Оксана Демінцева. Прозова мініатюра: З листа... Вірш: Реквієм (Світлій пам'яті В'ячеслава Чорновола присвячується)

Оксана ДЕМІНЦЕВА 

Закінчила Житомирський державний педуніверситет ім. Івана Франка. Працює вчителем української мови та літератури.


З листа...
...Хотілося б розпочати цей лист у радісному світлі, у світлих тонах, уплести поміж його рядків білосніжний цвіт садів, духмяні пахощі квітів, солодкий солов'їний спів, адже навколо весна, і все буяє, цвіте, розливає тонкий і п'янкий аромат. Та чорною стрічкою трауру оповила душу звістка про смерть Чорновола. Незабаром мине два місяці, як не стало одного з найкращих синів України. Кажуть, час заліковує рани. Та це не так, коли йдеться про таку людину, як пан В'ячеслав. З часом біль від втрати такого ґеніальго політика ще більше загострюється, а незагоєна рана кров'ю дзюркоче по стінках душі, залишаючи на них страшний напис:
"Немає... немає... немає..."
Гіркота, біль, сум сплелися у тісний клубок і вирвалися назовні ліричним сплеском під назвою "Реквієм". Цей вірш, народжений у горнилі пекучого болю, - моя данина пам'яті В'ячеславу Чорноволу. Нехай і він скромною квіткою зблисне у вінку слави дорогої всьому українському народові людини. На жаль, вінок слави став для пана В'ячеслава траурним. На жаль... Чомусь уже так повелося, що часто лаври переможця оповиті чорною стрічкою. Закономірність історичного розвитку? Коли ж людство отямиться і перстане розпинати своїх героїв? Історія суспільства упродовжтисячоліть проходить під знаком ротонди, і впродовж усього часу лунає сумний реквієм.
Сумно і страшно, коли з-під пера з'являються не легкі пасторалі, а випинається чорний і важкий оксамит реквіємів.


Реквієм

Світлій пам'яті 

В'ячеслава Чорновола 

присвячується

Зупинились віки.
Зупинились роки,
Помережані снігом білим.
І впилися в вінки
Чорним гаддям стрічки.
І лягли на холодне тіло.

Обірвалось життя...
Мов сирітське дитя,
Бродять світом засмучені цілі.
Хто убив? Не питай,
Бо нема вороття
Із розбитого автомобіля.

Будь проклятий повік
Цей ХХ-й вік,
Що купався в озерах кривавих,
Люто голови сік,
Закидав ними тік -
Тік людський (?!) для людської ж (?!) слави!

Цвіт нещадно топтав,
Убивав - не питав,
Хто згасав в задубілому тілі:
Чи то майстри октав,
Чи герої держав, -
Смерть скрадалася в автомобілі.

Плаче траурний дзвін,
Сльози струшує він
І низає на нитку печалі.
Обмине того тлін,
Хто Вкраїну з колін
Піднімав словом гострим - без сталі.

Він не вмер, він не згас,
Він живе серед нас!..
Безкінечне життєве коло...
Знаю: прийде ще час,
І з безликости мас
Зрине усмішка Чорновола.

Оксана Демінцева. Прозова мініатюра: З листа... Вірш: Реквієм (Світлій пам'яті В'ячеслава Чорновола присвячується) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 32. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Вікторія Дем. Вірші: Мамлюки, Бракороби, Кому - що, Обідрали, Громадська думка, Заздрощі

Вікторія ДЕМ

Народилася 11 вересня 1934 року в селі Озерах Брусилівського району Житомирської області. Закінчивши Житомирський педінститут ім. Івана Франка та Житомирське музичне училище ім. Віктора Косенка, працювала вчителькою. Нині мешкає в м. Житомирі. Друкувалась у місцевій періодиці. Авторка книжок "Великоднії дзвони" (збірка віршів та прози), "Люстерко" (збірка гумору, вид. ґаз. "Місто", 2002 р., ) також окремими книжками п'єси "Щастя", "Доля", "Небесні гостинці", "Два крольори", "Гурачок", "Місісіпонька" ( вид. бібл. "Nеабищо") . 


