Художники літературно-мистецького альманаху "Зустріч 2000-2001"

ХУДОЖНИКИ

Какауліна Ліна. 1978 року народження. Закінчила школу №36. Випускниця Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка.

Левченко Наталя. Народилась 1975 року в м. Житомирі. По закінченню школи №2 м. Житомира та художньої школи поступила в Харківське державне художнє училище де 1995 році отримала диплом за фахом художник-викладач. Пропрацювавши в школі вчителем малювання нині на творчій роботі.

Носок Сергій. По закінченню двух курсів Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка нині є студентом Львівської академії поліграфії.

Олішевська Ірина. 1982 року народження. По закінченню школи №23 м. Житомира та навчання у художній школі є випускницею Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Зараз вчиться у Києві.

Соболівський Микола. Народився в м. Житомирі 1974 року. В 1990 році по закінченню школи №23 поступив до ВПУ №17 на факультет "Художник оформлювач". 1993-1995 рр. служба у Збройних силах України. З 1997 року студент Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка, образотворчий відділ. В 1998 році був зарахований до Львівської академії друкарства ім. І.Федорова,  фах "Книжкова графіка" заочного відділу. З 1995 року і по нині є керівником гуртка "Різьблення по дереву" Міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді.

Хилюк Катерина. Народилась 1974 року в м. Житомирі. Навчалась у школі №10, №20. По закінченню Житомирського технікуму механічної обробки деревини нині закінчує Житомирське училище культури і мистецтв ім. Івана Огієнка.

Художники: Ліна Какауліна, Наталя Левченко, Сергій Носок, Ірина Олішевська, Микола Соболівський, Катерина Хилюк / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Наталя Левченко. Графіка: Весняний пейзаж

Наталя Левченко. Графіка: Весняний пейзаж / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 61.

Наталя Левченко. Графіка: Натюрморт

Наталя Левченко. Графіка: Натюрморт / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 55.

Наталя Левченко. Графіка: Дощ

Наталя Левченко. Графіка: Дощ / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 23.

Наталя Левченко. Графіка: Сонце у вікні

Наталя Левченко. Графіка: Сонце у вікні / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 17.

Наталя Левченко. Графіка: Натхнення (графіка)

Наталя Левченко. Графіка: Натхнення / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 5.

Про художників: Наталя Левченко, Ірина Олішевська, Катерина Ускова

ПРО ХУДОЖНИКІВ

Наталя Левченко. Народилась 30 січня 1975 року в м. Житомирі. По закінченню ЗОШ #2, Харківського державного художнього училища ім. Васильковського за спеціальністю художник-викладач працювала за фахом у ЗОШ м. Краматорська, приватних дизайнерських фірмах зовнішньої реклами. Нині живе у Житомирі, на творчій роботі. Окрім графіки, пише живопис олією та живопис на шовку - батік.

Ірина Олішевська. 1982 року народження. По закінченню школи #23 м. Житомира, художньої школи та Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка вчиться у м. Києві.

Катерина Ускова. 1986 року народження,
учениця ЗОШ #17 м.Житомира. За час навчання у художній школі підготувала персональну виставку. Переможець багатьх конкурсів. Роботи Катерини прикрашають альманах «Провінція», збірки «Гон» К.Куликова, «Відлуння» Д.Березовської тощо. Захоплюється фантастикою.

Про художників: Наталя Левченко, Ірина Олішевська, Катерина Ускова / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 93. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..."

Тетяна ШАБОДЕЙ

Народилась 14 вересня 1981 року в м.Житомирі. По закінченню 1998 року житомирської ЗОШ №6 та  2001 року ПТУ №19, навчається в Житомирському базовому медичному коледжі на відділенні "Сестринська справа".


* * *

Хтось запитав: де мій світ?!
Він все ще блукає у пошуках своєї власниці,
Не знищуй самотність. Горду. Незалежну.
Нехай твої справи і дії будуть вчасні.
Лиши біля себе пів-усього,
А мені залиши долю
мого блукаючого світу.
Хтось запитає, де твій світ.
Що ти відповіси?


* * *

Швидкоруч нищу емоції дружні
ножовим пораненням прямо в серце,
лишаючи помирати його самітником.
А я не хочу смерті чужої та своєї,
але мушу...
Нехай за це мене засудять довічно.


