Про художників: Наталя Левченко, Ірина Олішевська, Катерина Ускова

ПРО ХУДОЖНИКІВ

Наталя Левченко. Народилась 30 січня 1975 року в м. Житомирі. По закінченню ЗОШ #2, Харківського державного художнього училища ім. Васильковського за спеціальністю художник-викладач працювала за фахом у ЗОШ м. Краматорська, приватних дизайнерських фірмах зовнішньої реклами. Нині живе у Житомирі, на творчій роботі. Окрім графіки, пише живопис олією та живопис на шовку - батік.

Ірина Олішевська. 1982 року народження. По закінченню школи #23 м. Житомира, художньої школи та Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка вчиться у м. Києві.

Катерина Ускова. 1986 року народження,
учениця ЗОШ #17 м.Житомира. За час навчання у художній школі підготувала персональну виставку. Переможець багатьх конкурсів. Роботи Катерини прикрашають альманах «Провінція», збірки «Гон» К.Куликова, «Відлуння» Д.Березовської тощо. Захоплюється фантастикою.

Про художників: Наталя Левченко, Ірина Олішевська, Катерина Ускова / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 93. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Олена Юрчук. Вірші: Зґвалтовані сонети. Прозова мініатюра: Заблокована романтика (нічний діалоґ)

Олена ЮРЧУК

Народилася 1980 року в Житомирі. Закінчила Житомирську середню школу #30, Житомирський державний педеґоґічний університет. Друкувалася в журналі «Авжеж!», автор збірки оповідань «Бігти по небу» (1998 р.).


Зґвалтовані сонети

Сонет #91
Колись до мене прилітали птахи,
а сьогодні день мух.
Обсіли вікно і гудять.
Кожному своє щастя.

Сонет #92
Якщо дивитися крізь
нейлонову тканину надвір,
то скельця пташок здаються діамантами.
Сяйво ріже зіниці.
Кожному своє щастя.

Сонет #93
Старі черевики
з відбитками чужих пальців - зручні.
Піт змішується з соком когось іншого.
Приємно чавкне змочена нога.
Кожному своє щастя.

Сонет #94
Півгодини не палити. Паперовий літачок
на голову.
Ножиці блиснуть і ріжуть візерунки.
Пітачок наче, але...
Кожному своє щастя.

Сонет #95
Коли свербить у вусі,
то можна почухати і забути.
Свербіло серце. Сірник не ліз.
Хіба це від бруду.
Кожному своє щастя.

Сонет #96
Сум проникає між ноги
власними пальцями.
Поруч чутливі чотири стіни.
Кожному своє щастя.

Сонет #97
Маю сірникову коробку.
де ховаються мої мухи,
де блиснуть мої діаманти,
де пахкотять старі черевики і
півгодини хтось не палить.
Там свербить серце і рухаються пальці.
Кожному своє щастя.
6.06.2000 р.


Заблокована романтика
Нічний діалог
П о е т: Подивись, ні! Ти не зрозумієш... Але... Поглянь, як світять ясні зорі.
Я: Дивно. Мені здалося, що сьогодні хмарно. Навіть місяця не видно. Де вони, ті зорі?
П о е т: Ні. У тобі вбито романтику, але нічого дивного, ти - дитя свого часу. О, ось їде божественна фея.
Я: Де?
П о е т: Ось. Яка вона чарівна! Неначе летить. Прекрасна квітка саду.
Я: Оце п'яте створіння п'ятнадцяти років? Господи, та вона ще й виблює зараз посеред вулиці. Бр-р!
П о е т: Ти мучиш мене. Невже у тобі й справді зовсім відсутнє почуття лету думок і мрій. Хто заблокував твою фантазію?
Я: Припини. Яка пшеничка! Я хотіла б стати мушкою, аби проскочити в середину і лизнути хоч краплю.
П о е т: От і вся поезія твоєї душі. Навколо тебе буяє природа і дихає весною земля. Дивись, як запашно квітне троянда, вона чекає золоту бджілку...
Я: Ага!.. Яка набере меду. Бідолашна навіть не знає, що та пишнота від спалаху реактора.
П о е т: Це гріх! Нічого не маєш прекрасного. Твої думки всохли, як і твої почуття. Невже цей вечір не надихає тебе, якщо не на рими, то хоч на прозу?
Я: Прозаїчних рим не творю і, взагалі, ліпше краще додому, бо хтось ще й по голові дасть цієї тихої серпанкової ночі.
П о е т: Все! Не маю сил! 3 мене досить. О
музо, дай мужності пережити таке знущання.
Я: Переживеш. Ніхто ще не вмирав від того,
до того тобі зарано. Не люби слави, грошей.
П о е т: Лише для душі творю!
Я: Дивись, щоб одна душа і не залишилася з такими успіхами. Їсти хочеш?
П о е т: Небо... зорі... як гарно пахне трава...
Я: На асфальті! Не думаю. То хочеш?
П о е т: ...трохи.
Я: Що?
П о е т: Хочу, кажу, трохи.
Я: От і добре. Зайдемо до кав'ярні. Пригощаю. Але за умови.
П о е т: Якої?
Я: До ранку більше ні слова. Знаєш, так хочеться просто закрити очі і щоб ні слова і тільки марення, і тільки тиша та те, що не лягає римами, дякувати Богові, ніколи.

