУ "Liga ArtiS". - Складень, 2004. / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004.html?m=1

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу:http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

Богдан Горобчук. Складень "Урбанізми" (2002)

Богдан Горобчук. Урбанізми : графіка / Житомир: ЖОО СТМУ "Ліґа АртіС". - Складень #10, 2002.

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу:http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

Bodyo Zwittersonn (Богдан Горобчук). Складень "Жабка (спостфутуріла скажена казочка)" (2002)

Bodyo Zwittersonn (Богдан Горобчук). Жабка (спостфутуріла скажена казочка) :  казка, графіка / Житомир: Клуб поетів-анархістів "Вбити сало". - Складень, 2002. / Режим доступу: http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2002_75.html?m=1

Вас також можуть зацікавити:
》Олег Левченко. Складень: історія виникнення і друку (стаття) / Режим доступу: https://zlitera.blogspot.com/2018/10/blog-post_4.html?m=1
》Хто я такий? ~ Складень [Текст: Галина Малин, Наталя Васькавська, Стронґовський, Олег Левченко] / Житомир: Мистецька ґільдія «Neaбищо», ЖОО СТМУ «Liga ArtiS», вересень 2004 / Режим доступу:http://neabyshcho.blogspot.com/2018/03/2004_29.html?m=1

Наталя Левченко. Графіка: Весняний пейзаж

Наталя Левченко. Графіка: Весняний пейзаж / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 61.

Наталя Левченко. Графіка: Натюрморт

Наталя Левченко. Графіка: Натюрморт / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 55.

Наталя Левченко. Графіка: Дощ

Наталя Левченко. Графіка: Дощ / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 23.

Наталя Левченко. Графіка: Сонце у вікні

Наталя Левченко. Графіка: Сонце у вікні / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 17.

Наталя Левченко. Графіка: Натхнення (графіка)

Наталя Левченко. Графіка: Натхнення / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 5.

Наталя Шеремета. Вірші: "Я просто малювала на вікні...", "Крику душі ніхто не почує...", "Є речі ті, що людям не належать...", "Обережно...". Проза: Старий будинок, Дорога, "Знову холодно..."

Наталя ШЕРЕМЕТА (Васьковська)

Народилась 8 травня 1970 року у м. Житомирі. Закінчила Житомирську середню школу №23 (нині гуманітарна гімназія). Випускниця аґротехнічного коледжу. Працювала в управлінні освіти, Житомирському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді, дитячому садоку АБВГдейка (вела театральну студію). Нині працює секретарем обласного відділення Національної Спілки письменників України. Заочно є студенткою режисерського відділу Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Голова Житомирського обласного елітарного літературного клубу "Перевесло" ім. Олени Теліги з нинішнього року. Має публікації у періодичних виданнях. Надрукована у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99" (представлена, як Наталя Васьковська). Автор збірки поезій та прози "Банальності на синтепоні" (вид. біл. "Nеабищо", 2003 р.).


* * *

Я просто малювала на вікні.
Казали люди: "Певно божевільна..."
Співали краплі на прозорім склі
І танцювали пензлі в пальцях вільно.

Легкий метелик  -  з літнього дощу,
Духмяні квіти  -  із роси малюю.
Ще намалюю сонця досхочу
Й хмарки прозорі, що його цілують.

Я фарбам веселковим доручу
Усі думки мої і сподівання.
Слухняний пензлик виведе свічу
І запалає вогником бажання.

Прозорі фарби на прозорім склі
Співали безліч неземних мелодій...
Я просто малювала на вікні,
А хтось не бачив ту красу, та й годі.


* * *

Крику душі ніхто не почує,
Сльози на серці ніхто не побачить,
Загублену долю ніхто не врятує,
Тихо, без сліз, кохання плаче.

Зранену душу сховаю від вітру,
Стомлене серце молитва зігріє,
Може до мене повернеться віра,
Лише кохання в тузі німіє.

Спокою просить душа стражденна,
Тільки в молитві знаходить спасіння.
Щасливе кохання? Що ви, блаженні?!
О, Боже правий, пошли терпіння.


