***
Застелю повітря шпалерами
З дірками для ламп Ілліча,
Що зорі затьмарять
Поштучним щастям…
***
Сонні ведмедики думок,
Сині халати сердець,
Сірі астрали твоїх друзів.
Поєднав в собі морок…
Поясни, навіщо це тобі?
Не розумієш…
Сам винен —
Запустив бомбу в механізм
Насолоди…
***
Лиття медальйонів чужого кайфу
Застопорилось…
Божевільний ливарник спився
Заливаючи суміш аристократів та безрідних
Собі до горна,
Люди почали хворіти милосердям
У творах письменників його величності
Пройшло співчуття…
***
Бездушні погляди вікон
Жахливі гримаси дверних замків
Карають… Бо не зміг написати
Кількох слів про любов…
***
Небо закрилось повіками ночі,
Ти — просто сон, а отже, не хочеш
Далі йти по дорогах зірок,
Може, сьогодні прийти без квіток?.
Просто до неба…
До тебе…
Микола Марченко. Вірші /
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.98.
Немає коментарів:
Дописати коментар