Олена Юрчук. Зґвалтовані сонети, Заблокована романтика (нічний діалоґ) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 92. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Петро Щербина. Вірші: Моїй Україні, Перший укіс, "Б'є міцне джерело. Руками...", "Тіло твоє під дощем..."

Петро ЩЕРБИНА 

Народився 11 липня 1983 року в селі Сушки, Коростенського району. Довгий час очолював осередок "Молодого Руху" в селі. Навчається у Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка на філолоґічному факультеті зі спеціальности "літературна творчість". Друкувався в районній і в обласних ґазетах, нині друкується у Всеукраїнських. Віце-президент Центру "Свобода слова" (м. Київ). Очолює представництво молоді "Житомирського земляцтва" у Києві при ґазеті "Житичі". Друкувався у літературно-мистецьких альманахах Житомирщини "Зустріч'99 та 2000 - 2001" тощо.


Моїй Україні

Я бачив сон - що наша Україна,
Як фенікс,  з попелу повстала,
Бо вже доба така настала.
Вже час збирати виноград.
Князь Ігор їде в Київ-град,
А поруч Ольга і дружина.
Чи Русь? Чи слава Україна?
Яка різниця? Ні! Нема!
Бо є держава, що сама,
Як фенікс, з попелу повстала,
Бо вже доба така настала,
Вже час збирати виноград.
Та чи піднімемо? Навряд!
Чому навряд! З колін підіймем...
Дійдем!
Але у серці дивний щем.
Та ще тривога. Молю я Бога,
Щоб фенікс з попелу піднявшись,
Під час польоту не згорів.
24.08.97.


Перший укіс

У Сушках сонце із-за лісу встало.
В його промінні у полях роса -
Це день новий... і все село чекало
Не перший вкіс; поклепана коса...

В його промінні вийдуть люди в поле,
На перший вкіс - на молоду траву.
Стерня маленька босі ноги коле,
Яка краса, нарешті оживу...

Пройти й зібрати роси світанкові,
Пробігти тихо серед зелень-трав,
І юність оживе - надії та любові,
На цю прекрасну мить я вічністю чекав.

І гострі коси задзвенять об трави,
І враз зрадіють луки та поля...
В сорочках білих люди величаві
Згадають, що їх матінка - земля!


* * *

Б'є міцне джерело. Руками
дістає до небес криниця.
Водою шліфовані камені
дивляться часу в зіниці.

Степ завмирає холодом.
Скромно росте подорожник.
Калина вплітає бороду
до правди джерел порожніх.


* * *

Осінь
етюдами
та верлібрами
мовчання мовчить
листя падає. Малюнок
теплими рибами
кво вадіс?
мені нагадує


* * *

Тіло твоє під дощем
геть промокло.
Із-за туману виднілись
сірих будинків лиця,
а на городі
впивалась отрутою морква
і падали юні яблука
у грядку стиглої
полу-
ниці.
Тут йшов дощ.
Загриміло на ближні села.
Тулились тіні,
тіло до тіла-а-а: клени.
І екстазно
над пшеницями зійде веселка
семи кольорів,
та яблука
будуть зелені.

Петро Щербина. Вірші: Моїй Україні, Перший укіс, "Б'є міцне джерело. Руками...", "Тіло твоє під дощем..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 91. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Наталя Шеремета. Вірші: "Я просто малювала на вікні...", "Крику душі ніхто не почує...", "Є речі ті, що людям не належать...", "Обережно...". Проза: Старий будинок, Дорога, "Знову холодно..."