* * *

Є речі ті, що людям не належать.
Їх зміст високий людям не досяжний.
Лиш вічність їм суддя та їх хранитель
Ховає в темряві химерні таємниці...

Минуле завжди переслідує сучасність,
Та, в свою чергу, на майбутнє наступає.
У всесвіті цей кругообіг часу
Слабка людина мало помічає.


* * *

Обережно,
як зелений листочок до гербарію,
ти поклав мене до своєї кишені.
Доглядав, як коштовний камінець у схованці,
Здував пилинки, посміхався і радів.
Чому ж тоді, коли камінець став метеликом,
ти перестав посміхатися і радіти?
Чому, коли засушений листочок гербарію
зацвів маленькими ніжними квіточками
ти втратив спокій, затишок і безтурботність?
Мені хотілося співати, танцювати, веселитися...
Ти ж намагався приклеїти метелика під скло, у рамку.
Приватна власність висушувала ніжні квіти,
а метелик вилетів у прочинену кватирку.
Незвично, цікаво, весело, вільно...


Старий будинок

Мамі

Часто повертаюся до старого будинку. Бачу там небо, в якому відобразилися хмари мого дитинства. Бачу там стару грушу, що колише на сухих скрипучих покручених гіляках спогади. Люблю дивитися, як на листях яблуні, що у дворі, біля старого будинку, гойдаються посмішки, а потім, розгойдавшись, падають у траву краплинами безжурного сміху.
Торкаюся білих стін старого будинку. Не зважаю, що усім не видно, я все ще можу їх бачити. Заглядаю у вікна крізь мережані часом фіранки, бачу минуле, бачу своє дитинство. Бачу і твоє дитинство, мамо. Наші дитячі спогади можуть зустрітися лише у цьому старому будинку.
Він ще донедавна затишно спочивав під високою березою, що любила лоскотати своїми довгими зеленими косами лисуватий дах старого будинку. Від лоскоту  він кумедно трусився усіма стінами, рипів дверима, що осіли, брязкав шибками.
Я пам'ятаю,  як старий будинок доглядав квіти під вікнами.  Квіток було багато, і від того радісно билося серце. Воно й тепер б'ється як пташка, лише від однієї згадки про старий будинок, біля якого завжди живе літо і мої сни.
Я часто повертаюся до старого будинку. Ну то й що, що лише у снах, зате там завжди літо і... моє дитинство зустрічається з твоїм, мамо. І ми, обидві маленькі, йдемо по траві до річки, і наша мама лагідно дивиться нам услід. Вона любить на нас дивитися біля старого будинку з білими стінами, який часто повертається до мене у снах.
Хочеш і тобі насню його?


Дорога

Йду. Йду вузькою кам'янистою стежкою свого життя, балансуючи, одному Богу відомо як, над прірвою реальности.
Долаю міліметри днів і години подій. Вітер спогадів розчісує моє волосся, молитовний дощ вмиває лице, місяць сподівань не дає заснути уночі, а вдень спекотне сонце обов'язків вказує напрямок руху.
Кожен крок супроводжується гострим болем реалій. Реп'яхи наклепів прикрашають мій одяг, який колись був білим, а тепер весь поплямований гріхами і полатаний каяттям. Щасливі Миттєвості  зализують мої зранені ноги, легкий подих Радости підштовхує в спину. Колючий сніг Буденности б'є в обличчя. Підступні Заздрощі нашіптують настирливо "Навіщо? Зупинись". Суїцидальність лагідно і обережно, з завидною постійністю, смикає за руку.
Відмахнусь від Нестриманости, загорнуся у Всепрощення і рушу далі.
Заради чого? Що чекає на мене там, де закінчиться стежка над прірвою? Мармурові сходи донизу, чи хитка драбина вгору? Чи просто  -  відкриті двері?
Я заплющила очі, я не хочу знати.
Можливо я не одна на цьому шляху? Агов! Є хто поруч?!!