Мамлюки

Куди це щез будиночок,
Де Ольжич народився?
Га? Може, дім утік од нас
Й за морем приземлився?
Бо в нас-таки, хоч сядь та й плач,
Не діждешся ремонту,
То дім собі шамуль-шамуль -
Й злиняв за горизонтом.
Дивується поет з небес:
- А щоб той мер упився! -
Ну хоч би позначку лишив,
Де я на світ з'явився...
Зате у місті мамлюки
Давно звили кубельце,
Довженко, Ольжич - "тьху" для них,
Їм - лиш би сало з перцем.
Мовчить громадськість, як німа,
Дріма еліта в міражі,
Святині Ольжича нема -
Там вже кайфують гаражі.
Лютий 2002 р.


Бракороби

Дізнався я, що в Моцарта-творця
Тому мелодії лились дзвінким потоком;
Що не цурався Амадей винця
І келишок тримав напохват збоку
Узявши тую думку за взірець.
Притурив я "шампани" пляшок зо сто,
Сів за рояль, заклав за комірець
Та й оперу почав, готовий доста
Питво скінчилось, в опері  -  фінал,
Поніс її до Спілки гордим левом
Там підняли на сміх - Оце ориґінал!
Нам вуха геть порізав диким ревом.
Я голову ламав: - Чому така невдача?
Винце ж я попивав, А музика  -  осляча...
Нарешті правду відкопав:
Продукт неякісний вживав.
Не вміють в нас сучасні винороби
Путящих вин створити. Бракороби!


Кому - що

Чоловіченьку, проснися
Та навколо подивися:
Одяглось жіноцтво в шуби,
Понаприндювало губи.
Я ж в старім пальті зіпаю,
Хоч мужчину в хаті маю.
Як не втнеш мені дохи,
Ми навіки - вороги!
– Заспокийся, Ксеню люба,
Завтра буде в тебе шуба,
Модна, довга аж до п'ят...
Мені ж взамін - жени "Фіат".


Обідрали

Таня ходить по кімнаті,
злістю закипає:
Вже півночі, а Романа
й досі ще немає!
Мабуть, знову до любаски
стрибнув милуватись,
З'явиться - того бульдога! -
не впущу до хати...
За годину в предпокій
дзінь-дзінь-дзінь! - тихенько,
Тоня кинулась змією
до дверей хутенько.
Спершу глянула у вічко:
- Діво ж моя мила! -
На площадці стоїть Рома...
в чім мати зродила!
– Ага! - крикнула дружина, -
славно догулявся?
Іди ж туди ночувати,
де і роздягався!
Чоловік простяга руки:
- Не був я в кумасі,
Це мене так обідрали
в податковій касі.


Громадська думка

Усюдисущий журналіст,
непосидющий зрання,
До перехожого прилип
з нагальним запитанням:
– Шановний Петре Іллічу,
вже незабаром свято:
Нового президента ось
ми маєм обирати.
Признайтесь всім, не боячись,
кого б ви привели до трону,
Кому б сказали: Друже мій!
Ти чесно послужи Закону?
Петро замислився, відтак
підняв до неба очі,
Губами цмокнув, облизавсь
і відповів охоче:
– Отак-ото помізкувавши,
на душеньку гріха не взявши,
Віддав би зразу голос я
за Джона Мілтона,
чи Білла Клінтона -
така позиція моя!
Щоби, прикинувшись уранці,
себе відчуть американцем,
Хоч раз - бадьорим і сміливим,
хоч на один деньок щасливим!
Тут запитальник посміхнусь,
убік відвівши мікрофона:
– Такі ви, пане, пречудні,
мов білая ворона.
Бо маєте, як мовиться,
надмірні апетити,
Вам заманеться ще й Вкраїну
заморським штатом об'явити.