Наталя ШЕРЕМЕТА (Васьковська)

Народилась 8 травня 1970 року у м. Житомирі. Закінчила Житомирську середню школу №23 (нині гуманітарна гімназія). Випускниця аґротехнічного коледжу. Працювала в управлінні освіти, Житомирському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді, дитячому садоку АБВГдейка (вела театральну студію). Нині працює секретарем обласного відділення Національної Спілки письменників України. Заочно є студенткою режисерського відділу Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Голова Житомирського обласного елітарного літературного клубу "Перевесло" ім. Олени Теліги з нинішнього року. Має публікації у періодичних виданнях. Надрукована у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99" (представлена, як Наталя Васьковська). Автор збірки поезій та прози "Банальності на синтепоні" (вид. біл. "Nеабищо", 2003 р.).


* * *

Я просто малювала на вікні.
Казали люди: "Певно божевільна..."
Співали краплі на прозорім склі
І танцювали пензлі в пальцях вільно.

Легкий метелик  -  з літнього дощу,
Духмяні квіти  -  із роси малюю.
Ще намалюю сонця досхочу
Й хмарки прозорі, що його цілують.

Я фарбам веселковим доручу
Усі думки мої і сподівання.
Слухняний пензлик виведе свічу
І запалає вогником бажання.

Прозорі фарби на прозорім склі
Співали безліч неземних мелодій...
Я просто малювала на вікні,
А хтось не бачив ту красу, та й годі.


* * *

Крику душі ніхто не почує,
Сльози на серці ніхто не побачить,
Загублену долю ніхто не врятує,
Тихо, без сліз, кохання плаче.

Зранену душу сховаю від вітру,
Стомлене серце молитва зігріє,
Може до мене повернеться віра,
Лише кохання в тузі німіє.

Спокою просить душа стражденна,
Тільки в молитві знаходить спасіння.
Щасливе кохання? Що ви, блаженні?!
О, Боже правий, пошли терпіння.


* * *

Є речі ті, що людям не належать.
Їх зміст високий людям не досяжний.
Лиш вічність їм суддя та їх хранитель
Ховає в темряві химерні таємниці...

Минуле завжди переслідує сучасність,
Та, в свою чергу, на майбутнє наступає.
У всесвіті цей кругообіг часу
Слабка людина мало помічає.


* * *

Обережно,
як зелений листочок до гербарію,
ти поклав мене до своєї кишені.
Доглядав, як коштовний камінець у схованці,
Здував пилинки, посміхався і радів.
Чому ж тоді, коли камінець став метеликом,
ти перестав посміхатися і радіти?
Чому, коли засушений листочок гербарію
зацвів маленькими ніжними квіточками
ти втратив спокій, затишок і безтурботність?
Мені хотілося співати, танцювати, веселитися...
Ти ж намагався приклеїти метелика під скло, у рамку.
Приватна власність висушувала ніжні квіти,
а метелик вилетів у прочинену кватирку.
Незвично, цікаво, весело, вільно...


Старий будинок

Мамі

Часто повертаюся до старого будинку. Бачу там небо, в якому відобразилися хмари мого дитинства. Бачу там стару грушу, що колише на сухих скрипучих покручених гіляках спогади. Люблю дивитися, як на листях яблуні, що у дворі, біля старого будинку, гойдаються посмішки, а потім, розгойдавшись, падають у траву краплинами безжурного сміху.
Торкаюся білих стін старого будинку. Не зважаю, що усім не видно, я все ще можу їх бачити. Заглядаю у вікна крізь мережані часом фіранки, бачу минуле, бачу своє дитинство. Бачу і твоє дитинство, мамо. Наші дитячі спогади можуть зустрітися лише у цьому старому будинку.
Він ще донедавна затишно спочивав під високою березою, що любила лоскотати своїми довгими зеленими косами лисуватий дах старого будинку. Від лоскоту  він кумедно трусився усіма стінами, рипів дверима, що осіли, брязкав шибками.
Я пам'ятаю,  як старий будинок доглядав квіти під вікнами.  Квіток було багато, і від того радісно билося серце. Воно й тепер б'ється як пташка, лише від однієї згадки про старий будинок, біля якого завжди живе літо і мої сни.
Я часто повертаюся до старого будинку. Ну то й що, що лише у снах, зате там завжди літо і... моє дитинство зустрічається з твоїм, мамо. І ми, обидві маленькі, йдемо по траві до річки, і наша мама лагідно дивиться нам услід. Вона любить на нас дивитися біля старого будинку з білими стінами, який часто повертається до мене у снах.
Хочеш і тобі насню його?