* * *

Знову холодно. Гайворони тупими дзьобами копирсаються у брудному снігові міста. Що шукаєте? Тепла? Вічности? Урбанічтично-містичне місто заховало вічність під брудний сніг, під замерзлий асфальт.
Зимно, знову. Коли народилася, то ще пам'ятала космічну енерґію життя, тоді було тепло. Але янгол вдарив десницею мене по вустах: "Мовчи, мовчи! Не варто про це говорити..." Тепер забула, бо заблукала у місті бруду і брутальности. А навіщо пам'ятати?
Минуле тяжіє скалками заіржавілих сердець, що звисають з дерев торішнім листям. Як же міцно вони тримаються за гілля часу.
Забула минуле, залишила.
Урбаністичний сніг стає брудом.
Чим стане моє сьогодні?

Наталя Шеремета. Вірші: "Я просто малювала на вікні...", "Крику душі ніхто не почує...", "Є речі ті, що людям не належать...", "Обережно...". Проза: Старий будинок, Дорога, "Знову холодно..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 89-90. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..."

Тетяна ШАБОДЕЙ

Народилась 14 вересня 1981 року в м.Житомирі. По закінченню 1998 року житомирської ЗОШ №6 та  2001 року ПТУ №19, навчається в Житомирському базовому медичному коледжі на відділенні "Сестринська справа".


* * *

Хтось запитав: де мій світ?!
Він все ще блукає у пошуках своєї власниці,
Не знищуй самотність. Горду. Незалежну.
Нехай твої справи і дії будуть вчасні.
Лиши біля себе пів-усього,
А мені залиши долю
мого блукаючого світу.
Хтось запитає, де твій світ.
Що ти відповіси?


* * *

Швидкоруч нищу емоції дружні
ножовим пораненням прямо в серце,
лишаючи помирати його самітником.
А я не хочу смерті чужої та своєї,
але мушу...
Нехай за це мене засудять довічно.


Новий день

У прозорій юрбі
з сірим відблиском
ледве впізнаю Ранок.
Відчиняю вікно
і щулить серце сірий сум.
А кава холоне.
Завчасно дивуюсь:
навіщо сваритись
із тим чи іншим днем-невдасі?..
Вітер розбудить гаряче повітря,
із чашкою кави зникатиму в часі.
Вітер лоскочеться в тюлі...
Кавовий осад на дні...
День бешкетує
у новім вбранні.


Певні висновки

До сьогодення приєднується
Завтра
Затравлене тим Вчора,
Але ми намагаємось
Їх ще поєднати загальним...
Життям,
недоступним до кінця
нікому з нас.
Бо сонце підвладне
Дню,
А ми  -  сонцю
(чи то Дню?)
А, може іншому чомусь?
                            комусь?


* * *

Розіп'ята гордість
На перехресті
Бажання і можливості
Через чуже "Хочу",
Через своє безсилля.
Вкотре розпинаюсь,
приносячи в жертву
Її  -  гордість.
А вона безсмертна?

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 88. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Василь Черняк. Вірші: Україні, Зоря надії, "В кінці двадцятого століття...", "Жорстоких днів шалений безум..."

Василь ЧЕРНЯК

м. Олевськ.


Україні

Земля батьків... Я кланяюся низько
Голубизні твоїх небес і рік.
Я з пелюшок, з конової колиски
Тебе своєю матір'ю нарік.

Хто, як не ти, вела мене за руку
На лоно золоте багатих нив.
Я дякую тобі за щастя й муку,
І за любові відданий порив.

Хай простором твоїм пшенично-житнім
Ще мирний бій за тебе не ущух.
Не переможна ти й жовто-блакитна!
Не вмре в тобі козацький гордий дух!


Зоря надії

В державотворчому азарті
Що, друже, тут не говори
Передовсім не тільки варто
Змінити гроші й прапори.
Щоби зоря надій не згасла
На кращі праведні часи,
Як почитаєш горді гасла,
Захочеш, певне, дуже масла,
А може навіть й ковбаси.
То ж я свої думки лелію -
Дерзаймо, поки ще живі,
Щоб в нас була таки олія
І в магазині й в голові.


* * *

В кінці двадцятого століття,
На перепутті двох епох
Старенька жінка йде по світу.
Який створив з любов'ю Бог.

Ні не іде - бреде поволі.
Човпе в непевне майбуття.
Несе, як рудименти долі.
Своє згорьоване життя.

