* * *
вікна мало хочеться великого безмежного поля щоб кусючою бджолою полетіти і вткнутися носом у смачнюще осердя квітки але не пити нектар а так лишитися на якусь мить в ілюзії медових пахощів і смачності завмерти щоб летіти далі і щоб ніякі оси не зрозуміли що зі мною а зі мною так ніби я лечу долиною між двох скель а вони зближаються і зближаються та я знаю що вони ніде не зійдуться і простір переді мною відкритий і мої трутні вже добряче нагодовані і ніхто мене не чекає там позаду тому й мушу летіти вперед зі своїм медоносним але й кусючим жалом не дурна і не збираюся нікого жалити я не така бджола дурні думають якщо жало то щоб жалити дурні а жало щоб дарувати і щоб чути пахощі і щоб пити росу і щоб жити і щоб жалувати і щоб летіти між двох скель що зближаються і щоб бачити перед собою відкритий простір і щоб вікна було мало а було багато полів з квітами і високе небо і щоб крильця бриніли дурні думають що коли вжалиш то це вже і є щастя дурні коли вжалиш щастя вмирає а хочу щоб жило тому лечу у велике безмежне поле бджолою кусючою і шукаю смачнюще осердя квітки але не пю нектар а так лишаюся в ілюзії медових пахощів і смачності завмираю на якусь мить щоб летіти далі такою ж бджолою кусючою так думають дурні у велике безмежне поле з високим небом із смачнющим осердям квітки летіти бджолою
* * *
у грудях є маленька хвірточка за якою ховається пустотлива пташка вона відсуває засув і вигулькує в світ але тримається вона у грудях на довгій пружині якої годі позбутися бо тоді хвіртка у грудях не зачиниться і пташка не зможе заховатися назад всім дивно чому пташка ця щоразу інша чому по-різному вилітає і чому відстань на яку відлітає теж щоразу інша а все через те що вона могла б стати великим отвором в грудях за яким зачиняється маленька хвірточка вона не хоче так і тому живе собі пташка вилітає на пружині то далі то ближче і немає в грудях порожнечі і хвірточка відчиняється і зачиняється а якби порожнеча то навіщо хвірточка і навіщо пташці тій вилітати і повертатися і чи повернеться вона якщо забрати хвірточку хитає головою ні не повернеться і пружина її не втримає а якщо втримає то вже не живу пташку а нежива те ж саме що й невтримана а так вона завжди може звільнити місце у грудях тобто стати порожнечею продзьобати чималу дірку десь із око завбільшки у твоєму хребті і все одно вискочити в світ і справді та дурна пташка вилітає крізь дірку у хребті і ти відчуваєш на мить як у тебе входить порожнеча як пружина й хвірточка розсипаються тліном а в грудях виростає великим блакитним гладіолусом радість і десь високо над головою співає пташка та пустотлива пружинна іграшка сипле на тебе пелюстки свого голосу і ти вагітнієш щастям від того що у твоїх грудях вже ніколи не буде маленької хвірточки за якою могла б сховатися маленька пустотлива пташка яка вилітала з тебе щодня на пружині то далі то ближче і зникла одного разу у дірці завбільшки з око яку продзьобала у твоєму хребті
* * *
калина журавлями заглядала у глибокий колодязь брязкіт сліз деренчливо сипався на цямриння бабусине обличчя посміхалося з глибини а гостра коса білими овечками підїдала ниву збиралося на велику грозу з миттєвими електричними спалахами тривогою й зачаєною радістю малої безбожниці хтось промовляв загадкові слова про тире й крапки а вона тішилася своєю тимчасовою захищеністю знала що колись буде довго-довго рухатися відомою лише їй стежкою до того колодязя дідової коси білого з медом хліба трилітрових слоїків з молоком добре тим хто тільки родом з дитинства а вона йде туди довго-довго лише їй відомою стежкою і не може дійти бо бабусине обличчя усміхається все глибше тупіт її заклопотаних кроків з двома ущерть повними відрами все глухіше звучить і коса дідова не виграє так оптимістично й дзвінко під мантачкою скошена трава з жовтими бузковими білими й блакитними вкрапленнями польових квітів рудіє від часу як старі фото на яких молодість із замашним акордеоном білозубо усміхається майбутньому курява ніжно пестила малі ступачки спрагло обіймав тільце літній легіт і сонце засипало цілунками голівку її не вберегли ні від цих пестощів ні від мерехтливого марева над нивами ні від гадюки яку з сердитою рішучістю вбив дід ні від ластівок які налякавшись мертвих ворон розкроїли передгрозове небо ні від бабусиних заклопотаних кроків і дитячої усмішки ні від її останнього болю який проковтнула тиша
