повниться серце
чеканням твоєї з'яви
? is this love
здається
автомобілі
од втоми білі
повнять собою поезобіль
що пахне цвіллю
спалах тебе
допомагає збагнути
смуток
та бе-
злад автобуса лине в нікуди
а я разом із ним
дим
у душі
запах згорілого горя
очі дощать
за сірим до щему дощем
погляд
твій
що тане у прірві пітьми
миттю принадних надій
* * *
ты достойна кисти фламандці
я не достоин мазни маляра
крематорий "аутсайдер"
назбираю дощів
пригорщі
подарую тобі світ уви-
тий квітами: ромашками трошки
й волошками
Маячне
ця маячня блідого снігу
у металевім місті болю
душа ламає кригу крику
вона воліє буть з тобою
але на тлі сліпого ока
будинка змерзлого самотнього
немає барви твоїх кроків
лише буденності безодня
безодня слів безодня серця
прірва іржавої жури
у металевім місті смерті
шукаю сонця кольори
Рухопорухи
коли авто тебе везе
за обрій мрій -
поглянь: у склі й в душі моїй
спливає все:
дівки думки
коти менти
старий з очима самоти
асфальт і шпальт
газет букет
бомжі каліки та поети
довкола рух рух без кінця
усе в цім світі тече все міниться
Блудолюди
знервоване серце міста -
усюди
ні втекти ні сховатись ні де-
матеріалізуватись - вештаються блудолюди
людоблуди
вони волають
вдають що вони найвища у світі каста
та коять злочини коли вливаються в натовп
а поодинці потому приходять додому
жадають в ліжка упасти бачити зорі і
спати
Марення трамвайними рейками
посеред тюрми
у хламиді, скроєній з ночі
стоятиму один
чекаючи на трамвай що іде в нікуди -
сховатися хочу
мені остогидли люди
я хочу побути сам
позбутися ґрат до смерті обридлого
світу
моралі законів традицій усіх
позбутися
я хочу дістатись туди
де нема смітників століття
немає порпання в них
а є лиш трамвай що іде в нікуди
іржавляться рейок шпалево розкинуті
руки
небо громами кашляє від застуди
котиться в безвість
колесами металевими грюка
трамвай, у якому я - одвічний
пасажир
трамвай що іде в нікуди
! убити сонце
здіймаю руку не для гонитви
за метафізикою повітря
надміру нахабний
надміру зухвалотендітний
прагну сонце убити
доволі світла
ненавиджу мить
коли ранок злочинно зриває
ночі квітку
а потім клітку
світу настіж відкриває
і з неї
у простір плигають нудотні гидкі обриди
руденькі дебільчики мавпочки людей
! щоб їх не бачити - ладен сонце убити
Ромцьо Здорик. Вірші: Поезомобіль, "назбираю дозів...", Маячне, Рухопорухи, Блюдолюди, Марення трамвайними рейками, ! убити сонце / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 16-17.
Немає коментарів:
Дописати коментар