Тетяна Пишнюк. Вірші: "Заголубила ніч. Світанок...", "Не знала солодких сліз...", "Здригається ніч за півкроку до смерті...", "Не оминути колючок...", "Лиш ві сні ми безстрашно літаєм...", "Я вже не та, саме життя не те!..", Дві зорі

Тетяна ПИШНЮК

Працювала у обласному управлінні преси та інформації. Член Національної Спілки письменників України.


* * *

Заголубила ніч. Світанок.
Вмиваються росою вікна.
Промовив палко наостанок:
 - З тобою бути разом вік нам.

І вік пройшов. Весь у мороці:
Колеги, дім, рідня, робота.
Вже палахкочуть знов майорці,
Скриплять від старости ворота.

Ношу в собі ту обіцянку
Пригадую прикривши очі.
Щоночі я чекаю ранку,
Щодня чекаю знову ночі.

Із моїх років по росинці
Скрапають дні. Життя прожито.
Осінь в калиновій косинці
Прийшла вже замінити літо.


* * *

Не знала солодких сліз -
Усі сльози були солоні.
Назбирала думок віз...
Помістила в одній долоні.

Потім втисла їх у вірша,
Заховала в однім рядочку.
Раптом викаже гола душа,
Коли вітер тріпне сорочкою.


* * *

Здригається ніч за півкроку до смерті,
А дощ перетворюється на крижинки.
Слова оживають закреслені й стерті
І випурхнуть хочуть з моєї сторінки.

Словам вже замало сидіти у зшитку,
Складатись у рими, мовчати, боліти.
Вони уже хочуть розплутати сітку
Маленьких клітинок... Летіти, летіти.

Нове захотілося людям сказати.
А ви запитали  -  їм правда потрібна?
Візьмуть і посадять, як птахів за грати,
Або щось придумають цьому подібне.

Чи раз вас палили вогні інквізицій,
Чи раз вас душили мотузки репресій,
Кому ви потрібні у нашій провінції?
Ще вплутаєтесь у чиїсь інтереси.

То краще лягайте у затишний сховок.
Я вас напишу і сама прочитаю.
Лишивсь на папері один заголовок...
Уже розлетілись... Уже не піймаю.


* * *

Не оминути колючок,
що життя сипонуло під ноги.
Не сховать сивини,
що так зрадницьки сяє у косах.
Розчахнулось життя,
як на перехресті дороги.
І уже не знайти
чистоти в скаламучених росах.
Як тріпочуть слова,
мов метелики в теплих долонях.
Світку мій!  -  я уже
із надривом кричу.
Забери отой досвід,
що так чисто лягає на скроні.
Я ще хочу знайти
сто веселок посеред дощу.


* * *

Лиш ві сні ми безстрашно літаєм,
А насправді йдемо болотами.
І засмоктує трясовина
Нас і грішних і зовсім безвинних.
Хтось несе свою Музу, як дар,
А для когось і совість тягар.
Хтось лякається власної тіні,
Хтось світанки стрічає на сіні.
Світ зализує рану відкриту  -
Вже нову розіграли Кориду.
А життя по кровині скрапає...
Бог стомився прощать.
Він карає.


* * *

Я вже не та, саме життя не те!
А пам'ять так затискує, до болю!..
Той диво-сад, що більше не цвіте,
Той диво-цвіт, обірваний тобою...

Я не пробачу. Не простиш і ти.
Зроблю я вигляд, що тебе не бачу...
І ти не бачиш... Як же важко йти!
Зійшла роса... Не плачу я, не плачу!..


Дві зорі

На околиці спогаду
Зупинився твій сміх,
Переглянувся з поглядом
І в минуле побіг.

На долоні лишилися
Тільки білі сліди.
Дві зорі зупинилися
І упали туди...

За химерними мріями
Йде реальність німа,
А під довгими віями
Вже й сльозини нема.

Відридалось, відплакалось
І відхлипалось в сні -
Як небажана паморозь
Ці ридання німі.

Запекли мені боляче
Дві зорі у руці.
Білу книгу прочитано -
Чорна крапка в кінці.

