Народився 1 листопада 1978 року в місті Житомирі. По закінченню ЗОШ № 2 м.Житомира, технічного ліцею, вчився режисури в Житомирському училищі культури і мистецтв ім. Івана Огієнка (1999 - 2002 рр.). Активно займається громадською діяльністю, був головою Житомирського обласного елітарного літературного клубу “Перевесло” імені Олени Теліги (2002 - 2003 рр.), заступник голови обласної орґанізації Спілки творчої молоді України “Ліґа АРТІС”. Має публікації у періодичних виданнях, літературно-мистецьких альманахах Житомирщини “Зустріч’99” та “Зустріч 2000 - 2001”, альманасі “Провінція” №3, всеукраїнському журналі “Березіль”, колективних збірках “Першість”, “Неабищо”, “Останнїй zошит постфутуриzму”. Автор поетичних збірок “Подих” (вид. “Житомир”, 1999 р.), “Камертон почуттів” (паралельний переклад з російської українською власних творів, вид. “Житомир”, 2000 р.), збірки афоризмів, збірки перекладів поетичних творів анґлійською з української “Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance” (вид. “Житомир”, 2002 р.), збірки “Zорова поеzія” (так само), “Ґлосолалія” (бібл. журн. “Косень”, 2003 р.), “Без надсад вічности” (бібл. “Nеабищо”, 2003 р.).
* * *
Нас випадковість зустрічала.
Ми голі цвинтаря хрести.
Віщунка-доля не вгадала,
Коли тримала терези.
Когось питають: Хто забутий?
Той хтось простує навмання.
Його не душить галабута...
Принишкло дихає свіча.
Над нами наші стались вчинки,
Пройшов не наш експеримент...
Як восени жива рослинка,
Втрачаєм й ми життя піґмент...
* * *
Горять ніжні повіви світла
На Божих орелях землі,
Раптово зникає проміння
І губиться в сірій імлі…
Дивись, як сміється порочність,
Пітьма додає їй снаги!
Яка в ній уразлива точність!
Яка безсоромність жаги?!?
Зникає проміння із зору,
Натомість - одвічна пітьма…
В очах лиш загоєний морок…
Там місця для світла нема!
Духовну возвишену радість
Всмоктала драговиста тінь,
А досі прихована святість
Шукатиме інших світінь.
* * *
Крокують впевнені життям
У силу мудрости нового!
Навіщо зрячим вороття,
Як не сліпого мають Бога?
25.07.99.
* * *
Як щиро та гордо
тримати в устах
чисту, сильну, ніжну...
...голубити, прикрашаючи
дорогим камінням
чуйности-чулости-чутности...
...плекати у глибинах
свого великого,
мирного серця, -
Мову.
12.11.99.
* * *
зв’яжу малюнки в перевесло
зігнеться неба коромисло
і повикльовує чепурність
квітами всіяна чарівність
сузірь зриватиму я ґрона
зчавивши сік у келих Ґраля
і дух пашний* згустивши ружу
молочну сонячність розріже
18.10.00.
* * *
Спробуй
життя увібрати
в маленьку цяточку!..
Ну, і як відчуття
тримати його
на кінчику авторучки?
23.02.00.
* * *
біля храму
продають природу
Неділя Вербна
для охочих
гілля освятити
за так
купуємо Бога
верзеться
духовно ростемо
щоб доторкнутися святого
прозвітувавши
опісля літурґії
розпродаж
24.04.00.
* * *
Дорога рушником.
Всі йдуть по ній сміливо.
Комусь вже мулять ноги
Яскраві візерунки -
Символи духовні
На батьківській землі;
А хтось зійшов давно,
Порізавши і душу.
14.05.00.
* * *
голосіївська осінь
голос
сіє
всяка осінь
гола
сива
як осінь
красива
у вас осінь
максиме
21.05.00.
* * *
тролейбус
крізь панораму вікна
замордовані сексом
вивіска
кінотеатр
україна
2.07.00.
Національна ідея
Україна - Я!
Україна має своє “Я”!
Україна пишається своїм “Я”!
Як гордо бути Собою!
31.08.00.
* * *
Йдучи повз Михайлівську церкву -
запах кадила:
народження та смерти,
вічного!
17.09.00.
* * *
Слухайте поезію, коли її потрібно бачити;
коли немає критеріїв працюють почуття.
Загляніть у компактність душі!
Збагнувши цінність павз,
зберігайте право голосу,
бо важко дивитися на правду…
А усвідомити її?
Спіткнувшись обличчям об наріжний камінь,
чуйте слова Івана Багряного:
“Ця декорація, цей фарбований фасад -
від політики.”
“Ламаючи лезо думки…”
Все на хвилинностях тримається.
Що не гниє - те розвивається!
Не пульсуй по сторінках…
Не дихай… Йди на компроміс.
23.10.01.
* * *
Розбурхане небо иржею повітря,
Гурчанням заліза вповита земля.
Нагоду отримала штучна клітина,
Природа зникає в технічних дивах.
Усе ідеально у ґрафіках ліній,
Розумно підкованих цвяхом ідей.
Попереду йтимуть скарлючені тіні,
Позаду горітиме часу Помпей.
Чутливо здригається тіло природи,
В нестерпному болі хиріє душа,
І ми пізнаємо: в могутності – кволі,
А в нашій ґлобальності – ґлоба життя.
16.01.99.
* * *
Красна-весно, цілуй білим квітом простори,
Навкруги википай ароматом медовим.