У шкарбунах, що корчать ноги,
Де вен покручені вужі,
Щоденно міряють дороги
На життєствердні рубежі.

Солому, гичку, в'язку хмизу
Несе не жінка - мій народ,
Через усі гіркі капризи
І бездоріжжя і незгод.

Безвихідь? Туга удовина?
В змарнілих вицвілих очах
Немов не жінка - Україна
З мішком на стомлених плечах.


* * *

Жорстоких днів шалений безум,
Де грошей культ і кулака,
Скупі ліміти соцзабезу -
Державна милість жебракам.

В базіканні стрімкого лету
Благополуччя і щедрот
Скажіть, панове, по секрету:
Хто підло обікрав народ?

Народ, який трудивсь на славу,
Заводи зводячи й міста,
Народ, що захистив державу,
Стиснувши боляче вуста.

Як живете ви - літні, кволі,
Забуті в селах і містах?
Хто кинув на узбіччя долі
Ваші згорьовані літа?

Одвічну істину забули
Себе ми дурим крадькома:
Хто забува своє минуле,
В того майбутнього нема.

Дійшли, панове, ми до ручки
З чиєїсь "доброї" руки?
Запрягшись дружно у "кравчучки"
Як чумаки ми - чумаки.

Василь Черняк. Вірші: Україні, Зоря надії, "В кінці двадцятого століття...", "Жорстоких днів шалений безум..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 87. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Юлія Спічак. Вірші: "Вітер сонце загасив в долонях...", "Мов синій птах я на шляху...", "Розіб'ю душу-скарбничку...", "Я поволі падаю...", "Десь безодня..."

Юлія СПІЧАК

Народилась 20 червня 1977 року. Вчилась у гуманітарній гімназії №23. По закінченню  Острозької академії за спеціальністю культуролоґія, працює журналістом ґазети "Правда Житомирщини". Автор збірки російськомовних поезій "СтихиЯ".


* * *

Вітер сонце загасив в долонях,
Щоб згорнулась темрява в клубок.
Вибиває марші дощ на скронях -
І стікає в річище думок...


* * *

Мов синій птах я на шляху.
Поперед мене вигравало небо,
Гойдавсь на вітті час -
Все жду.
Позаду мене -
Темінь, темінь.

Півнів охриплі голоси
Озвалися глухим стаккато...


* * *

Розіб'ю душу-скарбничку.

Настромлю на знеболені нерви скалки твоїх думок,
Зліпки твоїх дотиків.
Заварю міцну каву твого погляду.

Смакує гіркота твоєї присутности.


* * *

Я поволі падаю,
Хапаючись за дзвони і кватирки.

Я ще не варта небуття.

Як достигають мої очі. Висмоктують безодню ночі -
Оте вселенське молоко

Закляклу душу -
В сувій ранку.

Спали, світанку!


* * *

Десь безодня,
а тут -
Лише неба край.
Це не пекло,
чистилище,
Чи то -
Рай.
Звідси витекли
  всі струмки,
Стерлись контури,
Вилетіли
птахи.
Височить олтарем
Та стіна,
Де рве вітер на шмат
Очі та імена.
Де безсилі примари
Блідих видінь.
Де поставиш
Хрест.
Де відходиш
В тінь.

Юлія Спічак. Вірші: "Вітер сонце загасив в долонях...", "Мов синій птах я на шляху...", "Розіб'ю душу-скарбничку...", "Я поволі падаю...", "Десь безодня..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 78-79. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди)

Тетяна СЛИВКО 

Народилася в с.Харліївка Попільнянського району Житомирської області. В 1978 році закінчила середню школу. Потім Житомирське культурно-освітнє училище і Київський інститут культури ім. О.Корнійчука. Пише вірші з юних років. Захоплюється історією України. Працює бібліотекарем у Житомирській дитячій бібліотеці.


Розлука

Удвох стояли й дивувались,
Що блідий місяць випливає.
Колись під ним вони кохались,
А зараз він їх розлучає.

Чи ж місяць в тому винуватий?
А може зірка та, що впала?
Не знала, що йому сказати,
Чекати ж тоді обіцяла.

Тоді, як все навкруг цвіло,
Клялась, що з армії діждеться.
Щасливим повертавсь в село.
І раптом про все дізнається...

Тепер ці коси, губи й очі
Не буде він уже ласкати
І обіймать цей стан дівочий,
І руки ніжно цілувати.

Не він, не він... На що ж було
Тоді такі листи писати?
У скронях й голові гуло
І груди стало щось стискати.

А місяць виплив, як колись,
Сріблясті промені снує.
А хлопець все стояв й дививсь,
Як хвиля в чорний берег б'є.


Рідне місто моє

На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.

У йменні своїм поєднало, повір,
Найкращі два слова: це Жито і Мир.
Існує воно понад тисячу літ,
Цвіте, молодіє, дивуючи світ.

Бульвари і парки красою вражають,
Чудові фонтани веселками грають,
І серцю так солодко стане, коли
Побачиш у снах золоті куполи.

На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.


Маруся Чурай
(уривок з леґенди)

...Маруся ж вдома в скроні б'є:
– О, мамо, що я наробила?
– Ой, нене, серденько моє,
– Я ж Гриця-любика убила!

- Ох, доню, - мовила стара, -
За що ж тобі такії муки?
Вже б краще вмерла я була.
О, Боже, - і простерла руки.

Благала грішну захистить.
Молила, щоб простив Марусю.
А та шептала: "Нащо жить
Мені тепер? Скажи матусю?

Упала ниць, мов нежива.
Шептала наче божевільна.
Розпачливі страшні слова,
Що ніби вже від чогось вільна...

*

А як забрали до в'язниці,
Тут вже згадала все вона:
Як з Грицем бігли до криниці
І розмовляли допізна.

А ще згадала, як складала
Пісні про славних козаків.
Сама оті пісні співала.
Всіх дивував той ніжний спів.

За тим, згадала про похід,
Як Гриця свого проводжала
І скільки довгих сумних літ
Його з походу вірно ждала.

А як вернувся Гриць з походу,
Повчала його ненька рідна:
- Ой, синку, не дивись на вроду,
Маруся гарна, але бідна.

Ото й багатства, що пісні,
До посагу не прикладеш.
У Гальки, скрині всі тісні,
Не пожалкуєш, як візьмеш.

Тай молоді вже підросло.
Дівчат, поглянь, синок, багато.
Оженишся собі на зло.
Візьмеш одні лиш злидні в хату...

Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 75-76. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Микола Поліщук. Вірші: "Кобзар" - це біблія для нас, Брусилову

Микола ПОЛІЩУК 

Народився 22 травня 1960 року в селі Булдичів Дзержинського району Житомирської області. По закінченню Булдичівської та Камінської середніх шкіл, з 1977 по травень 1988 року навчався в Довбишському СПТУ №1 Баранівського району, проходив військову службу у лавах Радянської Армії. З 1980 по 1985 рр. навчався на зооінженерному факультеті Житомирського сільськогосподарського інституту, з 1987 р. по 1991 рр. заочно навчався на природничому факультеті Житомирського педінституту ім. Івана Франка. Нині проживає в селі Нова Чорторія Любарського району. Працює вчителем хімії середньої школи рідного села.


"Кобзар" - це біблія для нас

До185-ї річниці

 з дня народження Тараса Шевченка

За любов до України,
За свій "Кобзар", що написав,
Царизм Тарасові помстився,
На заслання його загнав.
Аж десять літ карався, мучивсь,
Солдатську муштру відбував,
Та не покаявсь, не схилився,
Лакеєм царським він не став.
Він став Пророком України.
"Кобзар"  -  це Біблія для нас,
Це ж в ньому: "Встане Україна"
Провозвістив, дав клич Тарас.
Це ж він моливсь, благав Марію,
Щоб зглянулась на ту руїну,
На тих скрадених, сліпих
Невільників. На Україну.
Благав, аби дала їм силу
Свойого мученика-Сина,
Щоб Хрест-кайдани донести
На Голгофу-Україна.
Збулись слова його пророчі.
Кайдани впали. Прийшов час.
Кілька століть жили в неволі,
Нарешті знов свобода в нас!