* * *
забаглося ховати думки за тканкою слів бо називання вбиває дихання вислизає крізь літери й звуки наче замучене надмірною дитячою ласкою пташа золото іржавіє зловтішно ошкирюються ікони й молитва до божої благодаті не рятує праведника всі слухають проповідь немовляти але зайвина не стає даром для спраглих змучено дивиться щастя двоє бабусь ловлять метеликів гублять думку слова вона шарудить сувоями давніх почуттів викрикує якісь імена оголюється біжить назустріч та щоразу розминається зі словами застояна в решеті вода туманіє з нудьги збирається в хмари й проливається самотністю ані лицарів ані праведників дерева енергійно розмахують вітами й у добре знаному темпі крокують вулицями життя триває
* * *
коли падають кумири їхні глиняні голови розсипаються дрібними скалками і впиваються гострими вістрями у череп проникають кістяну оболонку поколюють мозок думки висихають не від старості від того що структурований угорі світ розсипається дрібними скалками відкриваючи самотнє небо з бомбардувальником у зеніті а на хвості і крилах його символи сонця він теж масон як і всі інші і ніхто не поспішає рятувати світ від антихриста ця паранойя споконвічна бо якщо немає рятунку то може хоч напад станеться нарешті хочеться чуда хай катаклізмового аби не банального клімаксу так це порожня гра слів тут доречно згадати також про клізму чи клейстер крейсер розенкрейцерів сенс не зміниться бо зависання бомбардувальника у самотньому небі триває він масон але параноя його даремна кумири моляться собі самі нащо пророки предтечі чи апостоли самообслуговування найвище мірило духовності сам пю сам гуляю постелитися тільки ніде мозок розривають скалки від глиняних персон кумирів вони таки впали
* * *
казав що любить її носив у ліжко вранішню каву кохав пристрасно писав сонети хоку і багато думав про неї вона ж була завжди сама коли їй хотілося про щось йому він не знав що так є а вона не хотіла уточнювати одного разу він її переламав потім бився у риданнях молитовно складав руки казав що вона єдине кохання і життя його серця вона не померла як він собі мріяв і далі жила тоді він її дресирував та кліток вона не помічала перегризені кінцівки швидко зросталися а поранена голова виглядала так природно що всі думали ніби такою вона народилася хвалився послідовністю вона не вміла мріяла про вікно так банально щоб прогулюватися разом із пілатом він дорікав визнавала шкода кумирів одного дня з неба посипалися скалки глиняних персон розгубився вона вірила в нього виживе бо хотів тому виживе вона
* * *
не спиться сірою плямою насувається завтра змотується клубками ні не болю це було б надто смішно і не диму а так шовковою плямою входить у душу і навіть якщо я не прокажу молитву до тебе все одно ти почуєш мене
* * *
побитий віспою румянець розхлюпався грудневим снігом напливла руда баюра застояної радості і жоден горобець чи півень не схоче показати тобі сьогодні дулю в цьому щастя і нехай всі здохнуть як каже одна знайома жіночка гнійні струмочки мережать сніг ти віриш у чудесне перетворення святих дарів милуєшся інієм а сніг тане ти по коліна провалюєшся у грузьке брунатне місиво вже несила поворухнути ногою де ж горобці щоб злякатися треба принаймні повірити у безвихідь а тут така смішна історія хтось по коліна в рудій гнійній калюжі біля відкритого каналізаційного люка навіть горобці розуміють жалюгідність твоєї трагедії вони підозрюють що у тебе місячні ти смієшся кажеш що це пеемес який затягнувся на кілька місяців показуєш їм свої продірявлені долоні втрата крові і гною ще не безнадійна тільки сніг зарумянився і парує каналізація роздивляєшся дерева крізь дірки в закривавлених руках таки втрата гною брунатні потоки опускаються з піднятих рук на плечі груди живіт спливають теплим слизом по стегнах і скрапують так скрапують куди й належить у відкритий люк думаєш ну ось знову банальність катарсису та нарапт помічаєш як до тебе заспішив гурт якихось робітників у