***
Ти вирвав серце!
Без зусиль, без думок, без каяття.
Мені не боляче. Тільки трішки сумно.
Незвично жити без серця.
Тепер не буде страждань, сліз, крові.
Не буде почуттів.
Звикаю.
Порожнечу заповнює лімфа.
Цікаво, де моє серце?!
Напевно, в твоїй колекції
Під Nомером...
А може, на смітнику?
Його рвуть собаки, клюють ворони...
Не знаю.
Та мені байдуже. Мені не боляче.
Я живу.
Без сліз, страждань, почуттів, без серця.
Та ти все одно приходиш у сни.
Заповнюєш думки, уяву...
Гей, почекай!
Вирви ще мій мозок.
***
Загалом тиша. Вульгарною,
Злішою
З часом стає моя мова.
Усмішка
При нім не зникає, навпаки —
Ще світліше
Очі сяють, усе спопеляють.
Люблю!
Життя, навіть осінь і вітер
Холодний,
Твій погляд лиш ні.
Забути
Хочу чим швидше, будь-ласка!
Каву
Почала пити, не справжню, лиш
Запах
Нагадує літо і сонце, і хмаринки
Пливуть,
Мої мрії за течією душевної муки.
Страждання
Навколо, ними стугонить земля,
Все просякло
Млою, сірою, мокрою, бридкою.
І лиш погляд
Його змушує згадати —
Життя продовжується!
А далі...???
***
Ми сиділи удвох:
Я і моя самотність.
Вона палила, я — хотіла
Летіти у невідомість.
Вона простягнула склянку
Міцного, пянкого трунку.
Це ліки від тебе?
Ні, лиш смак цілунку.
Коли ти підеш?
Не знаю, з тобою добре мовчати.
Я помираю від втоми,
а так хочу жити, кохати!
Не знаю...
Погасла цигарка, упала порожня склянка.
В холодній темряві життя
Сиділи самотність і пяна душа.
***
Новий формат, нові думки.
Відмовитись від трафаретів,
Думати самостійно.
Важко!
Іти по тернистому полю,
Коли поруч асфальтна дорога.
У голові безлад.
Це навіть не схоже на ремонт.
Швидше — наслідки війни,
Внутрішньої, з власним „его”.
Перемога! Не моя.
Збираюся прибрати. Хоча ні,
Викинути цей мотлох,
І почати все спочатку.
Без ідеалу, без трафарету...
Важко!
Зможу. Мушу. Потрібно.
Немає коментарів:
Дописати коментар