Олег Харлан. Вірші: "Доленько-доле, де ти, скажи?..", Потвори, Зоряна мить

Олег ХАРЛАН

Житомирянин. Викладач майстерности зварювальних та слюсарних робіт.


* * *

Доленько-доле, де ти, скажи?
Вже я стою на космічній межі.
Вже відступають пусті міражі...
Доленько-доле, де ти, скажи?

Може блукаєш у хащі життя?
Серце згубилось в пустелі буття...
Де ти, Любове, пречиста моя?
Боже, ти Чуєш? У розпачі я...

Що це?.. Засяяла в Небі Зоря?
Серце забилось... Летіти пора!
Бачу Любов у Вселенській імлі...
Щастя чекає мене на Землі!


Потвори

Учора російською аґітував,
Сьогодні - палкий українець.
Раніш Україну ногами топтав,
А зараз несе їй гостинець.

Розкаявся зовні, нутро залишив,
Хапає добро у коморі.
Словами солодкими заголосив,
Щоб бути при владі-потворі.

В таких "українців" душа не болить,
Хоч по-українськи ридають.
Перевертень в душах зрадливих сидить.
Довірливі їм потурають.

І знову до влади зрадливих ведуть,
Настіж відчиняють комори.
Блищить оболонка, в нутрі - каламуть.
Керують в державі потвори.


Зоряна мить

Зоряна мить кличе в гості до себе,
Світиться в небі правічности шлях.
Зерна зростають, засіяні з неба.
Доґми иржавої снидіє прах...

Птахи небесні роти розкривають,
Зоряний вітер куштують на смак.
Бурі космічні їх не лякають.
Подвиг Ікара - мужности знак.

Зорі у небі, космічні ракети.
Матінко-земле, що зростила нас,
Час вирішальний настав на планеті;
Подвиги Всесвіту, зоряний час.

Олег Харлан. Вірші: "Доленько-доле, де ти, скажи?..", Потвори, Зоряна мить / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 86. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Микола Халімончук. Вірші: "Гадаю я, що довгою зимою...", Уривок з поеми А. Навої "Стіна Іскандара" (переклад), Лист коханій жінці - С. Єсенін (переклад)

Микола ХАЛІМОНЧУК

Народився 10 травня 1944 року в с. Осники, Черняхівського району Житомирської області. Навчання в Соколоґірській середній школі. Після десятилітки навчання в Одеській мореходній школі технічного флоту (ОМШ ТФ), працював до призову в армію в Одесі. Після армії, 1967 р. Почав трудове життя на Житомирській панчішній фабриці "Комсомолка", помічником майстра. В 1977 р. поїхав до Керчі (Крим), де влаштувався в Управління океанічного риболовства рибообробником. Потім були рейси в машинній команді, стерновим та.ін. до 1988 р. З цього ж року живе у м.Житомирі, пропрацювавши на різних заводах до заслуженого відпочинку.
Автор про себе каже так: "Створювати поетичні твори я мріяв завжди, але це були великі потаємні плани, про які ніхто не знав, навіть найближчі друзі... Я не думаю, що мені вдасться реалізувати себе як поета на схилі літ, але буде шкода, коли я не зможу сказати людям те, що хотів би... Хоча - це не так вже й важливо."


* * *

Гадаю я, що довгою зимою,
Весни так не чека господар терпеливий,
Як я чекаю зустрічі з тобою,
Моя кохана, друже справедливий...

Важкі шляхи нам дарувала доля,
В лице не раз війнуло мороком могили...
Перепочивши край чужого поля,
Ми далі йшли, розгублюючи сили...

І ми пройшли через вогонь і дим
Та долею розкидані тенета,
Коли життя зустріло непростим
Випробуванням грішного поета...

В минуле відійшли чужі міста,
В минулому - і сірі дні розлуки...
Вологи прагнуть спраглії вуста,
А я - кохання чарівної муки...
1985 р. Північний океан.


Уривок з поеми А. Навої "Стіна Іскандара". 
(Вільний переклад з російського видання в перекладі з узбецької - В.Державіна).