помаранчевих куртках вони хапаються за те що колись було твоїми руками і обляпуючись гнійною сукровицею швидко тягнуть тебе до розкопаного серед асфальтової вулиці рову твої руки легко припасовуються до якоїсь труби ноги згойно вкручуються в інші її відгалуження і ти починаєш пульсувати враз із якимсь величезним повним життя і смороду організмом облиті сріблом дерева завмирають від несподіванки маленька дівчинка в блакитній курточці та домашніх черевиках виходить з багатоповерхівки і ще невтоптаною стежкою повертає за ріг будинка несе в руках якусь тацю і щось в поліетиленовому пакетику коли підійшла до контейнера присіла навпочіпки й довго роздивлялася якусь червону пульсуючу річ у пакетику зрештою взяла її в долоньку і міцно здушила коли пульс припинився вона викинула цю річ разом зі старою тацею до контейнера роздивлялася якийсь час криваві тріщинки на долонях тоді забрела по коліна у ще неторкнутий з ночі сніг присіла й стала витискати на ньому сліди долонями сніг не тримався купи сліди руйнувалися тільки подекуди в ньому губилися червоні зліпки зледовілої крові холоду вона не відчувала
* * *
коли вона пробувала намалювати гармонію сивих хмар снігу і прозорого лісу з якого божевільним трагізмом зорили схрещені у вічній боротьбі за виживання віти дерев очманілих від часу й нудьги перед затуманеним сльозою поглядом поставало кладовище здійснених сподівань голос священика віщував кінець світу в якому дитина йде по хліб і не повертається трояндно сказав якось поет і поцілував барвисті крильця метелика у кутиках губ коханої знічевя писалася довжелезна балада омріяних буднів код радості кожного разу перетворювався у святий грааль дерева привітно махали вітами вершини віщували прихід антихриста блюзнірська посмішка викривлювала вуста просто як запах сірки із сірникової коробки подумала вона про свій вічний біль і дзвінко розсміялася струшуючи з вій білий пилок із-за лісу жваво викотилося біле зимове сонце дерева срібно задзеленчали змерзлим гіллям
* * *
тільки виборсуєшся нагору з багнюки бруду слизу депресивних драглів а гора вже з громом розколюється навпіл зуби вязнуть у прагненні врятувати хоч би свою вершину та вже наступної миті вона розсовується стає зіянням прірви під ногами величезні кратери від жалобних свічок зіяють на площах обличчях серцях кучугурами попелу завалені міста вулиці будинки недостойні сини трупіють під спопеляючими поглядами національної самосвідомості це ж так патріотично видивлятися полумяним оком хробаків зради у ближньому вкутані у тернові хустки душі не відають сумнівів їхні світильники палають а горілчаний дух і щира лайка надійно бережуть святий спокій сумління тільки гола с.... тобто спина худенької першокурсниці не дасть заснути вночі глибокі полохливі очі незрозумілий щем у серці тоненька дівчинка-свічечка зі свічечкою у руках але чому в неї гола с.... у її паломництві до Базару кому вони там потрібні такі таких тоненьких ще тонших ховали сотнями у 33-ому тернові хустки хочуть поховати її тут і тепер з її коротенькою курточкою і цими нестерпними джинсами що мають отой такий непристойно занижений пояс голим тоненьким с.... не місце серед квітучих вишиванок її тихий голос не здобувається навіть на слова хіба такі здатні розвеселити нашу неньку напустивши пісного виразу на обличчя тернові хустки йдуть в наступ жони-войовниці впиваються пятигривневими ножами якими щойно нарізали окрайці хліба й сала у цю ненависну голу спину та раптом зачувши знайомий мотив випростовуються покладають свої пухкі руки на такі ж розбуялі перса і зачинають побожно виспівувати про вражу росу на сонці дівча стікає кровю й на черговому виямку грунтівки обвалюється на підлогу маршрутівки ровесники співчутливо озираються тернові хустки звеселяються й увійшовши в раж вже підіймають червону калину а худеньке тіло на немилосердних вибоїнах підскакує тією чи іншою своєю частиною коли приїхали до Базару маршрутівка потопала в калюжі калинового соку тернові хустки благочестиво й стримано пишалися сотвореним дивом паломники дружною зграєю висипали із маршрутівки інструктор вишикував молодь перевірив паролі і девізи скомандував присісти по десять разів на лівій і правій нозі перед великим хрестом відбувши таку невеличку покуту юні патріоти стали завзято втопкувати калиновим соком стежку до Меморіалу тернові хустки вишиванки плахти запаски шаровари різнобарвні стрічки смушеві шапки і свити тріумфували хто його зна може й справді вони й ота гола худенька с.... й Україна таки не вмерли
