Це лише життя
У цьому місті дихати не можна,
Душа моя розбита вщент.
Виходить, що я неспроможна
Із себе скинути оцей міський цемент.
Асфальт так давить на обличчя,
Дух забивають купи смердоти
І так набридло вулиць просторіччя.
А може, варто встати і піти?
Чомусь так марно дні мої проходять,
Чомусь себе не можу віднайти.
Чиїсь зірки народжуються, сходять.
Мені ж так хочеться сумної самоти.
Чи варт шукати сенс у тому, що так звично
Примушує здригатися мої чуття?
Чи просто намагатись памятати вічно,
Що це не ми, це лиш таке життя.
***
Красивих слів вже сказано чимало,
З усіх кутків кричать: „Я — патріот!”
І всім давно відомо й ясно стало,
Що тоннами не міряють чеснот.
Химерних фраз сплетіння випадкове,
Облудних пристрастей чаруючий вінок
Полонять нас, лиш вміння виняткове
Дасть сили завести із долею танок.
Енергія життя повільно йде в безодню,
Ми витрачаємось на сотні нащо? і куди?
Лиш уповаємо на доброту Господню,
На здатність вибачати грішника завжди.
Красивих слів перебираємо коралі,
Фальшиві ноти чуємо в освідченнях ясних
Слова, мов витончені, довгоногі кралі
Все ж не дають пояснень щирих і чітких.
Не варт кричати всім, що ти — людина,
І мчатися за тим, чого не повернуть.
Після шукань у серці лишиться незрима
Любові вірної незламна, вічна суть.
***
Вона жила самотньою тополею
Біля шосе змагань добра зі злом.
Дорожній пил вже став для неї долею,
А шепіт шин — незміряним добром.
Авто проносилось, мов посланці з майбутнього,
Частину вищих, досконаліших спільнот.
Їй обридли рухи програмовані,
Постійні сварки „королів їзди”,
Їх лайки бездушевні, неримовані —
Бридкі потоки цвілої води.
Вона жила самотньою тополею,
Німим створінням іншого буття.
Дорожній пил вже став для неї долею —
Назад нема й не буде вороття.
***
Шепіт, мовчання, зітхання, прощання,
Перон, вагон, поїзд, помах руки,
Листи, дзвінки, вороття чекання,
Ранки, вечори, ночі нудьги...
...Знаю, горю, борюсь, уповаю,
Чекаю, змагаюсь, долаю, іду,
Бюсь кидаю, лечу, залишаю,
Вірю, минаю, надіюсь, спішу...
...Шепіт, мовчання, зітхання, чекання,
Перон, вагон, поїзд, квиток,
Біг, падіння, підняття, цілування,
Син, синочок, синашка, синок!..
Ольга Занько. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2007 - #8. - 60 с. - С.40-41.
Немає коментарів:
Дописати коментар