...О люди Рума! Сонце, що повстало
безкрає наше віче привітало!..
високої чи нижчої ви долі -
ви, як і я, раби в Господній волі.
Потрібен вам володар духом сильний.
Я ж не такий. Владарювать не схильний.
Царем щоб бути - треба мати вдачу...
Такої вдачі я в собі не бачу...
Тепер у вашій вселюдській любові
Ви шаха оберіть без хитрощів і змови.

Щоб в добрих справах він найкращим був,
Щоб, владу маючи, народ свій не забув.
Душею чистий, щоб народ любив,
Щоб сонцем сяяв і добро робив.
Щоб правий суд його був громом щовесни,
Щоб нищив вщент охвістя сатани.
Щоб ворогів підступних не прощав,
А підданих надійно захищав.

Високо щоб тримав свого меча,
Всіляке зазіхання - бив з плеча.
Гнобителям щоб не давав у нас свобод,
Щоб в спокої та мирі жив народ...


Лист коханій жінці
С. Єсенін - 1924 р.
(переклад з російської)

Ви пам'ятаєте?..
Минулим не багаті
Ви не повірили і ранній тій весні...
Рішуче ви ходили по кімнаті
І наче кидали слова
В лице мені.

Сказали ви,
Що справ вам не зріктися,
Що вас вже знудило
Моє дурне життя,
Що вже прийшла пора
Й потреба розійтися,
А моя доля -
Далі, в небуття...

Моя кохана,
Мене ви не любили.
В людському натовпі, -
Ви те не знали -
Зле мені.
Таким буває кінь
Знесилений і в милі
Із вершником сміливим
На спині.

Не знали ви,
Що полум'я і дим
Понівечили,
Для нас звичний побут,
Що я страждав,
Міркуючи над тим -
Чи принесе нам доля
Спокій і добробут...

Лице в лице
Обличчя не збагнеш.
Все на великому
Лиш з відстані побачиш.
І човен під час бурі
Не спасеш.
Слізьми кипінню моря
Не зарадиш.

Земля - то корабель
І до стерна
Схопилися охочі керувати.
Новітню славу грізного човна
Розпочали
У бурях гартувати.

Хто серед нас
На палубі життя
Не падав, не блював,
Не лаявся щосили...
Їх мало серед нашого буття,
Кому триматись
В буревіях пощастило.

Отож і я
Крізь жах і глум,
Свідомо втративши вагання,
Зійшов у корабельний трюм -
Не бачити
Людське блювання.

Той трюм -
Кабак російський
І в хмелю
Я міг усе на світі забувати.
Міг всі печалі, розпач
Без жалю
З життям своїм
Водночас поховати.

Моя кохана,
Я замучив вас.
Невміло ви
Ховали сум в очах
Безмежно карих,
А я навмисне кожен раз
Себе розтринькував
У чварах...

Та ви не знали -
Полум'я і дим
Понівечили.
Для нас звичний, побут,
А я страждав,
Міркуючи над тим -
Чи принесе нам доля
Спокій і добробут...

Тепер літа минули.
Я давно
І почуваюся,
І мислю по-новому.
І теж кажу у свято за вином -
Хвала і слава стерновому...

Сьогодні не здолав я ніжні почуття,
Згадав ваш сум, несамовиту втому...
Тож поспіх мій несе вам каяття
І дивні зміни у мені самому.

Моя кохана,
Я ще не помер
І не пропав серед вогню і згарищ.
Я в ріднім краї відтепер
Щонайщиріший співтовариш.

Я іншим став
І відчасу
Всі ваші болі можу зрозуміти...
Хоч до Ла-Маншу стяги понесу
Свободи й Праці,
Як весняні квіти.

Мені пробачте...
Знаю, ви - не та...
Живете ви з розумним чоловіком
І вас гнітить найменша суєта,
А я для вас
Пропав уже навіки.

