Валерія Дмитрук. Вірші: "Вам все одно? Скінчилися казки...", Ноктюрн, "Старий ставок уже не кличе...", "У нас і рай і пекло зібрані в одне...", "Ці дні осиплються в душі..."

Валерія ДМИТРУК

Народилася 1978 року. Закінчила Високопічівську середню школу №2, зараз навчається в Житомирському училищі культури ім. Івана Огієнка на бібліотечному відділі. Життєвим орієнтиром для неї є слова Ф.М.Достоєвського про те, що "краса врятує світ". Тому й шукає краси в навколишньому світі, у стосунках з людьми, у мистецтві. Особливо надихає на творчість класична музика.


* * *

Вам все одно? Скінчилися казки,
Їх не покличеш знов у тихий вечір.
Холодний вітер наляга на плечі.
З його кишені випали зірки.
А ви байдуже дивитесь у даль.
Сухі слова беззвучно опадають...
У світі іншім, може, пригадають
Старої казки лагідну печаль.
Для нас усе згоріло, відійшло,
Це все уже - не музика для серця,
Воно, принишкле, ледве-ледве б'ється...
Вмирає казка... Так, вам все одно.


НОКТЮРН

Десь мріють квіти. І летить
Сумна мелодія Шопена, -
Мов тихий легіт, що на мить
Єднає вічність безіменну.
Букет конвалій на вікні,
Дивись у сутінки прозорі, -
Там за вікном туман принишк,
Він спочиває... Гасли зорі
І аромат конвалій тих,
Сплітав із нотами серпанок...
...і знов прийшов на землю ранок.


* * *

Старий ставок уже не кличе, -
Поснули квіти на воді,
Де відбивалися обличчя,
Колись такі ще молоді.
А може, образ залишився
В дрижанні тихому води...
Он клен, він спогадами впився,
І тихо кличе нас: "Ходіть!"
Я підійду, я все згадаю, -
Сумним свічадом спить ставок...
О, як далеко нам до раю!
Як жовкне пам'яті листок...


* * *

У нас і рай і пекло зібрані в одне,
Єдина суть змішала біле й чорне.
У дзеркало, неначе у вікно,
Подивишся - і темрява огорне.
І у тумані вже не відрізнить,
Чия рука торкається обличчя.
Яка крихка оця єдина мить, -
Ось знов її розбили протиріччя.
І тихо тінь відділиться твоя.
Й востаннє їй розбили протиріччя.
І тихо тінь відділиться твоя.
Й востаннє їй подивишся у очі.
"Я кров твоя, я маячня твоя", -
Прощаючись, крізь сутінки шепоче.
Розбите скло... Ці сльози крижані...
А тінь твоя пішла крізь ночі й дні,
Й роздвоєність оцю тобі лишила.


* * *

Ці дні осиплються в душі
І тихо згинуть самотою,
А може, десь в якімсь житті
Я розмовлятиму з тобою.
А може, десь покине ніч
І тінь байдужості розтане,
І знов, як завше, віч-на-віч,
Любов переді мною стане.
Легким видінням давніх літ,
Торканням теплим мрій далеких...
З криниці пам'яті привіт
На крилах принесуть лелеки.

Валерія Дмитрук. Вірші: "Вам все одно? Скінчилися казки...", Ноктюрн, "Старий ставок уже не кличе...", "У нас і рай і пекло зібрані в одне...", "Ці дні осиплються в душі..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].