Дорога

Йду. Йду вузькою кам'янистою стежкою свого життя, балансуючи, одному Богу відомо як, над прірвою реальности.
Долаю міліметри днів і години подій. Вітер спогадів розчісує моє волосся, молитовний дощ вмиває лице, місяць сподівань не дає заснути уночі, а вдень спекотне сонце обов'язків вказує напрямок руху.
Кожен крок супроводжується гострим болем реалій. Реп'яхи наклепів прикрашають мій одяг, який колись був білим, а тепер весь поплямований гріхами і полатаний каяттям. Щасливі Миттєвості  зализують мої зранені ноги, легкий подих Радости підштовхує в спину. Колючий сніг Буденности б'є в обличчя. Підступні Заздрощі нашіптують настирливо "Навіщо? Зупинись". Суїцидальність лагідно і обережно, з завидною постійністю, смикає за руку.
Відмахнусь від Нестриманости, загорнуся у Всепрощення і рушу далі.
Заради чого? Що чекає на мене там, де закінчиться стежка над прірвою? Мармурові сходи донизу, чи хитка драбина вгору? Чи просто  -  відкриті двері?
Я заплющила очі, я не хочу знати.
Можливо я не одна на цьому шляху? Агов! Є хто поруч?!!

* * *

Знову холодно. Гайворони тупими дзьобами копирсаються у брудному снігові міста. Що шукаєте? Тепла? Вічности? Урбанічтично-містичне місто заховало вічність під брудний сніг, під замерзлий асфальт.
Зимно, знову. Коли народилася, то ще пам'ятала космічну енерґію життя, тоді було тепло. Але янгол вдарив десницею мене по вустах: "Мовчи, мовчи! Не варто про це говорити..." Тепер забула, бо заблукала у місті бруду і брутальности. А навіщо пам'ятати?
Минуле тяжіє скалками заіржавілих сердець, що звисають з дерев торішнім листям. Як же міцно вони тримаються за гілля часу.
Забула минуле, залишила.
Урбаністичний сніг стає брудом.
Чим стане моє сьогодні?

Наталя Шеремета. Вірші: "Я просто малювала на вікні...", "Крику душі ніхто не почує...", "Є речі ті, що людям не належать...", "Обережно...". Проза: Старий будинок, Дорога, "Знову холодно..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 89-90. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..."

Тетяна ШАБОДЕЙ

Народилась 14 вересня 1981 року в м.Житомирі. По закінченню 1998 року житомирської ЗОШ №6 та  2001 року ПТУ №19, навчається в Житомирському базовому медичному коледжі на відділенні "Сестринська справа".


* * *

Хтось запитав: де мій світ?!
Він все ще блукає у пошуках своєї власниці,
Не знищуй самотність. Горду. Незалежну.
Нехай твої справи і дії будуть вчасні.
Лиши біля себе пів-усього,
А мені залиши долю
мого блукаючого світу.
Хтось запитає, де твій світ.
Що ти відповіси?


* * *

Швидкоруч нищу емоції дружні
ножовим пораненням прямо в серце,
лишаючи помирати його самітником.
А я не хочу смерті чужої та своєї,
але мушу...
Нехай за це мене засудять довічно.


Новий день

У прозорій юрбі
з сірим відблиском
ледве впізнаю Ранок.
Відчиняю вікно
і щулить серце сірий сум.
А кава холоне.
Завчасно дивуюсь:
навіщо сваритись
із тим чи іншим днем-невдасі?..
Вітер розбудить гаряче повітря,
із чашкою кави зникатиму в часі.
Вітер лоскочеться в тюлі...
Кавовий осад на дні...
День бешкетує
у новім вбранні.


Певні висновки

До сьогодення приєднується
Завтра
Затравлене тим Вчора,
Але ми намагаємось
Їх ще поєднати загальним...
Життям,
недоступним до кінця
нікому з нас.
Бо сонце підвладне
Дню,
А ми  -  сонцю
(чи то Дню?)
А, може іншому чомусь?
                            комусь?


* * *

Розіп'ята гордість
На перехресті
Бажання і можливості
Через чуже "Хочу",
Через своє безсилля.
Вкотре розпинаюсь,
приносячи в жертву
Її  -  гордість.
А вона безсмертна?

Тетяна Шабодей. Вірші: "Хтось запитав: де мій світ?..", "Швидкоруч нищу емоції дружні...", Новий день, Певні висновки, "Розіп'ята гордість..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 88. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Василь Черняк. Вірші: Україні, Зоря надії, "В кінці двадцятого століття...", "Жорстоких днів шалений безум..."

Василь ЧЕРНЯК

м. Олевськ.


Україні

Земля батьків... Я кланяюся низько
Голубизні твоїх небес і рік.
Я з пелюшок, з конової колиски
Тебе своєю матір'ю нарік.

Хто, як не ти, вела мене за руку
На лоно золоте багатих нив.
Я дякую тобі за щастя й муку,
І за любові відданий порив.

