***
Крізь банальну завісу
наших слів
і серпанкову свіжість
новорічного снігу
прочуваю за спинами
рух потяга,
що віддаляється,
руйнуючи гуркотом тишу,
забираючи з собою клубки чорного
диму,
відтягаючи у безвість
рештки
наших вчорашніх тіл,
сердець,
екзистенцій...
***
Не гаси
полумя
моєї свічі...
У мене є
багато гасових запальничок,
сухих сірників і...
свічка моя
стікає червоним воском
від тепла твоїх рук...
Я не знаю тебе,
але відчуваю цей подих
здвиження,
наближення,
близькість твою,
весно...
***
Світла тиша
мудро у вічі дивиться,
сон-травою
гоїть сумні проталини
на тілі чорному землі,
розбурханої березня веснянками...
***
Із дзеркала березня брунькуватого
повискакували зайчики сонячні —
просто під вії тремтячі
зими вмираючої —
і розтеклися струмочками
соку березового.
***
Хочу
подарувати тобі
довірливу ніжність
відьми, —
з барвним, пухнастим хвостиком, —
викритої, але
не спаленої і не втопленої.
Хочу
стати для тебе
невпійманим білим єдинорогом
із мрії,
не думати про тебе,
щоб зберегти для зустрічей
та розмов про зиму,
яка десь заблукала і забула
дорогою до Різдва
про сніг,
яким збиралася притрусити
твоє і моє минуле...
***
Летітиму
стрілою граційною,
зіркою-кометою хвостатою.
Втримаєш?
Притворюся
колодязем безводним,
хатою-пусткою покинутою.
Не відвернешся?
Не стану
озиратися, плакати, кликати,
мріяти про тебе незнаного.
Залишишся?
Кохатиму
себе майбутню,
даруючи тобі лише наївність дотику.
Не образишся?
***
У твоєму домі
живуть смішні мякотілі звірята,
їздять по колу іграшкові потяги,
у маленьких готичних кірхах
відправляють літургії фанатичні пастори.
У твоєму домі
протікає тонізуючий Стікс,
блукає у пошуках золотого руна
вічний Ясон
і розкручують колесо Фортуни
персонажі Таро.
У твоєму домі
живе хлопяча мрія
про подолану жорстокість
Снігової Королеви,
а маленький фюрер
мріє про важіль,
яким би підважити і перекинути світ...
Називаєш себе
розколотою вежею,
бачиш у снах живі дерева
і cподіваєшся,
що вежа твоя
насправді
небесною драбиною зветься.
(Contra spem spero..?)
***
Спокій мені не сниться.
Споглядаю мерехтіння кадрів зрежисованого тобою кінофільму.
Байдужиш мене фалосом.
А я тобі — словоблудіє.
Серце твоє розкреслене пара-периметрами.
А мене приспав Той, що у скалі.
Гратися хочеш?
Грайся...
Моїм віночком із сухариків.
Він ніколи не зівяне.
Але не проси підсніжників.
Осінь надворі.
***
Хтось творить світ,
а я — проблеми.
Тобі подобається надвечіря?
А мені його тиша
і невидимі нитки
бабиного літа.
Заважаю бути?
Собою заважаю...
Павутина?
Я — жінка,
а ти —
мій ліричний настрій.
Чи павук?
Галина Левченко. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2007 - #7. - 56 с. - С. 39-43.
Немає коментарів:
Дописати коментар