Ну що ж, живіть
За покликом зорі,
Що осяває дім ваш
Світлий і пісенний.
Я пам'ятаю вас,
Дарую вам привіт,
Знайомий ваш Сергій Єсенін.
2000 р.

Микола Халімончук. Вірші: "Гадаю я, що довгою зимою...", Уривок з поеми А. Навої "Стіна Іскандара" (переклад), Лист коханій жінці - С. Єсенін (переклад) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 84-85. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Віталій Терещук. Вірш: Пісня про Україну і Дніпро широкий

Віталій ТЕРЕЩУК

м. Київ.


Лелека

До рідної оселі
Лелеки прилетіли
І ранньою весною
На хату нашу сіли.
Лелеки, лелеки,
Летіли з далека,
До рідної хати,
У рідне село.
Нехай весна буяє,
Хай квітне білим цвітом,
Я прилечу, матусю,
Коли настане літо.
Лелеки, лелеки,
Летіли з далека,
До рідної хати,
У рідне село.
І от настало літо
Пора хліба вже жати,
А тут війна настала
І я пішов в солдати.
Лелеки, лелеки,
Летіли далеко,
Від рідної хати,
Покинув село.
З косою мати в полі,
Бо хліб пора вже жати,
Ти чуєш голос, синку,
Додому кличе мати!
Лелеки, лелеки,
Вертайте з далека,
До рідної хати,
Покинув село.


Пісня про Україну і Дніпро широкий

Ой, ти Дніпре, Дніпре,
Мій братику милий.
Ой, чого ти, Дніпре,
Як туманок сивий?

Мабуть, ти мій, Дніпре,
На віку широкім,
Бачив щастя й горе
І був одиноким.

Не журись, мій брате,
Якось воно буде,
Підем по Вкраїні.
Горе нас забуде.

Пішли по Вкраїні,
А вона співає,
Ще й на славних хлопців
Бровами моргає.

Співай, моя сестро,
Співай, Україно,
Ти ж моя кохана,
Ти ж моя калино.

Ти, як сонце ясне,
Світиш, осяваєш.
Ти така красива,
Що й сама не знаєш!

Пісня про Вкраїну
І Дніпро широкий,
Хай під хмари ллється,
Де літає сокіл.

Співай, моя сестро,
Співай, Україно!
Ти ж моя кохана,
Ти ж моя єдина!

Віталій Терещук. Вірш: Пісня про Україну і Дніпро широкий / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 83. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Ніна Талько-Петрук. Вірші: "Молюсь за тебе, Україно...", Коло, О, Дон Жуане!, Засторога відьми, У пошуках вічности, І саркофаґ мов рана, Дороговказ

Ніна ТАЛЬКО-ПЕТРУК 

Народилася в с. Курне Червоноармійського району Житомирської області. Закінчила Дубнівське училище культури. З 1981 року  працює методистом у Новоград-Волинському будинку культури. Бере активну участь у громадсько-політичному житті міста. Друкувалась у журналі "Косень" (вид. "Полісся", 2-3/1999 р.).  Автор збірки "Барви Ордана" (вид. "Лесин край", 2002 р).


* * *

Молюсь за тебе Україно

До тебе, кохана Вкраїно,

Моя безталанная мати,

Струна моя перша озветься.

                   Леся УКРАЇНКА.

Молюсь за тебе, Україно,
За день твій завтрашній молюсь,
Молюсь за щастя свого сина
І серцем зболеним горнусь.

До твого серця, що зціляє,
Що сили і снагу дає.
Вкраїнонько, я добре знаю:
Найбільше щастя,  -  що ти є.

І лицемірити й збрехати
Мені не дасть твоя любов.
Пречиста, найрідніша мати,
У моїх жилах - твоя кров!

В твоїх калинах, в житнім полі,
Душа возноситься, мов храм!
Вкраїнонько, за твою волю
Я без вагань життя віддам.

І свято вірячи у тебе,
Моя Вкраїно золота,
Дивлюсь з надією у небо
І бачу: ти встаєш з хреста!..