Брусилову

Брусилів стародавній, де річка Здвиж мала,
Земля благословенна, нам ґенія дала.
Ним став наш Огієнко, пішов він звідси в світ,
Учений, літератор, святий митрополит.
Нам Біблію святую на радість мові дав,
На українську мову її він переклав.
За вільну Україну боровся без хитань,
Утверджував державність в час визвольних змагань.
Держава України розгромлена була,
Москва свої тортури з фашизмом завела.
Вигнанцем на чужині, в Канаді дорогій,
Знайшов там Огієнко вічний свій покій.
Брусилів стародавній шанує земляка.
Огієнка премія - це ж честь, хвала яка!
Подвижникам культури її вручають тут.
України ґенія ніколи не забуть!
Брусилів стародавній, тут річка тече Здвиж,
Родивсь тут Огієнко, який ж бо це престиж!

Микола Поліщук. Вірші: "Кобзар" - це біблія для нас, Брусилову / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 70. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Пишнюк. Вірші: "Заголубила ніч. Світанок...", "Не знала солодких сліз...", "Здригається ніч за півкроку до смерті...", "Не оминути колючок...", "Лиш ві сні ми безстрашно літаєм...", "Я вже не та, саме життя не те!..", Дві зорі

Тетяна ПИШНЮК

Працювала у обласному управлінні преси та інформації. Член Національної Спілки письменників України.


* * *

Заголубила ніч. Світанок.
Вмиваються росою вікна.
Промовив палко наостанок:
 - З тобою бути разом вік нам.

І вік пройшов. Весь у мороці:
Колеги, дім, рідня, робота.
Вже палахкочуть знов майорці,
Скриплять від старости ворота.

Ношу в собі ту обіцянку
Пригадую прикривши очі.
Щоночі я чекаю ранку,
Щодня чекаю знову ночі.

Із моїх років по росинці
Скрапають дні. Життя прожито.
Осінь в калиновій косинці
Прийшла вже замінити літо.


* * *

Не знала солодких сліз -
Усі сльози були солоні.
Назбирала думок віз...
Помістила в одній долоні.

Потім втисла їх у вірша,
Заховала в однім рядочку.
Раптом викаже гола душа,
Коли вітер тріпне сорочкою.


* * *

Здригається ніч за півкроку до смерті,
А дощ перетворюється на крижинки.
Слова оживають закреслені й стерті
І випурхнуть хочуть з моєї сторінки.

Словам вже замало сидіти у зшитку,
Складатись у рими, мовчати, боліти.
Вони уже хочуть розплутати сітку
Маленьких клітинок... Летіти, летіти.

Нове захотілося людям сказати.
А ви запитали  -  їм правда потрібна?
Візьмуть і посадять, як птахів за грати,
Або щось придумають цьому подібне.

Чи раз вас палили вогні інквізицій,
Чи раз вас душили мотузки репресій,
Кому ви потрібні у нашій провінції?
Ще вплутаєтесь у чиїсь інтереси.

То краще лягайте у затишний сховок.
Я вас напишу і сама прочитаю.
Лишивсь на папері один заголовок...
Уже розлетілись... Уже не піймаю.


* * *

Не оминути колючок,
що життя сипонуло під ноги.
Не сховать сивини,
що так зрадницьки сяє у косах.
Розчахнулось життя,
як на перехресті дороги.
І уже не знайти
чистоти в скаламучених росах.
Як тріпочуть слова,
мов метелики в теплих долонях.
Світку мій!  -  я уже
із надривом кричу.
Забери отой досвід,
що так чисто лягає на скроні.
Я ще хочу знайти
сто веселок посеред дощу.


* * *

Лиш ві сні ми безстрашно літаєм,
А насправді йдемо болотами.
І засмоктує трясовина
Нас і грішних і зовсім безвинних.
Хтось несе свою Музу, як дар,
А для когось і совість тягар.
Хтось лякається власної тіні,
Хтось світанки стрічає на сіні.
Світ зализує рану відкриту  -
Вже нову розіграли Кориду.
А життя по кровині скрапає...
Бог стомився прощать.
Він карає.