Хай простором твоїм пшенично-житнім
Ще мирний бій за тебе не ущух.
Не переможна ти й жовто-блакитна!
Не вмре в тобі козацький гордий дух!


Зоря надії

В державотворчому азарті
Що, друже, тут не говори
Передовсім не тільки варто
Змінити гроші й прапори.
Щоби зоря надій не згасла
На кращі праведні часи,
Як почитаєш горді гасла,
Захочеш, певне, дуже масла,
А може навіть й ковбаси.
То ж я свої думки лелію -
Дерзаймо, поки ще живі,
Щоб в нас була таки олія
І в магазині й в голові.


* * *

В кінці двадцятого століття,
На перепутті двох епох
Старенька жінка йде по світу.
Який створив з любов'ю Бог.

Ні не іде - бреде поволі.
Човпе в непевне майбуття.
Несе, як рудименти долі.
Своє згорьоване життя.

У шкарбунах, що корчать ноги,
Де вен покручені вужі,
Щоденно міряють дороги
На життєствердні рубежі.

Солому, гичку, в'язку хмизу
Несе не жінка - мій народ,
Через усі гіркі капризи
І бездоріжжя і незгод.

Безвихідь? Туга удовина?
В змарнілих вицвілих очах
Немов не жінка - Україна
З мішком на стомлених плечах.


* * *

Жорстоких днів шалений безум,
Де грошей культ і кулака,
Скупі ліміти соцзабезу -
Державна милість жебракам.

В базіканні стрімкого лету
Благополуччя і щедрот
Скажіть, панове, по секрету:
Хто підло обікрав народ?

Народ, який трудивсь на славу,
Заводи зводячи й міста,
Народ, що захистив державу,
Стиснувши боляче вуста.

Як живете ви - літні, кволі,
Забуті в селах і містах?
Хто кинув на узбіччя долі
Ваші згорьовані літа?

Одвічну істину забули
Себе ми дурим крадькома:
Хто забува своє минуле,
В того майбутнього нема.

Дійшли, панове, ми до ручки
З чиєїсь "доброї" руки?
Запрягшись дружно у "кравчучки"
Як чумаки ми - чумаки.

Василь Черняк. Вірші: Україні, Зоря надії, "В кінці двадцятого століття...", "Жорстоких днів шалений безум..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 87. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Дмитро Чайківський. Вірш: Уміє..., Есе (мініатюра): Сім

Дмитро ЧАЙКІВСЬКИЙ

смт Червоноармійськ


Уміє...

"Твій Брат Кіндрат... отой уміє жити!" -
Дружина приставала до Микити.
"Еге! Так жити - треба ще уміти!
Одягнені, он як... і жінка й діти.
Квартиру збудував - немов палаци,
А обстановка... що й казати!..
На що не подивися - перший сорт!..
Щороку їздять на курорт.
І гривнів... сімдесят зарплати...
"Ой не лукав!.." -
Сказала щиро Настя, -
Уміє красти!
01.04.97.


Сім
(вивчаючи історію)

Народне прислів'я говорить: сім разів відмір, а раз відріж. Богом створений світ за 7 днів.
Цифру 7 шанували в давнину на всьому Близькому Сході. А раніше в Древній Греції і Римі її вважали "Святим числом". Первісні народи приписували їй маґічне і навіть символічне значення. Так, Вавілонська башта мала 7 поверхів. Вавілоняни замінили п'ятиденний тиждень на семиденний. У І сторіччі до нашої ери семиденним тижнем почали користуватися римляни. Рим був збудований на семи пагорбах.  У римлян дні тижня дістали назви семи небесних світил. За індійським вченням Будда сидів під смоковицею з сімома плодами. Одне з семи чудес світу - висячі плоди Семіраміди у Вавилоні.  Православне Різдво 7 січня. Єврейська Пасха "пейсах", "кучки" тривають 7 днів... Свято Пасхи завжди збігається в один день всіх вір, реліґій і народів світу, через 7 років, так було у 1990 р., 1997 р., буде 2004 року. Жозефіна - француженка, яку найбільше любив Наполеон Бонапарт, померла рівно через 7 років, але в той-самий місяць і день, як Бонапарт. Столиця Росії збудована на семи пагорбах. Залпи Аврори вдарили по Зимовому Палацу 7 листопада. В Україні є 7 провідних американських кампаній. Довгий час існувала "Велика сімка" з провідних економічно-розвинутих країн світу. 7 кольорів. 7 нот. Людина з 7 основних частин тіла, ґвинтівка з 7 основних частин металу...

Дмитро Чайківський. Вірш: Уміє..., Есе (мініатюра): Сім / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 86. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)