Диво первоцвіту
Під моїм віконцем
Вибилось з-під снігу
Стебельце тендітне —
Диво первоцвіту.
Провесінь нуртує,
Вже землі не спиться,
Сонечко пригріє —
Капіж заіскриться.
А з весною мрії
Всі озвуться в гаї.
Я піду назустріч
Сонцю і розмаю.
Я вклонюся квітці,
І вклонюсь вербиці:
„Ви мої хороші,
ви мої сестриці!”
І країну Сонця
День новий вітає.
Пташка на віконці
Радісно співає.
***
Так хочу я забутись на хвилину,
Злетіти ввись, пірнути вглибину
І зупинити дивну мить єдину,
Дістати зірку з неба чарівну.
Я памятаю твої ніжні очі
І сніг прощальний, що на плечі падав,
І мої сльози вірності дівочі,
І запах квітів, що у поле вабив.
Я слухала Шопена і сміялась,
І ти ловив мене в обійми ніжні,
Знов в незбагненну мрію закохалась,
В разок вплітала думи білосніжні.
Ти майстрував сопілку у чар-зіллі,
А я вмивалась теплою росою,
Обоє ми чекали щастя хвилі,
Кохали щиро ранньою весною.
***
Ти подививсь на мене так суворо,
Але у погляді твоїм і неба синь,
І милий цвіт вишень, поспілих скоро,
І моря чорного незвідана глибінь
Мені ввижалась. В хмарах білий кінь
І в той же час небес глибинних морок.
Немає коментарів:
Дописати коментар