* * *

Я вже не та, саме життя не те!
А пам'ять так затискує, до болю!..
Той диво-сад, що більше не цвіте,
Той диво-цвіт, обірваний тобою...

Я не пробачу. Не простиш і ти.
Зроблю я вигляд, що тебе не бачу...
І ти не бачиш... Як же важко йти!
Зійшла роса... Не плачу я, не плачу!..


Дві зорі

На околиці спогаду
Зупинився твій сміх,
Переглянувся з поглядом
І в минуле побіг.

На долоні лишилися
Тільки білі сліди.
Дві зорі зупинилися
І упали туди...

За химерними мріями
Йде реальність німа,
А під довгими віями
Вже й сльозини нема.

Відридалось, відплакалось
І відхлипалось в сні -
Як небажана паморозь
Ці ридання німі.

Запекли мені боляче
Дві зорі у руці.
Білу книгу прочитано -
Чорна крапка в кінці.

Тетяна Пишнюк. Вірші: "Заголубила ніч. Світанок...", "Не знала солодких сліз...", "Здригається ніч за півкроку до смерті...", "Не оминути колючок...", "Лиш ві сні ми безстрашно літаєм...", "Я вже не та, саме життя не те!..", Дві зорі / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 67-68. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Наталя Пелешанко. Вірш: "Україна - це там, де Чорнобиль..."

Наталя ПЕЛЕШАНКО

Уродженка с. Жеребилівка Новоград-Волинського району. Студентка філолоґічного факультету Житомирського педаґоґічного університету ім. Івана Франка.


* * *

Україна - це там, де Чорнобиль,
Чорна пляма на карті земній,
Свіжа рана на тілі природи,
Чорна пляма на білому тлі.

Замість зустрічі - вічна розлука,
Замість щастя - одвічна печаль,
І таврована горем пилюка,
Радіації чорна вуаль.

Наші предки нам все пригадають,
Як на зустріч до них злетимо.
І нащадки не житимуть в раї,
А нестимуть одвічне ярмо.

І страждатимуть, слабнучи в тілі,
Проклинатимуть предків своїх.
Плями чорні, коричневі, білі...
Як позбутись? Як вивести їх?

Чорна пляма на тілі Вкраїни.
На священній землі Кобзаря.
Доле, будь милосердною нині,
Хай засяє прощення зоря!

Наталя Пелешанко. Вірш: "Україна - це там, де Чорнобиль..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 67. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Анатолій Пантус. Вірші: Квіти для Ісуса, Ой, навіщо?..

Анатолій ПАНТУС

Народився 9 грудня 1949 року в селі Писарівка Володарсько-Волинського району Житомирської області. Після закінчення Володарськ-Волинської середньої школи вступив до Житомирського медичного училища, яке закінчив з відзнакою. В 1982 році закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. Олександра Богомольця. Тривалий час працював судовим лікарем ВО "Магаданрибпром", лікарем санаторію-профілакторію "Сосновий бір" Коростишівського району. Нині - лікар Іршанської лікарні. Друкується в багатьох ґазетах і журналах. Є співавторм поетичниї збірки "Зорі над Іршею" та двух альманахів медиків Житомирщини "Натхнення" (вид. "АСА", 2002 р.). Автор поетичних збірок "І зацвіте калина..." (вид. "Полісся", 1999 р.), "Пісня душі" (вид. "Полісся", 2003 р.).


Квіти для Ісуса

А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба... І ось завіса у храмі роздерлась надвоє  -  від верху аж додолу, і земля потряслася,

і зачали розпадатися скелі.

