Метанойя Крок до істини
Зміст
1. Хто ти?
Людська загадка
Р.8. Без надії сподіваюся
233"\С
Свобода з присмаком кави
Передмова
Істина здатна визволити. Але в той самий час вона здатна породжувати сумніви. Зрештою, перекреслити все, що раніше здавалося правильним. Кожен з нас шукає істини. Іншими словами - правди. Правди про те, ким я є і де моє місце. Проживши життя і не віднайшовши того, чого шукала, людина відходить. Відходить із відчуттям нереалізованості. Але часом буває, що відповідь була зовсім поруч. Інша справа, що шукаємо ми її десь занадто далеко. Усе геніальне - просто. Людина, яка з простотою серця ставиться до всього, що спіткає її впродовж земного паломництва, є генієм. Бо не женеться за тінню, але здатна творити світ, у якому прагне жити. Це не є відстороненість від реальності, лише свідомість своєї важливості у цьому світі. Кумири, ідеали, божки - поводирі особистісної смерті. Тож, маємо зробити бодай щось, щоб не відійти в історію людства як скороминучий звук нікому незнаної мелодії, але як особистість, здатна, через свою непересічність, змінити своє життя на краще, вміло скористатися усім, що дано та віднайти своє місце у світі.
Метанойя* - (Метанойя (грец. ????????????, букв, «після розуму», «переосмислення») — термін, що позначає жаль про щось, що відбулося, розкаяння (особливо в психології і психотерапії). У релігійній (особливо ранньохристиянською) традиції часто несе смислове значення покаяння.
Хто ти?
Ти... Який ходиш чужими шляхами, видаючи їх за свої. Ти, який наслідуєш лже-кумирів та створюєш ілюзію свого дуже умовного щастя. Ти, який повсякчасно шукаєш «чогось», падаєш з ніг у гонитві за «чимось», що, в принципі, виявляється не так уже й важливим.
Суєта, влада, ненависть, гордість, хіть, страх, лицемірство... Що ж насправді керує тобою?.. Любов, самопожертва, турбота, вдячність, щирість, гідність, благородство... Хто ти? У чому твоя справжність?
Я... Тобі цікаво, хто я? Чому я тут? Відповідь є надзвичайно простою, як, зрештою, і моя сутність. Ми багато в чому схожі, але в мене є реальна перевага - я є собою. Я є справжньою! Сьогодні я запрошую тебе в паломництво... Так, саме паломництво. Повільним, спокійним кроком. Розумію, Ти не звик до цього, але спробуй. Крок за кроком ми наближатимемося до храму Твоєї душі. Як давно ти там був? У якому вигляді зараз Твоя Святиня?
Вони... Ті, які є нашими спільними знайомими. Ті, які постійно йдуть за нами, як тінь. Вони змушують нас обирати. І саме від цього вибору залежить те, ким ми є. Дуже часто Ти підпорядковуєшся їм. Якщо погоджуєшся, Вони замикають тебе в маленькому просторі, визначають кордони твого життя. У цьому випадку не маєш права їх порушувати, бо почуватимешся непотрібним, відкинутим, розбитим. Ти боїшся цього, тим самим позбавляючи себе можливості побачити щось більше. Вони наказують Тобі, яким має бути твоє життя, чим маєш керуватися, що для тебе буде краще. Ти віриш їм, а Вони часто говорять неправду. Чому ти боїшся відкинути ці умовні межі? Чому боїшся бути самим собою?
Я знаю, про що Ти думаєш. Ти вважаєш, що у всьому цьому немає сенсу. Тоді у чому він? Впевнена, Ти неодноразово шукав його. Протягом багатьох років Ти зайнятий пошуком. Шукаєш те, чого тобі не вистачає. Те, що зможе зробити тебе щасливим. Чи не так? Але, зрештою, подумай, чим закінчуються усі ці пошуки? Чи знаходиш Ти те, що окрилює тебе, дозволяє відчувати себе вільним і незалежним? Так багато питань, але мало відповідей... Може, не там шукаєш?.. А може, це взагалі не так уже й важливо. У такому випадку що ж є важливим? Самообман. От у що виливаються твої багатолітні пошуки. Знаю, Ти зі мною не згодний. Але якщо наважився пройти разом зі мною цей шлях, то, зрештою, зможу довести тобі це . Ця розмова не схожа на ті, яким віддаєш перевагу. Розмови про буденні клопоти, стосунки, досягнення і падіння, соціальні, економічні чи політичні проблеми тощо. Усе це зараз не має жодного значення! Бо сьогодні ти можеш бути вільним від усього цього. Якщо тобі цікаво - залитись. Якщо ж ні - можеш відійти. Бачиш, перед тобою знову вибір. Два шляхи. Третього просто не існує. І так кожного разу. Саме таким чином влаштований цей світ. Альтернативні варіанти, яким часто віддаєш перевагу, рано чи пізно приводять тебе знову ж таки до того самого роздоріжжя, яке не раз хочеш обминути.