Тетяна Пишнюк. Вірші: "Заголубила ніч. Світанок...", "Не знала солодких сліз...", "Здригається ніч за півкроку до смерті...", "Не оминути колючок...", "Лиш ві сні ми безстрашно літаєм...", "Я вже не та, саме життя не те!..", Дві зорі / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 67-68. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Наталя Пелешанко. Вірш: "Україна - це там, де Чорнобиль..."

Наталя ПЕЛЕШАНКО

Уродженка с. Жеребилівка Новоград-Волинського району. Студентка філолоґічного факультету Житомирського педаґоґічного університету ім. Івана Франка.


* * *

Україна - це там, де Чорнобиль,
Чорна пляма на карті земній,
Свіжа рана на тілі природи,
Чорна пляма на білому тлі.

Замість зустрічі - вічна розлука,
Замість щастя - одвічна печаль,
І таврована горем пилюка,
Радіації чорна вуаль.

Наші предки нам все пригадають,
Як на зустріч до них злетимо.
І нащадки не житимуть в раї,
А нестимуть одвічне ярмо.

І страждатимуть, слабнучи в тілі,
Проклинатимуть предків своїх.
Плями чорні, коричневі, білі...
Як позбутись? Як вивести їх?

Чорна пляма на тілі Вкраїни.
На священній землі Кобзаря.
Доле, будь милосердною нині,
Хай засяє прощення зоря!

Наталя Пелешанко. Вірш: "Україна - це там, де Чорнобиль..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 67. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Анатолій Пантус. Вірші: Квіти для Ісуса, Ой, навіщо?..

Анатолій ПАНТУС

Народився 9 грудня 1949 року в селі Писарівка Володарсько-Волинського району Житомирської області. Після закінчення Володарськ-Волинської середньої школи вступив до Житомирського медичного училища, яке закінчив з відзнакою. В 1982 році закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. Олександра Богомольця. Тривалий час працював судовим лікарем ВО "Магаданрибпром", лікарем санаторію-профілакторію "Сосновий бір" Коростишівського району. Нині - лікар Іршанської лікарні. Друкується в багатьох ґазетах і журналах. Є співавторм поетичниї збірки "Зорі над Іршею" та двух альманахів медиків Житомирщини "Натхнення" (вид. "АСА", 2002 р.). Автор поетичних збірок "І зацвіте калина..." (вид. "Полісся", 1999 р.), "Пісня душі" (вид. "Полісся", 2003 р.).


Квіти для Ісуса

А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба... І ось завіса у храмі роздерлась надвоє  -  від верху аж додолу, і земля потряслася,

і зачали розпадатися скелі.

Мт. 27:35,51

Не золотий, а терновий вінок
Богу Святому оділи.
Вже по чолі кров біжить, мов струмок,
Тануть останнії сили.
Щира сльоза все тремтить на очах,
Ніби нездійснена мрія.
-  Гріх всіх людей на Синівських плечах,  - З болем шепоче Марія.
Капає кров із прибитих долонь,
Сум і зітхання повсюди.
Серце стає, і згасає вогонь  -
Більше не дихають груди.
Коли кати розіграли хітон,
Одяг собі приміряли,
Від землетрусу здригнувся Кедрон,
Скелі гранітні упали.
Грішна земля від кінця до кінця
В темряву ночі сховалась.
Щоб до Ісуса звертались серця
В храмі завіса порвалась.
І вже щодня йде народ до ріки,
Щоб всяку Правду здійснити.
В пил розітруться міста за віки  -
Віра в Христа буде жити.
Сестри й брати! Ми  -  велика рідня,
Кров'ю Ісуса омиті.
Чистого серця даруймо щодня
Нашому Богові квіти...


Ой, навіщо?..