Мт. 27:35,51

Не золотий, а терновий вінок
Богу Святому оділи.
Вже по чолі кров біжить, мов струмок,
Тануть останнії сили.
Щира сльоза все тремтить на очах,
Ніби нездійснена мрія.
-  Гріх всіх людей на Синівських плечах,  - З болем шепоче Марія.
Капає кров із прибитих долонь,
Сум і зітхання повсюди.
Серце стає, і згасає вогонь  -
Більше не дихають груди.
Коли кати розіграли хітон,
Одяг собі приміряли,
Від землетрусу здригнувся Кедрон,
Скелі гранітні упали.
Грішна земля від кінця до кінця
В темряву ночі сховалась.
Щоб до Ісуса звертались серця
В храмі завіса порвалась.
І вже щодня йде народ до ріки,
Щоб всяку Правду здійснити.
В пил розітруться міста за віки  -
Віра в Христа буде жити.
Сестри й брати! Ми  -  велика рідня,
Кров'ю Ісуса омиті.
Чистого серця даруймо щодня
Нашому Богові квіти...


Ой, навіщо?..

Голубі, рожеві і червоні
Маківки під вікнами цвіли,
Паслись тихо у діброві коні
І хрущі над вишнями гули.
За артіллю гасло ясне сонце,
Плив рожевий по селі туман...
Раптом, хтось загримав у віконце,
І здалося, що блищить наган.
Дітвора принишкла у куточку,
Та спокійним був тоді татусь.
Одівав білесеньку сорочку,
Говорив: "Катів я не боюсь!
А боюся вас одних лишати..."
І в голівки цілував усіх.
Посивіла за хвилини мати,
Біля вікон чувся п'яний сміх.
Голову сільради ми пізнали,
І парторга. Він наган тримав.
Комсомольці двері вибивали,
Хтось засови на току ламав.
Мов бандити, увійшли до хати,
Як татусь маленьких пригортав.
До Спасителя молилась мати,
А парторг вже в ліжку реготав:
"Вірите у Господа; голота?
Але вчить Ілліч - Його нема.
Цю баптистку зґвалтувать охота,
А ґазду зігріє Колима!".
Довго били тата батогами,
Комсомолець сіль приклав до ран.
А парторг не відставав од мами,
На її прицілював наган.
Старший братик матінку рятує:
"Пожалійте..." -голосок звело.
Тільки горлодер того не чує -
Вистрілив дитині у чоло.
До підводи тата волочили,
Залишали нам пустий засік.
Братика таємно хоронили,
Не дізнався жоден чоловік.
Свого батька ми шукали всюди,
Матінка зверталася в райком.
Там сказали: "Не ходіть нікуди, -
Привітаєм ще одним вінком..."
Відібрали коні і комору,
З неї збудували темний морг.
А душитель піднімався вгору -
Став сексотом в області парторг
З хати нас малих - повиганяли,
В ній став жити ледар-активіст
Навіть свитку татову забрали,
Залишився нам котячий хвіст.
Ой, вже "колективна" наша нива,
Господарство звалося "Ілліч"...
Доля стала в кожного "щаслива";
Згасло сонце. Наступила ніч...
Не хотіли люди до колгоспу,
Як полин, гіркії трудодні.
Ой, діждалися селяни посту -
Помирали у Пасхальні дні.
Активісти збіжжя вимітали
І вели до "світлої мети".
Сім'ями у селах вимирали,
Вмерли мої мама і брати.
Замовчали у селі собаки,
Зникли горобці і солов'ї.
Лободи не стало. Де ті маки,
Білі і рожевії мої?..
Вимирали села, вимирали,
Як черешні білі зацвіли.
Голодом до "щастя" заганяли
Ті, що з револьверами були.
Нехристи на Великоднє свято
Підпалили церкву у селі.
Танцювали гопака затято,
З'їли ковбаси три кошелі.
І пили сивуху. Жерли знову
Ковбасу до пізньої пори.
Вів парторг про комунізм розмову,
Цілував червоні прапори..
Ой, смачні із хробаків котлети
Мабуть, тому вижив я - не вмер
Та брехали на весь світ газети -
Що живуть заможньо в СРСР.
Ой, наївся каші з лободою,
У якій були хрущі й джмелі.
Залишився я один з бідою
На колгоспній, "вільній" вже землі.
Ув артілі почорніло сонце,
І не радував серця туман
Ой, навіщо гримав у віконце,
Той парторг, в якого був наган?!.
смт Іршанськ

Анатолій Пантус. Вірші: Квіти для Ісуса, Ой, навіщо?.. / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 65-66. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)