Заздрощі

– Якщо оця страшна холера, -
Кипів розлючений Сальєрі, -
Ще далі житиме між нами,
То я піду у світ з торбами!
І, голослівним щоб не бути,
Підсунув Моцарту отрути...
А сам ще рясту зім'яв багато,
Заживши "слави" Герострата.
Людей не переробить час -
Такі "сальєрі" є і в нас.

Вікторія Дем. Вірші: Мамлюки, Бракороби, Кому - що, Обідрали, Громадська думка, Заздрощі / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 30-31. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олена Деркач. Вірші: Коли я чую слово "Україна", Не затуляймо долонями очі, Ліні Костенко, "Україно? З тавром на грудях...", "Сурми - за горою..."

Олена ДЕРКАЧ 

Студентка Житомирського державного педуніверситету ім. Івана Франка.


Коли я чую слово "Україна"

Коли я чую слово "Україна",
То зразу ж уявляється мені
Безмежно поле, свіжий запах сіна,
І тихий шум крислатих ясенів.

І шлях крутий, запилений од віку,
І рев корів, й дзюрчання джерельця,
Й хлоп'яча позолочена голівка -
Маленьке сонценятко в пшеницях.

І свіжим молоком запахне вечір,
Білява мати вийде до воріт,
І чудно так, неждано й недоречно
Притихне світ.

А понад річку, де тумани білі,
Полине пісня, як чаїний сум,
І обеліски, з роду посивілі,
Хитнуться під вагою давніх дум.


Не затуляймо долонями очі

Так довго ми скніли в темниці,
Що стали боятися світла,
І боляче ріже зіниці
Та Воля, що сонцем розквітла.

Не затуляймо долонями очі?
Тільки спочатку прикро нам буде.
З часом відвикнемо темряви ночі
Й жити почнемо як люди.


Ліні Костенко

Всі Ваші вірші - дотик леза,
Немов натягнута струна
Високочолі, як береза,
Дзвінкоголосі, як весна.
Всі Ваші вірші - крик душевний
І море щастя чи журби,
А коли біль, то вже пекельний,
Холи ж бо радість - без хвальби.
Коли ж любов - то вже до краю?
Як пить отруту - то до дна.
Я Вас глибоко поважаю,
Бо Ви у нас така одна.


* * *

Україно? З тавром на грудях....
Україно! З хрестом на серці...
Україно! Жива ти в людях.
Безчестя згине! Тобі ж не вмерти!


* * *

Сурми - за горою,
Сурми - попід гаєм.
Коник вороненький
Копитами грає.
За ворота з хати
Вийшла стара мати:
"Ой скажи, синочку,
Де тебе чекати?"
А дівчина люба
Йде коло стремена:
"Глянь, мій чорнобривий,
Ще хоч раз на мине?"
В полі на роздоллі
Чорний ворон кряче:
"Маю я на тебе
Чорну ніч, козаче?"
"Гей ти, чорний ворон,
Гей ти, чорний пташе,
Глянь, як копитами
Кониченько креше!"

Олена Деркач. Вірші: Коли я чую слово "Україна", Не затуляймо долонями очі, Ліні Костенко, "Україно? З тавром на грудях...", "Сурми - за горою..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 28-29. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Богдан Горобчук. Вірші: Годинникар, "роzвеzяю себе по асфальту...", Сюркава тут, "деінде десь...", Майстер

Богдан ГОРОБЧУК 

Народився 4 червня 1986 року у м. Житомирі. Провчившись у СШ №33, нині закінчує навчання у технічному ліцеї при Житомирському державному технолоґічному університеті. Переможець багатьох олімпіад з обласних та всеукраїнських змагань. Переможець обласного відбіркового туру Всеукраїнського поетичного конкурсу "Молоде вино" (2002 р.). Ґрафіка Богдана прикрашає багато збірок авторів бібліотеки "Мистецької ґільдії "Nеабищо". Автор збірки поезій "Книга Дослідів" (2002 р.).


