***
Капкани розставлю обабіч дороги,
присиплю горілим небом.
Цей захід останній. Чи буде схід, —
якого уже не треба?..
***
Даремно ніч змагалася за владу, підбурювала левів йти у бій,
нічні левиці в клубах танцювали, показували, хто для кого свій.
Вовки у зграях вешталися містом, в руках тримали спокій до пяти.
Тварини? Люди? — Не впізнати, дійсно, та більшість з нас — такі собі кроти.
***
із хвилі у хвилю
до моря на крилах..
і чайкою в тиху безодню..
літати так важко, а вмерти не легше,
ніж тіло продати на мясо...
цілую у губи..
як зможеш — забудеш —
я з піни морської і втіхи,
я біла насправді,
всередині пусто —
пристав своє ліве вухо...
в пісок з головою
і ноги у воду —
сховалась від всього світу..
навіки без тебе — стихія природи...
боліти — не значить померти...
***
Я наливаю хмільного повний келих вина.
Ти розділяєш зі мною вечір, випитий до дна.
Ранок, наповнений мною,
запахом стиглих вишень.
Пахне дощем і весною
кожен прийдешній день.
Я заклопотано дивлюсь — очі твої шукаю
в серці селиться ніжність і довго не відпускає
вітром омріяні роси
ляжуть тобі на ліжко
я засинаю солодко
ловлю твою усмішку.
Краплі холодної ночі десь у кутку збираються
вірити чи не вірити — в те, що і так трапляється
казкою наче дитячою
хочеш тобі принесу
зорі з останнього вирію,
що клекотять у саду.
***
Ярмо на шию тягар на душу
Пожовклі злидні горлянку душать
за ноги тягнуть за руки вліво
Кругом неправда і смак свавілля.
І під сопілку танцюєм танго
Як доведеться, то й під баян.
Я — Кукарача, ти — Чунгачанга,
А над полями густий туман.
***
Буває, сміюся, невдячна,
Буває, завбачливо плачу,
Маленький гумовий мячик
Лоскоче нерви добряче.
***
Хвилина слави
кричать нам браво
життя — вистава
і нас не стало
а у фіналі
як на панелі
душа з постелі
а тіло в землю
мирські проблеми —
завжди на сцені
у епопеї
«Любов на двох»..
У БУДИНКУ ДИТЯЧОЇ МРІЇ
Літачки пустотливі діти лупотять під лапатий сніг
липнуть ніжно до рук гарячих, сиплють квіти до моїх ніг..
На стільці по черзі віршик — тут так принято не суди
у очах променистих їхніх ти так прагнеш себе знайти..
трохи іграшок для забави— веселились допоки час
наші посмішки небайдужі— діти часто рятують нас..
Ми придумали свято щастя і придумаєм свято слів..
В когось може те вийшло б краще, не замінять ляльки батьків..
На порозі одного дому — літачки і сніжинок рій
Діти хочуть найменше — жити, але жити в сімї своїй.
***
Олійними фарбами стиглі плоди налиті холодним потом
зриваю. У просторі тільки час і вічні людські турботи.
Заручена вихором на даху тримаюсь руками за грати ,
ми ще не навчились творить добро, та добре навчились брехати.
Віншуєм на славу у будний день побожні побійтесь страти
всі кажуть, кінець все одно прийде а я не спішу вмирати.
Відваром із ягід отруйних гнізд болючі лікую рани
мені допоможе свята вода молитва у світлім храмі.
Захекані рвуться у натовп бродяг очима блищать із крові
скажені зїдають самі себе , я з ними ділюсь собою.
Канатом привязуюсь до воріт стаю на диби проклята
приховують правду ті,кому таки є що ховати.
Понуро, незграбно задерло носа спаплюжене сонце віками
вже звикли, що нас нарекли людьми, тепер ще поставте в рами.
Каліки тягнулись з останніх сил і сироти рвали жили
а ми відвернулись і що тепер— живими йдемо в могили.
***
Дременути б кудись на південь і заснути і щоб до зорі
Тихе море.. фонтани пари і мовчать золоті ліхтарі
Під гітару проходить остання ніч шість з яких я була у трансі
Побувати на півдні чудова річ, якщо вам вистачає фінансів.
Наливаю в бокал стигло-ягідне аромат від вчорашніх дам
ми по вуха уже закохані розпочався курортний роман.
Збударажені трохи заплутані почувались неначе в раю
Я буває сюди повертаюся уві сні, щоб сказати комусь люблю...
Аналогія трохи реальності у шашличній за столиком з пивом
Я все мрію собі про південь. Там де я була б щаслива...
***
Ноти біжать рядками ніби й тебе нема
добре якщо немає. Краще якщо одна.
Я написала пісню, примха казала ні
може тобі цікаво те, що живе в мені.
Подружки для розради, бачиш мене наскрізь
вистачить піаніно й два кілограми сліз.
Хитрощі вже не в силі, і анонімність пройшла
вчора тобі писала — ти не отримав листа?
Кажеш тобі байдуже там в небесах сидиш,
що ж пожалкуєш може, може мене простиш.
Я на колінах, БОЖЕ, хочеш візьми життя
душу віддай дитині, одяг — в відро для сміття.
Юлія Демусь. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.29-31.
Немає коментарів:
Дописати коментар