Голубі, рожеві і червоні
Маківки під вікнами цвіли,
Паслись тихо у діброві коні
І хрущі над вишнями гули.
За артіллю гасло ясне сонце,
Плив рожевий по селі туман...
Раптом, хтось загримав у віконце,
І здалося, що блищить наган.
Дітвора принишкла у куточку,
Та спокійним був тоді татусь.
Одівав білесеньку сорочку,
Говорив: "Катів я не боюсь!
А боюся вас одних лишати..."
І в голівки цілував усіх.
Посивіла за хвилини мати,
Біля вікон чувся п'яний сміх.
Голову сільради ми пізнали,
І парторга. Він наган тримав.
Комсомольці двері вибивали,
Хтось засови на току ламав.
Мов бандити, увійшли до хати,
Як татусь маленьких пригортав.
До Спасителя молилась мати,
А парторг вже в ліжку реготав:
"Вірите у Господа; голота?
Але вчить Ілліч - Його нема.
Цю баптистку зґвалтувать охота,
А ґазду зігріє Колима!".
Довго били тата батогами,
Комсомолець сіль приклав до ран.
А парторг не відставав од мами,
На її прицілював наган.
Старший братик матінку рятує:
"Пожалійте..." -голосок звело.
Тільки горлодер того не чує -
Вистрілив дитині у чоло.
До підводи тата волочили,
Залишали нам пустий засік.
Братика таємно хоронили,
Не дізнався жоден чоловік.
Свого батька ми шукали всюди,
Матінка зверталася в райком.
Там сказали: "Не ходіть нікуди, -
Привітаєм ще одним вінком..."
Відібрали коні і комору,
З неї збудували темний морг.
А душитель піднімався вгору -
Став сексотом в області парторг
З хати нас малих - повиганяли,
В ній став жити ледар-активіст
Навіть свитку татову забрали,
Залишився нам котячий хвіст.
Ой, вже "колективна" наша нива,
Господарство звалося "Ілліч"...
Доля стала в кожного "щаслива";
Згасло сонце. Наступила ніч...
Не хотіли люди до колгоспу,
Як полин, гіркії трудодні.
Ой, діждалися селяни посту -
Помирали у Пасхальні дні.
Активісти збіжжя вимітали
І вели до "світлої мети".
Сім'ями у селах вимирали,
Вмерли мої мама і брати.
Замовчали у селі собаки,
Зникли горобці і солов'ї.
Лободи не стало. Де ті маки,
Білі і рожевії мої?..
Вимирали села, вимирали,
Як черешні білі зацвіли.
Голодом до "щастя" заганяли
Ті, що з револьверами були.
Нехристи на Великоднє свято
Підпалили церкву у селі.
Танцювали гопака затято,
З'їли ковбаси три кошелі.
І пили сивуху. Жерли знову
Ковбасу до пізньої пори.
Вів парторг про комунізм розмову,
Цілував червоні прапори..
Ой, смачні із хробаків котлети
Мабуть, тому вижив я - не вмер
Та брехали на весь світ газети -
Що живуть заможньо в СРСР.
Ой, наївся каші з лободою,
У якій були хрущі й джмелі.
Залишився я один з бідою
На колгоспній, "вільній" вже землі.
Ув артілі почорніло сонце,
І не радував серця туман
Ой, навіщо гримав у віконце,
Той парторг, в якого був наган?!.
смт Іршанськ

Анатолій Пантус. Вірші: Квіти для Ісуса, Ой, навіщо?.. / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 65-66. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Софія Осадчук. Вірші: Становлення, "Ти не смієш насміхатись..."

Софія ОСАДЧУК

Народилась 31 березня 1960 року. Мешкає у м.Володарськ-Волинський.


Становлення

Люди стали до роботи,
Хто за невід, хто за серп.
Всі полили землю потом...
Я ж не хочу відтепер
Ані храмів, ні палаців,
Навіть золота-сріблa,
Лиш кружляти в тому танці,
Де відсутня сила зла!
І в руках тримати зброю,
Що віншуємо - "перо!".
Ніжно злитися з юрбою
І оспівувать добро.

* * *

Ти не смієш насміхатись,
Адже світ і так жорстокий.
Ти ж бо потім будеш вдячний
За любов і мій неспокій.
За чекання і розлуку
І за лебедину вірність.
Я стерплю й страшнішу муку.
І між нами буде рівність.