Тож рушаймо. На початку нашої подорожі я розповім тобі одну цікаву притчу.
Вона зможе дати чіткіше уявлення про менег і те, для чому Ти тут. Отже, мова йтиме про те, як
будучи ще зовсім молодим, Скорпіон зустрів на своєму шляху Пустельника. На вигляд чоловік
був абсолютно звичайним, ніщо не вказувало на те, що у майбутньому саме йому вдасться
кардинально змінити життя цієї маленької істоти.
Був звичайний літній день. Йдучи безлюдною пустелею до свого скромного помешкання, монах побачив маленького Скорпіона, який лежав обабіч дороги майже непритомний. Сонце нещадно палило, ледь відчутний вітер піднімав піщинки, гойдаючи їх у повітрі. Жодної надії хоч на малесенький дощ. Пустельник наблизився, а Скорпіон жалісливо промовив: «Допоможи мені... Я ніколи ні в кого не просив допомоги, але зараз я відчуваю потребу у цьому». Пустельник нахилився, підняв його, поклав собі на долоню. Опісля спитав: «Ти що тут робиш?» У відповідь почув: «Я поранений». Тоді Пустельник промовив: «Ходімо до мого помешкання, я нагодую і підлікую тебе, а пізніше зможеш вирушити у свою дальшу подорож». Скорпіон підвів очі і сказав: «Забудь... Залиш мене, я сам винен у тому, що зі мною сталося. Це кара за мою необачність». Після цих слів втратив свідомість. Тоді Пустельник обережно поклав його у невеличку торбинку і відніс додому. Коли Скорпіон отямився -побачив, що його рани були оброблені, а поруч лежала їжа. У помешканні нікого не було. По якомусь часі до кімнати зайшов старець і промовив: «Ну що, прокинувся, мій любий друже?» У відповідь почув: «Чому?.. Чому ти не залишив мене у пустелі?» Монах усміхнувся і сказав: «Ти ще замолодий, щоб помирати. Твоє життя є безцінним даром. Хіба ти не боїшся втратити його, померши?» - «Смерть... Я не боюсь її! Я сильний і мужній, тому ніхто і ніщо не здатну мене злякати». Ці слова, сповнені зухвалості та гордості, тільки насмішили пустельника. Він промовив: «Знаєш, малий, а ти кумедний! Але проблема твоя в тому, що не вмієш визнати своєї слабкості. Сильним є не той, хто не боїться, але той, хто вміє подолати страх. Знаєш, я живу в цій місцевості вже дуже давно. Тобі цікаво, що мене сюди привело? Я скажу тобі.