Коло

По колу Сонця повертаюсь стомлено...
Безмежности пульсує Океан,
А на Землі, моя душа розтоптана
Встає, повіривши в новий обман.

Ці вічні лови... Ці невтомні стріли!..
Краса приманки - хитрощі Ловця???
...Скажи, забутий божиче Ярило:
- Це коло - Вічности?! А чи - Кінця?..


О, Дон Жуане!

Троянди, свічі, скатерть пурпурова,
І келихи шампанського вина...
Я б слухала довіку твою мову
Й палкі вмовляння: "Випиймо до дна!"

Та не спішу свій келишок підняти, -
Бо те "до дна" морозить мою кров...
О, Дон Жуане! Звідки тобі знати,
Що любощі,  -  далеко не любов!..

Ти - вільний вітер і не хочеш чути
Про вірність, чи глибокі почуття.
... Тож бійсь моїх очей! Бо може бути,
що лишишся у них на все життя!..


Засторога відьми

Які дзеркальні, любий, твої очі:
В них  -  каяття й нестримний шал багать
Та не гнітись. Я добра потороча.
Мене боїться чорний Морок ночі.
Сильніше Відьми  -  хто вміє кохать?!.
Зі мною ти покинув ношу дня,
Впустив в аорти нескінченність літа.
Ти зрозумів: де  -  суть, де  -  маячня.
Навчивсь на рівних розмовлять зі світом!
Тепер іди... Вертайсь в своє життя...
Та пам'ятай, що у купальську ніч
Свою любов спинити я не в силі!  -
В мені прокинеться Інстинкт сторіч!..
Не йди по квітку папороті, милий,
Аби не стать світилом моїх свіч.


У пошуках вічности

В спекотному піску своїх думок
Шукаю прорість вічноти, - чи блуду?
...Протертий до дірок віків місток, -
О, скільки перейшло по ньому люду!..

В фальшивій грі примарних сновидінь
Давно поплутались усі канони...
А на стезі можливих провидінь -
Потворний Див* поставив перепони...
_____________
Див* - божество страху і смерті в язичницьких віруваннях.


І саркофаґ мов рана...

У ґенах - цезій, стронцій, ізотопи...
Тавро Чорнобиля... траґедії печать...
І від радіаційного потопу
Як врятуватись? Де ковчег шукать?

Армаґедону усміх страхітливий
І саркофаґ, мов рана в небесах...
Чадять реакторами очі Дивів
У "Зоні смерті", що вселяє страх.

Покинута земля. Затравлена. Убита.
У колискову Роду - вплівся зойк!..
Схололи печі в прадідівських скитах.
Чи ж дасть нам мудрости хоч цей урок?

Полинна чаша - за байдужість кара:
Ми до Чорнобиля з тих пір ішли,
Як з українців стали враз хахлами...
Чужим московським розумом жили.

...В сльозі ропа... і, добрий Білобог
молитви обнадійливі шепоче.
А людоненависний Чорнобог
Зловтішно над Чорнобилем регоче.


Дороговказ

Чи ж вільні люди, коли дух закутий?
Без духу - плоть байдужа і німа.
Цинічно зловтішаються заблуди,
Пливем  за течією, без керма,
Погасли бакени. Поводирів не чути.
За що ця кара?  За які провини?   
Скільки трагізму в цій фальшиві тиші!..
Підстерігає Правду  -  ґільйотина...
В сльозі розпяття  -  рідне, найсвятіше...
То  чи ж знайти нам шлях до України?
Сидить  і досі в наших генах страх:
Він в нас , ще від татарської навали,
Він вкорінявсь в Гулагах, таборах,
(Кати свою роботу добре знали...)
Він нищить,  нищить  гідність... Отже, -  крах?
І я прошу: не дай, О, Авва Отче!
Мені з Касандриної чаші пить!..
Хай буде обнадійливим пророцтво: 
У скіфській пекторалі вічність спить
І віра: зійде сонце після ночі!
"... Я,  -  Альфа і Омега!  -  все ще... чуть!!!
Цвіте неопалимий кущ калини.
"Ми слава нації. Ми Дух її і суть".
Звідкіль ці голоси? З під Берестечка? Крут?  -
Це наш дороговказ до України.

Ніна Талько-Петрук. Вірші: "Молюсь за тебе, Україно...", Коло, О, Дон Жуане!, Засторога відьми, У пошуках вічности, І саркофаґ мов рана, Дороговказ / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 82-83. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Стронґовський. Вірші: Матеномія, Ich tiosaur, Вірш без назви №10, Вірш без назви №16, Вірш без назви №29

СТРОНҐОВСЬКИЙ

Народився 25 травня 1982 року. Вчився у гуманітарній гімназії №23, Житомирському інституті підприємництва та сучасних технолоґій. Є заступником голови Житомирської обласної молодіжної творчої орґанізації "Мистецька ґільдія "Неабищо"". Друкувався у альманахах "Провінція", колективних збірках "Неабищо", "Останнїй zошит постфутуриzму". Працював у обласній ґазеті "Вільне слово". Нині є керівником інтернет-проектів студії "Onidesign".


Матеномія

місяць це
чотири тижні
двадцять вісім днів
672 години
40220 хвилин
2419200 секунд
і тільки одна планета


Ich tiosaur

я - викладений стерильними кахлями
на цементі підмащеного світу
всотую воскові стільники матері
гілля вітру
я - потрісканий рибною лускою
відчуваю коріннєвий потяг до води
я вартісний я багато стою
в душі відлуння лину лине ми
нулі не ми
я - сонця останній шпигун
в пошуках чого б осві(я?)тити
знаходжу жменьку загублених рун
складаю їх в наші титри
я - оспіваний раніше і потім
вкарбований плиткою в платівку комет
рівняю кулезбитий бітум плоттю
до ріжних пропозицій і оферт

на тлі мене виглядає ребром Єви
питання знак навіщо я тут є
і янголи в своїх первинноперах
відразу виклали горішнє "фе"

ну і біс із ними
най казяться
боятися визнати мене родичем
дерево знань
гілковолапиться
я своєї душі став погоничем


Вірш без назви №10

1
малюю українку на білому
китаянку на жовтому
себе  -  на чорному
і замащую білим
бо я не негр
а самотність є
2
треба пошкрябати папір інших
який колір
під ними заховано?
3
на білому папері прошкрябані очі
в очах  - 
веселка


Вірш без назви №16

гратися можна по-різному
зі смертю  -  найнебезпечніше.
з коханням  -  найтяжче.
з долею  -  найдивніше.
смерть кохання і доля
то є ти.
спробуй погратися з собою.


Вірш без назви №29

це було дивно
нестримно
безтямно.
це було швидко
рівно
невгасно.
це було класно.
частіше б міняти батарейки в ліхтарику.

Стронґовський. Вірші: Матеномія, Ich tiosaur, Вірш без назви №10, Вірш без назви №16, Вірш без назви №29 / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 81. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Юлія Стахівська. Вірші: "Втішаюся...", "І сліпнуть зорі...", "Малиново-сизе небо...", "Пронизує ґрані уяви простір весняний...", "Післяліто...", "Наш шлях десь там..."

Юлія СТАХІВСЬКА

Народилася 3 грудня 1985 року в Житомирі. Учениця ЗОШ #33. Закінчила Житомирську художню школу з фаху станковий живопис. Є художнім редактором альманаху «Роза Єрихону».


* * *

Втішаюся,
Купаючись у каламуті дня.
Різдвяність
У махаоні безпричетних слів.
Я вимерзну
Сніжинкою фіалкового скла.
Мелодія:
Хтось розколовся на папері навпіл.


* * *

І сліпнуть зорі
Під вогненим поглядом.
Червоний мак
У дзвоні неба потонув...
Застиглість барв...
Пульсація над простором...
Розплющив око небосхил...


* * *

Малиново-сизе небо...
Синій сніг
Міріадами тіл
Тоне в лабіринті вулиць.
В повітрі порожнеча.
І поліфонія кроків...