Барвосніжно розпінься густими садами
Над травою, що пишно лягла килимами.
І заграй, мов симфонія в чистім повітрі,
Трепетливо оживши у сонячнім світлі.
Напувай розквітаюче мальвами серце,
На душі віддзеркалься, немов у люстерці.
Хай чарівність вселенська твоя не погасне,
А буяє завжди дивовижно прекрасно,
Наливаючи спокій в розбурханість віку,
Огорнувшись у подих гарячого квіту.
20.01.99.
* * *
У кожного в світі своя течія,
Свої перепони й кінцева межа.
Своє розуміння, власне, мета,
Свій жарт, своя музика – доля своя!
4.02.99.
Заметіль
Снігом дрібненьким вкривай, заметіль,
Сіру оголеність журних садів.
Віти пухнасто вдягаючи в шати,
Сяєвом чистим гори чарувати!
Наче мозаїка, ти в кольорах
Ллєшся в прозорих зими корогвах,
Любо пойнявши незвичністю вроди...
Грай легкокрила у струнах природи!
6.02.99.
* * *
Думка жахається власної тіні,
Бо несвідома того, що учинить.
Йдемо на берег постійного «буде»,
Ми поміж небом та «світлим» минулим.
Мабуть збудований світ інших бачень,
Бо повноцінність: не маємо, значень;
Десь загубили двокрапку чи кому,
Щоб прочитати усе по-новому?
11.02.99.
* * *
Яса...
Овва!
Яка душа!
Струмить блакитна течія.
Мовчи.
Дивись.
Сади весни...
Усе – безмежні береги.
Вервечка-березіль пливе
Та косу променів плете.
Хлюпоче сонячне вино.
Збагну красу!..
Малюю скло.
7.03.99.
Ця крапка дорівнює вічности
лишайте крила на гербарій
пів жмені сонця на ножі
кохання бавить динозарій*
ліричних куль наглядачі
ти хочеш встигнути любити
собачка виє на весну
людину паніки створити б
у цей апофіґей всьому
12.05.02.
* * *
обличчя рук говорить із вустами
тут інша ситуація зі світлом
я можу забезпечити любов’ю
або піти до горщика з попсою
з підлоги визирає серце кволе
знебарвилися квіти із очима
бери подарунковий псевдоспокій
і подих ніжний за плечима
ти маєш влучно чути тишу
заходиш в неї як у тостер
смакують подиви колишнє
а серце хлюпає од вишень
збочення
ти маєш влучно сполохати тишу
ти чуєш розніжений збуджений тостер
смакують поети на подив колишнє
і серце хлюпоче смакуючи вишні
13.05.02.
* * *
не живи себе ілюзіями
виколупавши
залишок гріха
з пуповинної фантазії
верліброві думки
постфутуристичного
минулого
серійних людей
зі
стерильною ситуацією
без утисків
вживали у комфорт
із вицвілими очима
делікатесні місця
згубили кохання
наче невинність
наша закуска
на нас
дивиться
із насолодою
як
на сяйво здорового глузду
пошуки та порівняння
альтернатива сумлінню
без сумнівів
весна виснажує
дивно і одиноко
втручанням у декоративність
зламаних крил
зустріч
навипередки з реальністю
чекають
годинникового вибуху
зґвалтовані емоції
фатальної брехні
усі масово почали бачити повітря
за
уповільненим ходом свічок
за
уповільненим ходом думок
зухвало
вам
бісоногі ритми і рими
ніж для квітів і катів
ділі буде
19.06.02.
* * *
хотіли бажали і пролетіли
по-українськи смерть волає
від ситуації сумліє*
вона з ходою самурая
говоритиму мертвою ніжністю
за останнім діаґнозом дзвоника
за природним порядком невинности
завбачають на прапорі слоника
пахне дівка і потом і матом
і в ґазеті некролоґ цар здох
соловейко втомився кохати
ти чудово спрямований бог
лежить на небі туша сонця
й спрацьовує на нім рефлекс
пупка паняночки для хлопця
постфаталісти хочуть сХ
20.06.02.
* * *
Хто за біль платить гроші?
Болем ситі по шию!
Закорковуйте в жила
шилом
сміх.
Гроші хочуть радіти!
У гаман не ридати!
За святковість, любов і красу
і лиш краплю роси
на щоці!
2.01.02.
* * *
Злих людей дурні люди
Дарують мені.
Для людей маю душу.
7.01.02.
* * *
Я сумний і байдужий.
Ніч пахне теплою скибкою хліба і молоком.
3.02.02.
Олег Левченко. Вірші: "Нас випадковість зустрічала...", "Горять ніжні повіви світла...", "Крокують впевнені життям...", "Як щиро та гордо...", "зв’яжу малюнки в перевесло...", "Спробуй...", "біля храму...", "Дорога рушником...", "голосіївська осінь...", "тролейбус...", Національна ідея, "Йдучи повз Михайлівську церкву...", "Слухайте поезію, коли її потрібно...", "Розбурхане небо иржею повітря...", "Красна-весно, цілуй білим квітом простори...", "У кожного в світі своя течія...", Заметіль, "Думка жахається власної тіні...", "Яса...", Ця крапка дорівнює вічности, "обличчя рук говорить із вустами...", "не живи себе ілюзіями...", "хотіли бажали і пролетіли...", "Хто за біль платить гроші?..", "Злих людей дурні люди...", "Я сумний і байдужий..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 56-59. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар