***
Мелодія. Смак рому.
Троянда вколе серце й з легкістю помре.
Цілунок. З криком кави.
Зітру в собі картини слід Рамбре.
Твій дотик. Мова рук.
Гаряче тіло поцілунком дише.
Ми тут одні, живі й буденні,
Колишемо коханням мертву тишу.
***
Жовті квіти, темні стрічки скрізь.
Біль просвердлює потоптану свідомість.
І надгробний плач вмиває совість,
Що тремтить на мерехтінні сліз.
Чорні сосни. Хрест колише тінь.
Ладан з воском крикнуть в небо сіре.
Шлях до митарства протопче віра,
Дивне вчора блисне в височінь.
Крик з середини
Квадрати світла різали стіну,
Лягали відблиском на зморене обличчя,
А тичекав лишень мене одну,
Лишаючи смак болю на узбіччі.
Холодний погляд застрявав в очах,
Свердлив свідомість і лягав у душу.
Камінні стіни мовчки закричать,
Я ж крикнути не можу,
Хоч і мушу…
Портрет буденності
Криве проміння ломить синю даль,
Десь пнеться між дерев в ранкову тишу,
Горить вогнем стрімка горизонталь
Й на місто сонне сумовито дише.
Байдужі вулиці снують, мов маяки,
За горло вхопить ледь змарнілий ранок.
Від його сліз поблідли і зірки,
Нещасне людство в вирі забаганок.
Прокинувся тролейбусний дзвінок,
Ковтнувши жменьку люду на зупинці.
Зразки буденності даватимуть урок,
Та я з собою вчуся наодинці.
***
Ніч. Мертва темінь.
Страх мляво плететься слідом.
Біль. Тисне ремінь.
Минуле сховалось в альбом.
Ти. Сон і дотик.
Гармонія ляже між стін.
Я — час і віра.
У горло впивається клин.
Крик. Звук і голос.
Мелодія тане на дні.
Хліб. Смак і дотик.
Прийняти причастя мені.
Плач. Сіль і жовч.
І терновий від крові вінок.
Все — шлях і вибір.
Зробити лишається крок.
***
Необдумані вчинки породжують болі,
Сині стіни лікарні, що давитимуть мить.
Помирають у вікнах клапті осені голі,
А душа на розпятті самотньо кричить.
Темні стіни палати розїдатимуть рани,
Стиснуть серце і скальпелем вивернуть сміх,
Ти мені подаруєш чорну маску обману,
Я ж ім.я твоє тихо закутаю в гріх
***
Сама, одна на спаленім узбіччі,
Повіки струшують жовтневий пил;
Цілує вітер сум мого обличчя,
Ввібравши залишки останніх сил.
Замерзли руки, захололо тіло
Від злих морозів, страху і жалю.
Я вмерти в воскресінні захотіла,
Не знаючи банального «люблю».
***
Біль у грудях…
Нависла загублена втома…
В голові тихий шум,
У очах — сивий жаль…
Я чужа. І себе я залишила вдома,
Заховавши свій погляд у срібну вуаль.
Знов зупинка…
Я руку авто відпустила,
Та натомість в обіймах спіймала тебе.
Стіни злого дощу розбивати несила —
Краще я розібю об твій погляд себе…
***
Сон. Він знову оминає мою плоть,
Десь зовсім поруч рве осінні струни.
Я — осторонь…
Гортаю кадри ночі
І чую злу мелодію дзвінка,
Моя свідомість, наче лід, кризка,
А поруч — ні! Далеко твої очі.
Блакитний сум завяже синь туману,
Триматиме за руки вечір стиглий —
Напитись насолоди ми не встигли,
Схопивши за волосся сірий ранок.
***
Ридання грому й блискавки ножі
Розшматували небо,
Обрій оголивши,
Розтерзане єство вмирає на межі,
В собі вторинне «я» жорстоко вбивши.
Рожева постать рвала сіру тінь,
Закрила шторою поранену плоть неба.
Тебе нема — є пекло й височінь,
Я оберу той простір, що без тебе.
Немає коментарів:
Дописати коментар