* * *
застукай своїм серцем до моїх грудей так щемно і свіжо розкажи мені про своїх ворушких пявок що спраглі моєї любові знайшли вихід із задзеркалля твого Я маю для тебе цілу річку латаття вода ледве рухається між його зрослим корінням чуєш пахощі чийогось болю не мого ні то твої терапевтичні пявки повпивалися моєю солоною кровю німо благають рятунку біле латаття сонними очима видивляється у темному небі якихось мрій ці мудрі квіти вже вкотре здогадуються що глузливі підморгування зір у небесному дзеркалі ночі є всього-навсього їхнім відображенням
* * *
зраджений бог вимагає помсти всемеро по кутках розкидані скручені голови ще мокрих курчаток ступаєш стежкою благих намірів ще крок і вже не позичиш ні очей ні рук ні слів безсило довіряєшся волі задимленого потяга і даремно бо наступної миті шалені коні розтрушують твою ілюзійну колісницю мариш чи мрієш не про Марію вона вже все зважила їй давно належать всі часо-просторові виміри тебе а ти лише верблюд не тобі ходити лезами мріяти хмарами проникати у вушко навіть не голки ні а тієї чарівної корівки що так справно здійснює всі твої забаганки боїшся ти не її і не синьої бороди боїшся того хто невільний постійно благає їжі а вхопивши краплю хай водянистої але таки волі рве кайдани й стає ще однією метаморфозою того хто вимагає помсти всемеро
* * *
твоя ненависть посміхається до мене отруєними пліснявими хлібами і несвіжим повітрям я ковтаю цю духмяну мякуш разом з усіма її родзинками цукровою пудрою ніжними ароматизаторами ти полотнієш від мого щастя радість моя перехоплює тобі дихання груди твої забиваються білою мякою ватою ти відчуваєш брак кисню та мусиш запалювати блиском очі солодка помадка склеює тобі вуста але ти натужно розтягуєш їх у розуміюче-нейтральну посмішку твої руки такі ніжні ти так самозречено знетямлюєшся у ненастанному стеженні за моїми очима руками помислами щохвилини демонструючи готовність стати сірим нейтралізатором моїх барв і голосу твої чутливі вушка вловлюють падіння кожної краплини крові з мого серця ніжно тріпочеш до мене своїми осінніми листочками маєш для мене цілу аптечку лікувальних пластирів та вони ніяк не ліпляться до закривавленого серця щоразу відпадають брудними кривавими шматами мрієш забинтувати мене всю заклеїти для надійності пластирем тоді матимеш певність у кожному моєму порухові але це так спочатку далі прийде певність що порухів більше не буде залишиться тільки єгипетська мумія і порожнеча та що робити з кровю що проступає на марлевих стрічках спочатку яскравими плямами та за якийсь час ця яскравість стає іржаво-брунатною й потворно-ворушкою ображаючи твоє естетичне почуття від цього тобі стає гидко ти терпляче дожидаєшся вечора і коли червоне як яскраві плями на марлевих стрічках сонце скочується до обрію ти відшукуєш мою довжелезну тінь і заклеюєш її лікувальним пластирем вона сяє своєю рожевою білизною на тлі зеленої трави сонце заходить та срібно-рожеве світіння лишається а ти змучена безнадією поринаєш у сон
* * *
хтось думав про темряву хтось про ліс ще хтось про душу а він думав про винайдення нової мови якою б заговорили темрява ліс душа і сама мова він давно мріяв про неї і вона нарешті зважилась подарувати йому себе нервово вивільнялася зі своїх декольтованих оксамитів сходила з вишукано-лакованих котурнів граційно вислизала з тонкої білизни знімала з шиї вух і рук сяючі діаманти його потемнілі від жаги очі тішилися цим ще донедавна неймовірним видовищем її гладенька шкіра її зосереджене й схвильоване обличчя її природний зріст він ніколи не бачив її без котурнів зворушували чарували і дивували водночас якби не цей такий знайомий запах парфумів і майже надфізичне тепло яке випромінювало її тіло він би подумав що це якесь його марення гра уяви чи сон він навіть легенько доторкнувся до її руки щоб пересвідчитися що вона