Колись, я так само був молодим і сповненим амбіцій хлопчиною, але життя щоразу дуже боляче ранило мене. Кожне випробування, яке мені доводилось долати, ніби знищувало мене. Я був певний у тому, що ніхто не допоможе мені, окрім мене самого. Як не дивно, моя слабкість була в моїй силі. Кожного разу я приходив додому і питав себе: у чому сенс усього цього? Чим я заслужив на подібні муки? Я ніколи не контактував з батьками. Наші стосунки були далекі від ідеальних. Я почувався самотнім. Мені здавалося, що ніхто не в силах мене зрозуміти. Я пережив зраду найкращого друга, нещасливе кохання, матеріальні нестатки, а найстрашніше - духовний занепад. Але, як борець, я шукав вихід. На жаль, ці пошуки чим далі, тим глибше заводили мене в глухий кут. Серце розривалося на шматки від нестерпного болю, відчаю. Я шукав відповіді повсюди, але тільки не в собі. Я боявся помилитися. Зробити неправильний вибір. Втратити своє щастя, так і не знайшовши його. Я був спустошений, розбитий, голова була забита думками. Але приходить час, коли ти розумієш, що так далі тривати не може. Ти стоїш ніби над прірвою. Ще крок - і безодня проковтне тебе. Я стояв перед вибором: кардинально інше життя чи духовна смерть. Мій вибір був життя. Невдовзі я поїхав сюди, у місце, де ти не залежиш від інших, де можеш бути наодинці з самим собою стільки часу, скільки тобі буде потрібно. Я збудував собі оселю і почав жити по-новому. Саме тут, у тиші, я почав пізнавати свою сутність. На початку дуже боляче було усвідомлювати, що стільки часу згаяно дарма. Але зараз те, що так довго пригнічувало й не давало спокою, просто зникло. Я зрозумів те, що подолав самого себе, відкинувши усі ті кордони, у які я не вміщався, які заважали мені бути собою».
Скорпіон підвівся і промовив: «Я ще ніколи не чув подібного. Багато що з твоєї оповіді мені є незрозумілим, але у деякі моменти я відчув, що і сам є близьким до цього. Знаєш, я надзвичайно вдячний тобі за порятунок. Усе моє життя я був переможцем. Багато хто боїться навіть наблизитися до мене. Щодня я мандрую пустелею. День... Ніч.... Я полюю, відпочиваю, роблю усе, що звик робити змалку, але в усьому цьому я є самотнім. Маю усе, що мені необхідне, але моє життя позбавлене сенсу. Як часто мені хотілося поділитися моїми надбаннями ще з кимось, але я приречений на самотність». Скорпіон опустив очі і заплакав.
«Самотність не є вироком, - сказав старець. - Самотність є шансом віднайти себе справжнього. Бо, навіть маючи велику кількість друзів, ти можеш бути самотнім. Кожен з нас прагне бути потрібним комусь. Ця потреба є надзвичайно великою. Є люди, які говорять, що їм подобається самотність. Але, говорячи подібні речі, вони часто лукавлять. Бо десь там, у глибині свого серця, вони знають, що це неправда. Я дуже радий, що ти відкрив мені частинку своєї душі. Запамятай: ти не самотній! Твоя самотність закінчилася там, де почалася наша зустріч». Скорпіон подивився на Пустельника і посміхнувся. У його очах майнула іскра радості та надії. Ніколи ще раніше скорпіон не посміхався, але саме тепер він відчував себе щасливим. У житті немає нічого неможливого. Питання тільки в тому, наскільки ти прагнеш отримати бажане. Важливо також знати, чого ти насправді хочеш. Чи той стиль життя, який провадиш, є насправді тим, чого прагне, насамперед, твоє серце? Кажеш, ми не завжди отримуємо те, чого бажаємо. Так, бо не все одразу. Щоб досягти бажаного успіху, мало тільки хотіти. Потрібно також щось для цього робити. Важливо почати. Закласти фундамент, на якому зможеш побудувати своє щастя. Чому ти не віриш у себе? Чому так часто кажеш, що не здатний досягти успіху, що не маєш відповідних здібностей? Усе це маячня, у яку ти віриш, бо є обмежений їхніми кордонами, їхніми правилами гри, які Вони визначили за тебе. Вони лякають тебе тим, що відкинувши їх, ти не зможеш досягнути жодного успіху. Твоє життя перетвориться на кошмар. Але це усього-на-всього аматорська прелюдія, не варта уваги.
Історія, яку розповідала, дуже чітко відображає мій намір показати Тобі те, про шо так часто забуваєш. Ти ладен бути тим, ким хочеш бути. Твоя внутрішня сила настільки велика, що можеш досягнути будь-чого.
