Валентина Налапко / Valentyna Nalapko. Вірш зі збірки "Nеабищо the best" (klasyka)

Valentyna Nalapko

Валентина Налапко. Вірш (klasyka) / Nеабищо the best : поезія, проза / Упоряд.: Левченко О.Ґ., Стронґовський І.Ю. - Житомир : [б. в.], 2003. - 56 с. - (Бібліотека ЖОО СТМУ "Ліґа АртіС" ; вип. 6). - С.8.

Валентина Налапко. Вірш: "Виливаюсь у простір...". Проза: Вітер, Волошка, Лабіринт

Валентина НАЛАПКО

* * *
Виливаюсь у простір
Ось я
Щось самотньо
Вільно й порожньо
вдосталь
Просить двоногий світ
тисне
Вийти з притаманної
Сірості .
РИТМУ
ФАТУМІВ
І ПОСЛІДОВНОСТІ
ВИПАДКІВ
Я завагітніла
виродком
зізнання


Вітер

Чом вітер не дарує крила, а лише напуває свободою, миттєвість - і ти вже на землі. І мусиш ходити по ній, здирати ноги на камені і мріяти, мріяти про небесну легкість. Кожен рік відбирає здатність летіти - польоту крізь небуття, буденність, догматичність, навіть думкою. Кожен порух тіла, погляд очей має свою назву - страх перед незрозумілістю. Я йду до тебе по найтоншій нитці обережності, необережно хиткими кроками, крізь апробації і осуд. Скажи мені: чом життя не дарує вічність, а лише напуває жадобою до себе?


Волошка

Дивно, я ніколи не бачила волошки. Можливо, й бачила колись, але ніхто не сказав, що це саме ця квітка. А ще найдивніше те, що я завше ототожнювала себе з нею, мені дуже подобалася її назва, не бачивши, я уявляла її пелюстки, стебельце, які гармонійно поєднувалися. Хоча чула, що волошка - це невеличка блакитна квіточка, що дуже поширена в нашій місцевості. Хтось навіть намагався намалювати її мені, щоб вже остаточно здогадалася яка вона. Але ні, я зовсім не могла впізнати тебе в тих кострубатих малюночках: ти зовсім інша.
В мистецтві іноді кажуть, що не є головним змалювати точну копію якогось предмета, а відобразити те, яким чином він на тебе впливає.
Так само і я, моя волошко, малюю тебе без чітких контурів: так цікавіше, бо зможеш вилитись у все, що захочеш.
Волошка-воля-небо-вітер-во-лошка-неохоплена моя квітка.
А, можливо, волошка - це я, яка вродилась десь на полі, і малюють мене в кострубатих лініях невмілі руки, але ж насправді я зовсім інша.


Лабіринт

Не хочу виходити з лабіринту кімнати: в ній так затишно і спокійно. Притаманна прямокутність стель, вікон, стін поглинає тіло. З закритими очима знайду будь-яку шпарку. Навіть небо у вікні моє, лози винограду, хмари, жовтаве сонце - все, ніби намальоване на склі. Надворі вже не торкнешся, не знайдеш неба, що говорить зі мною. Розчиняться в безмежності простору мої хмари, врешті і я - серед тисяч лабіринтів вулиць, поглядів, е не варто закривати очі: спіткнешся серед бездуму речей, а хтось скаже: «Загадай бажання - скотилась ще одна зірка».

Валентина Налапко. Вірш: "Виливаюсь у простір...". Проза: Вітер, Волошка, Лабіринт / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 12.

Валентина Налапко. Вірші: "Хтось скаже, що мій день...", "Знов вимірюю кроками...", "Я проллюсь на дно твого серця...". Проза: Листя

Валентина НАЛАПКО

Народилася в селищі Новогуйвинське біля Житомира. У 2000 р. закінчила середню школу. Улюблені автори - Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Олександр Блок, Леся Українка, Жорж Санд, Віктор Гюго і Павло Загребельний. Любить математику, історію, студентка Житомирської агроакадемії. 

* * *

Хтось скаже, що мій день -
Наступна ланка,
В намисті звичайнісінького скла.
Що навіть в час рожевого світанку
Фіранку не відсуну від вікна.
Що молодість, як промінь тихо
згасне.
І вже не вдержиться її хвоста.
І скаже хтось,
Що знов прийшла невчасно
Холодна і лиха зима.
Хтось проведе тебе скрізь морок
таємно,
Зігріє, не залишить, захистить?
Звичайний день ще на годинку виріс
І нічогісінько порадити не зміг.


* * *

Знов вимірюю кроками
Самоту, порожнечу.
На питання - кохання
Я почула - приречена.
Ніби доторки виміру
Крізь призму ідилії,
Я кохала невидиме,
Несподівано вирване.
Хтось зігріє теплом своїм.
Я приймаю і вдячна.
Знов вимірюю кроками
Самоту - необачна.


* * *

Я проллюсь на дно твого серця,
Віднайду свій маленький куточок.
Я сховаюсь від нього від ночі,
Самоті не пробивши квиточок.

Я так довго шукала дорогу
До тепла, що зігріє нарешті.
Заховаю душевну тривогу,
Пригорнуся до тебе ще ближче.

Знов безглуздя низаю на нитку,
Божевільно всміхаються мрії.
Ніч чига на відчинену хвіртку,
Відпускаю кульку-надію.

Я не буду осуджувать,
Тихше,
Не сполохай дитину - кохання.
Я проллюсь у скорботніші вірші,
У рожевий відтінок світання.


ЛИСТЯ

Осіннє листя, немов не хотіло падати, завмираючи в повітрі на секунду-дві.
Але хіба земне тяжіння може перемогти хоча б один з них?
А вітер зриває листя, зливає дощем на землю.
Миті божевільної невагомості, миті хаотичного танцю.
І кожен мимоволі проводжає їх поглядом трохи сумним, та хіба це важливо?
Невгамовний, невпинний, безжалісний листопад захоплює в полон очі,
Думки, мить отієї нескінченної вічності, такої, що іноді нудить від її неохопленості і безперервності.

А тут - листя. Сипле золотом на місто чи на місце, там, де ти є і там, де тебе нема.
І приходить почуття якоїсь довершеності, ніби закінчуєш одне коло і
Починаєш друге, а далі третє.
А далі…
А далі жовті кучугури листя десь охайно зібраного, а десь неохайно розкиданого дітьми. Оманливі зорі, що спустились на землю і перетворились на не менш оманливе золото, яке по-справжньому цінять лише діти, а якщо дорослі, то тільки іноді, коли життя уподібнює їх до осіннього листя - зірваного глумливим вітром і залишеного на поталу дощу.

Валентина Налапко. Вірші: "Хтось скаже, що мій день...", "Знов вимірюю кроками...", "Я проллюсь на дно твого серця...". Проза: Листя / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].