Ярослав Карпець — киянин, випускник філологічного факультету ім. М.П. Драгоманова. Початкуючий літератор та письменник. Автор статей і рецензій, що друкувалися в “Іншій літературі”, “Буквоїді”, “Друзі читача”, “Культурному тренажері”. Новели та вірші друкувалися у збірнику студентської творчості “Дивосвіт”, студентському журналі “Глобус”, інтернет-порталі “Культреванш”, cайті літературної студії “Перехрестя”. Працює в бібліотеці.
***
Євангельські листи…
Нападало листя з неба —
Багряних сторінок
Матвія та Івана…
ПРОБАЧ, ІУДО
Пускай меня простит
Винсент Ван — Гог…
А. Тарковский
Пробач мене, Іудо,
за те, що
коли падав град —
Я не розкрив парасольку
над твоєю головою.
Коли
на узбіччя душі упав листопад —
Я не відмахнув його
від тебе
своєю мітлою.
Пробач, коли твої
сльози
усіяли обличчя,
не зміг Я витерти
хустинкою
твої протиріччя.
Пробач…
ТЕКСТИ
(спроба посмодерни)
Цим текстам із Наг-Хаммаді
Не пощастило!!!
Бо їх Швейк, відкопавши,
обміняв
на чеське пиво,
і жоден слон,
жодна кляча
в Європі
не знатиме
про нового Артюра Рембо
в Азіопі…
Ці тексти язиком
злизали грецькі митці,
під копита кинули кентаврам.
Їх колись читали неграмотні писці
чи то бушмени?
чи то маври?
Ці тексти пішли на дно
з Атлантидою,
згоріли в Олександрійській
бібліотеці.
Ці тексти —
написані Рембо,
а їх читають Швейки.
Шумить Сена
під мостом Мірабо…
……………………
***
Коси розпустила осінь,
І дівчам маленьким
Босоніж бігає по стежці —
З кленовим намистом на шиї,
З багряним полумям в очах,
Румяними яблуками на щоках…
Дай-но мені, осінь,
Скуштувати твої румяна,
Вдягти на голову кленове намисто,
Вдихнути пахощі твого волосся
І побігти з тобою
По стежці
Травою…
АПОКАЛІПСИС ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ
I
Кривава у полі копиця
Криком воронячим обросла.
Серпанком укрилась небесна зірниця,
Торкнувшись іскрами весла.
У дібровах — труни дубові,
Ями, набиті людьми.
Місяць з плачем і журбою,
На коліна впав і завив.
Усюди Голгофа. Cмуток.
Апостоли рвуть сорочки.
Христа вже давно забуто
Земля одягає вінки…
II
Лелечі зойки, —
Передсмертні крики, —
Хапають сонце за вікном
І ріжуть навпіл
Демони столикі,
Запиваючи хмільним вином.
Завиє з болю вовча зграя,
Копита кінські вдарять —
Зі скелі вниз…
І бють копита, наче ранять!
Світом котиться з трупами віз…
Життя — самотнім їде возом
По збитій місяцем ріллі.
III
Десь люди ходять очманілі, голі
По лезу бритвенних рівнин,
І їхні тіла, розкидані в полі,
Укриє чорний саван гір — долин.
МІНІАТЮРИ ПРО ЯБЛУКО І ЯБЛУНЮ
I
Гарячим сонцем
Яблуко налите —
Червонощоке, соковите,
Тремтить на гілці,
Й пахне медом…
Від вітру зірветься.
На землю впаде,
Розколеться,
Згниє…
II
Яблуня вітами схилилась до вікна
І труситься від вітру,
І від втоми,
І золотисті яблука кладе на підвіконня,
На місяць молиться, немовби на ікону.
Ярослав Карпець. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.17-20.
Немає коментарів:
Дописати коментар