Зміст поетичної збірки "Першість" (2001)

Ромцьо Здорик. Вірші: "моя голова повна дурниць...", "діти вмирають радісно...", "хтось любить любити...", "сором'язливе сонце...", "я сам я сум...", "сумуєш у місті...", "! у світі є люди...", "в той день коли ти...", "і ти як всі..." / Першість : поетичний збірник / С. 3-5.

Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все / Першість : поетичний збірник / С. 6-8.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..." / Першість : поетичний збірник / С. 9-11.

Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с   о к р и л ю є   х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..." / Першість : поетичний збірник / С. 12-13.

Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки / Першість : поетичний збірник / С. 14-16.

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..." / Першість : поетичний збірник / С. 17-19.

Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с.

Видання здійснене за підтримки Житомирського обласного комітету молодіжних організацій (голова -
МІНЯЙЛО Микола Павлович)

Поетичний збірник

ПЕРШІСТЬ

Малюнок иа обкладинці - 

Ірини ОЛІШЕВСЬКОЇ
Редактор - Михайло ЖАЙВОРОН

Видавництво "Житомир"

Тираж - 300 прим.

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..."

Людмила САЙКО

* * *
Коли життя із шаленою
Гіпершвидкістю пролітає мимо, Намагаєшся вхопити, вловити
Якісь звуки, ноти і скласти в
Легку мелодію юності,
Але воно, кляте, летить...
Не встигаєш...

* * *
Життя надто темне,
але й світла не треба:
його миттєвий спалах
засліпить очі
і лишить обгорілий сірник
в обпечених пальцях...

* * *
Дзвін розбитої крижаної шибки
Відлунням блукає по
Закутках порожнього
Серця
Тихо-тихо в'їдається в душу,
Щоб лишитись там
Навіки.
Легким смутком звучить
У голосі серця, душі, тіла,
Світу...

Окуляри

Іноді, йдучи вулицею,
бачиш людину, й
вдивляєшся їй в очі.
І крізь ті очі
бачиш всю її душу,
її сутність...
Рука мимоволі,
повільно опускається
в кишеню і шукає в ній
Окуляри,
щоб Хтось крізь
твої очі не побачив
твоєї душі...

* * *
Сльози з чиїхось очей
сумно капають
прямісінько у твоє серце...
І ти ловиш їх у долоні,
намагаєшся розігнати,
втекти, сховатися,
звільнитись...
Ти знаходиш...
Чужі очі...
Прекрасні, смішні
і байдужі...
Погляд цих очей
вкриває кригою серце...
Замість страждання
ти обираєш
байдужість...

* * *
Іноді з'являється невгамовне
бажання поцілувати світ...
Торкаєшся губами сніжинок...
Але, прекрасні і холодні,
вони тануть від
гарячого подиху серця...
Мабуть, світ теж такий...
Його холодна краса
несумісна з теплотою душі...

* * *
Тиха срібно-зоряна ніч
хитається на срібних
крильцях зірок...
Сповнене невідомістю повітря
лоскоче ніздрі маленьких ельфів,
що виплітають тонкі ниті снів
про зоряних метеликів...
Легкий прозорий вітер
розносить сни по світу,
лиш мене обділив...

* * *
Світ дивиться на людей
очима неба...
Люди дивляться одне
на одного очима душі...
Душа буває світла й чиста,
а буває хитра й холодна,
як і очі...

* * *
Я замкнула своє серце
буденності замком...
Я сховала свою душу
в попелі ідеалів...
Я втопила свої очі
у сірості дня...

Яснооке сонце,
не шукай їх...

* * *
Рожеву фіалку
на моєму вікні
зрадив сонячний
промінь:
забутий про її вроду,
він перестрибнув
на листя герані...

Прекрасна квіточка
засумувала,
пізнавши легковажну
чоловічу вдачу...

Людмила Сайко. Вірші: "Коли життя із шаленою...", "Життя надто темне...", "Дзвін розбитої крижаної шибки...", Окуляри, "Сльози з чиїхось очей...", "Іноді з'являється невгамовне...", "Тиха срібно-зоряна ніч...", "Світ дивиться на людей...", "Я замкнула своє серце...", "Рожеву фіалку..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 17-19.

Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки

Олена ЛУДЧЕНКО

Скарга на смуток

Утекла? В дитинство — на дачу.
Бачила обличчя. В уяві. Забула,
що обличчя — зі спогадів; бігла, бігла:
порожній ґанок, порожній дім.
А садок, навпаки, заріс. Ліс і ліс...
Майже стиснув, здушив, як шкарлупу, —
добре обняв! Позаганяв пазуристі лапи,
як рибі під жабри, у вікна. Жертву
шарпає вітер. Вправо-вліво.
Тиша німа, аж щось гуде. Ае?
І комину ж нема.
А колись тут: тук-тук...
Гноми бігали — не можу!
Хто поверне гномів?!
Хто поверне сонце?!
Звідки воно має вийти?
Рослина з мене благенька.
Треба щоб хто легенько
в напрямі тому стебло вигнув. Та обережно!
Тоді встигну. Може. Розкрию очі:
ох, ні, день летить —
просто страшно... Ах, не утекла.
Аобре. Все по місцях, годі.
Гноми — в кишеню. Все ж щось маю! Своє.

Вечір у пансіонаті «Кривбас»

Юнка з обпеченими плечима:
шию ховає волоссям, наразі
харчується фруктами. Через комах,
що летять на світло ночі
боїться. Муркоче Цоя.
Нині сидить з четвертого верху,
спостеріга неминучі верби
та ліхтарі, що сліпі до смерті,
як метелики і комахи.
Там - за вербами мріє світло,
як у долонях палає свічка,
як у волоссі біліють плечі,
в сонячних окулярах — очі.
Мирно-повільно надходить вечір,
тягне собачий гавкіт.
(Дві неприємні речі).
Друга — пташиний вереск,
просто, здається, поруч.
Птаху ховають крони,
ніби Вербову Відьму,
б'є небезпечне «Тірлі!..»
на цвіркуновому фоні.
Знизу - бетон балкону.
Зникла земля і люди.
Мляве, але блакитне небо
гамселить клени. Верби
помітно ближче.
Стовбур корявий дряпнув —
просто в обличчя коле.
Гострим совиним клювом
жовте чаклунське коло
б'є у прямий ефір: "Тірр. Тірр.."


Прогулянка в темряві

Я гуляю поруч
Снігового трону.
Тіні на зупинках —
Сірого картону.

Пролітає зграя
Білих капілярів.
Ріже борозденки
В льоді окулярів.

Простір виринає.
Упекельні кільця...
Закриваю очі.
Затуляю скельця.

Бачите дорогу?
Очі нині брешуть!
Сто маленьких голок
Поміж вії крешуть.

Буду, як сновида,
Не дійду додому:
Випадкові фари,
НЛО, фантоми...

Стосунки

Бачу тебе - радію.
Себе в'яжу
бантиком.
Ні, не те.
В'яжу - шарфиком.
Тобі і так
тепло?
Переплести, хіба,
книгу,
якути читаєш?
Дякуєш, ні. Дякуєш?
Що ж мені...
Стати травою
нитяною?
Будеш ходити
босим...
Ні. Занадто.
Граємося в амазонку?
Сплету ласо —
і на тебе. Розсердився!
А я - ні? В мене нерви -
нитки, в мене думки
плутаються.
від рук твоїх. Під гострим
поглядом — душа рветься.
Ти кажеш: не треба
тебе в'язати, і тут я
нічого не вдію.
Ти — не Гулівер, ти — вітер.
...Сплести, хіба, крила,
стати парусом?
Треба когось третього,
щоб став човном...

Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 14-16.

Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с о к р и л ю є х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..."

Олег ЛЕВЧЕНКО

* * *
Пишу без крапок та ком
і ніби з'являються нові розділові знаки
в прочитанні.
Намагаюсь визначитись,
але нічого не виходить.
Губиться підтекст,
як без тексту.