Годинникар

Люблю копирсатися годинами
у купах беzладно zвалених
пухнастих митей
а потім днями сидіти
zвісивши босі ноги у прірву часу
Люблю роками блукати
горами і долинами циферблату
zішкрібаючи пил
z секундної стрілки
щоб та не zупинила своєї ходи
Люблю тисячоліттями лежати
підклавши руки під голову
і zосереджено вдивлятись
у беzперервно-вічний рух Чумацького Шляху
а ще Люблю дихати часом
а коли набридне  -  поzіхати в кулак
і короткоzоро примруживши очі
дивитись на сонце
я  -  годинникар
і ніщо не відбере у мене
насолоди життям...


* * *

роzвеzяю себе по асфальту
нехай рефлектори фар
освітять! чи
освятять!! мою надубивчу
усмішку..
спіткніться об мене
пані
чи то пак
даруйте!..
панно!..
маю для вас сюр-приz!
усмішка...
від вас вимагаю!
ось!.. осьо-сьо-сьо...є!
до чого ж у нас схожі
усмішки!
усі ми однакові
усі ми єдині
в цьому переповненому
асфальтом вимирі
в своєму
zаасфальтованому вигляді


Сюркава тут

беzперечно між тут і там
є якийсь невловимий ніякими
надчутливими радарами ультраzв'яzок
ось zдавалося б ти сидиш
тут
п'єш невідому нікому
навіть тобі самому суміш
кави пива і лавандової олії
а там
щось відбувається і щось
невидимим
тягарем тисне на твої міzки
та так що zдається тобі та сюркава
не сюркавою а цікавою кавою
і вzагалі усе що є тут тобі zдається
боzна чим але тільки не тим
чим воно є насправді і дійсно воно так
бо те що відбувається
тут
воно нічого і не відбувається воно так собі
намагається відвернути твою увагу від того
іншого такого далекого і недоосвідомленого
там


* * *

деінде десь
в районі свічки
на площині столу
стоїть і ваша тінь
поряд із мільярдами  мільярдів
інших тіней
і їй так хороше там
світло і тепло
і не треба їй
іншого раю


Майстер

займаючись клонуванням Хрестів
у тому сірому
скелястому будинку
хоче майстер досягти
надмайстерности створити Хреста -
шедевра Хреста
найдовершеність
але дзуськи
нічого не може
скособочивши скривлену спину
над мертвими дерев'яними очима
Ісуса вирізає терновий вінок
а виходить [дермовий інок]
скосивши очі до різця має
відтворити Христове тіло
а виходить [Хренове діло]
так
сіючи усюди бруд і сміття по світу
щомиті працює майстер вічним різцем
з пісочним хронометром замість
алмазного леза
клонуючи і клонуючи Хрести
забиваючи їх терновими гвіздками
в серця людей
але не приживаються ці Хрести
гинуть або
перетворюються в бридких покручів
а майстер працює вічно
та чи вдасться йому повторити
свій перший шедевр
він - єдиний [?] !

Богдан Горобчук. Вірші: Годинникар, "роzвеzяю себе по асфальту...", Сюркава тут, "деінде десь...", Майстер / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 28-29. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Любов Годлевська. Вірші: Пісня кохання, Самопізнання, Відлуння паралельних думок, Міс осінь, "Поволі просуваю..."

Любов ГОДЛЕВСЬКА 

Народилася 21 січня 1978 року. Закінчила Житомирський державний педаґоґічний університет ім. Івана Франка. Працювала у обласному літературному музеї. Нині готує до друку власну збірку поезій "Гармонія болю".


Пісня кохання
Легкою тінню, німою ходою
Слідом в молитвах іду за тобою.
Сизим крилом до плеча ледь торкнуся -
Й спокоєм білим на серце спущуся.

Ти не відчуєш, не озирнешся,
Ко?ли біду я спалю своїм серцем.
Лиш від вогню, що гризе мене болем,
Ніжним теплом розіллюсь за тобою.