Натомість, щодня ти граєш мільйон ролей, вдягаєш тисячі різних масок, аби тільки не показувати свою справжність. Ти боїшся своєї неідеальності, своїх недоліків? А ^У варто? ^Гвеликому рахунку, те, що подумають про тебе інші,- це лише тимчасове явище. Завтра про це усі забудуть, бо, зрештою, їм байдуже. Ти живеш у системі, де все чітко сплановано. Люди роблять те, що, як їм здається, мають робити. Ті ж, хто не вміщається у межі цієї системи, хто бажає виразити свою індивідуальність, ліквідуються, бо ніколи нікому не потрібна була конкуренція. Що ж робити? Це питання вже стало досить буденним. Боротися з системою? Замкнутися у власноруч побудованому світі й таким чином відгородитися від зовнішніх факторів? Чи просто пливти за течією, будучи байдужим до всього? Байдужість... Чума нашого часу. Нищівна сила, яка, на кшталт бомби з уповільненою дією, уражає все і всіх, коли детонує. Хтось із великих казав: «Не бійся друзів, бо найбільше, що вони можуть зробити, це зрадити тебе; не бійся ворогів, бо найбільше, що вони можуть зробити, це вбити твоє тіло, але бійся байдужих, бо саме за їх мовчазної згоди щохвилини у світі здійснюються найбільші зради та вбивства».
Зрада, вбивство, ненависть... Наскільки ж звичними вони стали для нас. Як часто ми не помічаємо того, що завдаємо болю оточуючим, вважаючи це за норму? Нас щоразу переконують у тому, що так, то є погано, проте то сталося не з тобою, тому можиш зітхнути з полегшенням. І чи не з нашої саме мовчазної згоди щоразу здійснюються зради, вбивства, самосуди?.. Глибше придивившись зможемо помітити, що й ми самі над собою здійснюємо ці речі. Ми зраджуємо самих себе тоді, коли порушуємо дане слово; ми вбиваємо себе неправдою, самообманом, який перекриває нам «повітря»; врешті ми чинимо самосуд кожного разу, коли власноруч позбавляємо себе права бути щасливими, бути дійсно живими та справжніми.
Можна вирвати цю сторінку, зімяти і прицілившись прямим кидком влучити прямо у смітник. Саме там місце тестові з розділу графоманства. Саме там місце для неприємних думок чи заїжджених мотивів. А ось що з цим усім робити пізніше - справа кожного особисто. Кожен сприймає світ по-своєму. І власне тому, комусь подобаються подобаються горді троянди, а хтось віддає перевагу невибагливим польовим квітам, хтось любить круті схали гір, а когось більше приваблює таємничість теплого моря, комусь подобається схід сонця, а комусь довподоби його захід. Але власне усі ми прагнемо до чогось, світлого, гарного, неземного.
Що є прекраснішим за первозданність природи? її довершеність, краса, самобутність захоплює. Вона дає відчуття свободи, легкості, наповнює своєю силою. Ти ніколи не задумувався, чому так є? Вона може бути німим свідком твоїх сліз чи твоєї радості. Чому, зайшовши, наприклад, до лісу, людина глибоко вдихає та видихає повітря, при цьому ніби позбувається усіх негативних емоцій, які так часто ховає у собі, а роблячи новий вдих, отримує легкість і насолоду? Чому, притулившись до дерева, часом відчуває фізичне полегшення? Споглядаючи на захід сонця, чи зустрічаючи його схід, рясно устелене зірками небо чи рух хмар погідного дня, повсякчасно її огортає якась таємнича чарівність? Тоді її душа наче розкривається, освітлюється та здатна породжувати вихор яскравих мрій, глибоких роздумів, солодких переживань. Безмежна радість охоплює кожну клітину, пронизує до самої суті та творить свою виняткову палітру, змішуючи барви, які не доступні для людського ока. Це є так прекрасно, з одного боку, і водночас, так незрозуміло з іншого... Свідомість усього цього з часом розвіюється. А що ж діється поза цією миттю? Ми створюємо світ, у якому живемо. Нам відведена виняткова роль господаря, але наскільки ж часто важко стати господарем власного життя, уже не говорячи про господарювання над чимось більшим. Для людини природа - це чи не єдине середовище, де вона може бути справжньою. Природа зберігає у собі тишу, а тиша має ключ до кожного прибіжища, яке лаштуємо, прагнучи сховати істинність переживань .
Перебуваючи у зосередженому спогляданні й осмисленні власного життя, Ти віднаходиш розуміння того, ким Ти є.
Немає коментарів:
Дописати коментар