* * *
Ми ще не забули мораль,
хоча деформуємось іззовні.
Усі хотіли б чинити щось більше,
ніж доводиться робити зараз.
Ми як каліки,
і до нас ставляться зі співчуттям...
Нам соромно за нас і гидко за...
Хоч каліки, але не менш повноцінні.
Ми збираємо копійки
і прориваємо квиточки...

* * *
м а к у л а т у р а
    а к у л                     п е р а
        к у р а т о р
               р е
                   а к
                       т о р а
                   а к
                       т о р а
                       т о
                             р е
                                 а
                        д о р а   п е р а
                    з  д у р у

Парфуми

від дівки тхне
від дівчини віє

* * *
  н а с   о к р и л ю є   х и б а
                                         х і б а
н а с   в и к р и л ю є   х і б а
                                        х и б а
                                     з л и в а
                                        л а в а
                                     з л а
                                     с л а в а

* * *
стриб стриб стриптиз
рип рип репрезентує
глип глип глибочінь
по по чуття

* * *
в и
в и г і д н и й
       г і д н и й
       г і д

* * *
ніби всі

а так подивишся однакові
тільки дехто

шаблон
один статус людини
крім

змушують себе змушувати і мусять
муляють
думки про статус
статут

тут був
красиве о-був'я
тільки на жаль як і слова зношується

Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с   о к р и л ю є   х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 12-13.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..."

Ірена КРИВОРУЧЕК

Есхатологічне і одвічне

Коли на деревах замість листя - круки
І небо вкривається сотнями крил,
Душа піднімає знесилені руки,
Що вітер наповнює Силою Сил.
Земля й небеса ніби змішує сутінь
У келиху вічнім реальності й снів,
І серце із тебе втекти прагне - круком
У вічний й миттєвий — останній політ.
Між світом холодним та Лети потоком
Летиш нереально ти — безліч облич
Єднаєш світи даленіючим кроком,
А крила вкриває твій плащ -
То є
Ніч.

Я, здається, кохаю...

І, здається, — тебе.
П'ю цеп келих до краю
І на ніжність чекаю,
Мов на манну з небес (?)
Хто нарешті вгадає
Таємницю цих слів?
Хто казав: «Я кохаю»,
Той тікав навіть з Раю,
Бо кохати умів.
Крізь століття і простір,
Крізь страждання і біль,
Ми шукаємо острів,
Де все складно і просто...
Тільки б стало нам сил!

Вогонь

Коло. Вогненне коло
Посеред замерзлого світу
Лицемірного, мов Люцифер.
Палає незгасно навколо нас,
Мов руки воїнів — не розімкнеш.
І кожен спалах - невпинний Час,
Що знищує льодові стіни меж.
У темній залі, де Вічність — мить,
Палає те Коло для нас обох.
Зігріє, врятує і захистить
Те, що колись вигадав Бог.
Танець химер і крики,
Тіні згаслих світів,
Очі за Колом - дикі
Та мерехтіння факелів-днів...
Танок одвічний Темних...
Шабаш — то дикий світ,
Жахи невпинно даремні.
Все це змішалося в келиху літ...
Коло. Вогненне Коло
Посеред замерзлого світу,
Лицемірного, мов Люцифер.
Все зникло, минулося, ніби сон, Розвіялись жахи у попіл, у пил.
І душі, як завше (тепер в унісон), Оточують сотні подібних кіл.

Пошук

Ти дивишся на світ
Мінливий та прекрасний
Гортаєш сторінки
Наступних поколінь
Шукаєш сотні літ
Листи під грифом «щастя»
Замріяно ідеш
У присмерку видінь...

* * *
Сіра земля, посічена холодом.
Сніг, а над ним — туман.
Хтось на вікні тролейбуса повагом
Пише життя роман.

Пише про те, що скоро вже сесія;
Швидко минає рік;
Про екологію, про перенесення
Папи візиту, про яблучний сік...

Пише про сни житомирських лицарів,
Про дефіцит тепла,
Про тарганів, про реклами, про спікерів,
Зрештою — про «Бі—план»...