Новий день

У прозорій юрбі
з сірим відблиском
ледве впізнаю Ранок.
Відчиняю вікно
і щулить серце сірий сум.
А кава холоне.
Завчасно дивуюсь:
навіщо сваритись
із тим чи іншим днем-невдасі?..
Вітер розбудить гаряче повітря,
із чашкою кави зникатиму в часі.
Вітер лоскочеться в тюлі...
Кавовий осад на дні...
День бешкетує
у новім вбранні.


Певні висновки

До сьогодення приєднується
Завтра
Затравлене тим Вчора,
Але ми намагаємось
Їх ще поєднати загальним...
Життям,
недоступним до кінця
нікому з нас.
Бо сонце підвладне
Дню,
А ми  -  сонцю
(чи то Дню?)
А, може іншому чомусь?
                            комусь?


* * *

Розіп'ята гордість
На перехресті
Бажання і можливості
Через чуже "Хочу",
Через своє безсилля.
Вкотре розпинаюсь,
приносячи в жертву
Її  -  гордість.
А вона безсмертна?

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 88. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди)

Тетяна СЛИВКО 

Народилася в с.Харліївка Попільнянського району Житомирської області. В 1978 році закінчила середню школу. Потім Житомирське культурно-освітнє училище і Київський інститут культури ім. О.Корнійчука. Пише вірші з юних років. Захоплюється історією України. Працює бібліотекарем у Житомирській дитячій бібліотеці.


Розлука

Удвох стояли й дивувались,
Що блідий місяць випливає.
Колись під ним вони кохались,
А зараз він їх розлучає.

Чи ж місяць в тому винуватий?
А може зірка та, що впала?
Не знала, що йому сказати,
Чекати ж тоді обіцяла.

Тоді, як все навкруг цвіло,
Клялась, що з армії діждеться.
Щасливим повертавсь в село.
І раптом про все дізнається...

Тепер ці коси, губи й очі
Не буде він уже ласкати
І обіймать цей стан дівочий,
І руки ніжно цілувати.

Не він, не він... На що ж було
Тоді такі листи писати?
У скронях й голові гуло
І груди стало щось стискати.

А місяць виплив, як колись,
Сріблясті промені снує.
А хлопець все стояв й дививсь,
Як хвиля в чорний берег б'є.


Рідне місто моє

На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.

У йменні своїм поєднало, повір,
Найкращі два слова: це Жито і Мир.
Існує воно понад тисячу літ,
Цвіте, молодіє, дивуючи світ.

Бульвари і парки красою вражають,
Чудові фонтани веселками грають,
І серцю так солодко стане, коли
Побачиш у снах золоті куполи.

На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.


Маруся Чурай
(уривок з леґенди)

...Маруся ж вдома в скроні б'є:
– О, мамо, що я наробила?
– Ой, нене, серденько моє,
– Я ж Гриця-любика убила!

- Ох, доню, - мовила стара, -
За що ж тобі такії муки?
Вже б краще вмерла я була.
О, Боже, - і простерла руки.

Благала грішну захистить.
Молила, щоб простив Марусю.
А та шептала: "Нащо жить
Мені тепер? Скажи матусю?

Упала ниць, мов нежива.
Шептала наче божевільна.
Розпачливі страшні слова,
Що ніби вже від чогось вільна...

*

А як забрали до в'язниці,
Тут вже згадала все вона:
Як з Грицем бігли до криниці
І розмовляли допізна.

А ще згадала, як складала
Пісні про славних козаків.
Сама оті пісні співала.
Всіх дивував той ніжний спів.

За тим, згадала про похід,
Як Гриця свого проводжала
І скільки довгих сумних літ
Його з походу вірно ждала.

А як вернувся Гриць з походу,
Повчала його ненька рідна:
- Ой, синку, не дивись на вроду,
Маруся гарна, але бідна.

Ото й багатства, що пісні,
До посагу не прикладеш.
У Гальки, скрині всі тісні,
Не пожалкуєш, як візьмеш.

Тай молоді вже підросло.
Дівчат, поглянь, синок, багато.
Оженишся собі на зло.
Візьмеш одні лиш злидні в хату...

Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 75-76. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Микола Поліщук. Вірші: "Кобзар" - це біблія для нас, Брусилову

Микола ПОЛІЩУК 

Народився 22 травня 1960 року в селі Булдичів Дзержинського району Житомирської області. По закінченню Булдичівської та Камінської середніх шкіл, з 1977 по травень 1988 року навчався в Довбишському СПТУ №1 Баранівського району, проходив військову службу у лавах Радянської Армії. З 1980 по 1985 рр. навчався на зооінженерному факультеті Житомирського сільськогосподарського інституту, з 1987 р. по 1991 рр. заочно навчався на природничому факультеті Житомирського педінституту ім. Івана Франка. Нині проживає в селі Нова Чорторія Любарського району. Працює вчителем хімії середньої школи рідного села.


"Кобзар" - це біблія для нас

До185-ї річниці

 з дня народження Тараса Шевченка

За любов до України,
За свій "Кобзар", що написав,
Царизм Тарасові помстився,
На заслання його загнав.
Аж десять літ карався, мучивсь,
Солдатську муштру відбував,
Та не покаявсь, не схилився,
Лакеєм царським він не став.
Він став Пророком України.
"Кобзар"  -  це Біблія для нас,
Це ж в ньому: "Встане Україна"
Провозвістив, дав клич Тарас.
Це ж він моливсь, благав Марію,
Щоб зглянулась на ту руїну,
На тих скрадених, сліпих
Невільників. На Україну.
Благав, аби дала їм силу
Свойого мученика-Сина,
Щоб Хрест-кайдани донести
На Голгофу-Україна.
Збулись слова його пророчі.
Кайдани впали. Прийшов час.
Кілька століть жили в неволі,
Нарешті знов свобода в нас!


Брусилову

Брусилів стародавній, де річка Здвиж мала,
Земля благословенна, нам ґенія дала.
Ним став наш Огієнко, пішов він звідси в світ,
Учений, літератор, святий митрополит.
Нам Біблію святую на радість мові дав,
На українську мову її він переклав.
За вільну Україну боровся без хитань,
Утверджував державність в час визвольних змагань.
Держава України розгромлена була,
Москва свої тортури з фашизмом завела.
Вигнанцем на чужині, в Канаді дорогій,
Знайшов там Огієнко вічний свій покій.
Брусилів стародавній шанує земляка.
Огієнка премія - це ж честь, хвала яка!
Подвижникам культури її вручають тут.
України ґенія ніколи не забуть!
Брусилів стародавній, тут річка тече Здвиж,
Родивсь тут Огієнко, який ж бо це престиж!

Микола Поліщук. Вірші: "Кобзар" - це біблія для нас, Брусилову / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 70. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Борис Кульчицький. Вірш: Чорнобил-Чорнобиль

Борис КУЛЬЧИЦЬКИЙ

м. Житомир


Чорнобил-Чорнобиль

Жителям м. Чорнобиля і чорнобильської зони і всім тим, хто від цього постраждав, всім хто брав і бере участь у рятувальних роботах, і тим хто наклав своїм життям і здоров'ям у цій страшній і жорстокій траґедії нашого народу і братніх нам білоруського і російського народів - присвячується.

Чорнобил! Чорнобил!..
- Що ти за рослина?
Чом, скажи, твоїм ім'ям
У лиху годину,
Між Прип'ятю і Ужем
Названо місцину?

Чому пращури далекі,
Вісім століть тому,
Тобі дали це наймення
І селищу свому?
Чорнобилем стали звати.
Звідки назва взялась?
Хоч до цього довгі роки
Ти Пружем звалось.

Хто тебе в минулі віки,
Зруйнував і знищив,
І від тебе залишив
Сумне попелище?..
Чорнобил, чорнобил...
Ти схожий, до болю,
На розтріпану й високу
Лісову тополю.

Ти на згарищах ростеш
І на попелищах,
На угноєних тілами
Страшних бойовищах
Ти відроджуєш життя
На мертвому тліні
І ховаєш біль і жах
Під своїм корінням...