Софія Осадчук. Вірші: Становлення, "Ти не смієш насміхатись..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 65. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олена Мостович. Вірші: Сузір'я Фантазії. Сніжинка ельфів на тополі, Сузір'я Діви. Квітка Прозерпіни на снігу

Олена МОСТОВИЧ


Сузір'я Фантазії.
Сніжинка ельфів на тополі.

І знову думати про Вас,
Листи писати на кленових вітах...
Щоб догоріла Свічка-Час
Сльозою стомленого літа!

Яскрава фея Міражів?
Моя любов така незмінна!
В янтарних затінках душі
Це вже - фантазія осіння!

І в'ється в мантії старій,
З холодним факелом Свободи.
Квітучим полум'ям зорі
В реальний диво-храм природи...

Крізь Царство Маґа-Без-Душі -
Безсмертю не підвласне,
Крізь співчуття Маркізи Тиші -
Воскресле Сонце ясне!

В обіймах ночі. Ці фрейлини дня -
Рожеві, Золотисті Мрії?
О світла осені рідня!
Дай повернути озеро надії:

Квітуче полум'я зорі,
Жагучі сльози серця-маски,
Комусь призначені в просторі
Безсонні погляди світанків!

Колись розсипані в дібровах,
Давно озвучені в словах!
Ця дивна маґія любові -
Калини пісня вітрова?

Червоним бісером з неволі
Ти розвіваєш серця тлін?
Сніжинка ельфів на тополі
Із Королівства Сновидінь!

Блакитним оком звеселяти
Тобі призначена пора!
Тож чорним лебедем кружляти
По світлій райдузі не варт!

І знову думати про Вас,
Листи писати на кленових вітах...
Бо догоріла Свічка-Час
Сльозою стомленого Літа!


Сузір'я Діви. Квітка Прозерпіни на снігу...

Мій Азимех, небесний і святий!
Ти воскресай у зорянім саду
Арханґелом містерії планет -
Моїм сузір'ям Самоспалених Ідей!

Я - квітка Прозерпіни на снігу,
Колись опала на земний кришталь...
Жагучим подихом Розмай віків
Заніс мене в цю дивовижну даль.

Торкнув крилом - розвіяв чари,
Свавілля неба перелив
У загадкові серця ті удари,
І розцвіла я, мрії освятив -

Промінням Темряви яскравим.
Корінням Пам'яти дзвінким.
У солов'їній пісні величавій -
Майбутній маґії п'янкій!

Видінням Зоряної Казки
Іскрилась в лабіринтах дня:
Минула тінь і тінь - без маски -
Із твого царства - Золота Весна!

То по смараґдовим узорам
Мій Дух Оновлення блукав,
Щоб за вуаллю - Цар просторів -
Світанок Землю ніжно цілував!

Вітрів Розлючених намисто
Сліпучій Вічности віддав.
Ілюзій Сонячного Міста
Цій феї спрагло віщував:

Алею Щастя відчинити.
Лілеї Радости знайти,
Красою, сміхом ворожити.
І храм Кохання зберегти!

Там буде озеро Блакитне -
Тобі найкращий талісман.
А Мрій - берізок очі дивні -
Шовковим голосом світань!

Вербова злива нагадає.
Перегорне сторінки хмар,
Хоч все минає. Все зникає
За обрієм ялинних зграй!

І в цій бульварності туманів.
Чар-зіллям скропленій до дна...
Акацій Розсипи фантанів
Ще подарує стомлена душа!

Ці ніжні пташки - спів Фортуни
Розіб'ють Чашу Змієносця,
І опадуть крізь сни Селени
На теплі віти Маґа-Сонця?

Солодкі, білі, золотисті,
Неначе в дзеркалі ріки,
Вони літають в небі й досі
Волоссям срібним Вероніки...

Чому приходять в мої сни
В пелюстках Радости й Журби.
І час сплітає їх в колосся -
Так на Землі цій повелося?

Волошок-Сумнівів завія
В душі ясніє, пломеніє...
А кажуть, то Зима слова
Вливає у Сивілли письмена,

Щоб Азимех, небесний і святий
Воскреснув в зорянім саду
Арханґелом містерії планет -
Моїм сузір'ям Самоспалених Ідей!