Я не свята; це зовсім не Біблія:
Просто - реальний світ.
Сповідь собі. Літопис новітньою
Мовою наших літ.

* * *
Второваність
Шляху
Лякає
Присмерком
Всотую
Сутінки
Реальності (крапка).
Година минула
Як десять хвилин.
Чому десять?
Бо то є символ
Досконалості
Аля арабів.

* * *
Всотувати
Земля
Втомилась
Вологу
Не—зими.
А я крокую Містом
З тобою в серці.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 9-11.

Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все

Вероніка КАВУН

* * *
... А завтра буде все, як завжди
Забутий біль чужих образ...
Безкрів'я сліз. Безправ'я зради.
І щира безпардонність фраз.
Це лиш сьогодні я, мов шлях,
До крові збитий каблуками...
Бездарний плач. Бездонний страх.
І біль — безглуздий до нестями.

* * *
... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки,
її невидиму фарфорову облогу...
От-от здіймешся невагомим поцілунком,
летким метеликом на мій одквітлип стогін...
От-от ти музикою виллєшся у спалах
і розіб'єшся на прозор грона нот...
Так в мутній гладі, що розбризкана в дзеркалах,
цвіте незаймано останній твій акорд.

* * *
Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя,
І стежку долі дощ заквітчує слізьми.
Строф павутиння... Ми умиті розлилися,
От—от здіймемось — і у вирій, до зими.
Асфальт, мов сніг, тьмяніє відблиском осіннім,
Так пружно тихо, мовби вимерли слова...
Каштан розбризкує ридання клавесинні.
Дзвенить кульбаба.
Спить заплакана трава.


Сіті мого sity

механічна упевненість в рухах.
Крок... ще крок... алгоритми прості. Омела — зграя вицвілих круків. Каблуками прострелений сніг... Вузлуватими пальцями міста
Ти затиснеш мене в кулак
І під янголів оплески й свисти Обірветься останній такт...
Тільки вибухне все це потім —
Через вічність... а, може, й дзі...
І розкраю не я, а потяг
На малесенькі дольки світ.
Ну а поки... ще стогнуть дороги,
Наче шрами прокльонів прісних.
Це на тебе чигає за рогом
Мозолиста долоня міста.


Божевілля
Цикл 

(Fata Morgana)

1
Я, п'яна нашою розлукою,
Пливу за течією натовпу
Між ліхтарями срібнорукими
І сяйва місячного гратами...
Я п'яна непорозуміннями,
Гіркими хвилями відчуження...
На зламах вигнутої лінії
Дві долі тісно переплутані.
Ще мить — і вузлики розірвані,
Летим у вічність паралелями...
... Вже не сп'янію божевіллями
Поміж безмежності пустельної.

(Silence)

2
На серце давить твоє мовчання...
Скажи ж хоч слово! Сполохай тишу!
Це божевілля — вже не кохання,
Якась примара — й нічого більше.
Якийсь букет непочутих вражень...
Зів'ялі спогади пахнуть снігом...
В долонях — тисячі відображень.
На плесі пам'яті — сива крига.
Розсип цю тишу голками світла!
Ми ж - лиш пісок під ногами Смутку...
Між нами стільки життя розлито,
Що марно серце шматує стукіт.

(Lonely) 

3
Самотність... Вона — наркотик,
В'їдається підсвідомість.
Прозорі нечутні кроки
Відлунюють у Бездонність.
Це йде моє божевілля
По часу пожовклім листі...
Зірки розлились під вії,
Розбризкуючи зіниці.
Не сльози... Не сльози...
Віриш? Це краплі тугого скла...
Це... Самотності чорні діри
І болю пекуче сонце.


Акорд

Маленька свічка мого кохання -
Пекучий віск.
А той одвічний знак запитання -
А иш вітру свист.
І... Quo vadis? Широкі брами -
Вузькі стежки.
У безпорадність
Поміж руками
Течуть зірки.