Чи ж не звідси твоя назва,
Чорнобилю - місто,
Що траґедія твоя,
Всьому світу звісна?
Розлютилась доля зла
За часів Батия, -
Ти був спалений до тла,
За тобою й Київ.

Литва тебе руйнувала,
Польща катувала,
Час настав, разом з Богданом
Люди твої встали
За велику Правду й Віру
Для своєї країни,
Через сльози й крови ріки
По всій Україні.
Знову тебе зруйновано,
Людей перебито,
Знову тебе чорнобилом,
Чорнобиле, вкрито...

Відродився!.. Встав із попелу,
Та у твоїй хаті
Тепер уже хазяйнують
Цареві солдати...
Нема сили, щоб стерпіти
Ту наглу наругу,
Та й повстали з Плієм
На Петра катюгу.

Два роки трималися,
Волю боронили,
Та тебе, як і Батурин,
Кровію залили,
Ну а потім, з усіх боків,
Тебе запалили
І знов тебе, Чорнобиле,
Чорнобилом вкрито.

Довго, довго ти вставав,
Спинався на ноги
І настирливо шукав,
До правди дороги...
Та не встиг,  -  бо час настав,
Великого горя,
Час нечуваних знущань
І голодоморів.
Час насилля над людьми,
Безправ'я й терору,
У жорстку і страшну
Більшовицьку пору.
Знову тебе підхопила
Кривавая хвиля,
Опиратися гутабам
Вже не стало сили...

А ще друга світова,
За чотири роки,
Мов соломи у жнива
Набила нівроку,
Твоїх славних земляків,
Сиріт наплодила,
А дружин їх молодих
Вдовами зробила.

Час поглинув і війну,
І Сталіна ката,
І поплічників його
Жорстоких, проклятих,
Що принесли невимовне
Горе в кожну хату.
Та фатальної біди
Не довго чекати
Залишилось Чорнобилю...
Дали людям знати,
Що на Прип'яті потрібно
Місто збудувати,
І ім'ям тієї річки
Те місто назвати.

Скажем прямо - не велике,
Але й не маленьке...
Поряд нього, як не дивно,
Звели потихеньку
Величезну та потужну
Атомну махину,
Мовляв шкоди ніякої,
Тиха, мов дитина,
Хоч клади її у ліжко
На подружнє ложе,
Небезпеки ані крихи,
Борони вас Боже.
"Комсомольською", - будову
ту чомусь назвали,
хоча все те у загалі
в'язні збудували.

До Чорнобиля від неї
Двадцять кілометрів,
Через Янів, Копані
І веселий Лелів...
Дивно! Чом твоє ім'я
Тій станції дали,
А не Прип'яті ім'я,
Що тут збудували?
Чом твій дім і твою долю
З нею пов'язали?
Мабуть, наслідок фатальний
Вже передбачали.
Певно, вже тоді хтось знав,
Що скоється лихо,
Що звалиться знов біда
На обійстя тихі.
Що вижене з рідних гнізд,
По світу погонить
Люд безвинний... Боже ж мій,
Понад три мільйони!
Безжально пошматує,
Поділить на зони,
Північнії Батьківщини,
Області й райони...

Час ішов. І та ЧАЕС
Шпарко працювала,
І енерґію від неї
За кордон збували
Та валютою казну
В Москві набивали,
А вже там її тихенько
Верхи розкрадали,
Із ґенсеками разом,
Що всім керували.
Саму ж станцію у пресі
Тільки вихваляли,
Небезпеку ж за словами
Пустими ховали...

В році вісімдесят шостім,
В двадцятім столітті,
Непроханим гостем
Прийшло лихоліття...
Двадцять шостого у квітні
Страшний вибух стався,
На тій станції - махині
Реактор зірвався,
І життєвий шлях важкий
Знову обірвався...

Твій шлях, гіркий Чорнобилю,
Ще й Полісся всього,
Краю мого преславного
Серцю дорогого.
На це раз на довгі роки
Лихо знову вкрило.
Тебе друже, Чорнобиле,
Та не Чорнобилом,
Що відроджує життя
На мертвому тліні,
Що ховає біль і жах
Під своїм корінням,
А атом, що вирвався
З-під контролю гідів,
Що розкидав і розвіяв
Радіонукліди.
І цезію, і стронцію...
Куди від них дітись?
А вони, відомо всім,
Уранові діти,
Що вбивають все живе,
Майже, три століття!..
Чи здолаєш, Чорнобилю,
Ти це лихоліття,
Що ім'ям твоїм назвали,
В краю славнім, тихім,
Не лише національне,
А й всесвітнє лихо?..