Раптом долине до слуху тонкого
Дикий крик чайки чи лебедя стогін,
Долею встеленого на світанні...
Ти не лякайся - то пісня кохання.


Самопізнання

Надто вже тихо у Лаврі душі.
В тьмі сьогодення минулим зорять
Поодинокі скелети святих...
Жаль, що минуле лише експонат.

Впевнено йду, хоча й на манівці,
Вільним маршрутом в пізнанні себе.
Творчу свободу стискаю в руці:
Нею мій дух двері в рай відімкне.

Усюди шукаю сократівський смисл.
У нім, тільки в нім суть мого майбуття,
Де страхом обмежений дух не проліз,
Я жваво проскочу... Фатальна ж ця гра!


Відлуння паралельних думок

          "Какая есть - на горнем небосклоне
           Украина на Божеских руках."
                                                  В.Галузинская

Яка вже є -
отруєна брехнею,
Яка вже є -
стверділі небеса.
Фальшивий дзвін
у ситих шлунках "ґеніїв",
Й на битім склі знов контури хреста.

Яка вже є -
з чинопоклонством в генах,
Яка вже є -
у срібних ланцюгах,
яка вже є -
в короні з секонд хенду,
Вкраїна у Божественних руках.

Якою буть? -
їй вільно обирати.
Ведуть до храму істині шляхи.
Я тут коліна й серденько схиляю -
Куди від неї, рідної, іти?

Незнана та непізнана...
та не німая!
В забутій, занехаяній юрбі
Я тут свій дух утомлений схиляю -
Тут перемога, на моїй землі!

Там десь течуть брудні валюдні ріки,
Й мед демократії по горлу шкряботить.
Звичайно, там не падають лелеки,
Там хмарочоси боїнг решетить.

Там різне кажуть... Що нам з того взяти?
Як в нашім домі оргії брудні.
І я, і Ви покликані прибрати
Цей дикий безлад з рідної землі.


Міс осінь

Її посмішка,
напомаджена bordo,
залишила іронію Джоконди
в осиковім листочку.
Лісова рапсодія Oriflaim
зазвучала в глибокому погляді...

Лиш торкнися її інтересів -
облітатиме бронзою слів.
Жоден фраєр із вічности буднів
шал дівоцтва її не спинив.

Паморочаться барвами пера
в капелюшку примхливої дами.
Вслід за модою мчиться скажено,
оповита шифону туманом.
Яка стильна!
Чарівна!
Шикарна!
Визнаю перевагу твою! -
Так скажу -
і гіркими дощами
Меланхолії в ноги впаду.


* * *

Поволі просуваю
переспілі прагнення
між шпаринками
впертого "Дай!"
Їх плоть спотворюється
спресовуючи порох думок
для вибуху...
Та піт і сльози
псують паливо мрій.
Попри все спопелила
ще перше
посмертний свій посаг...
Приймеш?..
У час посту
душа не попросить
нічого,
крім відповідей...
Не соромся,
що гола і боса,
брудна...
Приходь, поговоримо.
Господи.

Любов Годлевська. Вірші: Пісня кохання, Самопізнання, Відлуння паралельних думок, Міс осінь, "Поволі просуваю..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 26-27. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Броніслав Вітусевич. Вірші: Якби у мене плуг такий, Гіркий спогад, Муха в жмені

Броніслав ВІТУСЕВИЧ 

Народився 30 серпня 1927 року. Розпочав літературну діяльність 1949 року. 33 роки переслідувався орґанами КДБ за антирадянські погляди. Пенсіонер. За фахом художник. Автор двох збірок гумористичної поезії "Феба і Беба" (вид. "Волинь", 1999 р.) та вибраних творів "Соборний дзвін" (вид. "Волинь", 2000 р.).


Якби у мене плуг такий

Якби у мене плуг такий,
Щоб ним світ зла й неправди розорати,
Орав би я, не їв, не пив,
Не присідав би спочивати.

Переорав би все у прах,
Ногами злісно потоптав би!
Неправду, кривду, злий закон
В безодню назавжди загнав би!

