***
Свідоміть наклеює пропорцію слів
на безхребетну лінію рядка,
зосереджується на безвучних паузах,
поглиблюючи у підсвідомому самосвідоме.
Говорити не доводиться над втечею кіл,
що виникають і зникають
на перших етапах до безтурботності.
Шкутильгає харизма, йдучи до храму,
її там зустрічають з оплесками
і щасливими обличчами;
у тих зхибах вона готова
вивернути назовні зболену душу,
але душа зосереджена на лінії рядка,
яку тружно тягла з дому підсвідомість.
Пнуться руки до неба, як трава,
тріпочуть пальчиками...
Кому збагнути цей шепіт одкритих душ
на великій території ліній,
що звужуються у нерозбірливість змісту,
починаючи нагдувати мінливе креслення,
із натяком на присутність у тих лініях
схем-плану самодороги людей
від підсвідомого до Бога.
Течії
Мовчи колотнечо!
Сичать течії над втечею подій —
ворухають головами
розумними і дурними.
Але не такими вони їх бачать,
як здається тим розумникам і дурникам.
У головах парує вир хвиль,
у хвилях біль, у хвилях ще сіль
не перестала бути солоною,
тому ті голови — холодні до голоду,
чекають на час, коли почнеться сполох...
Мовчи колотнечо!
У ті голови вбито не ті цвяхи думок,
не тімям припнуті до дерева гріха —
вони хиляться на плаху
і плачуть від голоду,
тому що наділені вродою холоду...
А зойкнуть серця?..
...зойкнуть серця...
Чи зойкне по вінця сокира гостренька?
Цук!
(Пауза)
Мовчи колотнечо!
Немає коментарів:
Дописати коментар