Чи відродишся, чи встанеш
Ти знову на ноги,
Чи знайдеш в віках прийдешніх
Щасливу дорогу?..
Чи ж вернуться твої люди
У свої домівки,
Чи пригорнеш до грудей
Дитячі голівки,
Чи почуєш їхній сміх
На тлі дорогому?..
Чи знайдеш в віках прийдешніх
Щасливу дорогу?..

Борис Кульчицький. Вірш: Чорнобил-Чорнобиль / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 52-54. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Роман Бабінець. Етюд: Лебідь Васько

Роман БАБІНЕЦЬ
Народився у селищі Полянки Баранівського району Житомирської області, учився у Житомирському педаґоґічному ліцеї. Надрукований у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99" (вид. "Житомир", 2000 р.).

Лебідь Васько
(етюд)

Тихий ранок, недалеко від ліцею розіслалася поляна, поруч озеро, поросле очеретом. Сонечко не кожного дня виглядає з-за хмар, а коли й вигляне, то вже не гріє так, як улітку. Коли мені сумно на душі, йду в'юнкою стежечкою до озера. Біля озера тихо. Вербові листочки, повигинавши свої сріблясті хвостики, осипаються додолу. Посеред нерухомого плеса гордовито біліє красень-лебідь з людським ім'ям Васько. Він нібито на когось чекає, прислухаючись до кожного шереху. Сумну Васькову історію я почув тут, у ліцеї.
Весною красень-Васько плавав на озері разом зі своєю подругою-лебідкою. Вони не боялися людей, підпливали близько до берега, кланялись своїми ґраціозними шиями, довірливо брали з рук їжу. Таке єднання дуже зворушувало. Лебеді, люди і природа - повна ґармонія.
Одного разу серед ночі пролунало кілька пострілів... Лебідка спливала кров'ю. Її тіло без ознак життя трималося на воді, аж доки жорстокий браконьєр не схопив пожадливими руками і, злодійкувато оглядаючись, поспішив від озера.
Васько з перебитим крилом даремно кликав свою подругу, а вранці шукав її очима, запливав у всі закутки, тягнучи по воді поранене крило. Кожен раз, коли я бачу Васька, сум і тривога огортає мою душу. А що, коли знову розітне тишу зловісний постріл і обірве життя моєму другові?.. Щоб якось підбадьорити птаха, гукаю: "Васько!.." Почувши мій голос, лебідь, розтинаючи сильними грудьми воду, підпливає до мене, виходить на берег, дивиться і ніби запитує: "Що ти приніс: хлібця чи новину якусь про лебідку?" Я подаю йому шматочок хліба і думаю, як ще втішити самотнього лебедя? Васько ніби читає мої думки, підходить ближче, схиляє свою білосніжну голову і дає себе погладити. Німим докором звисає перебите крило, яке ніколи не злетить у височінь, несучи свого хазяїна. З очей лебедя ллється тихий сум, а десь на дні жевріє надія, що раптом з'явиться його білокрила подруга. Тому Васько не покидає це озерце, де все нагадує йому щасливе життя в парі з лебідкою. Мабуть, він не повірив у загибель красуні-лебідки.
Посидівши трохи, я встаю. Васько смикає мене за рукав, щипає за взуття. Можливо, не хоче, щоб я йшов від нього, але врешті відпускає і сумно чалапає до озера.
Дивлюсь на Васька, а потім на блакитне небо в надії, що там з'являться його друзі-лебеді, спустяться на озеро і хоч якось розрадять самотнього скривдженого побратима.
Думаючи про це, знову згадую рядки з вірша Олександра Олеся:
Тихо-тихо сходив білий лебідь кров'ю,
То, здавивши рани, крила рознімав
І в знесиллі бився... Зграя лебедина,
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?!

Роман Бабінець. Етюд: Лебідь Васько / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 20. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)