Олена ЛУДЧЕНКО
Скарга на смуток
Утекла? В дитинство — на дачу.
Бачила обличчя. В уяві. Забула,
що обличчя — зі спогадів; бігла, бігла:
порожній ґанок, порожній дім.
А садок, навпаки, заріс. Ліс і ліс...
Майже стиснув, здушив, як шкарлупу, —
добре обняв! Позаганяв пазуристі лапи,
як рибі під жабри, у вікна. Жертву
шарпає вітер. Вправо-вліво.
Тиша німа, аж щось гуде. Ае?
І комину ж нема.
А колись тут: тук-тук...
Гноми бігали — не можу!
Хто поверне гномів?!
Хто поверне сонце?!
Звідки воно має вийти?
Рослина з мене благенька.
Треба щоб хто легенько
в напрямі тому стебло вигнув. Та обережно!
Тоді встигну. Може. Розкрию очі:
ох, ні, день летить —
просто страшно... Ах, не утекла.
Аобре. Все по місцях, годі.
Гноми — в кишеню. Все ж щось маю! Своє.
Вечір у пансіонаті «Кривбас»
Юнка з обпеченими плечима:
шию ховає волоссям, наразі
харчується фруктами. Через комах,
що летять на світло ночі
боїться. Муркоче Цоя.
Нині сидить з четвертого верху,
спостеріга неминучі верби
та ліхтарі, що сліпі до смерті,
як метелики і комахи.
Там - за вербами мріє світло,
як у долонях палає свічка,
як у волоссі біліють плечі,
в сонячних окулярах — очі.
Мирно-повільно надходить вечір,
тягне собачий гавкіт.
(Дві неприємні речі).
Друга — пташиний вереск,
просто, здається, поруч.
Птаху ховають крони,
ніби Вербову Відьму,
б'є небезпечне «Тірлі!..»
на цвіркуновому фоні.
Знизу - бетон балкону.
Зникла земля і люди.
Мляве, але блакитне небо
гамселить клени. Верби
помітно ближче.
Стовбур корявий дряпнув —
просто в обличчя коле.
Гострим совиним клювом
жовте чаклунське коло
б'є у прямий ефір: "Тірр. Тірр.."
Прогулянка в темряві
Я гуляю поруч
Снігового трону.
Тіні на зупинках —
Сірого картону.
Пролітає зграя
Білих капілярів.
Ріже борозденки
В льоді окулярів.
Простір виринає.
Упекельні кільця...
Закриваю очі.
Затуляю скельця.
Бачите дорогу?
Очі нині брешуть!
Сто маленьких голок
Поміж вії крешуть.
Буду, як сновида,
Не дійду додому:
Випадкові фари,
НЛО, фантоми...
Стосунки
Бачу тебе - радію.
Себе в'яжу
бантиком.
Ні, не те.
В'яжу - шарфиком.
Тобі і так
тепло?
Переплести, хіба,
книгу,
якути читаєш?
Дякуєш, ні. Дякуєш?
Що ж мені...
Стати травою
нитяною?
Будеш ходити
босим...
Ні. Занадто.
Граємося в амазонку?
Сплету ласо —
і на тебе. Розсердився!
А я - ні? В мене нерви -
нитки, в мене думки
плутаються.
від рук твоїх. Під гострим
поглядом — душа рветься.
Ти кажеш: не треба
тебе в'язати, і тут я
нічого не вдію.
Ти — не Гулівер, ти — вітер.
...Сплести, хіба, крила,
стати парусом?
Треба когось третього,
щоб став човном...
Олена Лудченко. Вірші: Скарга на смуток, Вечір у пансіонаті «Кривбас», Прогулянка в темряві, Стосунки / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 14-16.
Віртуальний проект Олега Левченка, покликаний зберегти друковані архіви 2000-х рр., накопичені протягом власної видавничої діяльності, а також безпосередньої громадської участі в літературно-мистецькому житті Житомира та області.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)
Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив: Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...
-
Ніна ТАЛЬКО-ПЕТРУК Народилася в с. Курне Червоноармійського району Житомирської області. Закінчила Дубнівське училище культури. З 1981 ро...
-
Анатолій ПАНТУС Народився 9 грудня 1949 року в селі Писарівка Володарсько-Волинського району Житомирської області. Після закінчення Волода...
-
Святослав ВАСИЛЬЧУК Святослав Карпович Васильчук родом із серединної Волині, з Костополя на Рівненщині. Там виростав, закінчив школу № 1...
Немає коментарів:
Дописати коментар