Олена Мостович. Вірші: Сузір'я Фантазії. Сніжинка ельфів на тополі, Сузір'я Діви. Квітка Прозерпіни на снігу / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 63-64. - (Бібліотека обласного громадсбько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Надія Малинець. Вірші: Материнське щастя, Самотня верба

Надія МАЛИНЕЦЬ

Народилась 8 травня 1973 року в с. Студениці, Коростишівського району. На цей час живе у м. Коростишів. Після Студеницької школи та бухгалтерських курсів заочно закінчила Житомирський комерційний технікум. Працює секретарем на ВАТ "Коростишівський завод продтоварів".


Материнське щастя

Дивлюсь в колиску і душа радіє -
Моя дитина спить солодким сном.
Весняно-ніжні сповнюють надії
І огортають знов своїм теплом.

Промінчик сонячний заплутався в волоссі,
Зайчатком плигає і заважає спать.
Маля відкрило очі, підвелося
В вікно поглянуло, де гуси ґелґотять,

Мов найнялися з-за причілку хати.
Рукою сонячне проміння затулило,
Всміхнулося в малину курчатам.
І знов вляглося, позіхнувши мило.

Я так хотіла, щоб маля поспало
Іще часинку у своїй колисці,
Та незабаром, потягнувшись встало,
Щоб бігти в трави в зорянім намисті.

Воно до неньки ручки простягнуло,
Так ніжно притулилось до щоки.
І я до щему щастя те відчула,
Що материнським звалось всі віки.


Самотня верба

Стою я, немов зачарована
Зимовою казкою дня.
Морозом верба затаврована
Гілки опустила до пня.

Неначе, неначе покрилася
В весільну фату снігову.
Із кленом вона заручилася
Та вітер полишив вдову...

Стою я, стою зачарована
Зимовою казкою дня.
Та болем душа загартована
Й сльозинка скотилась до пня.

Надія Малинець. Вірші: Материнське щастя, Самотня верба / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 63. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Галина Малин. Вірші: Колообіг, До побачення, Риболюди, Рудий віршик

Галина МАЛИН

Народилася 14 лютого 1951 року в с. Забріддя Черняхівського району Житомирської області. По закінченню Київського державного університету, за спеціальністю журналістика, з 1975 року працює за фахом у ґазеті "Житомирщина". Член Національної Спілки журналістів України. Автор поетичної збірки "Біла кава" (вид. бібл. "Nеабищо").


Колообіг

Не плач, не плач -
Усе мине.
В пітьмі невдач
Зажди мене.
Ось я згублю
Свою удачу,
Ти засмієшся,
Я заплачу...


До побачення

Бігла за нами осінь,
Зазирала у вікна,
Хотіла щось
Сказати
І не наздогнала,
Не доказала -
Розплакалася дрібним
Дощем.
Від безсилля.
Чи розпачу?..
Почули
Її
Чи Доля
Чи Янґол,
Чи Бог...
Упала на дорогу
Смугаста Межа
Поміж Бути
І Не Бути -
Зойкнули шибки,
Схарапудилися
Колеса,
А з Поїзда Вічности
Махнула нам
Чиясь рука:
"До побачення"...


Риболюди

Німі,
Безликі
Та Ніякі
Пливемо
В нелюбому
Світі,
Кусаємо
Воду від
Злості,
Чуття
Народжені
Топим,
Прямуєм
У роззявлену
Пащу
Чогось
Чи когось?
Безокі,
Безкровні,
Німі...


Рудий віршик
В.

Маленька руда
Лисичка
Поселилась
В моєму
Серці.
Згорнулася
Там у вузлик,
Пухнастим
Колише
Хвостиком,
Лукаво
Примружує око.
Маленька руда
Лисичка -
Теплий
Клубочок сонця...
Серцю моєму
Здається,
Що воно -
Її затишна
Нірка...
А лисичка
Лише
Сховалась
Від надто
Прудкого
Мисливця.
Спочине -
Втече до лісу
На страшні
І веселі
Лови.
А нірку
Засипле
Листям...
Забувши,
Що це -
Моє серце.

Галина Малин. Вірші: Колообіг, До побачення, Риболюди, Рудий віршик / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 61-62. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)