Народилася в Житомирі. Закінчила загальноосвітню школу #24. Нині
навчається в Житомирському державному педагогічному університеті ім. І.Я. Франка. Друкувалася у місцевих газетах, має публікацію в антології молодої поезії Житомира «Переказ про повітря».
* * *
Те
що не здатне
втиснутись
у людську свідомість
розтікається
В ковзких калюжах пам'яті
полином зростає
на шляхах
невідомих
стає помстою
у розгнузданій заздрості
проступає крізь шкіру
бридкою вологою
щоб з'єднатись
у місячну ніч
із сумом
на берегах розмитих
силою розлогою
тебе знову вражать
ненависненасиченим
струмом
з жахом побачиш
не приймає
самого
свідомість
як милості
благатимеш
мудрості
але побожно
ладнає ножі
Совість
щоб заплатити
данину
твоїй людяності
* * *
Заблоковані нерви
тремтять тятивою
в лещатах вихованості,
начинена пам'ять
клубком тривоги і страху,
боїшся кинутись
в дорогу до майбутнього -
зв'язало минуле
мотуззям помилок і жаху.
На дні підсвідомості
Шукаєш витоків своєї злочинності,
і, щоб над душею
не допустити насилля,
там, де совість кидає
виклик закономірності,
єдиний рятунок
вбачаєш у божевіллі.
У безглуздості дня
знову знаходиш камінь
там, де мріяла побачить
перлину-квітку,
чаклуєш над ним
вогкими від сліз руками,
а він незворушний,
і квітів довкола не видко...
* * *
Немає контролю
в шаленстві нестримного руху,
у розпашілім
диханні - збуджений гнів,
ретельно вимиті
у чиїйсь любові руки
прикрасиш перснями
із непотрібних слів.
Навчишся ненавидіти
і проклинати,
прославиш самотність
відданим фанатизмом
і, поєднавши
щиру молитву із матом,
даси обітницю
душевного аскетизму.
В похованих образах
зринуть приховані обриси,
пізнаєш себе
у ненароджених дітях
й незрозумілим
відчаєм - пострілом-подихом
раптом обріжеш
зазеленіле віття.
* * *
Вбиваєш себе у собі,
повільно, навіть із насолодою,
болю перлини
позбавлять тебе від вагань,
мрія дитинна
дратує своєю вродою
на ложі розпусти
в обіймах продажних бажань.
Дається взнаки
роздвоєність людської натури:
радує погляд
невинною душею-зірницею,
раптом за мить -
відчуваєш власною шкурою -
живцем роздирає
розлюченою вовчицею.
Замкнене коло -
кругообіг місяців у році -
зависло зашмаргом
на задрипаному небі.
Якщо життя
колекція негативних емоцій
як же не легко
знову повірити в себе.
* * *
паростки відчаю
можуть проколювать п'яти
хоч дивно
на ногах черевики сталеві
хоч тільки святості бог
знає як мене звати
бо тільки він один
сильніший за мене
йдуть чужаки
на таємну вечерю незвані
в'язку пліток
несучи у розцяцькованій скрині
в годину вечірню
коли спека конає мамо
ти не знала
народиш самотності богиню
у вічності важко
бути завжди відвертим
наздоганяє
глухий неминучості стукіт
навіть боги
воліють іноді вмерти
щоб із розпачу
не накласти на себе руки
* * *
просію біль
крізь марлеве проміння ліхтарів
енергії отруйної
згустки брехливо-солодкі
стануть на варті
незбагненно звабливих снів
як свідки примарні
хвилин забуття коротких
спочину хоч мить
на пожмаканім
простирадлі неба
чекати спокою
смішна дитяча забава
але стільки овацій
навіть богам не треба
і виявляється
може виснажувать слава
укриється снігом
у механізмі життя
шукаючи шанс
нервово-глумливий регіт
ти навіть
не уявляєш сама
як дорого
коштує шепіт
Тетяна Павлінчук. Вірші: "Те...", "Заблоковані нерви...", "Немає контролю...", "Вбиваєш себе у собі...", "паростки відчаю...", "просію біль..." / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 50-54.
Немає коментарів:
Дописати коментар