таки справжня вона ж тільки глибше вдихнула повітря й одразу вивільнила свою руку посміхнулася різонула очі якоюсь рішучістю що народжувалась у ній а наступної миті звільнялася для нього від інших своїх покровів бо прагла найбільшої близькості з руки впав годинник посипалися дрібні скельця маленька стрілка забігала надміру швидко і зненацька стала вона вийняла з волосся золотий гребінь і тихо опустила на оксамитову сукню звичним рухом пригладила волосся на голові та воно чомусь слухняно потяглося за рукою наче перука темна підозра майнула у його голові кольнула серце невже вона його завжди дурила так тому й трималася на відстані немов не чула його мовчазних докорів притулялася своїм теплим мяким омріяним тілом очима зазирала саме у той повний личинок недовіри закапелок його душі мяка щирість її погляду повернула йому звичний зорганізований багаторічним коханням душевний лад майнув очима по її волоссю що химерно розсипалося по блискучому паркету так не могла б розсипатися жодна перука що ж з тобою відбувається кохана майже кричав його погляд руки вуста вимагали негайної відповіді та вона продовжувала переживати якесь своє зрозуміле лише їй дійство ледь помітним порухом позбулася наманікюрених нігтів після чого її пальці здались йому схожими на товсті рожеві щупальця величезної медузи її переповнювали небувалі емоції здавалося що вони от-от вихлюпнуться з її очей хвилями так ці рятівні хвилі винесуть його геть із жахливої опочивальні яка ще кілька хвилин тому обіцяла йому неземне блаженство у ній наче щось переламалося стомлено підняла руку до обличчя провела долонею по лобі скронях очах і брови та вії наче стерлися очі набули якоїсь нелюдської форми коли вона стала випльовувати на долоню зуби він мав відчуття ніби його волосся перетворилося в електричні дроти якими струмує до його голови божевілля те що до сьогодні становило величезний і значимий шмат його життя жінка яку він кохав протягом восьми років яку обожнював і літургійно схилявся перед її довершеністю отут у цій моторошній опочивальні поруч із цим багатообіцяючим фантастично неосяжним ложем перетворилася у мерзенну лису істоту із запалою нижньою частиною обличчя та великими очима якоїсь невідомої ще науці рептилії але тіло її груди стан стегна лишилися незмінними що ж це з тобою діється кохана ніби почувши його думки ця невідома істота стала обмацувати щупальцями рук свої високі пружні груди йому перехопило подих хотілося врятувати хоч щось із залишків своєї ідеальної мрії та безнадійно на місці її грудей вже красувалися два невеличкі кущики щупалець ними ж поступово вкривалася решта її тіла він божеволів вже за мить на місці тієї що була коханням цілого його життя і це було його вірую побачив великого малосимпатичного махрового пуголовка що довірливо тулився до його грудей і радісно зорив на нього своїми великими очиськами вона й далі прагнула близькості найглибшої найбільш відвертої щоб всі оздоби шати декори і тіла лишилися позаду але чому так він навіть не встиг запитати її про те що ж все-таки трапилось і чому йому судилося стати свідком цього страхітливого видовища щільно вкрите щупальцями тіло жило невідомим і відокремленим від нього життям з широко розкритих очей цієї невідомої істоти лилося світло яке походило не інакше як від її безсмертної душі він збожеволів його богом було її тіло він нарешті звільнився від нього і заплакав
* * *
людина без шкіри світить мясом думками болем приперченими безглуздістю даремного страждання так вянуть у полі ромашки їх циферблатні голівки крутяться навсібіч обтріпують свою життєрадісну незайманість і чахнуть у небо стримлять обляпані чорною кровю голки стебел на які нахромлено було ніжні голівки маленька дівчинка сонячно посміхається а мені страшно її обтулене лляним волоссям личко нагадує мені сонячну розкритість ромашки
***
іноді навідується в душу такий настрій коли хвилюють і лякають найменші шерехи стукіт у вхідні двері зчиняє цілу паніку ти нерівним кроком підходиш до дверей але замість того щоб відімкнуки защібку замка несміливо стукаєш у відповідь після цього затамовуєш подих і довго чекаєш що ж буде далі
Немає коментарів:
Дописати коментар