* * *

Пронизує ґрані уяви простір весняний.
Щось схоже на собор в мені:
Часу виміри білі,
Розписаний думок іконостас...
Вишневий цвіт тремтить... Я теж...
Лину, зриваючись...
Згорає сміх бездонний
На вустах моїх молитов.


* * *

Післяліто...
Наїжачений каштан мокне в калюжі...
Йому добре. Він щербато посміхається.
нахабно виставляє свій пазуристий бік
соковитому промінню...
Його сміх розходиться колами, від чого
калюжа стає бурштиновою.
На полотно води ляжуть мазки червоно-
жовтого листя, акварельне небо.
Промайнуть штрихи птахів...
Черевики безцеремонно ступають
на картинну ґалерею осені. Під ногами -
тепла палітра...
Каштани радіють...


* * *

Наш шлях десь там...
У поросі століть,
Десь там, де зав'язь пуповини...
Куди ступив рожденний
Слід дитини,
Що з лона Космосу зійшла...

Десь там...
За білим клекотінням
Прозорих помислів душі
Над шляхом битим чаєчиним
Горять андріївські хрести.
Десь там...

Десь там трембітами Карпати
Галілеянам шлють привіт.
І Вайю
Вітряний, крилатий
Над степом здійснює політ.
До сонцеклонної Адіти
Устами волі промовля...

Десь там небесним інтелектом
В ефірі плавають думки...
І Київ, наче літописець,
Записує історії витки.
Знання, як листя під ногами,
Та мало хто їх підіймав...

Десь там, окутана степами,
В простоволосому кургані
Спить скітська баба, ніби пес,
Хранить склепіння неба тайні
Над вічним золотом панів
І небом голубим...

Юлія Стахівська. Вірші: "Втішаюся...", "І сліпнуть зорі...", "Малиново-сизе небо...", "Пронизує ґрані уяви простір весняний...", "Післяліто...", "Наш шлях десь там..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 80. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Юлія Спічак. Вірші: "Вітер сонце загасив в долонях...", "Мов синій птах я на шляху...", "Розіб'ю душу-скарбничку...", "Я поволі падаю...", "Десь безодня..."

Юлія СПІЧАК

Народилась 20 червня 1977 року. Вчилась у гуманітарній гімназії №23. По закінченню  Острозької академії за спеціальністю культуролоґія, працює журналістом ґазети "Правда Житомирщини". Автор збірки російськомовних поезій "СтихиЯ".


* * *

Вітер сонце загасив в долонях,
Щоб згорнулась темрява в клубок.
Вибиває марші дощ на скронях -
І стікає в річище думок...


* * *

Мов синій птах я на шляху.
Поперед мене вигравало небо,
Гойдавсь на вітті час -
Все жду.
Позаду мене -
Темінь, темінь.

Півнів охриплі голоси
Озвалися глухим стаккато...


* * *

Розіб'ю душу-скарбничку.

Настромлю на знеболені нерви скалки твоїх думок,
Зліпки твоїх дотиків.
Заварю міцну каву твого погляду.

Смакує гіркота твоєї присутности.


* * *

Я поволі падаю,
Хапаючись за дзвони і кватирки.

Я ще не варта небуття.

Як достигають мої очі. Висмоктують безодню ночі -
Оте вселенське молоко

Закляклу душу -
В сувій ранку.

Спали, світанку!


* * *

Десь безодня,
а тут -
Лише неба край.
Це не пекло,
чистилище,
Чи то -
Рай.
Звідси витекли
  всі струмки,
Стерлись контури,
Вилетіли
птахи.
Височить олтарем
Та стіна,
Де рве вітер на шмат
Очі та імена.
Де безсилі примари
Блідих видінь.
Де поставиш
Хрест.
Де відходиш
В тінь.

Юлія Спічак. Вірші: "Вітер сонце загасив в долонях...", "Мов синій птах я на шляху...", "Розіб'ю душу-скарбничку...", "Я поволі падаю...", "Десь безодня..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 78-79. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)