Піт, обтираючи з чола,
У вірному пориві свому
Я на коліна б впав в той час
Молитись Богові Святому.

Після того було б мені
Нестрашно йти в сиру могилу.
Знаючи те, що мій нарід
Побачив волю справжню, милу!

Якби у мене плуг такий,
Щоб ним світ зла й неправди розорати.
Орав би я, не їв, не пив,
Не присідав би спочивати.
1980 р.


Гіркий спогад

Дуже-дуже посварились
Семен й Семениха.
Собі сваркою тією
Наробили лиха.
Собі лиха, людям сміху.
Всі сміялись з того,
Як Семениха тікала
Від свого старого.
А старий запінивсь! Люто
Кричить, дорікає...
Стара йому дулі тиче,
Злісно поглядає.
На стару старий сердито.
Пожбурив мітлою!
Стара йому прямо в очі
Лийнула водою!
Старий стару макітрою!
Стара після того
Сковорідку запустила
На свого старого!
Старий стару намірився
Схопити за спину,
Стара вислизнула, втекла
В сарай, під драбину!
Увесь свій вік в ложці й мисці
Бідна стара мала
За те, що дівкою колись
З іншим хлопцем постояла.


Муха в жмені

Дід піймав муху на вікні.
Затиснув у жмені.
Сміючися запитав
В своєї баби Фені;
"Відгадай, що у руці?
До трьох раз рахую.
Відгадаєш, знай, за те
Тебе поцілую".
Баба сплюнула у бік:
"Не буду гадати,
Бо не хочу, щоб ти ліз
Мене цілувати!".
Дід муху випустив з долоні.
Подивився строго:
"Це ти така?
Їй Богу
Я не знав оцього!
О, тепер у мене ти
Будеш пам'ятати
Як потрібно в обійсті
Діда шанувати.
Ні води, ні дров тобі
Не буду носити,
Ні клепати сапу, а ні
Онуків глядіти!".
Баба крутить головою:
"Дурницю верзе.
Не будеш ти:
Буде інший
Цілувать мене".

Броніслав Вітусевич. Вірші: Якби у мене плуг такий, Гіркий спогад, Муха в жмені / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 25-26. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Василюк. Вірші: Колискова, Струна

Тетяна ВАСИЛЮК

Народилася 17 серпня 1982 року в Житомирі. Випускниця ЗОШ №24. У травні 1999 року стала переможцем ІІ Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю "Собори наших душ". Студентка четвертого курсу Житомирського державного аґроеколоґічного університету. Надрукована у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99", альманасі "Провінція" (2002 р., м.Житомир).


Колискова

Темна ніч упала на коліна,
Пишуть зорі в небесах листи,
Вдарить вітер в очі та не сильно...
Надобраніч, мій коханий! Спи!

Хай тобі насниться твоя ніжна,
До якої завтра мусиш йти,
А моя любов, любов невтішна...
Надобраніч, мій коханий! Спи!

Обійми руками темний простір,
Тишу у долонях обійми.
Хай тобі насниться її посміх...
Надобраніч, мій коханий! Спи!

Важко сльози у очах тримати,
Як тебе, кохайний, обійти?
Як тебе, кохайний, обминути?..
Надобраніч, мій коханий! Спи!

Темна ніч упала на коліна,
Срібний місяць, в очі зазирни...
Бачиш?! Там малесенькі сльозини?!
Але спи спокійно, любий, спи!


Струна
(Сергію К.)

Я викреслюю твоє ім'я
Із книги всесвіту, назавжди!
Ти не людина, ти - струна,
Що розірвалась не співавши!

А як же мріяв ти співать,
Щоб чули голос твій в сонетах-
Со-нет?.. Ні!.. Так не можна їх назвать:
Прості, глухі слова з чернеток...

Я не врятую суть твою,
Тобі простити не посмію,
Бо під розірвану струну
Співать, на щастя, я не вмію!

Тетяна Василюк. Вірші: Колискова, Струна / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 25. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)