Все

Це все, що залишилося від тебе,
Загублений у просторі диваче...
Лиш ліхтарі на скам'янілих стеблах.
Шматки розполовиненого плачу...
Це все, що залишилося від тебе.
Розкошлані і знавіснілі тіні
Твоє ім'я все пишуть без потреби
На розпачу бетонних сірих стінах...
Лиш спогадів тяжкі гранітні грона...
І навіть сльози тихо зачаїлись...
Лурних закономірностей закони —
Це все, що від життя мені лишилось.

Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 6-8.

Ромцьо Здорик. Вірші: "моя голова повна дурниць...", "діти вмирають радісно...", "хтось любить любити...", "сором'язливе сонце...", "я сам я сум...", "сумуєш у місті...", "! у світі є люди...", "в той день коли ти...", "і ти як всі..."

Роман ЗДОРИК

* * *
моя голова повна дурниць
бунтівна аморальна нескорена
всі регочуть
їм смішно
мені спиться
сниться море

* * *
діти вмирають радісно
дійсно
подекуди навіть цікаво
каву пити і мовчки собі дивитись
як помирають діти
у когось хочуть змокнути очі жаль діточок
знаєте
а мені б
на трамвай квиточок

* * *
хтось любить любити
цілунки
побачення
тощо
і я люблю
коли мене люблять

* * *
сором'язливе сонце
взяло п зашарілося
хто не любить тепло
коли на шару

* * *
я сам я сум
в собі несу
рощу росу
крешу красу
плекаю крапель
білий біль
іржа жура
вціляє цвіль
дми дим
затопим позатим
торкань картон
хітон хотінь
мотив утоми
сни весни
і днів безодня
диме дми

* * *
сумуєш у місті
химер імлистих
де небо на тебе
надміру тисне
де речі до речі
занадто сірі
влаштовують шабаш
в твоїй квартирі
а десь поза містом
на великій відстані
волаю навмисне
маріє явись мені

* * *
! у світі є люди
причавлені богом
скалічені болем
уражені криком
засуджені світом
відплакані жовтнем
поховані осудом
в землю байдужжя
? у світі є люди

* * *
в той день коли ти
мене кинула
прийшла самота
тимчасова проте
доволі нудна
як світ
вона хотіла здолати мене
понівечити пам'ять про тебе
та я не дам
ліпше шукатиму іншу
щоб любити кохати
щоб своїм молодечим тілом
мандрувати по її незвіданих
 місцях

я хочу відкрити америку

* * *
і ти як всі
з пороху з пилу
незрозуміла
мене
геніального поета
усіх часів

Ромцьо Здорик. Вірші: "моя голова повна дурниць...", "діти вмирають радісно...", "хтось любить любити...", "сором'язливе сонце...", "я сам я сум...", "сумуєш у місті...", "! у світі є люди...", "в той день коли ти...", "і ти як всі..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 3-5.

Палітурка + анотація до поетичної збірки "Першість" (2001)

Житомирська обласна організація 

Спілки творчої молоді України

"Liga ArtiS"

ПЕРШІСТЬ

Роман ЗДОРИК

Вероніка КАВУН

Ірена КРИВОРУЧЕК

Олег ЛЕВЧЕНКО

Олена ЛУДЧЕНКО

Людмила САЙКО

Видавництво

ЖИТОМИР

2001

84(4Укр-4Ж)6
У2
П27

Ми —кращі, бо ми не одноманітні. Ми є нова національна прогресивна думка, що не бажає бути протестом, не мріє стати на олімп першості, не вірить в остаточність творчості, а просто намагається бути весь час новою! Бути окремими самодостатніми часточками однієї творчої лабораторії, де дія є будь-який експеримент. Експеримент над словом... Експеримент над мисленням... Експеримент над формою... Експеримент над вирішенням... Експеримент над змістом... Експеримент заради експерименту.
Ми самодостатні бути весь час новими - самозмі-нюватись, де крапкою нашого існування є одноманітність творчості.

© Житомирський обласний комітет молодіжних організацій
© Видавництво «Житомир»

ISBN 5-7592-0524-2

Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 1-2.